|
У XIX столітті історія як наука почала розвиватися на українських теренах. У той час українці не мали своєї держави, а входили до двох великих імперій — Російської та Австрійської (з 1867 року — Австро-Угорської). Центрами поширення історичних знань стали університети: Львівський, Харківський, Київський, Новоросійський, створений в Одесі, Чернівецький. Тут почали працювати кафедри історії — об’єднання викладачів. Використовуючи різноманітні матеріальні та писемні пам’ятки, науковці досліджували життя людей у прадавні часи, походження слов’ян, історію Русі, Королівства Руського, Військо Запорозьке, повсякденне життя, побут мешканців, культуру, світогляд українців, досягнення в науці і техніці, діяльність визначних особистостей. Написані перші узагальнюючі праці. Початки історії як науки на українських землях пов’язані із творчістю Михайла Максимовича, Миколи Костомарова, Дениса Зубрицького, Володимира Антоновича, Михайла Грушевського, котрого називають «батьком української історії». Складною була доля України у XX столітті. Тривалий час вона перебувала в державі, де національній історії приділяли недостатньо уваги. Із проголошенням незалежності України історична наука отримала новий імпульс для розвитку: вона стала нашою помічницею у творенні держави. Урізноманітнилися теми наукових праць, почали досліджувати сторінки історії українського народу, заборонені раніше. Лабораторією вченого-історика й надалі залишалися джерела, які зберігаються в архівах, музеях, бібліотеках. Є також багато опублікованих джерел з різних періодів історії нашої країни, з якими, при бажанні, ви також можете ознайомитися. Щоправда, події мають змогу описувати і не історики, навіть п’ятикласники і п’ятикласниці. Комусь вивчати історію цікаво, а комусь важко і нудно. Єдине, що потрібно сказати, воно того варте....
|
