Китай та Японія в XVI—XVIII ст.
- 27-03-2022, 15:40
- 1 063
8 Клас , Всесвітня історія 8 клас Гісем, Мартинюк 2021
Зверніть увагу!!!
§ 24. Китай та Японія в XVI—XVIII ст.
ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: про розвиток Китаю та Японії в XVI—XVIII ст.; про наслідки проникнення європейців для розвитку цих країн.
ПРИГАДАЙТЕ: 1. Кого в Китаї називали Сином Неба? 2. Колективне обговорення. Яких успіхів у розвитку науки й техніки було досягнуто в середньовічному Китаї?
1. Китай. У XVI ст. в Китаї правила династія Мін, яка поширила свою владу на територію сучасних внутрішніх провінцій Китаю та частину Маньчжурії. Залежними від імперії Мін були В’єтнам, Корея й Тибет. Вища влада належала імператору, який правив, спираючись на велику кількість чиновників. Відносини між імператором і підданими були традиційними відносинами господаря й рабів.
Імператори династії Мін на початку свого правління здійснювали політику, спрямовану на зміцнення селянського господарства. Було значно вдосконалено знаряддя праці та сільськогосподарський інвентар, з одного поля збирали два врожаї — навесні та восени; почали використовувати добрива. Великих успіхів досягла іригаційна техніка. Китайські робітники прокладали водогони з бамбукових труб, встановлювали водяні колеса, зводили дамби.
Усі землі в імперії Мін поділялися на державні та приватні. Більшість державних земель передавалася в довічне користування селянству, яке за це сплачувало податки державі й виконувало повинності, працювало на будівництві міст, палаців, каналів. Найбільшими приватними землевласниками в XVI—XVII ст. були представники імператорської родини, знать, вищі чиновники, які отримували ділянки від імператорів. Із земель, що перебували в приватному володінні, податки сплачували землевласники, які здавали землю дрібними ділянками в оренду селянству.
В імперії Мін було створено розгалужену податкову систему. Кожні десять років складалися списки платників податків, які зберігалися у відомстві фінансів.
У Китаї було добре розвинене ремісниче виробництво. Існували дрібні майстерні, де працював майстер зі своєю родиною та учнями. У великих державних майстернях використовувалася праця прикріплених до них ремісників. У XVI ст. стрімко розвивалися приватні мануфактури, переважно ткацькі, власниками яких були багаті купці й ремісники, а роботу виконували наймані працівники. Їхня продукція здебільшого йшла на продаж в інші країни.
Якими були особливості розвитку Китаю в XVI—XVII ст.?
Імператор династії Мін. Мініатюра Нового часу
Виробництво китайського шовку. Мініатюра Нового часу
1. Що дало змогу європейцям проникнути й закріпитися на території Китаю? 2. Чому маньчжурське завоювання Китаю призвело до його ізоляції та «закриття»?
2. Проникнення європейців до Китаю. Перші спроби проникнути до Китаю здійснили португальські мореплавці в 1516 р. У 40-х рр. XVI ст. вони, підкупивши місцеву владу, заснували торговельну факторію на північ від провінції Гуандун. Відверто колонізаторська політика португальців в обхід усіх місцевих законів змусила китайську владу до рішучих дій. У 1549 р. португальських поселенців вигнали з Китаю. Лише за великі хабарі місцевим чиновникам вони змогли залишити за собою порт Макао.
У другій половині XVI ст. до Китаю почали проникати іспанці, а наприкінці століття — голландці. Інтерес до Китаю також проявила Англія. Династія Мін на той час остаточно занепала та не могла зупинити колонізаторів. Силою зброї англійці змусили китайських чиновників дати дозвіл на право вести торгівлю через порт Гуанчжоу (Кантон). Проте справжня колонізація Китаю стала можливою лише в XIX ст.
3. Селянська війна XVII ст. Повалення династії Мін і початок правління династії Цин у Китаї. У 20-х рр. XVII ст. імперія Мін почала стрімко занепадати. Війни з кочівниками, безперервна боротьба за владу придворних угруповань і надмірні податки повністю зруйнували селянські господарства.
У північно-західних районах Китаю почастішали стихійні лиха, посухи змінювали повені, влітку врожай нищила сарана. Зрештою в 1628 р. в північній частині провінції Шаньсі спалахнуло селянське повстання, яке очолили Чжан Сяньчжун і Лі Цзичен.
