Войти
Закрыть

Хто на кого працював?

7 Клас

В уявленні середньовічної людини правильно організоване суспільство складається з трьох станів — духовенства, рицарства та селянства. Джерело XI ст. Із праці єпископа Адальберона Ланського Общини віруючих є єдиним тілом, але держава складається а трьох тіл, адже інший закон, людський, розрізняє два великі стани... Один стан — воїни, захисники... усіх без винятку, і сильних, і слабких... Другий стан — селяни... Всеньким — грошима, одягом, харчами — забезпечують вони увесь світ. Ніхто з вільних людей не зміг би прожити без селян... (Але) ми бачимо, що король і прелати — самі селяни своїх селян. Селянин годує пана, а той запевняє, що це він годує селянина... Так, дім Божий (тобто суспільство) поділяється на три частини: одні моляться, другі воюють, треті працюють. Для суміжних частин не шкодить їхня відособленість: послуги, якими користується одна з них, створюють умови для праці двох інших; у свою чергу, кожна частина піклується про загальне. Так цей троїстий союз залишається єдиним, завдяки чому панує законність, а люди живуть у мирі та злагоді....

Сеньйори, васали, селяни

7 Клас

У середні віки в Європі склалися особливі, інакші, ніж в античному світі, суспільні відносини — феодальні. Що це означає? Суспільною верхівкою стали феодали. Лише вони були власниками землі. Тому всі, хто користувався землею, залежали від них. Феодали не були рівні за знатністю й багатством, а поділялися на розряди. До найвищого розряду належав король — власник усієї землі в державі. Король наділяв землею своїх наближених і тому ставав їхнім сеньйором (старшим), а вони вважалися його васалами (слугами). Васали короля, у свою чергу, наділяли землею менш знатних феодалів, отож ставали їхніми сеньйорами, а їх мали за своїх васалів. Дрібні васали наділяли землею ще дрібніших і т. д. Отже, кожен феодал був водночас і сеньйором, і васалом. Сам король, сеньйор сеньйорів, вважався васалом Бога чи римського папи. Такі суспільні зв’язки історики назвали васалітетом. З’ясуй, хто був власником землі, яку король пожалував герцогу, а той передав її як феод графу? Сеньйора і васала об’єднували певні взаємні обов’язки. Сеньйор зобов’язувався захищати васала, озброїти його, годувати і навіть розважати, щоб той не нудьгував. Якщо щастило, підшукував йому хорошу жінку. Васал же, який був ніби дитиною сеньйора (саме це слово сперту означало «мала дитина»), присягав вірно служити своєму сеньйору, бути його радником, у всьому допомагати. Бути чиїмось васалом у середні віки не вважалося принизливим. Навпаки, той, хто порушував присягу відданості, вважався мерзенним зрадником і вкривав своє ім’я ганьбою. Бути «малою дитиною» сеньйора багатьом навіть подобалося, адже обов’язки васала не надто обтяжливі, тим часом сеньйор дбав про безпеку і статок васала та його сім’ї. Недарма існували васали відразу кількох, а то й кількох десятків сеньйорів....

За хлібом насущним

7 Клас

Ріст населення спричинював перенаселення багатьох територій Європи, де відчувалося малоземелля. Брак землі лякав тих, хто на ній працював, примарою голоду. Тому багато селян, полишивши рідні краї, або оселялися в містах, або шукали вільних земель на окраїнах Європи. Такі землі на Заході ще були, це переважно лісові зарості, болота та інші негостинні місцини. Новоприбульцям доводилося викорчовувати ліси й чагарі, а болота осушувати. Своєю невтомною працею вони перетворювали глушину на поля, городи, луки, фруктові сади й виноградники. Цим же займалися й монахи, яких відселяли із уже тісних монастирів у нові обителі в лісових хащах. Ішли світ за очі в пошуках нових запасів (старі вичерпалися) промислової сировини і ремісники. Наприклад, німецькі «рудокопи» натрапили на поклади залізної і мідної руди аж у Швеції. Забредали вони також у Пруссію, Польщу, Угорщину. Французи допомагали іспанцям за Піренеями освоювати території, відвойовані в арабів. Такі переселення монахів, селян і ремісників учені назвали внутрішньою колонізацією. Переселенці-колоністи не завжди дружили з корінним населенням, проте своєю працею вони пожвавлювали господарське життя Європи, допомагали їй уникнути голоду. Внутрішня колонізація сприяла обміну господарським досвідом і культурними здобутками....

