Войти
Закрыть

Перевірте, чого навчилися з теми. Повсякденне життя та культура України в серединні XIX — на початку XX ст.

9 Клас

«Трупа Кропивницького поступово зміцніла і, добившись права гастролювати в Києві й Петербурзі, зачарувала сотні й тисячі глядачів, навіть тих, які упереджено ставилися до української мови. Молодий український театр недаремно став називатися театром корифеїв. Справді неповторними артистичними індивідуальностями були . Стиль синтетичного театру, який поєднував драматичні й комедійні сцени з музичними й вокальними, включаючи хорові й танцювальні ансамблі, вражав чисто народною свіжістю та неподібністю до жодного з існуючих театрів. Не лише на Україні, а й скрізь, де українські актори давали вистави, вони користувалися незмінним успіхом». Б «...Лисенко, людина майже удвоє старша мене віком, був прихильником нових течій у музиці... Вже в солових творах ранішніх часів творчості Миколи Віталійовича яскраво виявляється обличчя суто національне, українське, не тільки в мелодиці, а й у самій музичній фактурі. Наприклад, у таких усім відомих речах, як "Гетьмани”, "Ой, Дніпре мій, Дніпре” "Заповіт”, "Молітесь, Братіє” й ін. Не кажу вже про аранжовку народних пісень, де він прямо ігнорує європейські засоби і творить нове, чисто народне, українське голосоведення. З цього боку Миколу Віталійовича треба вважати дійсним законоположником і творцем української музики. І коли він тепер нам здається застарим у музичній техніці, то основні принципи його - чисто національні - зостануться вічно живі й вічно молоді... Кожна нота творів Лисенка (не кажу про всі) співає вам ту пісню, про яку, здається, мріяла українська душа, перш ніж попала в тіло людини...» В «Найяскравішою подією національного життя 1880-х рр. стала діяльність українського театру. Театр відіграв величезну роль у справі національного пробудження, особливо тих українців, які проживали поза Україною. Як влучно відзначав Леон Василевський, "українська сцена до певної міри заміняла публіцистику, брак якої так сильно відчувався серед українців”. Багато письменників і суспільних діячів молодшого покоління почали цікавитися українською справою під впливом театру» (Я. Грицак)....
0 Переглянути

Архітектура та образотворче мистецтво

9 Клас

При будівництві різних споруд в той час використовували різні стилі. Для церков обирали візантійський стиль, театри будували в ренесансному, особняки - у романському, синагоги - у мавританському. Хоча такий підхід і не був загальноприйнятим. Приміром, у Києві у стилі французького ренесансу споруджено будівлю Національної опери (за проектом петербурзького архітектора Віктора Шретера). У 1899-1909 рр. архітектор Владислав Городецький у неоготичному стилі спорудив Миколаївський костьол. Володимирський собор у Києві було зведено в неовізантійському стилі. Храм було закладено в 1862 р. Його будівництво затяглося на два десятиліття (завершено в 1882 р.). Над проектом працювали кілька відомих архітекторів. Завершував проектування син Вікентія Беретті - Олександр Беретті. Внутрішнім опорядженням Володимирського собору керував професор Київського університету Адріан Прахов. Розписувати собор він запросив найкращих живописців того часу: Віктора Васнецова, Михайла Нестерова, Миколу Пимоненка, Михайла Врубеля. Виконання настінних розписів тривало понад десять років. У 1896 р. відбулося відкриття та освячення собору. Архітектори Львова другої половини XIX ст. найчастіше зверталися до неоренесансного стилю, хоча у деяких спорудах простежуються риси класицизму. Йдеться, зокрема, про будівлю Національного університету «Львівська політехніка» (1873-1877). Інший приклад - колишній будинок Галицького сейму, у якому нині розміщено головний корпус Львівського національного університету ім. І. Франка (1877-1881 рр., архітектор Юліуш Гохбергер). У неоренесансному стилі споруджено будинок Львівського оперного театру (1897-1900 рр., архітектор Зигмунт Горголевський)....
0 Переглянути

