Узагальнення за темами «Візантія. Арабський світ», «Європейські держави в добу Середньовіччя»
- 9-04-2022, 21:47
- 406
| ... |
Реконкіста й утворення Іспанського королівства
- 9-04-2022, 21:47
- 580
| На початку VIII ст. майже весь Піренейський півострів — батьківщину іспанців і португальців — завоювали араби (європейці називали їх маврами). Завойовники утискали християн, але водночас ознайомили їх з високими здобутками східної культури. Населення півострова невдовзі повстало проти загарбників. Цю визвольну боротьбу, що велася під гаслом захисту християнства від ісламу, назвали Реконкістою («відвоюванням»). У Реконкісті брали участь рицарі з багатьох країн Західної Європи, її активно підтримувала католицька церква. Мавра — назва всіх завойовників, що прийшли з Північої Африки на Піренейський півострів після нашестя арабів. Реконкіста — боротьба за звільнення Іспанії та Португалії від арабів. Джерело XI ст. Із «Загальної хроніки Іспанії» про визволення від арабів міста Толедо (1085 р.) Цього (1085-го) року зібрав король Альфонс велике військо... й розпочав облогу міста. Маври добре укріпили Толедо, яке було окільцьоване стінами й надійно захищене річкою Тахо. Але зібралося в Толедо надто багато людей, і вичерпалися його припаси, й довелося маврам здати місто королю Альфонсу... І звернулися маври до короля з проханням, щоб він залишив їх у місті і щоб зберегли вони свої будинки... та все те, чим володіють. І король Альфонс дозволив їм проживати в місті... і велів, щоб маври платили ті самі податки, які стягували з них мавританські королі, і до того ж оголосив їм, що головна мечеть має довічно належати маврам.... |
З вогню та в полум’я
- 9-04-2022, 21:46
- 485
| Історична доля Південної Італії та Сицилії склалася інакше. Ці області в XI ст. завоювали нормани, які утворили там Сицилійське королівство. Феодальна знать там існувала, проте королі тримали її під своїм контролем. На початку XIII ст. Сицилійське королівство дісталося Фрідріху ІІ, онуку Фрідріха І Барбаросси. Фрідріх ІІ тримав італійців залізною рукою. Він зрівняв із землею феодальні замки, заборонив феодалам носити зброю. Проте він надто багато воював і податками та поборами довів населення ледь не до жебрацтва. 1268 р. Сицилійське королівство дісталося французу Карлу Анжуйському. Італійці проміняли шило на мило, бо французи порядкували в державі ще безцеремонніше, ніж німці. Серед італійців наростав протест проти іноземного панування. Коли французькі солдати почали ображати місцевих жінок, жителі міста Палермо у 1282 р. повстали. Їхній поклик «смерть французам!» підтримали інші сицилійські міста. За легендою, умовним сигналом їм послужили церковні дзвони до вечерні, тому це повстання назвали «Сицилійською вечернею». Сицилійці відмовилися коритися Анжуйській династії. Сицилія увійшла до складу Арагонського королівства на Піренейському півострові. Південна Італія стала Неаполітанським королівством і до середини XV ст. залишалася анжуйським володінням. Потім і вона дісталася арагонській короні.... |
Папська область
- 9-04-2022, 21:46
- 460
| Значну частину Середньої Італії займала папська держава. Її столицею був Рим. Вона вклинилася між північною і південною частинами Італії, отож стала додатковою перешкодою для об’єднання країни. Папам не давали спокою великі феодали, які лише в Римі мали близько 200 своїх замків. Барони воювали між собою, в тому числі й за папський престол. У середині XII ст. в Римі було проголошено республіку. Папі довелося тікати з міста. Але німецький імператор Фрідріх І Барбаросса повернув папі його престол. Римську республіку було ліквідовано. На початку XIV ст., папи надовго переселилися в Авіньйон (Франція). Скориставшись цим, городяни знову проголосили Рим республікою. Римська комуна здійснила спробу припинити феодальний розбій, виселила з міста баронів й зрівняла із землею їхні замки. Але Рим, втративши свого господаря, став хиріти. Його каміння розтягували на будівництво. Центр міста — і той поріс тернами. Вдень там паслися кози, а вночі завивали вовки.... |
Італійські міські республіки
- 9-04-2022, 21:45
