Войти
Закрыть

Скасування кріпосного права і проведення реформ 60—70-х рр.

9 Клас

До середини XIX ст. почала проявлятися велика різниця між економічним і політичним розвитком Росії та Європи. Якщо на Заході вже завершувався промисловий переворот, то Росія переживала повільне становлення капіталістичного устрою. У першій половині XIX ст. збільшилося вивезення сільськогосподарської продукції за кордон, зріс попит на неї всередині країни. Почали посилено освоюватися орні землі. Поміщики зменшували селянські наділи, у невеликих маєтках більше половини селян жили в садибах як дворові або наймити. З обезземелюванням селянські господарства розорювалися, а це призводило до зменшення доходів самого поміщика і державної скарбниці. Маєтки ставали збитковими і поміщики закладали їх. На розвиток промисловості грошей не вистачало. Лише 1851 р. будується перша залізниця між Москвою і Петербургом. Почали будувати пароплави, оновлювати військові металообробні підприємства. Оскільки більшість селянства була закріпачена, не було ринку вільних робочих рук, знижувався рівень життя населення, а з ним звужувався і внутрішній ринок для промисловості, не вистачало вільних капіталів для її розвитку. Невдоволення у суспільстві зростало. Частина дворян, які пристосувалися до нових ринкових відносин і бачили у кріпосництві ганебне явище, демонстрували бажання вирішити селянське питання мирним шляхом. «Кликати Русь до сокири» і шляхом повстання звільнити селянство закликав М. Чернишевський. Поразка у Кримській війні виявила, як далеко пішли країни, де відбувався промисловий переворот: вони мали новітню зброю, паровий флот, який транспортував війська із Лондона до Криму швидше, аніж доходила російська піхота з Петербурга....

Громадянська війна

9 Клас

Після 30-річного правління демократів у США посилюється невдоволення урядами, які не подавали жодних надій на вирішення таких проблем, як рабство, міжрасові конфлікти і т. ін. Утворена 1854 р. республіканська партія почала боротися за владу. 1860 р. керівництво партії висунуло на посаду президента досить знаного члена Конгресу адвоката Авраама Лінкольна. Авраам Лінкольн (1809-1865) народився у штаті Кентуккі в родині фермера. В 1847-1849 рр. - член Конгресу США. Від 1854 р. - член республіканської партії. В 1858 р. взяв участь у виборах на посаду президента США, але програв. 1860 р., перемігши на нових президентських виборах, А. Лінкольн стає главою американської держави. Обрання А. Лінкольна президентом відобразило політичний компроміс промисловців і фермерів Півночі. Його успіх означав політичний переворот - втрату плантаторами-рабовласниками свого впливу у федеральному уряді. Лінкольн не брав участі у русі аболіціоністів, але у своїй програмі наполягав на непоширенні рабства у нових західних землях. Саме така позиція президента відбивала настрої більшості буржуазії Півночі, що виступала за компромісну угоду з мешканцями Півдня....

Розвиток США у першій половині XIX ст.

9 Клас

Важливим явищем в економіці стало створення єдиного внутрішнього ринку і розвиток вільної зовнішньої торгівлі. Невипадково початок XIX ст. назвали «золотою добою» торгового мореплавства США. Американські торгівці використали руйнівні війни, конфлікти, революції в Європі для власного збагачення, поставляючи продукти харчування і колоніальні товари із штатів до метрополії. Англійці орендували для перевезення промислових виробів та імпорту з Америки торговий флот США. Промисловий переворот у США почався у першому десятилітті XIX ст. і мав такі особливості: - використання у великих масштабах наукових досягнень, винаходів, машин і кваліфікованої робочої сили; - нерівномірний характер: спершу охопив північно-східні штати, потім поширився по всій країні; - розтягнувся на досить тривалий час. Завершення промислового перевороту припадає на початок 50-х рр. XIX ст. Переворот проявив себе у переважанні машинного виробництва на північному сході країни. На Півдні зберігалось рабство на плантаціях. «Дикий Захід», як називали його самі американці, потрібно було освоїти....

Англія в 50—60-ті pp. XIX ст.