Література, театр і музичне мистецтво

9 Клас

Емський указ 1876 р. призупинив розвиток українського театру, але в 1882 р. єлисаветградці створили першу професійну театральну трупу. Її організаторами була група драматургів та акторів, яких називають корифеями українського театру. Це Марко Кропивницький і брати та сестра Тобілевичі, які діяли під різними псевдонімами (Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський та Марія Садовська-Барілотті). Пізніше до них долучилися видатна українська актриса Марія Заньковецька, драматург Михайло Старицький, актриса Ганна Затиркевич та ін. Саме цим діячам належить слава творців класичного репертуару українського театру. У 1885 р. трупа розділилася на дві частини: однією керував М. Кропивницький, другою - М. Старицький. Уже через кілька років в Україні діяло понад 30 мандрівних театрів. Але тільки з 1907 р. український професійний театр дістав перше постійне приміщення - у Києві, у Троїцькому народному домі (нині Театр оперети), і тут успішно працювала трупа Миколи Садовського. У 1908 р. було урочисто відзначено 25-річчя сценічної діяльності Марії Заньковецької. Марія Заньковецька (справжнє прізвище - Адасовська; 1854-1934) - українська акторка і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця XIX і початку XX ст. Працювала в трупах М. Кропивницького, М. Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого. Входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. «Наша Україна надто бідна, щоб її можна було покинути. Я занадто люблю її, мою Україну, і її театр, аби прийняти вашу пропозицію» - відповіла Марія Заньковецька на пропозицію перейти до одного з театрів Петербурга. Поміркуйте, що мала на увазі акторка. Знайдіть інформацію про життя і діяльність М. Заньковецької. Складіть її історичний портрет. На початку XX ст. у Львові діяв єдиний у західноукраїнських землях український професійний театр «Руська бесіда», основу репертуару якого становили класичні п’єси М. Кропивницького, Μ. Старицького, І. Карпенка-Карого. Проте театральні колективи дедалі частіше зверталися до творів Лесі Українки, І. Франка, Г. Хоткевича, а також російських і західноєвропейських класиків....
0 Переглянути

Вплив модернізації на суспільне становище жінки в Україні. Практичне заняття

9 Клас

Для України надзвичайно гострою була проблема освіти для жінок. Перша жіноча гімназія відкрилася в Києві 1860 р. за сприяння колишнього київського губернатора Івана Фундуклея. Доступ до вищої освіти жінки одержали в 1878 р., коли уряд дозволив створення в Києві Вищих жіночих курсів, де дівчата із середньою освітою мали змогу її продовжити. Від 1900 р. жінки отримали право навчатися в університетах Австро-Угорщини. Проте відсоток українок, які скористалися цим правом, був мізерний. Адже більшість українського населення - селяни - жили за патріархальними традиціями й не могли реалізувати право навіть на початкову освіту, а виховували дівчаток у родинах, готуючи їх виконувати соціально визначені ролі дружини, матері, господині. Проблема освіти та й інші соціальні проблеми в Україні накладалися на національні, тому жіночий рух був завжди пов’язаний з національно-визвольним. Проаналізуйте плакат початку XX ст. і дайте відповіді на запитання. • 1. Яке стереотипне ставлення до феміністського руху втілено в плакаті? • 2. Чому владні кола прагнули дискредитувати феміністський рух - так само, як і інші політичні та громадські рухи? Чи змінилося ставлення до феміністок у сучасному українському суспільстві? Доведіть свою думку на прикладах. Виконайте проект. Об’єднайтесь у три групи. Знайдіть інформацію про витоки фемінізму у світі, дослідіть її, поцікавтеся причинами виникнення цього руху, його особливостями в різних країнах. Група 1. Уявіть, що в XIX - на почтаку XX ст. вам випала можливість створити організацію, що бореться за права жінок. Придумайте назву, складіть статут, програмові засади, створіть рекламу (плакат, відео-, аудіорекламу) - заклик вступати до організації та підтримати її. Оберіть делегата / делегатку із групи, яка / який представить вашу програму, і спробуйте переконати іншу частину класу в користі феміністичного руху. Використайте інформацію про відомих українок XIX - початку XX ст., які власним прикладом надихали до боротьби за права жінок....
0 Переглянути

