МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ (1936—2004)

Життєвий і творчий шлях

Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 р. у Первомайську на Миколаївщині в багатодітній родині. З ранніх літ Миколка пам'ятав степ: «Скрізь, куди не глянь степ, степ і степ». Та ще в дитячу свідомість безцеремонно ввійшла війна, яка наклала глибокий відбиток на вразливу душу поета. Хлопчина в часи окупації вчився в школі з румунською мовою навчання, а після війни - вже перейшов до української школи в містечку Богопілля. Тоді ж почав писати перші вірші й потай мріяв стати актором, адже між однокласниками вирізнявся і вродою, і вмінням «перевтілюватися» в літературних персонажів.

Миколі з першого разу вдалося вступити до Київського інституту театрального мистецтва (зараз це Київський національний університет театру, кіно й телебачення імені Івана Карпенка-Карого). Доля усміхнулася першокурсникові двічі поспіль, адже через два тижні Миколу, який вирішив учитися паралельно й на акторському, й на режисерському факультетах, викликали до ректора, де на нього чекав... сам Олександр Довженко.

О. Довженко побачив у юному Миколі селянську вразливу душу, а водночас розпізнав величезний талант. Режисер у той час жив у сестри Поліни, Микола навідувався туди, і маестро читав йому «Зачаровану Десну». Юнак і припустити не міг, що це твір самого О. Довженка. Про це він сказав режисерові, чим дуже засмутив Олександра Петровича: Україна Довженка не знала...

Закономірно, що О. Довженко мріяв про такого здібного учня, тому запросив хлопця до Всесоюзного інституту кінематографії в Москві, де читав лекції. До самої смерті режисер ненав'язливо допомагав Миколі матеріально, по-батьківськи виховував його і спрямовував на шлях служіння Україні.

Московський вищий навчальний заклад Микола закінчив уже після смерті О. Довженка. Він повернувся до Києва визнаним актором: головна роль Івана Орлюка у фільмі «Повість полум'яних літ» (1960), знятому за кіноповістю О. Довженка його дружиною Юлією Солнцевою, зробила молодого М. Вінграновського дуже популярним. Фільм отримав найвищі нагороди міжнародних фестивалів у Каннах, Лондоні та Лос-Анджелесі.

Та повернення в Україну обернулося неабияким розчаруванням. На Київській кіностудії імені О. Довженка, куди М. Вінграновський влаштувався на роботу, зазначає літературознавець Тарас Салига, у ті роки «вирував дух українофобії, особливо серед редакторок, котрим доручалось українські кіносценарії перекладати російською мовою. - "Українською мовою, - згадував молодий кінорежисер, - редактори володіли «п'яте через десяте», і я їм про те сказав. За це вони мене зненавиділи”».

Микола Вінграновський на зйомках (1960-ті рр.)

Згодом на кіностудії О. Довженка М. Вінграновському таки вдалося зняти художні фільми «Дочка Стратіона» (1964), «Ескадра повертає на захід» (1966), «Берег надії» (1967), де митець зіграв роль Вацлава Купки, «Дума про Британку» (1970) - роль типового українця Несвятипаски, «Тихі береги» (1973), «Слово про Андрія Малишка» (1983), «Климко» (1984), «Щоденники О. П. Довженка» (у співавторстві з Леонідом Осикою) (1989).

Цьому ж кінорежисерові вже в часи незалежності українське кіно завдячує такими документальними фільмами, як «Щоденник. Довженко. 1941-1945» (1993), «Чигирин - столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин - столиця гетьмана Івана Мазепи» (1994), «Галич - столиця князя Данила Галицького» (1995), «Гетьман Сагайдачний» (1999).

Але М. Вінграновський відомий не стільки як кінорежисер, який створив десять художніх і вісім документальних фільмів, і непересічний актор кіно (зіграв у чотирьох художніх картинах), скільки як чудовий прозаїк (дев'ять повістей і роман «Северин Наливайко»), а ще поет (десять прижиттєвих збірок).

Цей надзвичайно талановитий митець-патріот - лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1984).

Помер Микола Вінграновський 26 травня 2004 р. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Поетична творчість

Дебют Миколи Вінграновського-лірика відбувся 7 квітня 1961 р., коли «Літературна газета» (із 1962-го - «Літературна Україна») вийшла із заголовком на всю четверту шпальту «Микола Вінграновський. З книги першої, ще не виданої». Справжнє диво: було відразу вміщено аж 15 віршів поета.

Проте добром для автора така публікація не закінчилася: критики приписали М. Вінграновському «штукарство» й «формалізм». Прислужників системи злякало не новаторство поета, а його відверта громадянська позиція і виразне національне самоусвідомлення, що було притаманне всім «шістдесятникам».

Проте поети-«шістдесятники» не покаялися й не взялися писати замовні віршики. М. Вінграновського ніякі погрози не лякали. Улюбленими образами-символами поета стали Україна, степ, Київ і Дніпро. Це прояв авторської національної самоідентифікації.

Особливістю лірики М. Вінграновського є високий рівень метафоричності. Найважливішу місію у своїй ліриці поет відводить першому чи двом першим рядкам. Його поезіям властиві алітерації (повторення близьких за звучанням приголосних) і асонанси (повторення голосних звуків), що творить неповторну канву художнього тексту.

Поет був майстром колористики. Срібні, сині, голубі, сірі, узагалі просто темні, червоні, чорні барви в його творах поєднуються природно, як у геральдиці або народній вишивці.

