|
Українська література другої половини XIX ст. нерозривно пов’язана з усною народною творчістю. Твори тогочасних літераторів: байки Л. Боровиковського та Л. Глібова, оповідання Марка Вовчка - сповнені романтизму, сентиментальності, повчальності. Талант І. Нечуя-Левицького - письменника, публіциста, літературо- та театрознавця - виявився не лише в побутових повістях («Микола Джеря», «Кайдашева сім’я»), а й в інших літературних жанрах, зокрема історичному романі («Князь Ярема Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський») та драматургії. Доля українського села займає центральне місце в романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та інших його творах. Великою активністю відзначалося літературне життя Західної України. Значною мірою його напрям визначала творчість І. Франка - поета, публіциста, літературознавця. Його поетичні та прозові твори (збірки «Зів’яле листя», «Борислав сміється», повість «Захар Беркут») увійшли до скарбниці вітчизняної літератури. Не оминув у своїх творах І. Франко наростання соціальної активності під час революції 1905-1907 рр. Про це свідчать написані тоді казка «Будяки», поема «Мойсей», вірші «Сійте більше», «Блаженний муж», вольні вірші, статті «Сухий пень», «Одвертий лист до галицько-української молодіжі», «Щирість тону і щирість переконань», «Нова історія російської літератури» та ін. Вони сповнені віри в перемогу українського народу, у торжество історичної справедливості. Завдяки його багатогранній діяльності літературне та філософське осмислення знайшло своє втілення у визвольному прагненні українського народу, було визначено місце української літератури серед інших літератур слов’янства і світу, запропоновано самобутнє вирішення важливих суспільних, етико-філософських проблем, створено естетичні цінності, що підіймали українську літературу на світовий рівень....
|