За десять років боротьби владі так і не вдалося придушити повстання. У 1639—1641 рр. розпочалася нова хвиля виступів під проводом Лі Цзичена. У захоплених місцевостях землі роздавали селянам і звільняли їх від податків. Зрештою армія повстанців вирушила в похід на столицю імперії — Пекін. 25 квітня 1644 р. повстанці зайняли місто. Останній імператор династії Мін заподіяв собі смерть, а Лі Цзичен був проголошений імператором.
Проте саме в цей час на Пекін рушило військо маньчжурів, яке розгромило повстанців. До влади в Китаї прийшла маньчжурська династія Цин.
Маньчжури, спираючись на чиновників, які перейшли до них на службу, поступово опанували весь Китай. Лі Цзичена було схоплено та вбито, а повстання остаточно придушено. На відміну від попередніх завойовників, маньчжури не розчинилися серед місцевого населення, а забезпечили собі відокремлене і привілейоване становище. Головною зовнішньою відмінністю маньчжурів була косичка, у яку вони заплітали своє волосся. Маньчжурам заборонялося укладати шлюб з іншими народами Китаю.
Китайський чиновник про становище в Китаї напередодні селянської війни XVII ст.
В окрузі Яньань протягом року не було дощів. У серпні-вересні народ у містах їв полин, у жовтні їли кору з дерев, до кінця року всю кору було обдерто — почали їсти крейду. Через кілька днів розпухав живіт, люди падали та були приречені на смерть...
У всіх повітах за містом викопано великі ями, у кожній із яких ховають по декілька сотень осіб.
Визначте за цим свідченням одну з причин селянської війни.
Маньчжури — тунгусо-маньчжурський кочовий народ, корінне населення Маньчжурії (тепер Північно-Східний Китай); мали власну писемність. У XII ст. маньчжури створили свою державу — Цзінь («Золота»), яка в 1234 р. була знищена монголами. До XVII ст. маньчжури перебували під владою Китаю. Китайці називали їх чжурчжені.
Деспотія — не обмежена законом самодержавна влада, яка характеризується крайньою централізацією і сваволею правителя.
Богдихан — імператор Китаю за часів династії Цин.
Політика самоізоляції — заходи суворого обмеження контактів із зовнішнім світом (іншими державами). Таку політику проводили Китай, Корея та Японія в XVII—XIX ст. із метою збереження існуючого устрою. Проте це призвело до їх відставання від європейських держав, які врешті-решт силою змусили скасувати режим самоізоляції.
За формою правління Китай у XVII—XVIII ст. був деспотією. На чолі держави стояв богдихан, наділений необмеженою владою.
Династія Цин вела майже безперервні завойовницькі війни. Однак проникнення європейців у Китай і сусідні держави створювало передумови для підриву традиційних порядків, на яких трималася влада богдиханів. Китайських правителів особливо непокоїли воєнна перевага європейців і поширення християнства.
Маньчжури вирішили боротися з європейцями шляхом політики самоізоляції — «закриття» країни. У 1724 р. з Китаю було вислано всіх католицьких місіонерів та зруйновано всі християнські храми (близько 300). У 1757 р. Китай закрив усі свої порти для торгівлі з європейськими країнами, залишивши лише Гуанчжоу. Так почалася майже столітня ізоляція Китаю.
4. Культура Китаю. У XVI—XVII ст. у Китаї відбувся значний розквіт культури. Високого рівня досягло ремесло. У часи імперії Мін розвивалися виробництво шовку, паперу, ювелірна справа, виплавка металу, видобуток солі тощо. Для виробництва паперу використовувався водяний двигун.
Здавна Китай славився своєю порцеляною. Майстерні з виготовлення порцелянових виробів були державними; величезні прибутки від виробництва надходили до імператорської скарбниці.
Цікаві винаходи було зроблено в морській справі. Для боротьби проти ворожих кораблів китайські майстри винайшли водолазний скафандр і найпростіші міни.
Було вдосконалено водопідіймальне колесо для зрошування землі, для плавлення металу широко використовувалися ковальські міхи.
Технічні відкриття, розвиток мануфактур, подорожі до далеких країн стимулювали розвиток наукових знань. Для розвитку медицини велике значення мали праці вчених Чжана Чжунцзина «Про тиф», багатотомний «Трактат про коріння і трави» Лі Шичженя, де було вміщено описи лікувальних властивостей рослин і мінералів.
Китайські вчені почали вивчати наукові праці, що з’являлися в Західній Європі, латину, математику, перекладали китайською мовою математичні терміни.
