Войти
Закрыть

Італія

9 Клас

З жовтня 1871 р. відбулася історична подія: за результатами референдуму місто Рим увійшло до складу Італії, чим завершилося об’єднання країни. Однак ледве вщухла ейфорія від об’єднання, як визначилася занадто висока його ціна: дві війни проти Австрії, утримання значної армії та флоту, визнання фінансових зобов’язань колишніх італійських держав підірвали й без того слабке фінансове становище. До цього додавалися відсутність значної промислової бази, низький рівень розвитку сільського господарства, убогість і неписьменність більшої частини населення. Але правляча еліта була сповнена бажанням перетворити Італію на «велику державу», на «таку, як усі». Нова об’єднана країна за формою правління була конституційною монархією. Законодавча влада належала королю та двопалатному парламенту. Правом голосу користувалися чоловіки, які досягли 25-річного віку, уміли читати й писати, а також мали певний статок. Таких із 27-мільйонного населення було 600 тис. осіб (2% населення країни). Виконавча влада повністю належала монархові. Значну роль у політичному житті країни відігравала католицька церква. Священик був основною фігурою на селі. Від його проповідей залежало ставлення селян до влади. Щоб обмежити вплив католицької церкви, їй було заборонено політичну діяльність. У 1871 р. король підписав закон, за яким Папа Римський оголошувався особою священною і недоторканною. Його територіальні володіння обмежувалися Ватиканським палацом і ще кількома будівлями. Після утворення єдиної держави політичну боротьбу між собою вели дві політичні партії (точніше, політичні блоки): Історична права, або «праві», та Історична ліва, або «ліві»....
0 Переглянути

Велика Британія

9 Клас

Наприкінці XIX ст. Велика Британія продовжувала залишатися однією з наймогутніших і найбагатших країн світу. Вона займала лідерські позиції у світовій торгівлі та вивезенні капіталу. Англійські капіталовкладення за кордоном перевищували капіталовкладення решти держав разом узятих. Лондон став головним торговельним і фінансовим центром світу. Англію називали «володаркою морів». Водночас в економіці країни почали проявлятися певні негативні тенденції. Зростання промислового виробництва (2,1%) було нижчим, ніж в інших країнах (у США — 4,2%, у Німеччині — 4,1%). Технічне обладнання на багатьох заводах застаріло, і за деякими показниками Англія відставала від США та Німеччини. На початку XX ст. Німеччина випередила її за виплавкою сталі, США — за виробництвом чавуну, сталі та кам’яного вугілля. Завдяки кращій технології та вищій продуктивності праці американські й німецькі товари стали дешевшими за англійські. У сільському господарстві Великої Британії переважало дрібне селянське господарство. Сільське господарство не забезпечувало потреб Англії, тому їх нестача перекривалася імпортом з колоній, що були водночас джерелом дешевої сировини і ринком збуту. Отже, збереження та розширення імперії вважалося одним із найважливіших завдань Англії, як основа її стабільності й процвітання. ► Якими були особливості економічного розвитку Великої Британії в другій половині XIX ст.? 2. Внутрішньополітичне життя Англії. Ірландське питання Другу половину XIX ст. в Англії, як ви вже знаєте, називають «Вікторіанською епохою» за ім’ям королеви Вікторії, яка перебувала на престолі від 1837 до 1901 р. Це був період найбільшої могутності Великої Британії. Тоді швидко зростали її колоніальні володіння, англійська промисловість ще втримувала перше місце у світі....
0 Переглянути

Німецька імперія

9 Клас

Після франко-прусської війни всі німецькі землі об’єдналися в єдину Німецьку імперію, яка складалася з 22 монархій і трьох вільних міст. Згідно з імперською конституцією 1871 р., главою держави вважався імператор. Ним міг бути лише король Пруссії. Парламент складався з двох палат. Верхня палата (бундесрат), або Союзна рада, призначалася з представників усіх монархій і вільних міст (58 членів). Нижня палата (бундестаг) обиралася загальним голосуванням. Парламент (рейхстаг) був обмежений у правах, оскільки закони, які він приймав, належало затверджувати імператору. На момент створення Німецької імперії в парламенті більшість належала представникам консервативної партії, яка виражала інтереси юнкерів, великих промисловців і фінансистів. Опонентами консерваторів була Ліберальна партія, яка захищала інтереси промисловців. Обидві партії підтримували уряд. У 1881 р. утворилася Католицька партія. Вона виступала на захист католицького населення Німеччини і через це опинилася в опозиції до уряду. В опозиції перебувала і Соціал-демократична партія, яка мала значне представництво в парламенті й виражала інтереси робітничого класу....
0 Переглянути

Франція

9 Клас

Причиною франко-німецької (франко-прусської) війни стало суперництво між Францією та Пруссією за гегемонію в Центральній Європі. Франція, яка остерігалася зміцнення Пруссії, намагалася перешкодити об’єднанню німецьких земель під її верховенством. Обидві країни прагнули війни, щоб остаточно розв’язати суперечності, які назрівали. Поштовхом до війни стали династичні суперечки навколо іспанського трону. У 1868 р. в Іспанії відбулася революція, унаслідок якої королеву Ізабеллу II було позбавлено престолу. Правлячі кола Іспанії тим часом вели пошуки нового монарха. У липні 1870 р. престол запропонували родичеві прусського короля Леопольду Гогенцоллерну. Боячись опинитися між двох вогнів, Франція почала наполягати на тому, щоб кандидатура Леопольда як претендента на престол не розглядалася ні тоді, ні будь-коли в майбутньому. Подальші наполягання Франції закінчилися тим, що прусський король Вільгельм І надіслав французькому послу «Емську депешу», підкориговану канцлером Отго фон Бісмарком. У ній, зокрема, містилася фраза про те, що «Його Величність король відмовляється прийняти французького посла». Французький уряд сприйняв це як образу й 19 липня 1870 р. оголосив війну Пруссії. Майстерно розіграна О. фон Бісмарком провокація мала успіх. Пруссія в очах громадськості виступала як жертва агресії....
0 Переглянути

Практичне заняття. Еволюція, європейської соціал-демократії: від марксизму до легальної парламентської діяльності

9 Клас

Практика робітничого руху та революційної боротьби наприкінці XIX ст. засвідчила, що частина положень теорії марксизму в реальному житті не спрацьовує, а теоретична спадщина містить значні суперечності. Висновки «Маніфесту Комуністичної партії» не підтверджувалися життям: становище пролетаріату не погіршувалося, сам капіталізм не розвалювався тощо. Дедалі більше ставало зрозумілим, що життя складніше за схеми теоретиків марксизму. Спроби його прибічників перейти від теорії до практики і розпочати перебудову суспільства одразу спричинили чимало проблем. Зокрема, вони не розуміли, як будувати стосунки з іншими партіями, як ставитися до існуючих органів влади, як вести боротьбу за реалізацію своїх вимог в наявних умовах, реалізувати свої програми тощо. Усе це дедалі більше вело до необхідності перегляду й пристосування до сучасних потреб основних засад марксизму. Наприкінці XIX ст. серед партій II Інтернаціоналу сформувалося декілька течій, котрі, вважаючи себе марксистськими, по-різному бачили завдання соціалістичного руху в тогочасному західному суспільстві. Ліві марксисти продовжували відстоювати ідеї «Маніфесту Комуністичної партії» й виступали за їх поглиблення у напрямку радикалізації, ігноруючи нові реалії західного суспільства; праві визнавали лише ідеї, які висловлювали К. Маркс і Ф. Енгельс наприкінці свого життя, й прагнули переглянути чимало положень марксизму відповідно до нової ситуації у суспільстві, а центристи намагалися дотримуватися духу й кожної букви марксизму без будь-яких відхилень і змін....
0 Переглянути

Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку провідних країн Західної Європи та Америки