Поезію «У синьому небі я висіяв ліс...» (1967) М. Вінграновського вважають однією з найметафоричніших. У вічі відразу впадає колористика твору - М. Вінграновський віртуозно використовує засіб «кольорових» повторів і звукопису: барви білі, сині, прозорі, вечорові, сутінкові, тремтливі тіні й півтіні - словесний імпресіонізм явний! Образи-символи дубів і беріз - це питомі українські уособлення чоловіків і жінок. Водночас береза - символ чистоти, світла, родючості, дівочої ніжності, делікатної вроди; дуб - утілення дерева-прадуба, символ стійкості, міцності й чоловічої краси: «У синьому небі я висіяв ліс, / У синьому небі, любов моя люба, / Я висіяв ліс із дубів та беріз, / У синьому небі з берези і дуба». Контекст вірша метафоричний, що досягається поєднанням пейзажного, описового та глибинного планів.

Подружжя в цьому творі - запорука вічності окремої людини, роду й народу: «І являть тебе вони в небі і в морі». Отже, поезію можна однаковою мірою вважати як медитативною, так і філософською. Пейзажне тло цього вірша слугує ідеєю єдності людини й природи.

Вірш багатий на асонанси, зокрема дуже доречними стають численні повтори звуків [с], [н], [л], які створюють ефект шуму листя в лісі, шепоту хвиль на березі моря. Засоби звукопису допомагають створенню поетичного ефекту елегійної ніжності, зачарованості, замріяності. Синій колір - символ вірності, безкінечності, чуттєвості, таємничості, проте в поезії «У синьому небі я висіяв ліс» він втрачає своє первинне, спектральне, значення і стає виразником абстрактних понять - глибини почуттів, спокою, гармонії, а також відбиває стан душі чоловіка, його любові і делікатності в поводженні з жінкою, узагалі ставлення до життя в усій його багатобарвності і величі. Так закохана душа сама себе пізнає в дзеркалі світу. Крім цього, більшість поетичних рядків (версів) поезії розпочинаються голосними звуками, а прийменник «у» можна навіть вважати своєрідним єдинопочатком (анафорою).

Вірш сповнений романтичного настрою, відчуття єднання природи, душі ліричного героя та його коханої. Поезія не є виразно сюжетною, а тим часом у ній метафорично йдеться про зміну різних періодів життя закоханої пари. На самому початку ліричний герой сіє сни з весни власної ще зовсім юної коханої, тобто її сподівання і мрії намагається перетворити на казку життя. Але коли сни сходять і посіяний ліс уже виростає, бо шумить, подружжя переживає пору зрілості, власне, того, що закарбовує обличчя дорогих людей у пам'яті найближчої рідні, передається нащадкам генетично («Тебе вони являть і так і замруть»).

В останній строфі йдеться про похилі роки ліричного героя, тому тут з'являється образ-символ костура (за асоціацією й алегорично - посоха пророка) й вечірньої повільної і втомленої ходи спрацьованої за довге й трудне життя людини. Проте дорогою в небо чисті душі закоханої пари чекає і саме небо, і море, які вже змішалися з молекулами тіла коханої жінки та її вірного коханого. У такому ракурсі розшифрування підтекстових смислів поезії цей вірш Миколи Вінграновського наближається до «Пісні про незнищенність матерії» Богдана-Ігоря Антонича. Тверда дорога - образ-символ надійного, правильного, навіть праведного шляху.

Вірш складається із чотирьох катренів. Схема римування сприяє відповідній настроєвості вірша: у першій і другій строфі однакова схема римування - абаб, у третьому катрені - абба, у четвертому - римуються тільки перший і четвертий рядки. Рими в непарних рядках - жіночі, у парних - чоловічі. Віршовий розмір - амфібрахій.

Поезія Миколи Вінграновського позначена мелодійністю, має розкішну мовну палітру та вміє передавати складний внутрішній стан ліричного героя. Деякі його вірші, покладені на музику, стали піснями.

Діалог із текстом

• 1. Що з життєпису Миколи Вінграновського вас найбільше вразило?
• 2. Об'єднайтеся у «малі» творчі групи. Підготуйте усний виступ і розкажіть про М. Вінграновського-кінорежисера й актора.
• 3. Як ви думаєте, у чому саме полягає особливість лірики М. Вінграновського?
• 4. Який художній засіб домінує в поезії «У синьому небі я висіяв ліс...»?
• 5. Зробіть ідейно-художній аналіз вірша «У синьому небі я висіяв ліс...», коментуючи його змістовно-смислове наповнення так, як ви особисто розумієте.
• 6. Випишіть ключові слова з поезії. Які з них виявилися архетипами, а які - образами-символами?

Діалоги текстів

• 1. Пригадайте творчу спадщину ліриків «розстріляного відродження», а також поетів-«шістдесятників». Упишіть прізвища авторів/авторок чи їхні псевдоніми в таблицю і розмістіть назви відповідних поезій так, щоб можна було простежити, до якого різновиду лірики ці вірші належать.

• 2. Проведіть тематичне обговорення реалізації Миколою Вінграновським його талантів кінорежисера, кіносценариста й актора.
• 3. Порівняйте поезію Миколи Вінграновського «У синьому небі я висіяв ліс...» із віршем Богдана-Ігоря Антонича «Пісня про незнищенність матерії».

Мистецькі діалоги

• 1. Колективно перегляньте фільм Миколи Вінграновського за його ж повістю «Сіроманець» (1989). Напишіть відгуки про цю кінокартину.
• 2. Перегляньте фільми «Чигирин - столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993), «Батурин - столиця гетьмана Івана Мазепи» (1994), «Галич - столиця князя Данила Галицького» (1995), «Гетьман Сагайдачний» (1999) (на вибір). Проаналізуйте історичний контекст, створений у картині Вінграновським-режисером.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно