Войти
Закрыть

Російська імперія в першій половині ХІХ ст.

9 Клас

На тлі революційної Європи першої половини XIX ст. Російська імперія здавалася осередком спокою та стабільності. Однак ця рівновага була викликана не раціональною політикою самодержавства, а економічною відсталістю імперії, у якій панувало кріпосне право. Тому політична стабільність була лише химерною оболонкою, за якою визрівали економічні, соціальні та зовнішньополітичні проблеми. Варто пригадати! 1. У чому полягала особливість «освіченого абсолютизму» Катерини II? 2. Як змінилася територія Російської імперії в другій половині XVIII ст.? 1. Росія на початку ХІХ ст. На початку ХІХ ст. Російська імперія була найбільшою державою в Євразії, однак економічне становище країни поступово погіршувалося. Кріпосне право не тільки гальмувало розвиток сільського господарства, але й заважало розвитку промисловості, для якої не вистачало вільних робочих рук. У той час як у країнах Європи тривав промисловий переворот, у Росії парових машин, механізмів і добрив майже не застосовувалося. Кріпаки не були зацікавлені в результатах своєї праці, тому врожаї залишалися низькими. У першій половині XIX ст. в Російській імперії посилилася криза кріпосницького господарства, і стало очевидним відставання її економіки від Європи. Можливі зміни залежали лише від влади імператора, тому що в Росії практично не було буржуазії та найманих робітників. Молодий імператор Олександр І (1801—1825 рр.) бачив проблеми своєї країни. Був створений Негласний комітет, що розробив проекти реформ державного управління та освіти. Вийшов «Указ про вільних хліборобів», який допускав звільнення селян із землею за викуп. Проте здійснити радикальні перетворення, що суттєво зачіпали інтереси дворянства, імператор не зважився. А після перемоги над Наполеоном Олександр І проводив ліберальні реформи тільки в західних володіннях імперії, де частка російського дворянства була невеликою....
0 Переглянути

Об'єднання Італії та Німеччини

9 Клас

Австрійські, французькі, неаполітанські війська, що придушували революцію в Італії, тільки відклали неминуче об’єднання країни. Пропагандистська діяльність захисників ідеї об’єднання збільшувала кількість прихильників єдності навіть серед селян півдня Апеннінського півострова. Економічне зростання в Північній Італії сприяло збільшенню класу буржуазії, яка розуміла, що роздробленість заважає розвитку промисловості й торгівлі. Робітники пов’язували з об’єднанням надії на покращення умов життя й розширення виборчих прав. Прихильники об’єднання продовжували ділитися на два напрямки — ліберальний і радикальний. Радикали на чолі із Дж. Мадзіні стверджували, що тільки народна революція та проголошення республіки дадуть змогу об’єднати країну. Більшість лібералів, чиї погляди відстоював прем’єр-міністр П’ємонту Камілло Кавур (1810—1861), вважали, що об’єднання має відбутися тільки під керівництвом П’ємонтського королівства та бажано без активної участі народу й революціонерів. Зіткнення цих двох напрямків було майже неминучим. У П’ємонті, на відміну від інших італійських держав, вдалося зберегти конституцію. Тому король і його міністр К. Кавур могли розраховувати на підтримку населення. Головною перешкодою на шляху об’єднання країни К. Кавур небезпідставно вважав Австрію. Однак у П’ємонту не вистачало сил для боротьби з Австрією, а використовувати сили італійських революціонерів міністр не хотів. Тому він домовився про союз з імператором Наполеоном III. Французи мали допомогти вигнати австрійців з усієї Північної Італії, а натомість П’ємонт передавав Наполеону III Ніццу й Савойю....
0 Переглянути

