Войти
Закрыть

Кримське ханство. Доба героїчних морських походів козаків

8 Клас

Кримське ханство виникло внаслідок посилення боротьби за владу в Золотій Орді. 1449 р., скориставшись послабленням центральної влади, володар Кримського улусу Хаджі-Гірей проголосив себе незалежним володарем. Окрім Кримського півострова, держава включала степові території Північного Причорномор’я між нижніми течіями Дніпра та Дону, де кочували ногайські орди, а також території Прикубання та Північного Кавказу, населені ногайцями, черкесами й абхазами. До територій Кримського ханства не належали землі князівства Феодоро на південному заході Криму, а також землі Генуезької республіки, що знаходилися на південному узбережжі Криму, м. Керч (Черкіо) з кримським узбережжям Керченської протоки та землі навколо гирла Дону (Азов з околицями). 1475 р. вони перейшли у володіння Османської імперії як провінція з центром у м. Кафі (Кефе). Степовою державою правив рід Гіреїв, який походив від одного з онуків Чингісхана. Економічною основою ханства була міжнародна торгівля, яка здійснювалася через м. Салхат — першу столицю Криму й генуезькі порти Судак і Кафу. Через них велася торгівля невільниками, зерном, рибою, хутром, сіллю, шкірою й предметами розкоші. Основою внутрішньополітичної стабільності стало налагодження механізму успадкування влади. Престол переходив до старшого в ханському роді. Законність престолонаслідування утверджувалася курултаєм — з’їздом кримської знаті. До справ управління долучалися: калга-хан — перший заступник хана (цю посаду займали тільки брати хана); нураддин-хан — другий заступник хана (цю посаду могли обіймати й сини хана). Релігійна влада зосереджувалася в руках муфтія. Поступово право вибору кандидата на ханство перейшло від курултаю до повноважень турецьких султанів, васалами яких кримські хани визнавали себе з 1478 р. Васальна залежність виявлялася переважно в обов’язках кримчан брати участь у воєнних походах султана. При цьому хани самостійно укладали союзи та приймали рішення про воєнні походи в Східній Європі....
0 Переглянути

Церковне життя наприкінці ХVI — у першій половині ХVІI ст.

8 Клас

Українське православ’я другої половини XVI ст. перебувало в глибокому занепаді. Він був зумовлений кількома причинами. По-перше, православна церква втратила підтримку, на яку вона завжди опиралася в Київській і Литовській державах. З боку ж польського уряду православ’я зазнавало дедалі більше утисків. По-друге, православна українська церква не могла сподіватися й на підтримку історичного центру православ’я — Константинополя. Завойований турками-мусульманами, він не міг більше бути взірцем, дієвим заступником для українських православних. Тим часом славу Константинополя наполегливо перебирала на себе Московська митрополія. У 1589 р. її митрополит домігся титулу патріарха Московського та всієї Русі. Формулювання «всієї Русі» дуже чітко свідчило про зажерливі наміри Московського царства щодо України, її церкви та народу. По-третє, серед православного духовенства тоді постійно скорочувалося число людей морально чистих, освічених, щиро відданих святій справі служіння Богу та громаді. Найбільш згубно на священиків впливало право монарха призначати єпископів, як тоді казали, «подавати хліби духовні». Отже, усі десять православних єпископів були повністю залежні від влади Речі Посполитої....
0 Переглянути

Узагальнення до розділу І «Українські землі в XVI ст.»