- 579
| Італії поталанило більше, ніж іншим західноєвропейським державам. У ній краще збереглася антична спадщина, нуртувало господарське життя, вона стала центром католицького світу. Однак політична доля не пестила її. Країна діставалася то одному завойовнику, то іншому — лангобардам, візантійцям, франкам, арабам, норманам. Міста не сприяли політичному об’єднанню країни, бо жили своїми інтересами й ворогували між собою — на втіху сильнішим сусідам. У X ст. Середня та Північна Італія потрапили під владу німецьких імператорів. Відтоді німці зачастили в Італію з грабіжницькими походами. В XI—XII ст. італійські міста стали комунами. Щоб сеньйори не гнобили городян, їхні замки було зруйновано, а самих їх проголошено васалами комун. Комуни були самоврядними, їх очолювали виборні консули (радники). Лише у Венеції та Генуї влада належала не консулам, а дожу, якого обирали довічно. Закони видавала Верховна рада, в якій верховодило купецтво. Якщо в цьому виникала потреба, скликалося віче — збори громадян, наділених виборчими правами. Отже, міста-комуни були республіками. Між ними не було навіть натяку на рівність. Сильніші з них так утискали слабших, що тим доводилося іноді зі зброєю в руках боронити свою незалежність. Найзапекліше воювали між собою Венеція та Генуя. В XIII ст. перемогу святкувала Генуя, яка завдала воєнної поразки Венеції та її союзниці Пізі. Ворожнеча між містами-республіками була бальзамом на душу візантійського та німецького імператорів.... |
Німеччина на схилку середньовіччя
- 9-04-2022, 21:45
- 467
| Династія Габсбургів недовго втрималася при владі. На початку XIV ст. феодали обраkи королем люксембурзького графа Генріха VII (1308—1313 рр.). Він започаткував Люксембурзьку династію, яка вперто намагалася завоювати Італію, конфліктувала з папами. Все це, зрештою, набридло князям. Щоб німецьким королям не доводилося оббивати пороги Рима за імператорською короною, вони ухвалили в рейхстазі, що німецький король стає імператором незалежно від волі папи. Для такої сміливої ухвали німецьке суспільство вже було достатньо сердитим на пап. Рейхстаг — 1) один з органів центральної влади в Священній Римській імперії; 2) німецький парламент. У середині XIV ст. імператором став Карл IV (1347—1378 рр.). Він пішов на поступки князям, видавши 1356 р. «Золоту буллу», яка підтверджувала старі привілеї знаті й надавала нові. Вона дозволяла князям мати своє військо, укладати воєнні союзи, вести феодальні війни. Містам виступати проти князів заборонялося. Джерело 1356 р. Із «Золотої булли» Карла IV ...Ми наказуємо й примушуємо, щоб архієпископ Майнцький, коли він довідається про смерть короля чи імператора, впродовж одного місяця від дня смерті повідомив про це... кожного курфюрста. Якщо ж архієпископ зволікатиме з цим повідомленням, хай курфюрсти за власним почином... зберуться протягом трьох місяців у Франкфурті й оберуть римського короля — майбутнього імператора. Обирати слід більшістю голосів. Новообраний (монарх) повинен відразу ж затвердити земельні володіння, привілеї, права і свободи курфюрстів...... |
Колиска європейського народовладдя
- 9-04-2022, 21:44
- 411
| Початок боротьби швейцарців за незалежність народна легенда пов’язує з мужнім вчинком Вільгельма Телля. Цей швейцарський селянин нібито відмовився вклонитися капелюху королівського намісника (так змушували швейцарців засвідчувати своє вірнопідданство). Тоді намісник повелів, щоб Вільгельм Телль збив стрілою з арбалета яблуко з голови свого п’ятирічного сина. Помолившись Богу, Телль ретельно прицілився і влучив у яблуко. Він зізнався потім наміснику, що коли б схибив, то другу стрілу випустив би в нього. Згодом Телль підстеріг намісника і вбив його. Це, якщо вірити легенді, і призвело до війни між швейцарцями та Габсбургами. 1315 р. швейцарська піхота розгромила рицарське військо Габсбургів. Габсбургам довелося визнати незалежність Швейцарського союзу, який пізніше став європейською державою — Швейцарією. Згодом до Швейцарії прилучився ряд нових міст (Цюріх, Берн та ін.). У швейцарських кантонах склалося народовладдя. В певний день усі дорослі чоловіки збиралися до гурту й спільно вирішували найважливіші державні питання. Ця політична традиція збереглася в Швейцарії донині. Швейцарці пишаються тим, що їхні пращури стояли біля колиски європейської демократії.... |