9 Клас

До початку 50-х рр. XIX ст. соціально-економічне та політичне становище Англії стабілізувалося, що позначилося на зростанні промислового виробництва і торгівлі. Англійські підприємці вже не боялися іноземної конкуренції на внутрішньому ринку. Уряд скасував систему протекціонізму (захисту національних виробників), встановив принципи вільної торгівлі. Усе це дало Англії першість у її впливові на світовому ринку. Більшість галузей промисловості були оснащені найновішим на ті часи обладнанням. Важке машинобудування, наприклад, було забезпечене механічними верстатами для обробки металу, паровими машинами тощо. Завдяки цьому продуктивність праці в Англії досягла найвищого у світі рівня, а її товари стали головним предметом товарообігу. Промисловий переворот в інших європейських державах дав можливість Англії підписати в 60-ті рр. XIX ст. цілу низку економічно вигідних торгових договорів. Британські машини купували промисловці Франції, Бельгії, Італії, Австрії, німецьких держав, США. Значне зростання промисловості й торгівлі в Англії зумовлювалося відкриттям і розробкою золотих копалень у Каліфорнії (США, 1848) та Австралії (1851). З припливом золота збільшився обіг грошей у світі. У 50-60-ті рр. XIX ст. бурхливо розвивався залізничний транспорт, поступово він витіснив інші сухопутні види пересування. З появою на морі гвинтового флоту зменшилася потреба в будівництві вітрильників. Частину своїх капіталів підприємці почали вкладати в будівництво залізниць за кордоном, що давало значно більші прибутки, аніж у самій Англії. Наприкінці 60-х рр. XIX ст. у вуглевидобутку країна посідала перше місце у світі. Виплавка чавуну становила половину загальносвітового виробництва. Текстильна промисловість споживала половину бавовни-сирцю, що перероблявся у світі. За потужністю парових двигунів Велика Британія випередила Німеччину в 1,5 раза, Францію - вдвічі. Основні свої досягнення Англія показала на Світовій виставці 1851 р. в Лондоні. Сучасників вразили продукція машинобудування, нові винаходи в багатьох галузях економіки. Англію почали називати «майстернею світу»....

Об’єднання Німеччини

9 Клас

Після закінчення наполеонівських воєн територія Німеччини залишилася під владою різних європейських монархій. Згідно з рішенням Заключного акту Віденського конгресу Німеччина була поділена на 37 самостійних монархій і 4 вільних міста - Гамбург, Бремен, Любек і Франкфурт-на-Майні. Ці держави входили до складу штучного об’єднання - Німецького союзу. Єдиним центральним органом у цих землях був Союзний сейм, який мав тільки формальні функції. Розподіл німецьких земель був вигідний для європейських монархій. Він давав можливість безперешкодно грабувати їх, сприяв зміцненню дворянсько-монархічного ладу. Свою роль відігравав і страх європейських монархій перед створенням сильної єдиної німецької держави, суперника наймогутніших європейських держав. Найзначимішими в Німецькому союзі були Австрія і Пруссія. Територія Пруссії складалася з двох розділених регіонів: до першого входили шість давніх прусських провінцій на сході, до другого - дві економічно розвинені і перспективні на заході: Рейнська і Вестфальська. Східні регіони розвивалися менше, бо прусські поміщики (юнкери) не хотіли змінювати існуючий суспільно-економічний уклад. Західні та східні провінції Пруссії відрізнялися неврегульованою митною системою, яка складалася з кількох десятків тарифів часів Тридцятилітньої війни XVII ст. Відтак головним завданням прусської буржуазії були ліквідація внутрішніх мит і створення єдиного загальнонімецького митного союзу. Особливістю розвитку капіталізму в Німеччині було повільне формування єдиного загальнонаціонального ринку. Це було наслідком високих внутрішніх мит, знищення яких усе більш настійливо вимагали підприємці. До середини 20-х рр. XIX ст. Пруссія домоглася від сусідніх із нею держав скасування митниць....

Об’єднання Італії

9 Клас

У XIX ст. в Європі гостро постала національна проблема. Деякі народи були розкидані по різних державах, не маючи власної державності. Німці проживали на території більш як трьох десятків різних держав. На теренах Апеннінського півострова було декілька держав, населення яких розмовляло італійською мовою. Згідно з рішенням Віденського конгресу герцогства Парма, Тоскана і Модена були під владою Австрії, там перебували австрійські війська. Велика французька революція та завоювання Наполеона поставили під сумнів основний державотворчий принцип абсолютизму: всі, хто живе на теренах, є не націями, а підданими певного государя. Люди почали відчувати себе вільними від зв’язків із своїм підданством, із своїми королями та імператорами. А от відчуття єдності з певним народом, з нацією, з людьми, які розмовляють однією мовою, належать до однієї культури, до однієї віри - це відчуття ставало дедалі сильнішим. У другій половині XIX ст. ідея об’єднання Італії в єдину державу стала надзвичайно актуальною. Особлива заслуга в об’єднанні держави належала Дж. Гарібальді, один з бойових походів якого представлено на цій карті. Головною об’єднаною силою стала найсильніша в економічному і політичному відношенні північно-західна італійська держава - П’ємонт. Те, що П’ємонт був монархією, визначило і майбутнє державного устрою єдиної Італії. Хоча найактивнішою силою об’єднаного руху були республіканці, управління країною перейшло до монархістів. Таке відчуття штовхало людей до визнання необхідності об’єднуватись у національних державах, які тільки й були спроможні захистити нації від асиміляції - загибелі через розчинення в середовищі інших народів. Таке відчуття ставало сильнішим у періоди, коли нації загрожувала реальна небезпека денаціоналізації. Саме за таких умов, коли в німецькі королівства і князівства увірвалися війська Наполеона, і був написаний перший філософський твір, який можна назвати початком наукового теоретичного осмислення теорії націоналізму. В 1808 р. німецький філософ Йоганн-Готліб Фіхте (1762-1814) опублікував «Промови до німецької нації», в яких був заклик до об’єднання нації в єдиній державі. Тільки за такої умови єдина Німеччина могла звільнитись від небезпеки іноземної окупації. Саме така ідея, ідея об’єднавчого націоналізму, і стала основою, яка вела німецьких та італійських патріотів на боротьбу за створення національних держав....

