Войти
Закрыть

Скандинавія в Середньовіччі. Походи вікінгів та їхні завоювання

7 Клас

У Середньовіччі скандинавами називали предків сучасних данців, шведів та норвежців, тобто тих, які населяли територію Скандинавського півострова і Данського архіпелагу. Зважаючи на несприятливі географічні умови, їм постійно доводилось протистояти примхам природи. Оскільки орних земель було обмаль, від голоду рятували багатства північних морів. Узбережжями Норвегії і частково Швеції тягнулися фіорди — вузькі глибокі затоки, що ідеально підходили для облаштування портів. Віддавна рибалячи, скандинави швидко і досконало освоїли довколишні води. Здобуті навички мореплавства допомагали налагоджувати торгові шляхи та зв’язки. Також місцеві жителі полювали, займалися скотарством, хоча ці заняття поступалися воєнній справі. Щоб виживати в суворому довкіллі, скандинави гуртувалися в общини. Основою будь-якої общини було господарство вільних селян (бондів). Для захисту бонди утворювали фольки — народні ополчення, у які набирали воїнів з чітко окреслених територій. Командували ополченнями ярли, титули яких згодом стали спадковими. Кілька фольків утворювали «королівство», очолюване конунгом, якого обирали на посаду. Конунг ніс відповідальність за долю підданих. Так, якщо був неврожай або воєнна поразка, його могли звинуватити у всіх гріхах і стратити (тобто символічно принести в жертву). Якщо ж він хотів би «утвердити насилля замість права», кожен бонд отримував стрілу як знак того, що порушника необхідно схопити та вбити. За неможливості вбивства його назавжди проганяли з рідного краю. У північному суспільстві поважали жінок. Вони часто залишалися в домі самі, а тому, щоб за потреби захиститися, навчилися битися зі зброєю в руках (навіть — із важкими сокирами), та могли разом із чоловіками захищатися від ворогів....
0 Переглянути

Середньовічні держави: від роздробленості до станово-представницьких монархій

7 Клас

У періоди раннього та високого Середньовіччя королі не могли похвалитися авторитетом і міцною владою. Зокрема, їм важко вдавалося виконувати два ключові обов’язки — забезпечувати мир та гарантувати дотримання законів. Самоуправство, насильство, грабунки — це «візитки» тієї доби. Вироки судів, укази можновладців виконувалися абияк. Громадяни часто вчиняли самосуди, вдавалися до кровної помсти, для встановлення справедливості проводили «судові поєдинки» (двобої, перемога в яких визначала, на чиєму боці правда). Чи не в кожному регіоні порушення і злочини каралися за місцевими традиціями. Скажімо, кутюми (звичаєві правила: спочатку — усні, згодом — письмові) у Франції проіснували аж до 1804 р., коли їх витіснив кодекс (збірник законів) Наполеона Бонапарта. Загалом складається враження, що тоді нікого не цікавило правосуддя так, як розуміємо його ми. Повелителі теж не відставали від підданих. Вони воліли за краще змагатися в збройних сутичках, аніж вирішувати суперечки мирними законними способами. Наприклад, у 1282 р. за володіння Сицилійським королівством відбулася дуель між Педро III Арагонським і Карлом Анжуйським. Спершу дуелянти домовилися битися один на один, але Карл заявив, що молодший за віком, здоровіший, а тому не бажає безславної здобичі. Тоді вирішили привести із собою по сотні кращих рицарів і зустрітися біля міста Бордо, що у Франції, але забули узгодити час початку «судового поєдинку». Вранці на поле бою прибув Карл і, не побачивши супротивника, оголосив про свою перемогу. Після обіду з’явився Педро III і за відсутності опонента заявив, що Сицилійське королівство належить йому....
0 Переглянути

Організація християнської церкви в Середньовіччі у V–XI ст.