Всевладдя князів
- 9-04-2022, 21:44
- 407
| Німецькі феодали нічого не одержали на мусульманському Сході в Хрестових походах. Прагнень же збільшити свої володіння в них не бракувало — Німеччина здавалася їм тісною. Тому, поки імператори возилися з Італією та квиталися з папами, феодали здійснювали «натиск на Схід» — завойовували землі в Полаб’ї, Прибалтиці та Помор’ї. Цей колонізаційний рух здійснювався під гаслом навернення поганинів у віру Христову. Войовничий запал німецьких феодалів підтримували папи, які хотіли поширити свої впливи в Східній Європі. У XII ст. німецькі феодали організували кілька Хрестових походів проти слов’ян-ободритів на схід від Ельби (Лаби). На їхніх землях вони утворили Мекленбурзьке герцогство. Заволоділи вони й землями лютичів, де утворили маркграфство Бранденбурзьке. В ХІІІ ст. у цьому маркграфстві з’явилося місто Берлін. Слов’ян німецькі рицарі зганяли з кращих земель, забороняли їм займатися у містах торгівлею й ремеслом, селили в окремих кварталах. Слов’яни онімечувалися, забували свою мову й культуру. Німецька колонізація була спрямована також на землі словенів у Середньому Подунав’ї. Там утворилося Австрійське герцогство. Не проминули німецькі колонізатори й Чехію.... |
Італійське марево
- 6-04-2022, 13:35
- 447
| Північна і Середня Італія лише про людське око входила до складу Священної Римської імперії. Вона виявляла покору імператору лише тоді, коли він направляв туди свої війська. Отже, її доводилося раз-у-раз завойовувати. Імператори не шкодували на це ні сил, ні коштів, бо хотіли запанувати над християнським світом. У середині XII ст. в Німеччині до влади прийшла династія Штауфенів (1138—1254 рр.). Її найвизначнішим представником був Фрідріх І Барбаросса (Рудобородий) (1152»1190 рр.). Він доклав величезних зусиль для підкорення Італії. Німецький народ склав про нього легенди. Існувало повір’я, що імператор не помер, а спить на своєму троні в горах Тюрінгії. Його довжелезна борода росте й уже двома витками закрутилася довкола кам’яного столу. Коли вона зробить третій виток, імператор прокинеться і вийде з товщі горн. Він зробить Німеччину могутньою, багатою і щасливою. Віч-на-віч Фрідріх І Барбаросса був людиною сильною, витривалою, хороброю, щедрою, товариською, помірно чесною, словом — взірцевим рицарем. Вмів гамувати в собі войовничість і жорстокість, дбав про немічних. Був розумним і виваженим політиком. Енергії в нього вистачало на кількох — брав участь у трьох Хрестових походах. Часом виявляв упертість, неохоче визнавав свої помилки, погано пристосовувався до змін. Іноді йому бракувало витримки. У можливість правити світом не вірив, однак про авторитет своєї держави дбав.... |
Перетягування каната влади
- 6-04-2022, 13:35
- 463
| До середини XI ст. німецькі імператори мали пап за своїх слуг — призначали їх і валили. Але католицька церква таки вирвалася з їхньої мертвої хватки. У 1056 р. німецький трон посів шестирічний Генріх IV. Поки він підростав, влада в державі належала герцогам. Пізніше Генріху IV довелося приборкувати свавільну знать і водночас сваритися з папами. Енергійний і рішучий папа Григорій VII заборонив світській владі втручатися в призначення єпископів. Генріху IV це не сподобалося. Але цього разу найшла коса на камінь. Григорій VII відлучив німецького імператора від церкви й звільнив його підданих від васальної присяги. Князі натомість заявили Генріху IV, що коли з нього не знімуть відлучення, йому доведеться розпрощатися з короною. Імператор мусив податися в Північну Італію з повинною до папи. Біля воріт фортеці Каносса імператор три дні стояв босий, у лахмітті грішника, що кається, перш ніж його допустили до папи. Вдосталь натішившись приниженням свого ворога, Григорій VII зняв із нього відлучення. Відтоді фраза «піти в Каноссу» означає «здатися на милість переможця».... |