Революції 1848—1849 pp. у Європі

9 Клас

1845 та 1846 рр. у Франції були неврожайними. Економічна криза 1847 р. зробила нестерпним і без того важке становище бідноти, яка почала вимагати законодавчого закріплення права на працю. Соціалісти заявляли, що вони готові захищати інтереси міської бідноти-пролетарів. Невдоволеними правлінням короля Луї-Філіппа були і демократичні республіканці, які виступали за ліквідацію королівської влади та демократичне перетворення суспільства, в тому числі і загальне виборче право. В опозиції до королівської влади були і бонапартисти - прибічники відновлення в країні династії Бонапартів. Бонапартисти мріяли відновити «славу Франції» періоду Наполеона, плануючи передати владу небожу імператора Луї-Наполеону. Невдоволеними правлінням уряду були навіть деякі банкіри і підприємці, які звинувачували найвищих державних чиновників у корумпованості. Королівську владу підтримували фактично тільки представники фінансової олігархії - кількох найбагатших родин фінансистів - банкірів та промислових магнатів, тісно пов’язаних із королівською владою. Опозиція організувала публічні бенкети, під час яких проголошувались під виглядом тостів промови із критикою уряду і вимогами реформ. 22 лютого 1848 р. Луї-Філіпп заборонив один із таких бенкетів, на якому планувалось проголосити промови щодо нової виборчої реформи. У відповідь на це повстали студенти, робітники, ремісники. Вони оволоділи казармами Паризького гарнізону та багатьма урядовими закладами. Луї-Філіпп Орлеанський зрікся престолу і втік в Англію. Того самого дня під тиском повстанців, які увірвалися до Бурбонського палацу, була повалена монархія, припинила свою роботу палата депутатів й утворився Тимчасовий республіканський уряд....

Суспільні рухи в Росії в 20—40-ві pp. XIX ст.

9 Клас

На початку XIX ст. Російська імперія опинилася в нових історичних умовах. Велика французька революція, поширення в Європі ідей свободи і демократії змушували європейських монархів рахуватися з ростом прогресивних сил, проводити гнучку політику ліберальних обіцянок, поступок і перетворень. Імператор Олександр І (1801-1825) не міг не рахуватися з «духом часу», необхідністю підтримувати престиж. Росії в очах європейської громадськості. Початковий період його царювання відзначений цілою низкою ліберальних реформ. 1803 р. вийшов «Указ про вільних землеробів». Він дозволяв звільняти кріпаків за викуп тільки із землею. Окрім заснованого ще в XVIII ст. Московського університету, були створені в 1804-1805 рр. ще Харківський, Казанський та Петербурзький. Проводилися деякі перетворення в сфері вищого управління. Скасовувалися колегії, створені Петром І, і створювалися міністерства та кабінет міністрів. 1810 р. було створено Державну раду - консультативний орган при імператорі. Членів Ради призначав сам імператор. Однак далі Олександр І не пішов. У другій половині свого царювання він активно боровся з революційними ідеями, а в ліберальних реформах вбачав шлях до революції. Вся внутрішня політика зосередилася в руках генерала О. Аракчеєва. Він уособлював сили консервативно налаштованого дворянства. По всій країні створювалися військові поселення, в яких солдати самі забезпечували себе, працюючи у вільний від військової муштри час на сільськогосподарських роботах. Вони жили в умовах жорсткої військової дисципліни і на працю ходили строєм, брали шлюб тільки з дозволу керівника-офіцера, а дітей у них відбирали, починаючи з дванадцятирічного віку. Надії на перетворення Росії завдяки реформам згори виявилися даремними, що і було одною з причин зародження суспільного руху проти існуючого режиму....

