Поетичне самовираження. «Празька школа» поетів і Євген Маланюк (1897—1968)
- 1-12-2022, 01:12
- 408
11 Клас , Українська література 11 клас Слоньовська, Мафтин (профільний рівень)
«ПРАЗЬКА ШКОЛА» ПОЕТІВ І ЄВГЕН МАЛАНЮК
У 1922-1928 рр. «український літературний ренесанс» розгортався по обидва боки від Збруча. Для широких літературних дискусій не ставав перепоною навіть кордон. Усі проблеми, які порушували на сторінках київських чи харківських видань, знаходили відгук у Львові та еміграційних центрах Праги й Варшави і набували там, насамперед завдяки Дмитрові Донцову та Євгенові Маланюку, виразнішої національної інтерпретації. Згодом на території радянської України запало «страшне провалля тридцятих» (Юрій Шерех (Шевельов)), з усього розмаїття «українського ренесансу», що перетворився на «розстріляне відродження», залишився тільки насаджуваний партією соцреалізм і зламані морально, а тому вже вірнопіддані літератори. Тож митці в еміграції взяли на себе місію утвердження «держави слова».
Письменники української діаспори дбали про осягнення європейських естетичних горизонтів і власними творами протистояли нівеляції, що відбувалася в соціалістичному концтаборі, де український митець мав тільки один вибір: бути зламаним духовно і стати «співцем імперії» чи померти. Свою високу місію експатріанти1 з України - вчорашні старшини української армії, діячі мистецтва, політики - здійснювали на теренах Галичини, а також у двох еміграційних центрах - Празі та Варшаві.
1 Експатріанти - люди, які тимчасово мешкають в іншій країні, а не там, де народилися, отримали громадянство і виховання.
Саме у столиці Чехословаччини в міжвоєнні роки українські поети-емігранти сформували угруповання, відоме як «празька школа».
Цікаво знати!
Термін «празька школа» ввів літературознавець Володимир Державин за аналогією до «паризької школи», яку так назвав у 1925 р. художній критик Андре Варно. Поняття «школа» він застосував як умовну назву для когорти митців, які жили й творили у Парижі з 1900 по 1926 рр. Серед них - Пабло Пікассо, Марк Шагал, Амедео Модільяні, Натан Альтман.
Натан Альтман. Портрет Анни Ахматової (1914)
До «празької школи» відносять талановиту літературну молодь, яка зуміла поєднати блискуче поетичне обдарування з високою місією служіння Україні. Євген Маланюк, Юрій Дараган, Олег Ольжич, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринська, Леонід Мосендз, Олена Теліга, Наталя Лівицька-Холодна, Юрій Липа, Галя Мазуренко власною творчістю формували образ України державної, прагнули створити поетичний міф України часів Русі й козацької республіки, відродити образ Києва як Третього Риму, надихнути сучасників «жадобою національного життя» (Є. Маланюк).
Творчість молодих літераторів ґрунтувалася на глибокому осмисленні всієї історії нації, причин чергової втрати державності. Концепція нової літератури, яку формували представники «празької школи», була протиставлена українським сентиментальним літературним традиціям, де у зображенні національного характеру превалювали надмірна емоційність, ліризм, сентименталізм. Також «пражани» виступали проти малоросійства.
«Обеззброєні мілітарно1, ми вхопилися за духовну зброю, яка під час фізичної боротьби спочивала в піхвах, - зброю міцну, сильну, непереможну - національне мистецтво».
Євген Маланюк
1 Мілітарний - військовий, воєнний.
Намагаючись повернути історичну пам'ять, поети оновлювали українську літературу, зокрема її тематику. У їхніх творах домінували історичні мотиви, тонке ліричне сприйняття рідної природи, любов до своєї нації, її минулого, всього величного й шляхетного, настанова на боротьбу й оптимізм. Їхня поезія, що містила ідею державності, була спрямована на пробудження національної свідомості народу. Орієнтуючись на «аристократизм духу», етику національного та громадянського, «пражани» намагалися поетичним словом витворити ідеал українця, мужнього й загартованого в боях, який пишається славним минулим народу і, наслідуючи подвиги своїх предків, готовий і здатний на героїчний чин.