Освіта, наука. Вплив процесів модернізації на суспільне та повсякденне життя

9 Клас

На початок XX ст. майже 63 % населення Галичини, понад 70 % Закарпаття (а в гірських районах - навіть 90 %) були неписьменними - не вміли ні читати, ні писати. Третина галицьких сіл не мала початкових шкіл, проте в тих селах краю, де школи були, навчання відбувалося рідною мовою (для українців - українською). У Галичині діяло 49 державних середніх навчальних закладів (гімназій і реальних училищ). З них у Східній Галичині було 25 шкіл із польською мовою навчання, 4 - українською (гімназії у Львові, Перемишлі, Тернополі, Коломиї; у 1905 р. засновано п’яту українську гімназію в Станіславі), 2 - німецькою. Відкривалися приватні українські гімназії. За підрахунками М. Грушевського, на одну польську середню школу в Східній Галичині припадало приблизно 30 тис. польського населення, на одну українську - 820 тис. українського населення. На Буковині діяла одна гімназія з українською мовою навчання (у Вижниці), кілька двомовних німецько-українських (зокрема, у Чернівцях та Кіцмані). На Закарпатті після ухвали в 1907 р. нового закону про школи не лишилося жодної школи з українською мовою навчання. Перед Першою світовою війною кількість українських кафедр у Львівському університеті збільшилася до 8. У підросійській Україні на 1915 р. поза школою лишалося понад 70 % дітей шкільного віку. У 1914-1915 рр. тут налічувалося 452 середні школи, у яких навчалося 140 тис. учнів, і 19 вищих навчальних закладів із 26,7 тис. студентів. Характеризуючи становище освіти в підросійській Україні, М. Грушевський зазначав: «У Галичині й Буковині українська мова вживається як мова викладання в різного роду навчальних закладах, від початкових шкіл до університетів; у Росії вона цілковито вигнана зі школи й не допускається ні як мова викладання, ні як предмет у жодних школах - державних, громадських, приватних, вищих, середніх, нижчих - навіть як допоміжний засіб у початковому навчанні. Таким чином, не допущені ні як самостійні предмети, ні як складові частини інших наук, українські дисципліни, кінець кінцем, залишаються поза науковим ужитком, поза вивченням і дослідженням. І з цього боку зроблено все для того, щоб українська мова - культурний орган однієї із найзначніших народностей Європи, та українська література, що має великі твори високої культурної вартості, - залишалися невідомими, terra incognita по змозі для самих українців і для освіченого суспільства Росії, не виходячи за межі "хатнього вжитку”, не досягаючи значення культурних...
0 Переглянути

Перевірте, чого навчилися з теми. Україна початку XX століття перед викликами модернізації

