Войти
Закрыть

Іван Карпенко-Карий (1845—1907)

10 Клас

Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич) народився 17 вересня 1845 р. в с. Арсенівці поблизу Єлисаветграда (нині Кропивницький) у родині управителя поміщицького маєтку. Його батько, Карпо Адамович Тобілевич, хоч і був шляхтичем, проте не мав достатньо документів для підтвердження дворянського походження. Він багато разів безуспішно добивався визнання свого благородного статусу, але так і не досягнув омріяної мети, оскільки в багатьох паперах по-різному фігурувало прізвище предків. Саме цей факт був формальним приводом для відмови в затвердженні роду Тобілевичів у дворянському званні. Мати, Євдокія Зіновіївна Садовська, походила із с. Саксагані, з колись вільного козацького роду, який потрапив у кріпацьку залежність, з неволі її викупив Карпо Адамович перед одруженням. Батьки драматурга мали сильні й красиві голоси, до того ж батько був цікавим оповідачем-гумористом. Неграмотна мати часто переказувала дітям сцени й прекрасним голосом співала пісні з драми «Наталка Полтавка». Тому вже змалку всі вони закохалися в театр. Усе це зумовило унікальний факт: родина Тобілевичів подарувала Україні чотири театральні зірки першої величини: їхні діти — Іван, Микола, Панас і Марія — стали видатними діячами культури, корифеями вітчизняного театру. Іван здобув освіту в Бобринецькому повітовому училищі, на цьому (через матеріальну скруту батьків) офіційні «університети» для нього закінчилися, хоча й завершив навчання з дипломом першого учня (з відзнакою) і мріяв про університет. Спочатку батько відрядив 14-річного хлопця до канцелярії знайомого пристава писарчуком з платнею... 2 рублі 50 коп. на місяць (бо для офіційного чиновницького працевлаштування треба було мати не менше 16 років). І тільки наприкінці 1864 р. юнака було прийнято на державну службу до Бобринецького повітового суду канцеляристом третього розряду. Чиновницька кар'єра Тобілевича зростала стрімко, і він, імовірно, досягнув би більших висот, але його ідейні переконання патріота й народолюба вступали в суперечність із службовим становищем....

Михайло Старицький (1840—1904). За двома зайцями

10 Клас

Комедію «За двома зайцями» (1883) літературознавець В. Панченко назвав «національним хітом». М. Старицький з дозволу I. Нечуя-Левицького «пририхтував до сцени» його комедію «На Кожум'яках» (до цього за нею закріпилася репутація малопридатної для постановки) — і ось уже більше 125 років вона не сходить зі сцен українських театрів. Хитрий цирульник (перукар) Свирид Голохвостий, щоб урятуватися від банкрутства, залицяється відразу до двох дівчат — Проні й Галі. Пізніше з'ясовується, що вони є двоюрідними сестрами. Проня цурається батька-матері, пнеться з усіх сил, аби відірватися від простолюду й не помічає кумедної жалюгідності своїх «благородних» манер. Їй протиставлена Галя — «дівчина з народу», щира, скромна, лагідна....

Михайло Старицький (1840—1904)

10 Клас

У київському колі національно свідомого студентства й інтелігенції юнак зробив остаточний життєвий вибір — вирішив присвятити своє життя Україні, рідній культурі. Михайло взяв дієву участь у створенні студентською молоддю гуртка «Київська громада». У ці роки виходять друком у львівських журналах перші вірші молодого поета. Він також перекладає українською й видає власним коштом «Гамлета» В. Шекспіра, казки Г. К. Андерсена, байки І. Крилова, повість «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя, «Сербські народні думи і пісні». Усе це було зроблено з метою збагатити рідну культуру найкращими світовими надбаннями. Згодом М. Старицький організував Товариство українських сценічних акторів, яке взялося за постановку вистав рідною мовою. Для репертуару потрібні були нові твори, тому письменник пише оригінальні драми. Зокрема лібрето1 до опер М. Лисенка «Утоплена» і «Тарас Бульба». Ця остання опера стала вершинним шедевром українського оперного мистецтва XIX ст. 1 Лібрето (італ.) — літературна основа великого вокального твору — опери, оперети, ораторії, кантати. На початку 1880-х років митець продає свій маєток, на ці гроші фінансує театральний колектив М. Кропивницького та починає мандрівне життя керівника й режисера першої об'єднаної української професійної трупи. Незважаючи на труднощі в театральному житті, М. Старицький мужньо боровся з перешкодами, гастролював з колективом по всій Російській імперії — у Варшаві, Мінську, Вільно (тепер — Вільнюс), Астрахані, Тбілісі......