Художню мову вони збагатили, окрім історичної, археологічної й міфологічної, ще й мілітарною лексикою.
Хоча майже для всіх «пражан» характерною була стильова домінанта неоромантизму, однак кожен із цих поетів мав неповторний авторський стиль.
Діалог із текстом
- 1. Проінтерпретуйте вислів «держава слова». Чому саме митці другої хвилі еміграції (в роки поразки УНР) взяли на себе місію її утвердження? Що до цього спричинило?
- 2. Поясніть значення терміна «школа» стосовно письменників, художників, музикантів. Як ви вважаєте, навіщо мистецтвознавці та літературознавці застосовують його?
- 3. Назвіть письменників, які належали до «празької школи». Чому це об'єднання мало саме таку назву?
- 4. Проаналізуйте провідні мотиви творчості «пражан». Що нового в українську літературу привнесли ці митці?
- 5. Об'єднайтеся в «малі» творчі групи і, використовуючи інтернет, підготуйте невеликі доповіді (7—10 речень) про поетичну творчість Олега Ольжича або Олени Теліги (на вибір).
- 6. Доведіть, що провідні ідеї творчості «пражан» і досі актуальні.
Діалоги текстів
- 1. Прочитайте уважно уривок поезії Є. Маланюка.
Талант - ліричне джерело.
То ж - не поет, хто лиш невпинно
Дзюркоче про добро і зло.
Поет - мотор! Поет - турбіна!
Поет - механік людських мас,
Динамомастер, будівничий.
Повстань, майбутнього сурмач,
Що конструює День над Ніччю.
Підготуйтеся і проведіть у літературному блозі класу обговорення того, якого значення «пражани» надавали ролі поета й поетичного слова в духовному відродженні української нації. Проаналізуйте, як цей мотив поета-провідника еволюціонував від «Подражанія 11 псалму» Т. Шевченка та «Каменярів» І. Франка.
- 2. Пригадайте основні мотиви новели В. Стефаника «Камінний хрест» (1900), які стосувалися першої хвилі еміграції українців і передусім ставлення до рідної землі, та порівняйте їх із провідними мотивами творчості «пражан». Проаналізуйте, як саме змінилося світовідчуття українських письменників за понад два десятиліття і що на це вплинуло.
Мистецькі діалоги
- 1. Що ви довідалися про «паризьку школу» художників? Полотна яких живописців, що належали до неї, ви знаєте?
- 2. Розгляньте картину Натана Альтмана. Які кольори домінують на цьому полотні? Чи можна сказати, що робота виконана у стилі імпресіонізму? Що ви знаєте про російську поетку «срібного віку» Анну Ахматову?
ЄВГЕН МАЛАНЮК
(1897—1968)
Життєвий і творчий шлях
Народився Євген Маланюк 20 січня 1897 р. в містечку Архангород на Єлисаветградщині (тепер с. Новоархангельськ Кіровоградської області). Батько письменника Филимон Маланюк походив зі старовинного козацького роду, був освіченим. Від нього Євген успадкував любов до книжки й театру. Мати, донька чорногорця Якова Стоянова, з колишніх переселенців на козацькі землі, передала йому витончене сприйняття краси і любов до музики. У домашній бібліотеці Маланюків були твори українських письменників. Щоліта голова сімейства влаштовував у Архангороді «справжній театральний сезон» (Є. Маланюк).
Та чи не найбільший вплив на формування світогляду Євгена мав дід Василь. У його хаті панував «Дух україноцентризму» - барвистий світ звичаїв і обрядів, розповідей про історію України. Усе це згодом виявилося в історіософічності поезії Маланюка. Із дідової хати над річкою Синюхою поет взяв у життя і ностальгійно щемкий запах чебрецю, що згодом в еміграції озиватиметься до нього євшан-зіллям.
Важливу роль у формуванні світогляду Є. Маланюка відіграло й навчання в Єлисаветградському реальному училищі (де в різні роки освіту здобували Микола Садовський, Панас Саксаганський, Юрій Яновський). Тут Євген написав і перші поетичні рядки - щоправда, російською.