7 Клас

Догма — від однойменного грецького слова, що означає «думка», «учення», «постанова»; вчення або твердження, яке сприймається як вічна незмінна й незаперечна правда; основне твердження якої-небудь релігії. Єпархія — від однойменного грецького слова, що означає «уділ», «округ»; церковно-адміністративний округ, що ним управляє єпископ. Єресь — від грецького слова «айресіс» — «вибір», «напрямок», «школа», «переконання», «осягання» тощо; те, що позбавлене здорового глузду, дурниця; відступ від загальновизнаних поглядів; учення, що суперечить догмам, правилам панівної церкви. Інвеститура — від латинського слова «інвестіо» — «одягати»; урочиста процедура надання васалові феоду чи посади. Церковна ієрархія — від поєднання слів «церковний» та «ієрархія» — «священна влада»; ступені (сходинки, щаблі) священства та підлеглості в християнських церквах....
0 Переглянути

Повсякденне життя середньовічної Європи. Рицарі. Торгівля. Ремісники та селяни

7 Клас

Ганза (Ганзейська унія/Ганзейський союз, Любецька унія, Німецька Ганза, Любецька Ганза) — від німецького слова «ганзе» — «союз», «товариство»; з ХІІ-ХІІІ ст. об’єднання вільних німецьких міст та купців Північної Європи для захисту торгівлі. Гільдія — від німецького слова «гільде» — «об’єднання»; у Західній Європі об’єднання купців і ремісників для захисту своїх інтересів або привілеїв. Лихварство — від давньослов’янського слова «лихва» — «надлишок» або готського «лихтва» — «прибуток»; надання грошової позики з умовою сплати за неї відсотків. Майстер — від латинського «магістер» — «навчитель», «начальник», згодом — від німецького «майстер» — «майстер»; вправний фахівець з якого-небудь ремесла. Підмайстер — ремісник, який не мав власної майстерні і працював у наймах або помічником майстра. Учень — від однойменного давньослов’янського слова, що означало «послідовник»; особа, яка навчається певному ремеслу. Цех — від німецьких слів «цехе», «цейхен» — «знак», «прапор»; об’єднання ремісників однієї чи споріднених спеціальностей для захисту своїх прав та інтересів....
0 Переглянути

Середньовічне західноєвропейське суспільство. Феодалізм

7 Клас

Васалітет — відносини особистої залежності одних землевласників (васалів) від інших (сеньйорів). Васал — землевласник, який одержав від заможнішого землевласника (сеньйора, сюзерена) сільськогосподарські угіддя, маєтки й заступництво, за що виконував повинності й зобов’язання. Сеньйор, сюзерен — великий землевласник, якому належали обширні сільськогосподарські угіддя, маєтки і право влади на підлеглих територіях. Міська комуна — від латинського слова «комуна» — «спільнота», «громада»; міська громада, яка домоглася від власника права самостійно управляти, тобто розв’язувати свої внутрішні та зовнішні проблеми. Суспільний стан — велика група людей, які наділені спільними правами, обов’язками, мають приблизно рівні майнові можливості. Феод — від давньонімецьких слів «фе» — «вірність» та «од» — «володіння»; грошова плата або земельні володіння, які надавалися у спадкову власність і за які потрібно було нести службу (здебільшого військову) та виконувати повинності. Феодалізм — суспільний устрій, коли заможні власники (феодали) розпоряджалися великими земельними угіддями, маєтками й підданими та здійснювали владу на підлеглих територіях і в державі. Феодальна драбина — по-іншому «феодальна ієрархія», «феодальна піраміда», «феодальні сходи»; система взаємозалежностей за правилом «сеньйор-васал», де на вищих «щаблях», «сходах» перебували найбагатші та найвпливовіші, на нижчих — «середні», на ще нижчих — «дрібні» й невпливові феодали....
0 Переглянути