«Мандрівочка — рідна тіточка». «Трійця лих»

7 Клас

У середні віки Європу населяли греки, романські народності, кельти, фракійці, германці, балти. слов’яни, угро-фіни, а також азіатські та африканські меншини (араби, євреї, бербери, тюрки, левантинці та ін.). У V—XI ст. племена і народності Європи вже добряче перемішалися між собою. Середньовічна людність була непосидючою. Міряли ногами Європу купці, школярі, студенти (шукали, де краща монастирська школа чи університет), жебраки, волоцюги, монахи, прочани, майстри, художники, піснярі та ін. Знало європейське середньовіччя й переселення цілих народів. Такі переселення називаються міграціями, або міграційними рухами. Найбільшим міграційним рухом у середньовічній Європі було Велике переселення народів IV— VII ст., яке докорінно змінило її історичну карту. Міграції, міграційні рухи — масові переселення людей. Міграції були для корінного люду справжньою карою небесною, змушували багатьох утікати світ за очі. Середньовічний монах повідомляв, що після нашестя франків уціліла хіба що земля, та й то лише тому, що франки не могли прихопити її з собою. Франки багатьох людей погнали в полон, причому попутно продавали їх у рабство....

Цар природи і його царство

7 Клас

У середні віки населення цілковито залежало від природно-кліматичних умов. Особливості природи підказували, які житла і поселення слід будувати, яким транспортом — водним чи сухопутним — користуватися, які виробляти знаряддя праці. Від ландшафту і клімату залежав навіть характер самої людини (спокійні, стримані жителі північних шпрот помітно відрізнялися від запальних мешканців Півдня, гірські народи — від степовиків тощо). Середньовічну Європу вкривали дрімучі ліси. Без них людина була б безпорадною. Ліс забезпечував її деревиною (основним тоді будівельним матеріалом), годував медом диких бджіл, дичиною, ягодами, грибами тощо. В лісі чи в очищеному від нього полі селянин знаходив корм для своєї худоби (здебільшого це були жолуді, якими відгодовували свиней). Шкури та хутра забитих лісових звірів захищали тіло людини в холодну пору року чи негоду, слугували їй постіллю. Ліс не був безлюдним. У ньому знаходили собі притулок монахи-пустельники, мандрівні рицарі, розбійники, ті, хто не поладив із правосуддям тощо. При цьому для одних ліс був надійною схованкою, для інших — небезпечним місцем, куди й озброєному краще не потикатися....

Король помер — хай живуть королі!

7 Клас

Хоч Карл Великий, здавалося, все зробив задля зміцнення своєї держави, вона виявилася нежиттєздатною. Її послаблювали бунтівні феодали, яких імператору доводилося силоміць приводити до покори. А головне, племена і народи, що населяли імперію, жили самі по собі й не хотіли коритися завойовникам-франкам. У 814 р. 71-річний Карл Великий, як кажуть англійці, «приєднався до більшості» — помер. Незадовго до смерті він поділив імперію між своїми синами, підписавши цим їй смертний вирок. Сини, яким не терпілося дорватися до влади, поховали батька вже в день його смерті. Не пошматували вони імперію лише тому, що двоє з них раптово померли. Але те, що не встигли зробити з державою сини Карла, успішно доробили його онуки. У 843 р. ці «корольки» (так зневажливо назвав їх сучасник) зібралися у Вердені й там поділили між собою імперію. За умовами Верденської угоди один з них, Карл Лисий, одержав на заході ледь не всю територію майбутньої Франції. Середньому брату, Людовику Німецькому, дісталася на сході територія майбутньої Німеччини. Найстарший же брат, Лотар, обзавівся імператорським титулом, більшою частиною Італії та вузькою смугою земель уздовж Рейну (між володіннями Карла Лисого та Людовика Німецького). «Держава Лотаря» була впродовж століть яблуком розбрату між Францією та Німеччиною, поки вони не поділили її між собою. Так Верденська угода заклала підмурок для утворення трьох західноєвропейських держав — Франції, Німеччини та Італії і, відповідно, трьох народів: французького, німецького та італійського....