Юнак вступив до Петроградського політехнічного інституту, та з початком Першої світової його мобілізували до армії царської Росії. Він учився в Київській військовій школі, був командиром роти 2-го Туркестанського полку, а згодом - начальником кулеметної сотні. Коли 1917 р. почалася боротьба за українську державність, Маланюк став старшиною війська УНР, але після поразки армії УНР у 1920 р. разом з іншими українськими військовими опинився в Польщі, у таборі для інтернованих (м. Каліш). Саме там він проявив себе поетом-трибуном. Його поезія зародилася із гніву й болю за втрачену державу, з ностальгії за своєю землею, з відчуття обов'язку творити цю державу в слові.
Євген Маланюк під час навчання в Київській школі прапорщиків (1914)
Євген Маланюк переїхав до Чехословаччини, де 1923 р. закінчив Українську господарську академію.
Поет належав до «празької школи». Та його творчий доробок вирізняється особливою «мілітарною» образністю, ритмікою й фонікою. Його вірш, за висловом Святослава Гординського, «звучить чистим металом», а сам митець назвав себе «імператором залізних строф».
Перша збірка поезій Є. Маланюка «Стилет і стилос» (1925) цілком підтверджує цю характеристику. Поет свідомо обрав слово як зброю, узявши на рамена хрест поета-трибуна: «Все чути. Всім палать. Єдиним болем бути».
Уже в цій збірці зазвучали провідні мотиви: туга за рідним краєм, біль і гнів за програну битву, неприйняття малоросійства, віра у відродження Української державності. Тут з'являється образ «божевільної Офелії» «половецьких степів», що в наступних збірках викристалізується в образ «бранки степової» - поневоленої України. Уявний діалог із рідною землею то переростає в гнівні інвективи, то лунає каяттям і болем у віршах наступних збірок: «Гербарій» (1926), «Земля й залізо» (1930), «Земна мадонна» (1934), «Перстень Полікрата» (1939).
1929 р. поет повернувся до Польщі, де разом із Юрієм Липою створив літературну групу «Танк», редагував журнал «Ми», згодом співпрацював із «Вісником». Маланюк не вірив у можливість відродження державності України в новій імперії, адже незалежній Україні нема місця в жодній з імперій. Тож поглиблюється філософічність його поезії, з'являються мотиви передчуття руїни, страшної трагедії світу, що здригається і під кованим чоботом фашистських загарбників, і під лаптем східної орди. Митець оспівував сувору мужність воїнів, що захищають батьківщину, але не загарбників.
Євген Маланюк із дружиною Богумилою та сином Богданом. Фото кінця 1930-х рр.
Поет змушений був залишити сина й дружину і виїхати до Німеччини (м. Регенсбург). Тут він став членом організації МУР (Мистецький український рух), яка прагнула «виробити концепцію другої української літератури поза радянською» (Юрій Шерех (Шевельов)).
1949 р. Є. Маланюк, рятуючись від переслідувань радянських каральних органів, виїхав до США. Там 1957 р. став співзасновником українського літературно-мистецького клубу «Слово».
Могила Євгена Маланюка на кладовищі у Саут-Баунд-Бруку (Нью-Джерсі, США). Надгробок зведено за проектом сина письменника Богдана Маланюка
В Америці побачили світ його книжки «Влада» (1951), «Проща» (1954), «Остання весна» (1959), «Серпень» (1964). За життя автора було підготовлено до друку збірку «Перстень і посох», але вийшла вона в Мюнхені вже посмертно (1972). Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968 р. Похований на цвинтарі Саут-Баунд-Брука.
Діалог із текстом
- 1. Розкажіть, як саме вплинула родина на творчість Є. Маланюка.
- 2. Коли і де Є. Маланюк почав віршувати? Як ви гадаєте, чому перші його поезії були написані російською?
- 3. Яким чином Є. Маланюк опинився за кордоном? Як склалося його творче життя і до чого спричинилась особисто для Є. Маланюка поразка УНР?
- 4. Поясніть, чому поет називав себе «імператором залізних строф».
- 5. Назвіть основні збірки поезій Є. Маланюка. Визначте, чим вирізнявся доробок поета серед творчості інших представників «празької школи».