9 Клас

В «Тим часом чорносотенна преса не вгаває, а щодня в якійсь-небудь їхній газеті є якась стаття, що містить у собі заклик до уряду припинити якнайшвидше український рух, поки ще не пізно. Клуб націоналістів знову звернувся до уряду з проханням негайно позакривати: 1) українське Наукове товариство, клуби, "Просвіти” книгарні, 2) українську пресу та 3) заборонити Грушевському в’їздити в Росію, запевняючи, що українські інституції, преса та Грушевський агітують за відділення України від Росії і за прилучення її до Австрії на автономно-федеративних умовах» (Є. Чикаленко). Г «...Гострішого й злободеннішого характеру набуло питання університетське. Ставши господарями становища у Львівському університеті після того, як німецька мова мала поступитися викладанню "місцевими мовами” (1871), поляки ревно оберігали свою монополію на вищу школу і не допускали українців до викладання в її стінах; вони всіляко перешкоджали збільшенню числа українських кафедр і так само негативно поставились до ідеї створення окремого українського університету, коли з українського боку висунуто відповідний проєкт. Мотивом було те найочевидніше - збереження значення польської культури, яка мала превалювати» (М. Грушевський). Д «Царат бачить в Галичині огнище українського життя, якого іскри перелетять на російську Україну і спалять трухлявий будинок царату. Тому російське правительство посилає тисячі своїх шпигунів у Галичину, для того воно утворило там спеціальну партію москвофілів, які за рублі ведуть царську й православну пропаганду і хочуть за рублі накинути нашому народові ідею ототожнити українську націю з російською» (З відозви соціал-демократичних партій Росії та Австро-Угорщини, 1913 р.)....
0 Переглянути

Піднесення українського національного руху в західноукраїнських землях

9 Клас

«...З цього часу домагання утворення автономного українського "коронного краю” в Австрії відсунулося на далеке майбутнє... Справою ще дальшого майбутнього, радше далеким ідеалом, ніж реальним домаганням, стало з’єднання всіх українських земель в одну незалежну державу, якого одні сподівалися від загальноєвропейського воєнного конфлікту, інші - від соціальної революції. Одначе цей ідеал щораз сильніше опановував розум і серця галицьких українців, даючи їм силу до важкої щоденної боротьби за національне й соціальне визволення. У цій боротьбі були періоди великого загострення і трагічних подій, коли українським населенням, особливо селянством і студентством, заповнювалися в’язниці, лилася кров і падали жертви українські. Так було ціле перше десятиліття XX століття - під час боротьби за український університет, під час масових страйків українського селянства і в наймогутнішому з усіх українських масових рухів того часу - русі за загальне і рівне виборче право до австрійського парламенту й галицького сойму. З українського боку ця боротьба була відзначена пострілом українського студента Мирослава Січинського в цісарського намісника Галичини, польського графа Андрія Потоцького (12 квітня 1908). Результатом цієї боротьби в публічно-правовій галузі стало здобуття представництва в австрійському парламенті і в галицькому соймі (кількістю понад одну четверту цілого галицького представництва, - що очевидно далеко не відповідало праву українського народу на основі демократичного принципу), української народної школи (з великими обмеженнями на користь польської мови і польського політичного духу), кількох українських середніх шкіл, кількох українських кафедр на теологічному, філософському і правничому факультетах Львівського університету, права уживання в державних установах української мови, права державної підтримки для українських культурних та економічних інституцій і т. ін.»....
0 Переглянути

Економічне та суспільно-політичне життя

9 Клас

У західноукраїнських землях розвивалися галузі промисловості, пов’язані з видобутком сировинних ресурсів. Це призводило до виснаження природних багатств краю та гальмувало його промисловий розвиток через незацікавленість у впровадженні більш технологічних виробництв. Уряд усіляко заохочував проникнення в регіон іноземного капіталу, передусім австро-німецького. Упродовж десятиріччя XX ст. у промисловості західноукраїнських земель спостерігалося певне піднесення. У 1909 р. за обсягами видобутку нафти Галичина посідала 3-тє місце у світі після США та Росії, його показник сягав 2 млн тонн. Нафтова промисловість Прикарпаття перебувала цілком у руках іноземних капіталістів. У травні 1912 р. німецькі й англійські фірми об’єдналися в один великий концерн, який видобував третину нафти Бориславського басейну, володів усіма нафтопроводами цього басейну і чотирма (із семи) великими нафтоперегінними заводами. Задля підвищення ціни на нафту монополісти від 1910 р. почали скорочувати її видобуток. Скорочення видобутку й зростання ціни, зрештою зумовили занепад галузі. Бориславу посідав перше місце у світі з видобутку озокериту. Проте на початку XX ст. попит на озокерит на міжнародному ринку впав, тому його видобуток було скорочено. Сировинними галузями, що приносили неабиякі прибутки австрійському, німецькому, французькому капіталові, були лісозаготівельна й пов’язана з нею деревообробна. З Галичини, Буковини та Закарпаття вивозили величезну кількість деревини (тільки Галичина щороку постачала близько 100 тис. вагонів деревини колодами, брусками й дошками). Проте капіталовкладення у виробництво були мізерними. Виняток становила, зокрема, Ужгородська меблева фабрика австро-американського синдикату «Мундус»....
0 Переглянути