8 Клас

На житті українських станів позначився перехід від натурального до товарного виробництва. Він посприяв запровадженню фільваркової системи, розвитку зернового, лісового господарства та тваринництва. Це, зрештою, призвело до повного закріпачення селян, насамперед на західноукраїнських землях і в центральних районах Правобережжя. Поступовий занепад Великого князівства Литовського спонукав до укладення Люблінської унії з Польським королівством та утворення нової держави — Речі Посполитої. Унія призвела до включення українських земель до складу Польського королівства. В Україні настало різке посилення національного, релігійного та соціального гноблення, вона опинилася перед загрозою національної катастрофи внаслідок окатоличення й полонізації української шляхти. Поширення в Україні європейських реформаційних і контрреформаційних рухів спричинило зародження українського національно-визвольного руху. Православні церковні громади рішуче стали на захист рідної культури, освіти й мови, піднімали громадський дух, сприяли формуванню патріотичних настроїв національного відродження. Виникнення за Дніпровими порогами міцної козацької організації з центром у Запорозькій Січі сприяло подальшому піднесенню національно-визвольного руху. Демократичні засади управління, участь козаків в управлінні спільними справами перетворили Запорозьку Січ на козацьку республіку, яка отримала міжнародне визнання....
0 Переглянути

Українські міста та розвиток мистецтва в ХVI ст.

8 Клас

XVI ст. яскраво позначилося на міській забудові й розвитку архітектури найвеличніших споруд українських міст. Розвиток архітектури й містобудування пов’язують насамперед із діяльністю європейських будівничих. Вони надавали мурованій архітектурі яскраво виражених ознак пізнього Ренесансу, здебільшого в його північноіталійському варіанті. З другої половини XVI ст. з’являються перші споруди нового, барокового, стилю. На відміну від митців ренесансного стилю, які ідеалізували людину, а світ убачали впорядкованим і гармонійним, митці епохи бароко сприймали людей та світ як постійно мінливі, динамічні, не до кінця зрозумілі, загадкові, суперечливі, здатні на самопожертву заради високих ідеалів і готові насолоджуватися життям, мистецтвом і природою. Твори бароко вражають пишною декоративністю, перебільшенням, надмірністю, прагненням захопити людину виром емоцій, потрясти її уяву. Для барокового стилю характерні урочистість, пишність, динамічність, просторовий розмах, контрастність. Першим будівничим італійського походження в Україні був майстер Петро з Риму. У 1543 р. він спорудив замок у м. Меджибожі та костьол в м. Бистриці. Італійцеві Джакомо Мадлено приписують авторство костьолу бернардинців в Ізяславі (Заславі) на Хмельниччині. Себастьяно Браччі будував Успенську церкву на Подолі в Києві. Октавіано Манчіні відбудовував київський Софійський собор. В Острозі працював архітектор Петро Сперендіо....
0 Переглянути

Культурно-освітнє життя ХVI ст.

8 Клас

XVI століття у вітчизняній культурі було яскравою й плідною епохою. Культурне життя ґрунтувалося на традиціях Київської держави, які у Великому князівстві Литовському підтримувалися. Вагому роль у розвитку культури відіграли усталення й пожвавлення господарського життя. Це сприяло зростанню потреб у творах мистецтва. На розвиток культури значний вплив справляло географічне положення України. Проживаючи на місці зустрічі трьох цивілізацій: західної християнської, східної християнської і мусульманської, українці мали можливість побачити свою відмінність від інших, а тому берегти власну культуру. Вони навчилися запозичувати все найкраще в інших народів, які проживали на теренах України: у поляків, німців, євреїв, вірменів, угорців, греків. У XV ст., коли під ударами Османської імперії занепали італійські колонії в Криму, частина генуезьких купців переселилася до Львова та Києва. Діти українських вельмож навчалися в університетах Польщі, Німеччини, Чехії та Італії. Завдяки цій взаємодії на українську культуру справили вплив західноєвропейські Відродження та Реформація. Розвиток української культури, особливо наприкінці століття, тісно пов’язаний із швидким, навіть лавиноподібним зростанням національної самосвідомості українського народу. Утворення Речі Посполитої в 1569 р., з одного боку, об’єднало майже всі українські землі в єдиних державних кордонах, а з іншого — поставило український народ у найважчі політичні, економічні та релігійні умови....
0 Переглянути

Церковне життя в Україні XVI ст. Особливості реформаційного та контрреформаційного рухів