9 Клас

Друга половина XIX ст. — початок XX ст. характеризувалися подальшим розвитком індустріального суспільства у провідних країнах світу. За цей період промислове виробництво зросло майже втричі. Особливо швидко розвивалася важка промисловість. Виплавка сталі, чавуну, видобуток вугілля, виробництво машин та обладнання стали основними показниками могутності країн. Найбільших успіхів було досягнуто в металургії, машинобудуванні, транспорті. Разом із появою нових галузей промисловості — електротехнічної, хімічної тощо — це докорінно змінило повсякденне життя людей. ► Що наприкінці XIX ст. стало визначати могутність країни? Розгортання індустріалізації, тобто створення великих підприємств, потребувало нових форм організації виробництва та великих фінансових інвестицій. Для залучення капіталу з метою вирішення великих економічних завдань набуло поширення акціонування. Акціонування — об’єднання капіталу кількох власників із подальшим отриманням прибутку та розподілом його залежно від внесеної частки. Значні фінансові ресурси, зосереджені в руках вузького прошарку банкірів і промисловців, зумовили посилення їхньої ролі в економічному та політичному житті суспільства. Цей вузький прошарок отримав назву «фінансова олігархія»....
0 Переглянути

Утворення незалежних держав у Латинській Америці

9 Клас

Назву «Латинська Америка» використовують стосовно країн Південної та Центральної Америки й островів басейну Карибського моря. Європейські колонізатори, які панували тут упродовж трьох століть і спричинили поширення іспанської, португальської та французької мов, які походять від давньої латинської мови, що й обумовило назву регіону. Наприкінці XVIII ст. більшість території Латинської Америки належала Іспанії. її колоніальні володіння були об’єднані в чотири віце-королівства—Ла-Плата (сучасні Аргентина, Уругвай, Парагвай, Болівія), Нова Гранада (Колумбія, Панама, Венесуела, Еквадор), Нова Іспанія (Мексика й частина Центральної Америки), Перу (Чилі та Перу). Іспанія володіла також островами Куба, Пуерто-Рико та Гаїті. Португалії належала Бразилія, яка займала близько половини всієї території Південної Америки. За доби Великих географічних відкриттів португальський мореплавець Педру Кабрал відкрив східну частину Південної Америки. Тривалий час португальці із заснованих тут колоній вивозили лише цінні породи деревини, які називали «пау-бразил». Така назва з часом закріпилася за цією частиною Латинської Америки. Колонія Сан-Домінго на острові Гаїті складалася з французької (західної) та іспанської (східної) частин, а Гвіана поділялася на британське, нідерландське і французьке колоніальні володіння. В усіх колоніях європейців у Латинській Америці влада належала колоніальній адміністрації, що призначалася з метрополій....
0 Переглянути

США у першій половині XIX ст. Громадянська війна 1861-1865 рр.

9 Клас

На початку XIX ст. США були федерацією штатів, територія якої простягалася на 2 тис. км уздовж Атлантичного узбережжя Північної Америки. Територія країни в 1803-1867 рр. збільшилася з 2,1 до 9,3 тис. км2, а кількість населення — від 5,3 до 31,4 млн осіб. Швидке зростання території, дух вільного підприємництва, який панував у США, робили їх привабливими для переселенців. У 1820-1856 рр. до країни емігрувало (в’їхало) понад 4,2 млн осіб. Від XVII ст. до Північної Америки завозилися чорношкірі раби з Африки. У цей період їхня кількість у складі населення США збільшилася з 1 млн осіб у 1800 р. до понад 4,4 млн осіб у 1860 р. Рабовласницька система господарювання існувала на Півдні країни. Працю чорношкірих рабів тут використовували на плантаціях бавовни, цукрової тростини, рису й тютюну. У першій половині XIX ст. проблема рабовласництва стала однією з найгостріших для американського суспільства. Усвідомлення аморальності рабства призвело до появи руху аболіціоністів, які виступали за скасування такої системи, вважаючи за гріх мати у власності людину. У 1816 р. вони придбали землі на узбережжі Африки та заснували державу Ліберія. Аболіціоністи збиралися викуповувати в плантаторів рабів, звільняти їх і перевозити сюди. Однак рабовласники не бажали відмовлятися від дешевої робочої сили, а більшість чорношкірих, що народилися в Америці, не бажали залишати її. Аболіціоністи вели також роз’яснювальну роботу, видаючи книжки, газети й організовуючи мітинги....
0 Переглянути