- 6. Об'єднайтеся в «малі» групи і проаналізуйте ключовий образ творчості поета. Обміняйтеся думками у класі.
Діалоги текстів
• Самостійно прочитайте поезію Є. Маланюка «Пам'яті Т. Осьмачки». Порівняйте образ-символ чебрецю з образом-символом євшан-зілля М. Вороного і проаналізуйте їхні значення. Підготуйте невелику доповідь і обговоріть у класі.
Ідея утвердження державності України у поезії Євгена Маланюка
Образ України - центральний у поезії Є. Маланюка, а ідея утвердження української державності - наскрізна для двох періодів його творчості (перший охоплює 1925-1943 рр., другий - 1944-1968 рр.).
Перший період характеризується болючими роздумами про недавню національну катастрофу, пошуками причини поразки державницьких змагань та усвідомленням власної місії вести боротьбу за волю України поетичним словом («Як в нації вождя нема, тоді вожді її - поети» («Посланіє»)). Це поезія вольової напруги. Основні мотиви у творах цього періоду - мотив покари за невміння зберегти «Державну бронзу», за зраду малоросом-хохлом власної держави, боротьби з психічним комплексом рабства.
Україна в поезіях ранніх збірок - це багатовимірна іпостась: мати, сестра, степова полонянка, зрадлива коханка, тому основою діалогу з нею автор робить інвективу.
«Він прожив поза Україною, але з Україною в серці».
Тарас Салига
Інвектива (від латин. invectiva oratio - лайлива промова) - творчий прийом, що полягає в сатиричному викритті певних осіб чи соціальних явищ.
Це не традиційний образ у вишневих садочках: Україна - то «відьма-сотниківна», то Чорна Еллада, то покритка Катерина, то Антимарія. З іншого боку, вона - Степова Еллада, налита «медом сонця». Земля вросла в поетові «кров і м'язи», тому він має право з праведним гнівом таврувати її пасивність: «Коли ж, коли ж знайдеш державну бронзу, / Проклятий край, Елладо Степова?». Така складність і суперечливість цього образу зумовлена конфліктом між призначенням України відбутися як держава і «печенізтвом», відступництвом.
Щоб зрозуміти причини занепаду національної свідомості і втрати української державності в часи УНР, Маланюк звертається до історії. У праці «Нариси з історії нашої культури» він розкрив уплив грецької культури (землі Південної України колись належали античній Елладі) на традицію, яку успадкували українці із сивої давнини - прагнення до краси, повагу до людської особистості. Але надмірне захоплення красою породило «лагідну душевну мирність», відсутність «мілітарної готовності» до оборони своєї землі. Тому Маланюк називає Україну «Новою Елладою». Державницькі ж устремління принесли на нашу землю варяги, що причетні до постання Київської Русі.
«Любити і ненавидіти Батьківщину дано геніям. Так немилосердно картати Україну міг лише той, що був готовий за неї віддати своє життя».
Микола Неврлий
Образові еллінської «душевної мирності», що переросла в покору, протиставлено символічний образ варязького міцного начала - державності. Поет тужить за героїкою днів, коли мужній лицар протиставив кочовому зайді волю й міць, йому «ввижаються полки Ольгерда»1.
1 У Густинському літописі, в польських хроніках згадано бій 1362 р. литовського князя Ольгерда, який очолив українське та литовське військо й бився на Синіх Водах із монголо-татарами.
Олександра Екстер. Місто (1927)
Образ степу («Під чужим небом», «Сонет про Орлика») постає як прокляття («відвіку покарано степом»), антонім «державної міці», дикий простір, адже звідти йшли на Русь кочівники, звідти своїм лаптем ступив на українські землі хижий московит, звідти прийшла нова - червона - орда.
У віршах першого періоду творчості розверзається безодня болю за неспроможність України обстояти власну державність («прийшла орда. Лишили олтарі ми»). Його глибина посилюється мотивами апокаліпсису («Молитва»). У збірці «Земля й залізо» (цикл «Полин») Маланюк таврує гнівними інвективами рабство духу, готовність покірно приймати поневолення: «Бо вороги не згинуть, як роса, / Раби не можуть вздріти сонце волі, - / Хай зникне ж скитсько-еллінська краса / На припонтійськім тучнім суходолі».