8 Клас

Україна завжди була складовою європейської цивілізації. Це яскраво проявилося в її релігійному житті XVI ст. У той час чимало європейських країн охопив реформаційний рух за перегляд засад віри та діяльності католицької церкви. Учасники руху виступали за створення незалежних від Риму національних церков, перекладу священних книг і ведення церковних відправ рідною мовою. Вимагали здешевлення й спрощення церковних обрядів, які б не ускладнювали спілкування людини з Богом. Цей рух призвів до утворення нової течії в християнстві — протестантизму. Із середини XVI ст. ідеї Реформації та протестантизму в Україні швидко поширили шляхетська та магнатська молодь, яка навчалася в європейських університетах, європейські ремісники, митці, учителі й лікарі, котрі поселялися в містах, у маєтках шляхти. Найвпливовішою серед протестантських церков в Україні була кальвіністська. Свою віру в Бога кальвіністи пов’язували насамперед з Богом Отцем, заперечували ікони та всю зовнішню обрядовість, засуджували війни, смертну кару як гріховне посягання на образ Божий — людину. Протестантизм в Україні не став масовим. Селяни зберігали вірність батьківській, православній церкві, а протестантську називали панською церквою. Незважаючи на це, Реформація справила значний вплив на розвиток української культури. Її ідеї пробудили православне духовенство. Воно замислилося над необхідністю оновлення своєї церкви. Православні діячі взялися за створення й друкування богословських творів. Вони почали використовувати в богослужінні переклади Святого Письма живою народною мовою. Наслідком духовних зусиль священиків стало зародження нової української літературної мови....
0 Переглянути

Практичне заняття 1. Повсякденне життя представників основних верств суспільства

8 Клас

Повсякденне життя — це життя з його щоденними справами, трудовою діяльністю, різноманітними успіхами й проблемами, зустрічами та розмовами, побутом і відпочинком. Повсякденне життя в мікросвіті — у сім’ї, у власному будинку, у колі друзів. Іншою складовою є життя в макросвіті. Тут людина вступає в складні стосунки із соціальними верствами, підприємствами, урядом, церквою, навчальними закладами. Загалом повсякденна — тема надзвичайно широка. «Одним листом й. к. м.... благоволив підтвердити їм право магдебурзьке, що мають вони... між собою судитися й радитися, а старости володимирські й інші урядовці в те їхнє магдебурзьке право вступатися не повинні й не мають права перебирати з них на себе право судити їх... Крім цього, його пресвітла милість, отець наш, велів їм приходячих вільних людей у місті тамтешньому осаджувати. А другим листом й. к. м. ...благоволив їм дати й дозволити таке в Володимирі помірне1: з кожної маци2 по пенязю, а мостове3 з гостя4 — від воза по півгроша брати. І ці пенязі на оборону міста віддавати їм велів... І те магдебурзьке право ми підтверджуємо цим нашим привілеєм...» 2. Прочитайте уривок із «Статутів на волоки» 1557 р. й визначте ті умови роботи селянина на панщині, які відображає джерело. Дайте відповіді на запитання. • Чому в документі не згадується про умови оплати праці селянина? • Чи звільняло селянина покарання за невиконання панщини від відробітків у господарстві феодала? • Чи звільняла селянина від панщини хвороба? Як селянин міг уникнути покарання за невихід на панщину через хворобу? • Поміркуйте, чому поміщики вимагали від селян відробітків і не погоджувалися на відкуплення грішми пропущених днів панщини. • Чому поміщики-католики не примушували селян-православних працювати в день православного Великодня?...
0 Переглянути