Утворення національних держав Німеччини та Італії

9 Клас

У 50-60-х рр. XIX ст. Німеччина переживала період стрімкого економічного зростання. Унаслідок завершення промислової революції, яка відбулася в цей час, країна посіла третє місце за часткою у світовому промисловому виробництві після Великої Британії та США. Основу зростання промислового виробництва Німеччини становили досягнення в машинобудуванні. Запровадження нових машин і технічних удосконалень сприяло розвитку інших галузей промисловості. Сформувалися великі промислові центри — Рейнська область, Вестфалія, Берлін тощо. Суттєві зміни відбулися в сільському господарстві, де наприкінці 50-х рр. XIX ст. встановилися ринкові відносини. Однією з передумов економічного зростання було подолання митної роздробленості завдяки діяльності Митного союзу, через який німецькі держави виходили на міжнародні ринки. Підприємці й робітники Німеччини були зацікавлені в національному об’єднанні. Лише єдина держава могла надати їм умови для вільного пересування капіталів і товарів, пошуку кращої праці та умов життя. Поширення в німецьких землях розуміння необхідності об’єднання супроводжувалося різним баченням того, як воно має відбутися. Німецькі радикали, особливо марксисти, виступали за революцію «знизу», що усуне князівські династії та їхніх союзників. Іншим шляхом, яким і відбулося об’єднання, була революція «згори» — підпорядкування всіх німецьких держав владі однієї — найсильнішої. Послідовники цього шляху поділялися на тих, хто виступав за великонімецьку концепцію об’єднання (утворення Великої Німеччини, яка мала включати Австрійську імперію), і тих, хто виступав за малонімецьку концепцію (об’єднання німецьких держав навколо Пруссії, виключаючи Австрію). У 50-60-х рр. XIX ст. Митний союз, де головувала Пруссія, а Австрія не брала участі, став центром, навколо якого формувалося спільне економічне життя німецьких земель. ► Які дві німецькі держави претендували на роль об’єднувачів Німеччини?...
0 Переглянути

Революції 1848-1849 рр.

9 Клас

У 1848-1849 рр. Європу охопила революційна буря. Вона розпочалася у Франції та стрімко поширилася на Австрійську імперію, німецькі та італійські держави. Події «Весни народів», як називали ці революції сучасники, поєднували боротьбу представників різних соціальних верств із залишками «старого порядку», виступи за демократизацію політичного устрою, протести робітників проти підприємців, об’єднавчі й визвольні національні рухи. 1. Революція у Франції. Встановлення Другої республіки У другій половині 40-х рр. XIX ст. у Франції загострилася соціально-економічна ситуація. Кілька неврожайних років призвели до зростання цін на хліб. У 1847 р. Францію, як і інші країни Європи, охопила економічна криза, унаслідок чого стали закриватися банки, фабрики, заводи, ремісничі майстерні, почали зростати ціни. Значно збільшилася кількість безробітних. Загальне обурення викликали поширення хабарництва й скандали, пов’язані зі зловживаннями своїм становищем членів королівської родини. Здійснення виборчої реформи вимагала середня та дрібна буржуазія, що не мала виборчих прав. Проте уряд категорично відкидав такі вимоги і навіть чинив репресії. Жорстокі дії поліції щодо демонстрантів стали приводом до початку у Парижі повстання 23 лютого 1848 р., що переросло у революцію. 24 лютого 1848 р. під тиском повсталих король Луї Філіпп був змушений підписати акт зречення престолу й утекти. Сформований за вимогою повсталих Тимчасовий уряд 25 лютого 1848 р. проголосив Другу республіку та затвердив її прапором червоно-біло-синій триколірний стяг. Із поваленням Липневої монархії революція 1848 р. у Франції завершилася....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 3 4 5 6 7 8 9 10 11 ... 40
Назад

Навігація