«Маланюк шукав сил, які б могли не його Україну зробити його Україною не деінде, не в Европі, а нібито в самій Україні, її майбутньому».
Юрій Шерех (Шевельов)
Вірш «Уривок з поеми»
В образах-символах Мазепи, Орлика, Гонти втілено мотив варязької міці. У вірші «Уривок з поеми» ці лицарі волі, їхні нащадки («отамани курінні») постають перед внутрішнім зором поета міцні, «як криця». На початку вірша автор декларує власну генетичну закоріненість у тих ідеалах, за які полягло українське лицарство.
Осип Курилас. Портрет Івана Мазепи (1909)
Поет активно використовує звукопис - завдяки багатим алітераціям передано пульсацію козацької крові в жилах нащадків: «І крізь папери, крізь перо, / Крізь дні буденні - богоданно / Рокоче запорозька кров / Міцних поплечників Богдана». Метафора («дикий вихор гопака») й метонімічний образ («залізної голови», «упевненої руки»), що стають чільними художніми засобами увиразнення ідеї твору, належать до образу-символу священної боротьби за Україну («Вони взяли свячений ніж, / Залізняка майбутні діти»). Важливу роль виконують і порівняння («херсонські прерії», що виростають до масштабів нової Січі, тощо). Образ херсонського вітру-кобзаря символізує волю, клич до боротьби.
Микола Підгорний. Портрет Пилипа Орлика (2010)
У ковану ритміку рядків вплітаються ностальгійні мотиви туги за рідним краєм, де поет «весен вербний пух / І дух землі - з дитинства нюхав». Ці рядки поєднуються своєрідним контрапунктом перед пророцтвом: «Даремно, вороже, радій, - / Не паралітик, і не лірник / Народ мій - в гураган подій / Жбурне тобою ще, невірний!». В останніх рядках поезії пафос вірша трансформується в іронію, а метонімія «лапоть», вжита на позначення московських варварів, увиразнює антитезу цивілізованого світу Києва і московської дикості.
Сергій Васильківський. Уманський сотник Гонта (до 1917)
Поезія «Напис на книзі віршів»
Щоб Україна стала справжньою матір'ю, а не «бранкою степовою», «повією ханів і царів», поетове призначення - стати «сином», принести на олтар служіння їй своє Слово. Проблематику слова-зброї автор порушує в поезії «Напис на книзі віршів». Для твору характерна наскрізна символіка, що підкреслює цей образ, акцентує на призначенні поета-трибуна бути «імператором залізних строф». Вірш написаний «строгим і лапідарним» стилем, автор «не потопає в емоціях, а формує їх напругою думки», «з якої народжується і чітка разюча метафорика, і ритмомелодика, і енергія пластичного малюнка» (І. Дзюба). Стильові риси цієї поезії наближають Є. Маланюка до київських неокласиків. «Важкі та мускулясті стопи», що «пруживий одбивають ямб», асоціюються із залізною ходою переможних легіонів, які вітають майбутнє, зневажаючи смерть. Віра в майбутнє України підкреслена рядками: «Шматками розпадеться морок» (у Маланюковій поезії «морок» часто символізує московських загарбників).
«У Маланюка немає (або майже немає) поділу на лірику громадянську, філософську, пейзажну, інтимну. В більшості поезій сюжет душевного переживання "проходить” усіма рівнями включеності поетового "я” у світове буття, і споглядання пейзажу органічно обертається на міфологізовану історичну дію, а любовне одкровення стає вираженням патріотичної пристрасті, бо образ України концентрує в собі всі поетові чуття й думки».
Іван Дзюба
Літературознавці вказують на «симфонічність» - багатство звучання мотивів, їх органічне переплетення в ліриці поета.
Історіософічність - спроба осмислити і пояснити логіку історичних подій та їхнє значення. Історіософи вважають, що першопричини історичного процесу неможливо осягнути раціонально, а лише шляхом віри та інтуїції. Зокрема, Є. Маланюк теж тлумачив історію «не як знання, а як відчуття» (Ю. Мариненко).