Людина і природа в Середньовіччі

7 Клас

Якби людині античних часів раптом удалося потрапити в ранньосередньовічну Європу, її здивувало б те, що вона могла там побачити. Буденність простолюду була нестерпною, сповненою поневірянь унаслідок постійних війн і чвар «варварських» королів та їх підлеглих чиновників. Занепали міста, знелюдніли села, оточені мурами, аби зведеними для убезпечення від раптових розбійницьких чи ворожих набігів. Географічні особливості та кліматичні чинники зумовлювали певні відмінності у веденні господарства. Землеробство не скрізь могло забезпечувати харчами. Орали здебільшого перелоги, тобто цілинні, необроблювані раніше землі. Навіть там, де їх обробляли, залишали у спокої на два роки, щоби природа відновлювала родючість. За зрошувальними каналами й дамбами ніхто не доглядав. Унаслідок цього значно збільшилися обшири боліт. За відсутності сухопутних шляхів мандрівники плавали річками, які часто слугували і додатковими джерелами добування їжі, і оборонними перешкодами, і державними кордонами, і торговельними маршрутами. Найбільшим другом та воднораз і ворогом ранньосередньовічної людини був ліс. У деяких регіонах Європи дерева швидко «відвойовували» полишені землеробами простори. У Центрально-Східній та Північній Європі вони перетворилися в густі непроникні царства, куди неозброєні навіть не потикалися. Із деревини зводили чи не усі тодішні будівлі. Дерево живило рятівний вогонь, на якому готували страви, яким зігрівали домівки суворими зимами. Ліси також «постачали» їжу, бо там полювали на дичину, м’ясо якої неодмінно входило до середньовічного раціону. Окрім того, в лісах добували бортний мед (від лісових бджіл), збирали ягоди, гриби, кедрові горіхи, жолуді, що ними годували свиней. Зграї вовків, ведмеді та інші дикі звірі завдавали відчутної шкоди господарству, а іноді нападали і на людей. У заростях дерев ховалися грабіжники. Казки й легенди розповідали про дивовижних і небезпечних мешканців хащ. Там, як уявлялося, ховалися відьми, відлюдники, язичники, які поклонялися деревам і гаям. Разом із реальними вепрами та оленями, начебто уживалися фантастичні єдинороги, дракони, кентаври, феї, гноми, грифони і чимало тих, зустріч з ким не віщувала нічого доброго....
0 Переглянути

Арабський халіфат

7 Клас

Аравійський півострів — найбільший в Азії. Із заходу його омивають хвилі Червоного моря, зі сходу — води Перської та Оманської заток, а з півдня — Аденська затока й Аравійське море. Півострів поєднує кілька великих регіонів, що різняться природними умовами. Південна Аравія (або Ємен) віддавна славилася родючими ґрунтами, багатими рослинністю. Там також мешкали численні тварини: верблюди, антилопи, газелі, тигри, леви, гієни, вовки, лиси, зайці, віслюки, страуси тощо. Місцеві жителі займалися поливним землеробством, виготовляли ладан (пахощі, які отримували, переробляючи смолу дерев), що його дотепер використовують під час релігійних обрядів. У прибережному гірському регіоні — Омані — розкинулися зручні затоки, завдяки яким велася торгівля. Західна Аравія (або Хіджаз) розташована на північному узбережжі Червоного моря. Землі там бідні, без річок, тому сільським господарством займалися лише довкола невеликих оаз. Натомість здебільшого ловили рибу, добували корали, які годилися для ювелірних виробів і прикрас. Решта півострова — це величезна Аравійська пустеля, де вдень температура подекуди могла сягати +60° С, а вночі спадала аж до заморозків. Попри все, Аравію не варто вважати бідною. Там вирощували лікарські та пряні рослини — алое, корицю, шафран. У гірських місцевостях залягали поклади золота, срібла, заліза, міді, свинцю, білого мармуру. Розгалужені караванні шляхи з’єднували її з Китаєм, Індією та Африкою....
0 Переглянути

Візантійська імперія

7 Клас

Історики доводять — Візантійська імперія з’явилася в травні 330 р. Саме тоді імператор Константин І Великин «освятив», цікаво, що за язичницьким обрядом, нове місто — Константинополь. Його звели на узбережжі протоки Боспор замість колишнього поселення Візантій, від чого й утворилася однойменна назва держави. Тим часом стародавній Рим, знесилений нечесністю у владі та війнами, поступово втрачав провідне становище. Уже в 395 р., як вам відомо, Римська імперія розпалася на Східну (зі столицею у Константинополі) та Західну. Східна частина йменувалася Ромейською (тобто Римською), згодом (у XVI ст.) — Візантійською. Її мешканці — ромеями, рідко — візантійцями, спілкувалися вони багатьма мовами, хоча державною була грецька. Територія країни спочатку охоплювала Балканський півострів, Малу Азію, Єгипет, Сирію, Палестину, Месопотамію, Закавказзя, Середземноморські острови (зокрема, Крит та Кіпр), але надалі розпросторювалася завдяки невпинній експансії у віддалені регіони Європи, Азії, Північної Африки. Систему правління Візантійська імперія запозичила з античності. Першість належала імператорові, якого звали василевсом (у перекладі з грецької — «царем»). Йому належала найвища влада, його вказівки сприймали як закони, а поява на людях перетворювалася у справжнє дійство. Йому корилися всі піддані. Навіть визначні полководці, керівники великих провінцій, багаті та впливові чиновники визнавали себе «рабами» імператора. Він спирався на численних урядовців та могутнє військо. Уважалося, що василевс правив із волі Бога, а тому християнська церква помітно впливала на життя візантійців....
0 Переглянути