Утворення реєстрового козацтва

8 Клас

Наприкінці 60-х років XVI ст. уряд Речі Посполитої звернувся до планів створення козацьких прикордонних сил. 5 червня 1572 р. Сигізмунд II Август підтвердив прийняття 300 козаків на державну службу. Прийнятих на державну службу записували до реєстру (списку). Звідси й виникла назва реєстрове козацтво. Відтоді польська влада офіційно визнавала козаками лише тих, хто був занесений до реєстру. Польський король Стефан Баторій в 1576 р., на знак офіційного визнання реєстрового козацького війська, вручив йому дорогоцінні військові клейноди: корогву, бунчук, булаву та печатку з гербом. Отже, польська держава офіційно визнала існування козацтва як суспільного стану — із закріпленими законом спадкоємними правами й обов’язками. Реєстровики підлягали управлінню своїх командирів, звільнялися з-під влади феодалів, старост і воєвод, міських магістратів. Вони не сплачували податки, мали право власності на землю, могли вільно вести різні промисли й торгувати. За службу отримували грошове утримання з державної скарбниці. Соціальний і майновий стан реєстрових козаків був дуже різним. Верхівка реєстру — козацька старшина й заможне козацтво — володіла селами, хуторами, різними промислами, водяними млинами й корчмами. Становище рядових реєстровиків було складним. Обов’язок відбувати військову службу власним коштом, виступати в похід із власним конем, зброєю й військовим спорядженням вимагав від реєстрових козаків значних витрат. Реєстрове козацтво дуже болісно сприймало національно-релігійний тиск. Цими обставинами пояснюється те, що наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. не тільки низове, запорозьке, а й реєстрове козацтво брало участь у національно-визвольному русі....
0 Переглянути

Українське козацтво

8 Клас

Землі, що знаходилися вздовж Великого Кордону, з колись уже добре загосподарених русинами-українцями, перетворилися на Дике поле. Наприкінці XV ст. степи стали джерелом нової смертельної загрози. Звідти на українські землі нападали турецькі й татарські загони. Вони нищили й грабували, виловлювали людей, щоб продати в рабство. Протягом XV — середини XVII ст. з України було виведено 2-2,5 млн невільників. Оборона від нападників перетворилася на головну турботу Великого князівства Литовського. Для охорони степового кордону було відновлено Київський, укріплено Канівський, Черкаський, Вінницький, Брацлавський замки. Упродовж 50-70-х років XV ст. в широкій передстеповій смузі від річки Мурафи на Поділлі до річки Сули на Лівобережжі тисячі бояр-шляхтичів отримали земельні наділи за умови, що нестимуть військову службу, споруджуватимуть та укріплюватимуть замки. Одночасно на прикордонну службу брали заможних селян і міщан. На цих родючих, але небезпечних землях кожен мешканець, щоб не стати легкою здобиччю людоловів, мусив добре володіти зброєю. Історичний факт Як розповідав наприкінці XVI ст. австрійський посол Е. Лясота, кожний хлібороб, «їдучи в поле, вішає на плече рушницю, а до боку — шаблю чи тесак: татари нападають дуже часто й спокою від них майже ніколи немає»....
0 Переглянути

Люблінська унія 1569 р. та її вплив на українські землі

8 Клас

Завдяки включенню білоруських та українських князівств до складу Великого князівства Литовського воно на півтора століття перетворилося на могутню та найбільшу в Європі державу під назвою Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське. Проте з початку XVI ст. князівство почало занепадати. Йому все складніше було витримувати натиск агресивного східного сусіда — Московії — й одночасно захищати південні кордони від набігів із Кримського ханства. У 1558 р. під час Лівонської війни (1558-1583) Велике князівство Литовське втратило значну частину Прибалтики та Білорусі. Поставши перед загрозою втрати державності, князівство звернулося по допомогу до Польщі. Це було цілком природно, адже союзницькі відносини з Польщею розвивалися з часів спільної боротьби з Тевтонським орденом. Ще в 1385 р. між Польщею та Литвою було укладено Кревську унію. Це була персональна унія. Дві держави продовжували жити незалежним життям, погодившись на спільну особу (персону) володаря, який став одночасно й великим князем литовським, і польським королем. Однак, погодившись на це, литовські й руські політики ревно відстоювали незалежність власної держави. З роками в князівстві було проведено ряд перетворень, які наблизили устрій Великого князівства Литовського до устрою Польського королівства. За польськими зразками князівство було поділено на воєводства, у ньому було запроваджено шляхетські сеймики та суди, дещо розширено права шляхти....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 216 217 218 219 220 221 222 223 224 ... 370
Назад

Навігація