«Весна народів». Революції 1848—1849 рр. у Європі

9 Клас

Пережитки феодалізму, що все ще зберігалися в багатьох німецьких землях, гальмували економічний розвиток Німеччини. До кінця 40-х рр. XIX ст. стало очевидно, що абсолютні монархи не готові добровільно ліквідувати залишки феодальних відносин. Зростанню промисловості й сільського господарства найбільше заважала роздробленість Німеччини. Об’єднання країни також стримували численні монархії. Неврожаї 1846—1847 рр. призвели до зниження рівня життя простого народу, у Берліні навіть відбулися «картопляні бунти». Ситуація в німецьких державах поступово ускладнювалася. Достатньо було лише незначного приводу, щоб населення відкрито виступило проти влади. Таким приводом стала лютнева революція у Франції. Під впливом подій у Парижі в березні 1848 р. розпочалися масові демонстрації в західних володіннях Пруссії та невеликих західнонімецьких державах із вимогою прийняти конституцію та ліквідувати феодальні порядки, а також скликати загальнонімецький парламент. Незабаром пройшли демонстрації і в столиці Пруссії Берліні (мал. 1). Відбулися збройні зіткнення демонстрантів з армією, які припинилися лише після виведення солдатів із міста. Король Фрідріх Вільгельм IV (1840—1861 рр.), наляканий розмахом виступів, скасував цензуру, сформував ліберальний уряд та оголосив про скликання парламенту — ландтагу. Прусський король відверто заявив, що нині його мета — об’єднання Німеччини. Після перемоги берлінців над королівськими військами Фрідріх Вільгельм IV видав маніфест до німецької нації. УВАГА, ДЖЕРЕЛО! Звернення короля Фрідріха Вільгельма IV до німецької нації (21 березня 1848 р.) Від сьогоднішнього дня настає для нас нова славна історія. Ви тепер знову є великою нацією, вільною й могутньою в серці Європи; Фрідріх Вільгельм IV Прусський став на чолі об'єднаної батьківщини для порятунку Німеччини, плекаючи довіру до вашої геройської допомоги й вашого духовного відродження. Ви сьогодні ж побачите його серед вас на коні, прикрашеному стародавніми національними кольорами. Хай живе й буде благословенний конституційний князь, вождь об'єднаного німецького народу, новий король вільної нації, що знову відродилася....
0 Переглянути

Революція 1848 р. у Франції. Друга республіка та Друга імперія

9 Клас

Режим Липневої монархії майже не зберігав феодальних пережитків і проводив буржуазну політику. Однак ця політика забезпечувала інтереси лише частини буржуазії, а основна маса населення була позбавлена права голосу й можливості впливати на життя в країні. Численні вимоги скасування виборчого цензу влада завжди рішуче відкидала. Поки економічна ситуація в країні була стабільною, король міцно тримав владу у своїх руках, дозволяючи навіть широку свободу слова. Проте в другій половині 40-х рр. XIX ст. неврожаї призвели до значного зростання цін на продовольство, і стабільність похитнулася. Населення, особливо робітничі квартали Парижа, відкрито виражали своє невдоволення. Цим і скористалася опозиція, яка складалася з ліберальних республіканців, що об’єднувалися навколо газети «Насьйональ», і радикалів, що видавали газету «Реформа». У 1847 р. представники опозиції розпочали «бенкетну кампанію» (мал. 1). Вони проводили великі відкриті застілля, на яких проголошували політичні вимоги, передусім щодо зміни виборчого закону. Такі застілля відвідували сотні й навіть тисячі людей. Іноді це перетворювалося на акції відкритої непокори владі. На початку 1848 р. уряд заборонив проведення великого бенкету. Незважаючи на те, що організатори кампанії не з’явилися на бенкет, тисячі парижан розпочали політичну маніфестацію. Уряд віддав наказ розігнати незаконні збори, але Національна гвардія відмовилася це робити. Наляканий король відправив у відставку уряд Ф. Гізо, і натовп парижан вийшов на вулиці міста. Несподівано охорона будинку міністерства закордонних справ, у якому розміщувалася резиденція Ф. Гізо, відкрила вогонь по людях. У відповідь Париж повстав....
0 Переглянути

Франція, німецькі держави, Австрійська імперія у 20—40-х рр. XIX ст.

9 Клас

Поразка Наполеона під Ватерлоо дозволила Людовіку XVIII вдруге повернутися до влади у Франції. Полки й піхотні корпуси королівської армії, які переходили на бік скинутого імператора, переконали Бурбонів, що повна реставрація (відновлення) «старого порядку» у Франції неможлива. Дворяни, що повернулися, не могли відмовитися від особистої помсти: з армії було звільнено багато наполеонівських офіцерів, активних учасників революції заарештовували та навіть засуджували до страти. Проте влада так і не зважилася повернути дворянам землі й інше майно. Крім того, король дотримувався Хартії 1814 року, що обмежувала його владу. Після короткого спалаху контрреволюційного терору уряд провів низку ліберальних реформ: було збільшено кількість виборців, прийнято закон про друк, під контроль парламенту поставлено бюджет країни, до королівського двору допустили нове наполеонівське дворянство. У цих діях уряд спирався на короля й депутатів — прибічників конституційної монархії. їм протистояли депутати-ультрароялісти — прихильники відновлення абсолютної монархії, яких підтримував брат короля. За часів правління Людовіка XVIII стабільність в управлінні країною ще вдавалося зберігати. Однак після смерті монарха в 1824 р. новим королем став його брат Карл X (1824—1830 рр.), прихильник ультрароялістів. Новий правитель не приховував свого невдоволення обмеженням влади короля та прагнув розширити свої повноваження. Проте більшість населення країни, у тому числі буржуазія, виступали проти посилення королівської влади й розширення прав дворянства. Із кожними виборами до нижньої палати парламенту представники ліберальної опозиції отримували все більше місць. На виборах 1830 р. вони здобули більшість у палаті представників. Поразка ультрароялістів змусила короля перейти до рішучих дій....
0 Переглянути

Велика Британія в першій половині XIX ст.