Цикл поезій «Під чужим небом»
У циклі поезій «Під чужим небом» тісно переплелись особистісні й громадянські мотиви. Поет-вигнанець тужить за рідною землею, його самотність підкреслена кільцевим обрамленням першої частини - повтором слова «чужий».
Але найбільших страждань завдає ліричному героєві те, що «кревний край кона в останній муці». В образі «дикуна» з ятаганом прочитується образ новітнього варвара, що прийшов із червоної Москви катувати Україну.
Ліричний сюжет циклу розгортається на композиційному прийомі антитези: в другому вірші паризьким брукам, прастарим вулицям Праги протиставляються такі до болю рідні «матернії руки», «стара солома рідних стріх»; комфортові європейського міста - «веселий вітер світлих літ». Своєрідним кульмінаційним центром стає образ убогого митаря, що шукає бодай слід своєї Батьківщини в чужині.
У третьому вірші мотив чужини, розлуки посилено використанням звукопису: ліричний герой карається відчуттям невиконаної місії - покари ворога. Палку любов до Батьківщини підкреслено посталими у спогадах образами степу, вітру, «веселої сині» Синюхи, вітряків на узгір'ях. Метафора «кришталевий вітер» посилює відчуття чистоти, життєдайності рідних просторів для ліричного героя. Емоційним епіцентром четвертої частини стає образ матері, що «вже не очікують мене». Неможливість повернення додому увиразнюється і згадкою про заупокійні служби, які править за душу Євгена «старенький піп».
У п'ятій частині ледь стримуваний біль вибухає мукою, що відчувається читачем майже фізично: риторичні запитання вводять мотив доріг, на яких загубилася доля, образ перекотиполя, перекупки-пам'яті, що глибоко «заховала всі сни». Це відчуття непоправності, неможливості повернути собі рідну землю підкреслює наскрізний образ вітру. Але навіть коли в приглушеній алкоголем свідомості все зникає, перед внутрішнім зором вигнанця постає «зоряний зір» Батьківщини й заграви боїв, у яких він і його друзі боролися за її незалежність.
Вірш «Один вечір»
Твір «Один вечір» захоплює трепетною ніжністю до жінки, яку автор не називає, лише у присвяті пише: «Єдиній».
Як вважають дослідники, цикл був, імовірно, написаний під впливом бурхливого кохання Євгена Маланюка до Наталі Лівицької (пізніше, в заміжжі - Лівицької-Холодної). Доньку міністра УНР він зустрів на літературному вечорі в Подєбрадах. Наталя симпатизувала Маланюкові, але її серцем заволодів художник Петро Холодний-молодший. Євген важко пережив відмову. Він кохав Наталю все життя, а крах надій на взаємність, образа за «зраду» спричинилися певною мірою до появи образів Антимарії, половецької бранки1 у творчості поета.
1 Наталина прабабця була донькою татарського мурзи, яку прадід привіз на Полтавщину.
Наталя Лівицька (друга праворуч) разом із батьком, матір'ю та братом Миколою. Варшава (1920)
Те, що Маланюк бачив у героїні поезії «Один вечір» рідну душу, підтверджують поетичні порівняння дівчини із «Жанною д'Арк українських степів», у погляді якої він ловить «зоряний спів» своєї Батьківщини, а її доля вигнанниці з рідної землі підкреслена образом «лілеї на зламанім стеблі». Поет різьбить профіль коханої жінки у слові, наче на вишуканій камеї2 («Вдивляюсь в профіль Ваш укохано-тонкий»).
2 Камея - прикраса з каменю чи черепашки, що має рельєфну різьбу.
Публіцистично-літературознавчі праці Євгена Маланюка
Упродовж еміграції Є. Маланюк заявив про себе і як талановитий публіцист та критик. Його літературно-критичні статті, присвячені творчості Т. Шевченка, М. Гоголя, П. Куліша та інших письменників, актуальні й сьогодні.