Наприкінці правління династії Мін у Китаї було видано кілька енциклопедій, які узагальнювали досвід і знання, накопичені в країні. Набули розвитку й історичні науки. Тривала робота над створенням літопису «Загальне дзеркало, що допомагає управлінню», розпочата ще в XI ст. У XVI—XVII ст. у Китаї видавали і праці з географії.
Швидко розвивалася архітектура. Споруджувалися нові й відновлювалися старі палаци, було добудовано й частково відновлено Велику Китайську стіну, створено чимало великих міцних мостів. На будівництві для піднімання або переміщення вантажів використовувався такий винахід, як лебідка.
Італійський єзуїт Маттео Річчі (ліворуч) і китайський математик Сюй Гуанці (праворуч), що надрукували китайське видання Евкліда в 1607 р.
Храм Неба в Пекіні. Сучасний вигляд
До нашого часу збереглося чимало пам’яток архітектури XVI—XVII ст. Давню монументальність змінила вишуканість. Дахи будинків почали прикрашати орнаментами, кам’яними та дерев’яними скульптурами, з’явилися мармурові мости й різноманітні балюстради (поручні балконів, галерей тощо). До найвідоміших архітектурних пам’яток династії Мін належать архітектурний ансамбль Забороненого міста і храм Неба в Пекіні.
У живописі XVI—XVII ст. зберігалися давні традиції. Найвідомішими майстрами цієї епохи були Люй Цаї, Бянь Веньцзин. Надзвичайної майстерності досягли китайські майстри розпису порцеляни. Вони розробили технології багатокольорового розпису, завдяки чому кожен виріб став невеликим, але неповторним шедевром мистецтва.
Швидко розвивалося мистецтво книжкової гравюри. Уперше у світі в Китаї за часів династії Мін почали виконувати кольорові гравюри по дереву. У XVII ст. китайська культура активно проникала до Європи.
5. Японія в XVI ст. Розвиток Японії із часу виникнення держави мав риси, які поєднували її з країнами Сходу і Заходу. Японія — це країна, яка твердо дотримувалася традицій і водночас активно сприймала від інших усе те, що могло стати корисним. Тривалий час єдиним джерелом зовнішнього впливу для неї був Китай.
Формально на чолі держави стояв імператор (Небесний Володар). Із кінця ХII ст. імператори поступово втрачали владу на користь сьогуна («великий полководець, який підкорює варварів»). Спочатку сьогуни виконували військову й поліцейську функції, а згодом перебрали на себе й управління державою, залишивши за імператорами лише роль верховного жерця японської релігії синто (синтоїзму).
Земля в Японії здебільшого перебувала у власності князів (дайме). Проте центральна влада часто вдавалася до конфіскації земель тих князів, які виступали проти неї або мали надмірні багатства.
На початку Нового часу в Японії продовжував існувати суворий поділ суспільства на чотири стани: самураї, селяни, ремісники й купці. Придворні, священники, лікарі та вчені не входили до жодного стану. Також за межами станів були парії — недоторкані, які виконували найбруднішу роботу.
У становій системі існувала чітка ієрархія. Вищий щабель посідали самураї, які разом із їхніми родинами становили близько 10% населення. Належність до цього стану була спадковою. До нього входили воїни, князі, чиновники. Усі вони мали привілей носити два мечі та отримували пайку рису відповідно до свого становища.
Як проникнення європейців вплинуло на розвиток Японії?
Сьогун — військовий правитель Японії. Сьогуни, зосередивши у своїх руках владу, фактично усували від управління державою імператорів, перетворивши їх на символічну фігуру, релігійного лідера.
Синто, або синтоїзм («шлях богів»), — давня язичницька релігія, яка передбачала віру в добрих і злих духів, а також обряди, за допомогою яких японці намагалися догодити духам.
Самураї — верства населення, професійні воїни в Японії, єдиним обов’язком яких була збройна служба своєму господарю (представнику знаті). Вони мали особливі права і привілеї, не сплачували податків. Згодом самураї перетворилися на землевласників.
Фудзі-сан. XVII ст.
Японський живописець і каліграф Хонамі Коецу створив вишукану у своїй простоті чашу, на якій відтінки кольору плавно змінювалися. Вона отримала назву «Фудзі-сан» (за ім’ям священної гори японців). Ця чаша стала вершиною художньої майстерності.
Ода Нобунага. Мініатюра Нового часу
У XVII ст. остаточно склався кодекс честі самурая — бусідо, згідно з яким вони мали займатися воєнною справою та присвятити своє життя служінню господарю аж до готовності здійснити ритуальне самогубство (харакірі).