9 Клас

Англія була першою країною, у якій завершився промисловий переворот. Прискоренню зростання промисловості сприяли, як не дивно, наполеонівські війни. Англійські фабрики виконували великі військові замовлення не тільки для англійської армії та флоту, але й для союзників Великої Британії. Незважаючи на важку післявоєнну кризу й кризи надвиробництва, тут тривало будівництво нових заводів і фабрик (мал. 1). До середини XIX ст. основою економіки Англії було промислове виробництво, у містах проживало більше половини населення країни, а наймані робітники становили найчисленнішу верству. Особливо помітним був розвиток транспорту. Уся Англія вкрилася мережею залізниць, довжина яких складала майже 50 тис. км, на англійських верфях будувалися сотні сучасних пароплавів. Поширення залізниць та зростання морського флоту стимулювало розвиток машинобудування. Постійно збільшувалася потреба в металі й кам’яному вугіллі. Однак тривалий час галуззю економіки Англії, що розвивалася найшвидшими темпами, залишалася текстильна промисловість, передусім бавовняна. Саме продукція ткацьких фабрик становила більшу частину продукції, яку англійці продавали в Європі. Поступово зростав обсяг вивезення верстатів і готових машин. До середини XIX ст. в Англії вироблялося понад 40 % світової промислової продукції, і країну справедливо почали називати «майстернею світу». Зростаюча торгівля з Європою, Америкою та колоніями, а часто й відверті пограбування залежних країн дали змогу Англії нагромадити значні багатства. Англійські банки стали найбільшими у світі, а валюта — фунт стерлінгів — набула статусу міжнародної. Саме у фунтах здійснювалася більша частина світової торгівлі. Національний дохід Великої Британії з кінця XVIII ст. до 1870 р. виріс у 10 разів! Англійські банкіри вкладали гроші в економіки інших країн. До середини століття Англія перетворилася на світовий фінансовий центр, «світового банкіра»....
0 Переглянути

Суспільні наслідки промислового перевороту. Практичне заняття

9 Клас

У результаті промислового перевороту в суспільстві ряду країн Європи відбулися докорінні зміни. Урбанізація зробила багатьох європейців міськими жителями. Спосіб життя городянина значно відрізнявся від життя селян і землевласників. Жителі міста не мали змоги вести власне господарство, тому були змушені купувати все необхідне, від їжі до одягу. Так, городяни, які майже щодня робили покупки, стимулювали розвиток торгівлі, промисловості й сільського господарства (мал. 1). Розвиток промислового виробництва зумовлював і значні зміни у свідомості жителів Європи. Замість звичних відносин між землевласником-феодалом і селянином, коли селяни працювали на господаря й могли розраховувати на його захист, постали відносини вільного найму робочої сили. Працівник влаштовувався на роботу сам, без участі родини, без дотримання будь-яких традицій і жодної підтримки й захисту. У разі звільнення він часто не мав до кого звернутися по допомогу. Тому городяни, як правило, набагато більше турбувалися про своє майбутнє, ніж селяни. Найманого робітника було значно простіше підштовхнути на виступи протесту й навіть повстання. Із другого боку, городянин, на відміну від сільського жителя, мав більшу свободу вибору: міг змінити рід занять, переїхати до іншого міста, навіть спробувати відкрити власну справу. У всякому разі житель міста був змушений розраховувати лише на себе, що посилювало в ньому почуття індивідуалізму. ОЧИМА СУЧАСНИКІВ З опису витрат англійського робітника Квартирна плата й розкіш [кава, чай, цукор] забирають більше третини всього заробітку... Не дивно, що часто не вистачає хліба й інших необхідних речей, і немає жодних заощаджень....
0 Переглянути