Однак жанр прозових творів Є. Маланюка має свою специфіку: «трактувати їх як суто літературознавчі дослідження заважають доволі сильні публіцистичний та есеїстичний компоненти» (Леонід Куценко). Сам автор назвав їх «Книга спостережень». Таким чином він об'єднав есе і публіцистичний нарис, рецензію і щоденник.
Есе «Малоросійство»
Одна із центральних тем поетичної творчості письменника - боротьба з комплексом національної меншовартості - добре розвинута у праці «Малоросійство». Це роздуми про ідентичність українства, причини, що породили ганебне явище комплексу раба; роздуми, поєднані з палким його тавруванням.
«Малорос - це національно-дефективний тип, скалічений психічно, духово, часом - і расово, малоросійство - завжди тотальна капітуляція».
Євген Маланюк
Маланюк підкреслює: це радше виразка інтелігенції, що «мала виконувати ролю мозкового центру нації». Трактуючи малоросійство як хворобу бездержавності, він застерігає - «це та проблема, що першою встане перед державними мужами вже Державної України».
Серед першопричин виникнення комплексу називає зникнення історичної пам'яті, стимульованого імперськими силами через нав'язування міфів про спільну історію, спільну віру («адин Бог»), спільну територію. Також цей комплекс плекали «систематичним впорскуванням комплексу меншовартости» («ніколи не мали держави», «темне селянство», «глупий хохол»), насмішкуватим ставленням до національних вартостей і святинь, привласненням імперією нашої культури, наукових здобутків. Іще «систематичне висміювання, анекдотування й глузування зі звичаїв, обрядів, національної етики, мови, літератури, з ознак національного стилю».
Беата Куркуль. Медики (із циклу «Нульовий рубіж кордону», 2014-2015)
Як антитезу малоросійству автор протиставляє Мазепу і його добу, що засвідчили живучість і непроминальність українства. І навіть Пушкін на замовлення царя написав про гетьмана в «Полтаві» ганебні брехливі рядки, які «за спеціяльними інструкціями міністра освіти мусили учні середніх шкіл обов'язково вивчати напам'ять», щоб із дитинства пройматися зневагою до славного лицаря України.
Євген Маланюк окреслює шляхи до одужання від хвороби малоросійства: повнокровність національного життя (родина, національна етика, національний поступ) у поєднанні з бажанням знати своє коріння, плекати свою культуру, мову.
Діалог із текстом
- 1. Розкажіть, у чому полягає історіософічність поезії Є. Маланюка. Чому поет вважає, що степ - це прокляття України?
- 2. Проаналізуйте вірш «Уривок з поеми». Розкрийте роль звукопису в цьому творі та основні художні засоби увиразнення його ідеї.
- 3. Визначте центральну проблему поезії «Напис на книзі віршів».
- 4. Назвіть основні образи й художні засоби, використані Маланюком у циклі поезій «Під чужим небом». Яка їхня роль у вираженні ідеї циклу?
- 5. Чи погоджуєтеся ви з думкою літературознавця І. Дзюби, що вірші Є. Маланюка написані «строгим і лапідарним» стилем, автор «не потопає у емоціях, а формує їх напругою думки»? Аргументуйте прикладами з поезій.
- 6. Поясніть, у чому полягає «симфонічність» лірики Є. Маланюка.
- 7. Чому поет приховав ім'я адресатки поезії «Один вечір»?
- 8. Проаналізуйте художні засоби вираження почуттів ліричного героя у вірші «Один вечір».
- 9. Що вам відомо про творчість Євгена Маланюка як публіциста й критика?
- 10. Об'єднайтеся у «малі» творчі групи і сформулюйте головні тези праці Є. Маланюка «Малоросійство». Визначте особливості її жанру.
- 11. Прокоментуйте твердження митця про малоросійство: «Це та проблема, що першою встане перед державними мужами вже Державної України». Наскільки воно пророче?
- 12. Прочитайте рядки з вірша Є. Маланюка «Історіософічне»:
Обабіч шляху із Варяг у Греки
Ще й досі живуть ні варяги, ні греки,
А так собі, еманація1, гра -
Дрижить протоплазмою без ядра.
І скільки не пружили і не палили -
Тільки ойойкало тлусте тіло,
Тільки переповзало завжди
Тудою - сюди, а сюдою - туди.