Наступну сходинку станової драбини посідали селяни. Вони забезпечували самураїв продуктами харчування. Селяни не могли залишити своє господарство. Було чітко визначено, що вони мають їсти (кашу з проса, ячменю або пшениці, іноді — рибу) і що вдягати. Рис селяни вирощували лише для самураїв. Більшість ремісників жила в містах та обслуговувала, як правило, потреби самураїв. Купці посідали найнижчий щабель станової драбини. Їхнє становище в суспільстві було принизливим. Життя купців, як і життя ремісників, підпорядковувалося чітким правилам.
У XVI—XVII ст. становий устрій під впливом розвитку товарно-грошових відносин і централізаторської політики держави поступово руйнувався. Помітним ставало майнове розшарування.
На початку Нового часу країна після тривалого періоду боротьби остаточно розділилася на кілька сотень володінь князів. Кожен князь після зміцнення своєї влади намагався налагодити мирне життя. Це сприяло господарському піднесенню країни, розвитку міст і зовнішньої торгівлі. Саме в цей час у Японії поширилося вживання соєвого соусу, сиру тофу, а в житлах з’явилися розсувні перегородки та стіни з дерев’яних рам, обтягнутих папером. Остаточно сформувалася культура чаювання — чайна церемонія.
Важливі зміни в Японії відбулися після появи на Далекому Сході європейців. Першими в 1543 р. до Японських островів прибули португальські мореплавці. Європейці привезли із собою не тільки нові товари, а й християнство. Також японці познайомилися з вогнепальною зброєю, що мало далекосяжні наслідки для країни.
Тоді правитель невеликого князівства Ода Нобунага переозброїв свою армію. Завдяки новій тактиці та зброї він підкорив сусідні князівства, а згодом захопив і столицю Кіото. Усунувши сьогуна від влади, він поступово об’єднав більшість країни. У своїх володіннях Ода Нобунага провів низку реформ: упорядкував збір податків і грошовий обіг, запровадив єдину систему мір, будував дороги, заохочував розвиток торгівлі, ремесел, підтримував християн. Однак проти правителя визріла змова серед воєначальників, які примусили його зробити харакірі. Проте заколотникам не вдалося утримати владу, і справу Оди Нобунаги продовжив його соратник Тойотомі Хідейосі.
Тойотомі Хідейосі завершив об’єднання країни. Імператор призначив його першим міністром. Було проведено перепис населення. Усіх самураїв узяли на державну службу. Селян прикріпили до їхніх господарств і заборонили їм мати будь-яку зброю (навіть серпи й коси). Було скасовано цехові обмеження для ремісників і купців. Почалося карбування золотих і срібних монет.
Тойотомі Хідейосі. Мініатюра Нового часу
Токугава Ієясу. Мініатюра Нового часу
Тойотомі Хідейосі з підозрою ставився до європейців. Після того як вони відмовилися допомогти імператору у створенні флоту, він у 1587 р. наказав усім європейцям і християнам залишити країну протягом 20 днів. Усіх, хто не підкорився, було страчено.
У 1592 р. Тойотомі Хідейосі розпочав війну за завоювання Кореї. Могутня японська армія швидко оволоділа Корейським півостровом і вступила в Сеул. Проте корейський флот продовжив боротьбу. Корейці створили броньовані кораблі-черепахи, які розгромили японський флот і перекрили сполучення з Японією. У результаті залишки японської армії відступили до узбережжя, де чинили запеклий опір. У 1598 р., після смерті Тойотомі Хідейосі, вони повернулися додому.
6. Сьогунат Токугави. «Закриття» країни. У Японії спалахнула боротьба за владу. Утворилися дві коаліції: Західна на чолі з Ісідою Міцунарі та Східна, очолювана Токугавою Ієясу. У битві біля Секігахари восени 1600 р., яка була наймасштабнішою в історії Японії (брало участь 171 тис. воїнів), він здобув блискучу перемогу і в 1603 р. отримав титул сьогуна. Токугава Ієясу зумів перетворити цей титул на спадковий, і його наступники правили Японією понад 250 років. Так було встановлено сьогунат Токугави.
Сьогун домігся зміцнення центральної влади: установив контроль над містами, копальнями, зовнішньою торгівлею, зосередивши у своїх руках до 25 % доходів держави. Він не ліквідував князівства, а створив систему нагляду за їхніми правителями. Кожен правитель мав жити один рік у новозбудованій столиці Едо (тепер Токіо), стаючи фактично заручником. Коли князь виїздив зі столиці, то мав залишити замість себе найближчого родича.