Ідеї автономії та самостійності в програмах українських політичних партій Наддніпрянщини. Практичне заняття

9 Клас

«...Українська народна партія єсть партія робітницької маси українського народу; єсть партія українського міського і сільського пролетаріату. Українська народна партія визнає соціалістичний ідеал як єдиний, котрий може остаточно задовольнити український і інші народи, знищити визиск, безправ’я, знищить сучасний устрій, збудований на насиллі, примусі, нерівності і пануванні. Цей ідеал такий: взагалі, знаряддя виробу - фабрики і заводи на землі, оселеній українським народом, мусять належати Українцям-робітникам, а земля (рілля) - Українцям-хліборобам. ВІЛЬНА НЕПІДЛЕГЛА САМОСТІЙНА РЕСПУБЛІКА - УКРАЇНА РОБОЧИХ ЛЮДЕЙ. ...Аби позбутись бюрократичної централізації, яка єсть ворог свободи взагалі, Самостійна Республіка Україна будучини мусить бути спілкою вільних і самоправних українських земель, що різняться умовами життя: такі: Слобожанщина, Правобережна Україна, Запоріжжя, Кубань, Чорномор’я, Полісся, Галичина і т. д. Будуємо і боремося за Самостійну Україну зовсім не для того, аби в їй панували капіталісти, хоч і українські. Весь час боротьби не забуваємо, що єдине соціалістичний ідеал може остаточно задовольнити український пролетаріат і, взагалі, працюючий український люд....
0 Переглянути

Суспільно-політичне становище у 1907-1914 рр.

9 Клас

Після поразки революції 1905-1907 рр. у Російській імперії запанувала реакція. Царський уряд проводив відверту антиукраїнську політику. Через утиски й переслідування одна за одною в містах припиняли діяльність культурно-освітні організації. Закривалися українські періодичні видання, було заборонено й передплату. Знову заборонили викладати українською мовою в навчальних закладах. Набула чинності цензурна заборона на вживання у будь-яких публікаціях назви «Україна». Відновлено обмеження на ввезення і поширення книжок українською мовою. В Україні тривалий час діяв воєнний стан - стан посиленої чи надзвичайної охорони. Діяли військово-польові суди, які засуджували учасників заворушень до страти та ув’язнення. У містах і селах лютували каральні військові, козачі й чорносотенні загони. Шовінізм - агресивна форма націоналізму, проповідь національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої, що супроводжується розпалюванням міжнаціональної ворожнечі й ненависті. Головним провідником імперської реакційної політики, невід’ємним складником якої був російський шовінізм, від 1906 р. став голова Ради міністрів Петро Столипін. Завдяки особистому протегуванню Столипіна та державній підтримці створений 1908 р. в Києві «Клуб російських націоналістів міста Києва» став однією з найвпливовіших політичних сил у Російській імперії. Основним завданням клуб визначив «боротьбу з українофільством», яке, на думку його ідеологів, підривало коріння «російської православної цивілізації». Тож діяльність клубу була спрямована проти українського руху загалом....
0 Переглянути
Вперед
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 43
Назад

Навігація