Як перегукуються ці рядки з працею «Малоросійство»?
1 Еманація - випромінювання (у цьому випадку - щось на кшталт віртуальної проекції). Античні філософи-неоплатоніки пояснювали буття людей як випромінювання божественного начала. Маланюк же в цій поезії вказує на несформованість, кволість нації, що не здатна поєднати Бога й Україну.
Діалоги текстів
- 1. Драматизм і трагічні колізії відносин Поета і Вітчизни, що виявляються у гнівних інвективах, часто й прокляттях на адресу останньої, досить поширені у світовій літературі.
Прочитайте уривок із твору Генріха Гайне «Сілезькі ткачі»: «Проклін отій нашій-ненашій країні, / Де сором та ганьба панують єдині, / Де гинуть дочасно хороші квітки, / Де в цвілі та гною живуть хробаки».
Порівняйте цей уривок із рядками з поезії Є. Маланюка (цикл «Діва-Обида»): «І сліз - пісні, й бандури - біль, / І та розслабленість ледача / І серця, й розуму, і рук - / Безсила насолода плачу / Безсоромно-плебейських мук... / Невже ж калюжею Росії / Завмре твоя широчина».
Що спільного в цих рядках?
- 2. Пригадайте з уроків історії України, що вам відомо про битву під Синіми Водами. Підготуйте короткі повідомлення про цю подію та її учасників. Як Євген Маланюк у своїй поезії звертається до цього періоду і які висновки робить? Чому поетові особливо близькі ці місця?
Мистецькі діалоги
- 1. Прослухайте вірші Є. Маланюка зі збірки «Земна мадонна» у виконанні народного артиста України Святослава Максимчука. Чим вразила вас ця поезія? Чи можна стверджувати, що майстерність декламації надає поезії нових відтінків сприйняття?
- 2. Розгляньте картину О. Екстер «Місто». Чи відображає вона один із провідних образів лірики Є. Маланюка - Нову Елладу? Якого значення надає йому поет?
- 3. Уважно проаналізуйте символи на картині Беати Куркуль «Медики». Яке враження справило на вас це художнє полотно? Чому саме?
Діалог із науковцем
Наталя Мафтин
ЕНЕРГЕТИКА ЧИНУ ЯК ДОМІНАНТА СТИЛЬОВОЇ ПАЛІТРИ ТВОРЧОСТІ ЄВГЕНА МАЛАНЮКА
Дихає, пульсує, яріє буремна епоха в його карбованих ямбах, проноситься над нашим сьогоденням, як кінокадри стрічки, що відкривається із архівів Вічності... Ритміка і фоніка, градаційна побудова поетичного рядка, потужна алітераційна «оркестровка» створюють неймовірний ефект справді карбованого рядка, залізних, крицевих строф, дають відчуття зібраної й закутої в обладунки волі, сповненої чину. Вслухаймось у цю ритміку, в алітерації, що створюють ефект польоту ескадр, рев гармат, передають і шал боротьби, і надію на повернення звитяги («Доба»).
Його слово - завжди на сторожі. Його огненний чин оживає у подвигах добровільних батальйонів, які потрапили в нову «криваву скрутку» Іловайська, «кіборгів», які залишилися помирати під бетонними плитами твердині, та ціною власних життів спинили нову орду на Сході України: «Так встає Несмертельність. / Чи бачиш, днедавня Європо, / Марш полеглих, Марш Мертвих?/ То співи їх вітер несе» («Провесна»). Його слово кличе до активної дії, вселяє віру в історичну справедливість - неминучу покару для загарбника: «За набої в стінах Софії, / за кривавую скрутку Крут / Хай же хиже серце Росії / половецькі пси роздеруть!» (З «Варягів»).
Це звучить непереможною вірою в невичерпальність духу нації, в здобуття, нарешті, справжньої державності - «З-під ржі тисячоліття залізом держава зросте. / І Рюрик країну ще раз нарече: Гардаріка» («Сага»).
• У чому полягає актуальність поезії Є. Маланюка у наші дні? Свої роздуми викладіть коротко у письмовій формі і поділіться власними думками у класі.
Коментарі (0)