Токугава Ієясу зробив буддизм державною релігією, і кожна родина була приписана до визначеного храму. Офіційною ідеологією проголошувалося конфуціанство. Токугава Ієясу завершив розправу над християнами, а в 1639 р. проголосив «закриття» Японії, тобто так звану політику самоізоляції. Іноземці (тільки голландці) могли торгувати з країною через один порт під пильним контролем чиновників.
«Закриття» Японії та деспотичне правління сприяли господарському піднесенню, з’явилися перші мануфактури. Проте зворотним боком цього процесу стали розорення селянства й технічна відсталість країни.
Ще одним здобутком сьогуна стало поширення грамотності та друкарства. Це сприяло розвитку японської літератури, видатним представником якої став поет Мацуо Басьо, автор відомих тривіршів — хоку. У XVII ст. в Японії виник народний театр кабукі («пісні і танці»), у якому всі ролі виконують чоловіки. Певний час влада переслідувала театральну діяльність, самураям заборонялося відвідувати вистави. У цей період також з’явився японський ляльковий театр.
Сьогунат — самурайський уряд на чолі із сьогуном.
Ідзумо-но Окуні, засновниця театру кабукі. Мініатюра початку XVII ст.
Працюємо з хронологією
1516 р. — португальські мореплавці дісталися Китаю.
1543 р. — португальські мореплавці дісталися Японії.
1603 р. — початок правління сьогуна Токугави Ієясу в Японії.
1639 р. — «закриття» Японії. Початок політики самоізоляції.
1644 р. — початок правління маньчжурської династії Цин у Китаї.
1757 р. — «закриття» Китаю. Початок політики самоізоляції.
Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?
- У Ранній Новий час цивілізації Сходу, на відміну від європейської, продовжували розвиватися відповідно до своїх традицій.
- У середині XVII ст. в результаті селянської війни й навали маньчжурських племен у Китаї відбулася зміна династії.
- Культура Китаю розвивалася за тими традиціями, що сформувалися за часів існування китайської цивілізації. Натомість у XVI—XVII ст. китайські митці виходили за усталені межі.
- На початку Нового часу Японія була роздроблена на декілька сотень князівств. Влада імператора була формальною.
- У XVI ст. Японія об’єдналася під деспотичною владою сьогуна з роду Токугава.
Запитання і завдання
Китайська порцеляна
1. Перевірте набуті знання за навчальною грою «Продовжте розповідь»..
Правила гри. У грі беруть участь пари учнів та учениць. Вони мають викласти зміст певного пункту параграфа, відповідаючи по черзі одним реченням. Перемагає учень/учениця, чиє речення буде останнім.
2. Назвіть основні цивілізації Сходу. 3. Яку роль відігравала приватна власність у цивілізаціях Сходу? 4. Яким чином відбулося проникнення європейців до країн Сходу? Чому європейці зустрічали опір? 5. Як вплинула на розвиток Китаю селянська війна 1628—1644 рр.? 6. Робота в парах. Обговоріть і визначте, чому правителі Китаю та Японії вдалися до «закриття» своїх країн для європейців. Чи могло це вирішити їхні внутрішні проблеми? 7. На який стан європейського суспільства схожі самураї? 8. Хто такий сьогун? Коли в Японії був установлений сьогунат Токугави? Якими засобами зміцнювалася влада сьогуна в Японії?
9. Робота в малих групах. Обговоріть і порівняйте владу імператора династії Цин, сьогуна Японії та владу європейських абсолютних монархів. Відповідь подайте у вигляді таблиці. 10. Підготуйте повідомлення з презентацією за темою «Основні здобутки культури Китаю та Японії періоду Раннього Нового часу». Скористайтеся відповідним планом-схемою в електронному додатку до підручника.
11. Використовуючи додаткові джерела, визначте, у чому проявлявся вплив країн Сходу на Європу в XVII—XVIII ст. 12. Поясніть особливості зміни династій у Китаї на прикладі занепаду династії Мін і встановлення династії Цин. 13. Колективне обговорення. Чому завоювання Китаю маньчжурами не змінило цивілізаційний розвиток держави, а проникнення європейців зламало традиційний хід історії для неї?
скачать dle 11.0фильмы бесплатноДаний матеріал відноситься до підручника "Всесвітня історія 8 клас Гісем, Мартинюк 2021", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)
Зверніть увагу!!!
Коментарі (0)