Українська драматургія ХІХ ст.

10 Клас

В Україні театральне мистецтво розвивалося з прадавніх часів. Театралізованими були народні свята й обряди — водіння кози, «Меланка», зустріч весни, обжинки тощо. Найпопулярніша й найтриваліша в часі народна драма — це весілля. Елементи цього прадавнього театралізованого дійства зберігаються в побуті українців донині. У руську добу (з ХІ ст.) відбувалися вистави скоморохів (від грецьк. жарт і майстер) — мандрівних співців та акторів. Театральні елементи задіювались і в церковних обрядах. З початку XVII ст. набули поширення т. зв. шкільні драми. Їх писали викладачі піїтики (тобто літературної майстерності), а виконували спудеї братських шкіл, Острозької, Могилянської академій під час свят або прийомів поважних гостей. Зразок — «Успенська драма» (1677) Дмитра Туптала. Очевидно, ще з руських часів дуже популярним в Україні був вертеп (від грецьк. печера). Це різновид лялькового театру, що поєднував п'єсу серйозного священного змісту (найчастіше про народження Ісуса Христа) і веселі інтермедії. Так називали невеликі комедійні п'єски, які грали в перервах між діями серйозних драм. Їхні сюжети будувалися на анекдотичних історіях з народного життя. Уже у XVІІІ ст. працювали різні театральні трупи (тобто колективи), але вони були мандрівними. Перший в Україні стаціонарний театр з'явився 1795 р. у Львові, а в Києві — 1806 р., в Одесі — 1809 р., у Полтаві — 1810 р....

Драматургія і театр

10 Клас

Основою театрального мистецтва є драма (від грецьк. дія). Це один з трьох основних родів літератури, мистецький твір, що розкриває явища життя через дії та розмови дійових осіб (діалоги, монологи, полілоги) і призначений для постановки на сцені. Характерні для епосу й лірики відступи тут заміняють ремарки — стислі авторські пояснення для акторів про місце, час дії, портрети персонажів тощо. П'єса (драма) розрахована всього лише на 2-3-годинну виставу на невеликій площі сцени. Отже, • кожна дія й висловлювання в ній значущі, • конфлікт напружений та розгортається динамічно. • Час, простір і дії обмежені й досить умовні. Своєрідна й • побудова цих творів. Перенесімося подумки до театру: дзвінок сповіщає про початок дійства, зміна декорацій означає нову дію (акт), поява на сцені нового виконавця — наступну яву (сцену), антракт підказує, що в подіях минув певний час. У п'єсі обмежені й можливості показати характери героїв. Основними зображально-виражальними засобами є • мова персонажів, а також • інтонація, паузи, жести, міміка. Для належного сприймання драматичного твору потрібна багата, жвава уява та фантазія. Особливо тоді, коли не дивишся п'єсу на сцені, а читаєш її. Тоді варто доуявити, подумки зіграти спектакль. Визначальні ознаки театрального мистецтва — синтетичність і колективність. Образи в театрі творяться через синтез (поєднання) різних видів мистецтва — літератури (п'єса), живопису, архітектури, скульптури (декорації), хореографії, вокалу, гри акторів....

Панас Мирний (1849—1920). Хіба ревуть воли, як ясла повні?