Відтворена імперія

7 Клас

Перші Каролінги ще залишалися майордомами при «лінивих королях». Найпримітнішим серед них був Карл Мартелл («Молот» — так його прозвали гострі на язик франки). У 732 р. Карл Мартелл у бою при Пуатьє переміг арабів (європейці називали їх сарацинами) і, можливо, врятував цим Європу від арабського вторгнення. Цей бій переконав Карла Мартелла, що настала пора замінити у війську селян-ополченців воїнами-кіннотниками, інакше зупинити арабів не вдасться. Але воїнам-кіннотникам треба було платити за службу. Цю проблему Карл Мартелл вирішив у такий спосіб. Він забрав від церкви (цим викликав її гнів) та непокірних вельмож чимало землі і наділив кінних воїнів земельними ділянками. Земельні пожалування називалися бенефіціями («добродіяннями»). Надавалася не лише земля, а й селяни, які на ній проживали. Спершу бенефіцій жалувався прижиттєво, але згодом він перетворився у спадкове володіння — феод. Власника феоду назвали феодалом. Той, хто тримав бенефіцій чи феод, зобов’язувався нести військову чи іншу службу на пожалувача (сеньйора) і ставав його васалом, тобто слугою. Якщо він відмовлявся служити чи недбало виконував свої обов’язки, то бенефіції у нього відбирали. Бенефіційна реформа започаткувала середньовічне рицарство та посилила військову організацію держави Каролінгів....

Ліниві королі

7 Клас

Під час Великого переселення народів (ІV—VII cт.) наймогутнішу варварську державу у Західній Європі створили германські племена франків. Першими їхніми конунгами були Меровінги. Походження цієї династії оповите легендами; її засновника, Меровея (це ім’я означає «народжений морем»), вважали сином двох батьків — звичайного конунга й морського чудовиська. «Морським чудовиськом», мабуть, залишився в народній уяві чоловік, який прибув «з-за моря». У народі Меровінгів називали «чаклунами» та «патлатими королями», їхнє довге волосся вважалося чудодійним. Меровінгів вважали здатними приносити довголіття та лікувати тяжку недугу — золотуху. З Меровінгів найбільше прославився Хлодвіг, який став конунгом у 10-річному віці, однак зумів не лише втримати владу, а й посилити її завдяки своїй кмітливості, хоробрості та жорстокості. Про те, як це йому вдавалося, яскраво розповідає історія з суассонською чашею....

Римський і варварський світи в середині І тисячоліття

7 Клас

Середньовічна Європа постала на руїнах Римської імперії не відразу, а впродовж кількох століть. Вона утворилася завдяки нашестям варварських племен, передусім германських. Ці нашестя завершили тривалий процес поєднання римського та варварського світів. Як змогли поєднатися ці несхожі між собою світи, що призвело до появи європейського середньовіччя? За кілька сталіть до своєї загибелі Римська імперія почала занепадати, чисельність її населення скорочувалася. Корінних жителів на Апеннінському півострові стало менше, ніж чужаків — галлів, германців та інших племен. Новопоселенці не сприймали культуру греків і римлян. Посилювалася варваризація суспільства, яка виявилася для Риму небезпечнішою за ворожі напади. Люди ставали грубішими, їхні погляди на життя — примітивнішими. Якщо в давнину римляни жили, дотримуючись законів предків, то нові покоління розбестилися, прагнули лише багатства й розваг....

Звідки беруться наші знання про середні віки?

7 Клас

Середньовіччя ближче до нас у часі, ніж стародавність, тому й історичних джерел від нього збереглося більше. Зокрема, від середніх віків дійшло до нас чимало будівель, знарядь праці, зброї, творів мистецтва тощо. Частину їх виявили археологи під час розкопок, частину ж дбайливо зберегли нащадки як пам’ять про своїх пращурів. Ще більше збереглося писемних пам’яток, які становлять для істориків особливу цінність. Нині вони зберігаються в спеціальних сховищах — архівах. Багато з них вчені вже опублікували на сторінках книг і часописів, щоб зробити їх доступнішими для дослідників. Середньовічні писемні пам’ятки здебільшого латиномовні. Серед них є чимало господарських документів (списки майна, дарчі та купчі грамоти тощо) та записів законів, за якими жили люди в середні віки....

Навігація