Франція

9 Клас

Після остаточного розгрому Наполеона у Франції було відновлено владу королівської династії Бурбонів. Цей процес назвали реставрацією. Разом із Людовіком XVIII до Франції повернулися дворяни-емігранти, які палали бажанням помститися представникам режиму Бонапарта. Вони вимагали повернути їм привілеї і маєтки, втрачені під час революції та наполеонівського правління. Багатьох відомих лідерів наполеонівської епохи, таких, як маршал Ней, віддали до суду і розстріляли. Втім, реставрація Бурбонів не призвела до відновлення дореволюційної абсолютної монархії. Згідно із рішенням Віденського конгресу 1814-1815 рр. Людовік XVIII зобов’язувався ввести в дію у Франції Конституцію і не посягати на основи суспільного ладу, почала діяти «Хартія 1814 р.». Частина дворян, які не хотіли пристосовуватися до нових умов життя, об’єднувалася в різні партії. Одна з них - партія ультрароялістів - мріяла відновити дореволюційний лад абсолютної монархії. Переваги цієї партії полягали у тому, що вона складала більшість у парламенті і спромоглася в 1815 р. скасувати «Хартію 1814 р.». Діяльність ультрароялістів могла призвести до нової революції. Їх боявся навіть сам Людовік XVIII. Нижня палата з його легкої руки дістала назву «неперевершеної». 1816 р. народні заворушення, які почалися в передмістях Парижа, змусили короля розпустити «неперевершену» палату. На цьому також наполягали керівники Священного союзу. Нові вибори принесли перемогу партії конституціоналістів-роялістів, які скасували закони своїх попередників і привели їх у відповідність до «Хартії 1814 р.». Франція намагалася зміцнити свій авторитет в очах Священного союзу і придушила революцію в Іспанії. У самій Франції знову посилились позиції ультрароялістів. Особливо їхня діяльність пожвавилася після смерті Людовіка XVIII в 1824 р., коли на престол зійшов брат короля граф д’Артуа під іменем Карла X. Перші законопроекти нового монарха засвідчили незмірні амбіції старих аристократів: виплата компенсації колишнім емігрантам в 1 млрд франків, закон про святотатство, який передбачав заслання на галери за крадіжку церковного майна і смерть за «осквернення причастя». Останній закон нагадував середньовіччя часів інквізиції. У цей період складається ліберальна опозиція режимові, в якій було кілька течій. Опозиція намагалася встановити у Франції досконаліший лад. 1827 р. було розпущено Національну гвардію. Вибори до Національних зборів того ж таки року надали переваги ліберальній...

Англія

9 Клас

В Англії ще з середини XVII ст. традиційно існували дві основні політичні партії - віги і торі. Торі були партією консервативного напряму. Вони твердили, що захищають традиційні британські цінності. Торі підтримували здебільшого аристократи - лендлорди (великі землевласники). Партія вігів була більш ліберальною. Віги намагались сприяти економічному розвиткові країни, пропагуючи закони, якими скорочувались податки, мито та інші види платежів у державну скарбницю. Торі провадили політику, спрямовану на підтримання високих цін на хліб. 1815 р. ними були прийняті хлібні закони, згідно з якими встановлювався високий митний збір на зерно, що ввозилось з-за кордону. В результаті ціни на хліб підскочили і виграли від того лишень англійські виробники хліба - лендлорди. Доведені до відчаю голодом і злиднями, робітники вбачали джерело своїх нещасть в тому, що їх витісняють з роботи нові машини і почали їх нищити. Розпочалася друга хвиля луддитського руху. Уряд відреагував на це вкрай жорстоко, прийнявши в 1813 р. Закон про смертну кару за руйнування машин. Головні учасники луддитського руху були страчені. В 1817 р. тимчасово було скасовано Закон про недоторканність особи. Після цього урядові репресії стали ще сильнішими і протести громадянства вщухли. Але коли через рік Закон про недоторканність особи почав діяти знову, з ним відновилися і заворушення. Боротьба з демократичним рухом, попри часткову стабілізацію в економіці, досягла кульмінації 15 серпня 1819 р. під час «Манчестерської бійні», коли влада придушила мирний мітинг у Петерсфільді біля Манчестера. Демонстранти вимагали загального виборчого права і скасування хлібних законів. Влада для розгону мітингу використала війська. Наприкінці 1819 р. уряд ухвалив шість постанов, згідно з якими дозволялося проводити арешти та обшуки з метою вилучення зброї, заборонялися зібрання і мітинги з числом учасників понад 50 чол. Преса підлягала жорсткій цензурі. На думку одного з керівників партії вігів Р. Тірні, «уряд тільки й думає про те, як би застосувати грубу силу. Він не бажає угод, жодного примирення». Цей період в історії Англії дістав назву «реакційного торізму». На зміну йому прийшов «торізм реформаторський». Його пов’язують з іменем члена нового урядового кабінету лорда Дж. Каннінга, політика якого була спрямована на пом’якшення режиму....

Навігація