Утворення «варварських королівств». Імперія франків та її занепад

7 Клас

Як ви пам’ятаєте, варвари ще від IV ст. масово оселялися на території Західної Римської імперії. Тамтешня влада не могла заплатити їм за військову службу грошима, тому розраховувалася землями, де переселенці створювали власні «королівства». Після 476 р. вони опанували чи не всі простори, що підпорядковувалися колишньому величному Риму. У північно-західній Іспанії оселилися свеви. Решту Піренейського півострова та південь сучасної Франції захопили вестготи. На місці римської провінції Африка постало королівство вандалів та аланів. На теренах Італії створили державу остготи, а після них там у VI ст. осіли лангобарди. Англи, сакси та юти переправилися через протоку Ла-Манш і започаткували королівства в Британії. На захоплених територіях прибульці поводилися як господарі. Тому корінне населення жило в нелегких умовах. Лише варвари могли служити у війську, за що звільнялися від податків. До того ж, їхні правителі відбирали землі місцевих володільців та роздавали їх своїм воїнам. Скаржитися на свавілля зазвичай було нікому, адже рішення ухвалювали герцоги — представники германської знаті. Вони мали величезні повноваження, і в обмін на підтримку того чи того вождя поводилися на свій розсуд. Кожне із «варварських королівств» трималося на впливовості та силі правителя. Його смерть призводила до політичної кризи, а часто до воєн між наступниками, адже керівні структури лише формувалися і не могли вчасно втручатися в проблемні ситуації. Унаслідок такої нестабільності вже до VIII ст. майже всі римські володіння завоювали візантійці, араби та франки....
0 Переглянути

Повторення. Вступ 7 клас Васильків 2020

7 Клас

Середньовіччя (Середні віки) — період євразійської історії від V ст. (падіння Римської імперії) до кінця XV ст. (відкриття Христофором Колумбом Америки). Велике переселення народів — вторгнення та переміщення германських, слов’янських, іранських, тюркських, арабських племен на територію Римської імперії впродовж IV—VII ст. (Велике) розселення слов’ян — переміщення й осідання слов’янських племен на теренах Центральної, Південної та Східної Європи впродовж VI—VII ст. Упродовж III - другої третини IV ст. Римська імперія навчилася виживати в оточенні варварських германських народів. Ситуація докорінно змінилася з появою грізного степового народу — гунів. На початку 370-х років вони вщент розгромили східних готів (остготів) і аланів, які жили у Північному Причорномор’ї. Західні готи (вестготи), вандали, бургунди, свеви та інші германські племена, рятуючись від нападників, переходили римські кордони, захоплювали землі, чинили грабунки і насильства, не зустрічаючи опору від нашвидкуруч зібраних і тому небоєздатних римських легіонів. Саме гуни стимулювали Велике переселення народів — масове переміщення різнорідних племен територією Європи впродовж IV-VII ст. Сотні тисяч людей полишали обжиті місця та втікали подалі від жорстоких степовиків. Прикінцевий час існування Римської імперії наблизився, коли в 434 р. гунів очолив вождь Аттіла. Спочатку, аби його задобрити, римляни сплачували величезну данину. Але він не полишав завойовницьких намірів і дій. Правителям Риму вдалося залучити на свій бік германців та зупинити нашестя, але ці союзники впевнено почувалися на освоєних територіях імперії, де бажали панувати самостійно. Вони двічі в V ст. захоплювали Рим. У 476 р. германський воєначальник скинув останнього імператора Ромула Августула. Історія Західної Римської імперії припинилася. Натомість утворилися нові держави, попередниці сучасних європейських. Велике переселення народів, не вичерпалося нашестям гунів. У VI ст. в Європі з’явилися авари. Близькі за походженням із гунами, вони також прийшли з Центральної Азії і також невпинно воювали. У боях їхні вершники використовували стремена, що дозволяло впевненіше триматися на коні. Поява аварів призвела до переміщення слов’янських племен теренами Центральної, Південної та Східної Європи впродовж VI-VII ст....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 23 ... 68
Назад

Навігація