10 Клас

У 70-х роках ХІХ ст. провідною темою українських письменників було життя села. Реформа кріпосного права 1861 р., стрімка капіталізація принесли в селянський світ нові проблеми. Суспільний контекст. Ганебна поразка в Кримській війні (1854-1855), зумовлена економічною, технічною відсталістю Росії, численні бунти українських селян примусили царський уряд здійснювати реформи. 19 лютого 1861 р. імператор Олександр ІІ видав маніфест про скасування кріпацтва. Проте цю волю вже незабаром гірко прозвали «голодною». Адже половину земель поміщик залишав собі, а решту (звичайно, гірших) розподіляв між колишніми кріпаками. При цьому селяни мусили заплатити за свої наділи. Оскільки грошей майже не мали, то доводилося відробляти панові. Тим же кріпакам, які служили при панських маєтках (а таких було майже 440 тис. осіб), землі взагалі не дали. У результаті реформи працьовитіші та підприємливіші хлібороби ставали заможними господарями, інші, хто не зміг пристосуватися до нових умов, утрачали все й ішли до міста в найми життя ж переважної більшості залишилось убогим і безправним. Місцеву владу відтепер здійснювали земства, їх не призначали згори, а обирали громади. Хоча вплив виборця залежав від кількості землі, яку він мав. Значна більшість у земствах належала дворянам (понад 75 %), частка селян становила тільки 10 %. Від 1864 р. незалежними, бодай формально, ставали суди, засідання проходили відкрито, із залученням обох сторін і присяжних. Реформа освіти відкрила простолюдові ширший доступ до знань, включно з університетами. Військова служба скоротилася з 25 до 6 років....

Панас Мирний (1849—1920)

10 Клас

Панас Мирний (справжнє прізвище — Рудченко) народився 13 травня 1849 р. в м. Миргороді, на Полтавщині, у родині дрібного чиновника — сина простого козака. Батьки письменника жили в злагоді та взаємній пошані. Рудченки мали 60 десятин землі й чотири сім'ї кріпаків. У родині дотримувалися патріархальних звичаїв, вели натуральне господарство. Батько спочатку служив на посаді канцеляриста, а потім став бухгалтером повітового казначейства. Він дуже любив свою роботу, добре її знав. З дітьми (а їх у родині було п'ятеро: четверо синів та одна дочка) тримався на відстані. Цікаво, що найбільшою погрозою для них було «розкажу батькові». Усі сини поважали батька за його любов до роботи й однакове ставлення до них. Мати була лагідною й уважною до дітей, вела домашнє господарство, захоплювалася кулінарією й народною медициною (за допомогою до неї зверталися навіть із навколишніх міст і сіл). Спілкувалася тільки українською мовою, артистично, з імітацією голосу дійових осіб уміла розповідати всілякі бувальщини й історичні перекази....

Роман як жанр

10 Клас

Як ви вже знаєте, першим україномовним романом була романтична за стилем «Чорна рада» П. Куліша (1846). Проте остаточне самоствердження цього жанру відбулося в добу реалізму, адже реалістична настанова передбачає об'єктивний системний аналіз панорами повсякденного життя. Тоді побачили світ «Люборацькі» (1862) А. Свидницького; «Хмари» (1874) I. Нечуя-Левицького; «Борислав сміється» (1882) I. Франка. Найпомітнішими, найдовершенішими ж епічними полотнами того періоду стали романи Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (1875) і Панаса Мирного «Повія» (1883). Пригадайте, роман — це • складний за побудовою та • великий за розміром • епічний • прозовий (• зрідка віршований) твір, у якому переважно • кілька сюжетних ліній, • широко охоплені життєві події певної епохи та • багатогранно й у розвитку змальовані персонажі, • кількість яких часто значна. Іноді кілька романів одного автора пов'язані сюжетом, проблематикою, персонажами. Тоді розрізняють: • роман-дилогію (складається з двох романів); • трилогію (з трьох); • тетралогію (з чотирьох) і • цикл романів (від п'яти й більше). Наприклад, «По-свій!», «Божки» В. Винниченка; «Дитинство», «Отроцтво», «Юність» Л. Толстого; «Сучасна історія» А. Франса (чотири романи); «Ругон-Маккари» Е. Золя (двадцять романів)....

Навігація