Промисловий переворот у країнах Західної Європи

9 Клас

Швидкий розвиток капіталістичних відносин зумовив завершення промислового перевороту (промислової революції) в Англії в 30-ті рр. XIX ст. Відбулася поступова заміна ручної праці машинною, а мануфактури — фабрикою. Вирішальне значення мало масове застосування парового двигуна в промисловості. На початку XIX ст. його почали використовувати не тільки на вугільних шахтах, ткацьких і металургійних фабриках, але й на транспорті. У США з’явився перший пароплав, а в 1825 р. в Англії була збудована перша у світі залізниця, на якій використовувався паровоз, створений інженером Г. Стефенсоном (1781—1848) (мал. 1). Будівництво залізниць, у свою чергу, прискорювало розвиток промисловості, оскільки вимагало збільшення виробництва чавуну, сталі, вугілля, розвитку машинобудування. На початку XIX ст. розпочався промисловий переворот у Бельгії, Франції, західнонімецьких державах, північних штатах США. Однак більшу частину XIX ст. лідерство в промисловому виробництві зберігала Велика Британія. Промисловий переворот сприяв остаточному утвердженню капіталістичних відносин у країнах Західної Європи. Одним із наслідків промислового перевороту стало помітне підвищення продуктивності праці й зростання виробництва промислової продукції. Фабрика з верстатами, яким надавали руху парові двигуни, випускала в сотні разів більше товарів, ніж мануфактура (мал. 2). Проте виникала проблема збуту цієї продукції. Підприємства, що випускали однотипні товари, були змушені боротися за покупця, підвищуючи якість продукції та знижуючи ціни. Такий тип виробництва й збуту продукції отримав назву капіталізму вільної конкуренції....
0 Переглянути

Громадянське рівноправ'я: від «Декларації прав людини і громадянина» до Цивільного кодексу Наполеона. Практичне заняття

9 Клас

На практичному занятті ми об'єднаємося в групи та поговоримо про найбільш складні й суперечливі проблеми становлення принципів громадянського рівноправ'я у Франції за часів Великої французької революції та Імперії Наполеона Бонапарта. Для успішної роботи скористаємося матеріалом § 2—3, а також картами атласу зі всесвітньої історії для 9 класу. Варто пригадати! 1. За яких обставин було прийнято англійський «Білль про права»? Назвіть його основну ідею. 2. Укажіть найважливіші положення Декларації незалежності США. Однією з передумов Великої французької революції була популярність у країні ідей просвітителів, насамперед поглядів Ш. Монтеск’є й Ж.-Ж. Руссо. Не менший вплив на лідерів революції справляли положення Декларації незалежності США й погляди членів масонських лож. Свою перемогу над абсолютизмом О. Мірабо (1749—1791), Ж. Лафаєт, Е.-Ж. Сійес (1748—1836) й інші вожді Національних зборів прагнули закріпити в офіційному документі, у якому знайшли відображення їхні погляди на майбутню справедливу державу (мал. 1—3). «Декларація прав людини і громадянина», прийнята Національни-...
0 Переглянути

Консульство та Імперія Наполеона Бонапарта (1799—1815 рр.)

9 Клас

У результаті перевороту 18 брюмера виконавча влада формально опинилася в руках трьох консулів, але реальну владу мав лише Наполеон Бонапарт (мал. 1). Він не приховував, що прагне встановлення одноосібного контролю в державі, а тому послідовно збільшував свої повноваження. Наполеон домігся прийняття нової конституції Франції 1799 р., що закріплювала практично необмежену виконавчу владу першого консула. Законодавча влада формувалася за дуже заплутаною схемою й не могла стримувати зміцнення впливу Бонапарта. Однак уже в 1802 р. було проведено опитування населення (плебісцит), за підсумками якого посада першого консула стала довічною. У 1804 р. була прийнята чергова конституція, за якою Бонапарт був проголошений імператором Наполеоном І. Таким чином, у Франції відновлювалася спадкоємна монархія, однак вона відрізнялася від монархії Бурбонів. Суть влади Наполеона І виражалася в першій статті нової Конституції: «Управління Республікою доручається імператору, що приймає титул імператора французів». Передбачалося, що Бонапарт, ставши одноосібним правителем, не скасовуватиме більшості завоювань Великої французької революції, а буде використовувати свої необмежені повноваження для захисту держави від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Зміцнюючи особисту владу, Бонапарт розумів, що успіх його правління залежить від того, чи зуміє він утримати стабільність у країні. Саме стабільності чекали від імператора французькі громадяни-власники — від великої буржуазії до звичайних селян. Вони прагнули не лише зберегти, але й збільшити власність, отриману в роки революції. Наполеон І своєю внутрішньою політикою зміг не лише встановити диктатуру в країні, але й завоювати підтримку більшості французьких власників....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 7 8 9 10 11 12 13 14 15 ... 40
Назад

Навігація