Григір Тютюнник (1931-1980)
- 29-11-2022, 11:15
- 231
11 Клас , Українська література 11 клас Коваленко, Бернадська (рівень стандарту)
ЖИВОПИСЕЦЬ ПРАВДИ ЛЮДСЬКОЇ
ГРИГІР ТЮТЮННИК
1931-1980
Ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших виявах.
Григір Тютюнник
У його творах поєднано повсякденне і вічне.
Михайлина Коцюбинська
Пригадайте!
Які факти з біографії Гр. Тютюнника вам відомі? Назвіть проблематику повісті «Климко» та оповідання «Дивак», які ви вивчали. На прикладі цих творів поясніть, як автор поєднує в них «повсякденне і вічне».
ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
Григір Тютюнник народився 5 грудня 1931 р. у селі Шилівка на Полтавщині. Коли хлопчику ще не виповнилося і двох років, пережив Голодомор 1933 р. Фізичне виснаження було таким сильним, що на деякий час він перестав розмовляти, сміятися й навіть ходити. У 1937 р. сталася подія, що змінила подальше життя Гр. Тютюнника, — заарештували й заслали до Сибіру батька Михайла. У своїх спогадах (кн. «Коріння»), розмірковуючи про цю сімейну драму, Григір писав: «Можливо, трагедія, особиста, батькова, тому тільки і сталася, що, рядовий колгоспник і пильщик, він не схожий був на мужика або не зовсім схожий. У кожному селі є така людина чи такі люди: напівмужик-напівінтелігент. Їх одразу видно, вони впадають в око. Тоді в тих, що пильнують «нрави», виникає питання: "Чому? А чи немає тут чогось такого?.."».
Глибокий жаль до батька, який загинув у Сибіру, і нерозривний духовний зв'язок із ним письменник відчував протягом усього життя. А от із матір'ю взаємини складалися непросто. Григір довго не міг їй пробачити, що за кілька місяців після арешту чоловіка вона вдруге вийшла заміж, а його віддала на виховання родичам із Луганщини. Батьків брат із дружиною на довгі роки замінили хлопцеві родину. Після переїзду Гр. Тютюнник майже на чверть століття став «відлучений» від рідної мови. Російськомовним було оточення в школі, на заводі в Харкові, де працював слюсарем, на Далекому Сході, коли чотири роки служив на флоті, і на російському відділенні філологічного факультету Харківського університету.
Тому закономірними були перші проби пера студента Тютюнника російською мовою. Коли ж рідний (по батькові) брат Григора, на той час відомий письменник Григорій Тютюнник, прочитав його перший надрукований російською мовою твір «В сумерки», він йому порадив: «Знай, братику, мова — душа народу. Як же ти писатимеш про українців не їхньою мовою, як виразиш їхню душу не через їхню мову? Ти обов'язково прийдеш у тупик...». Ця заувага запала в душу Григору, а братова передчасна смерть спонукала його остаточно визначитися з мовою своїх творів. Григір Тютюнник перекладає оповідання «В сумерки» українською й береться за ґрунтовне вивчення рідної мови. Настільною книжкою для нього стає словник Б. Грінченка, у кишені він постійно носить блокнот, у який занотовує влучні народні вислови та фразеологізми. Письменник працює над мовою своїх творів, як ювелір над виготовленням коштовної прикраси, — скрупульозно й сумлінно.
У 1963 р. Гр. Тютюнник із родиною переїжджає до Києва, працює в газеті «Літературна Україна», на Київській кіностудії ім. О. Довженка. Водночас він займається літературною творчістю. Його збірки прози «Зав'язь» (1966) та «Деревій» (1969) вразили читачів життєвою правдою і відсутністю пафосу та псевдогероїзму. Особливістю художнього стилю Гр. Тютюнника були психологізм, ліризм, драматизм, лаконізм і багатий підтекст. У центрі уваги автора — прості люди в їхньому повсякденному житті.
У «застійні» 1970-ті рр. цензура дедалі частіше «ріже» Тютюнникові тексти, а з 1974 р. його занесли до списку неблагонадійних і заборонили друкувати. У відчаї він кинув: «Так я ж написав тільки напівправду життя — і мене викидають із літератури. А якби я написав усю правду, то що — мене вбити треба?».
Окремою сторінкою творчості Гр. Тютюнника були твори про дітей. Трагізм їхнього існування, силу духу й духовну красу автор змалював із неабиякою ніжністю й любов'ю. За повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко в степу» (1979) Гр. Тютюнника в 1980 р., за кілька днів до смерті, нагороджено літературною премією імені Лесі Українки. У 1989 р. його творчість посмертно відзначено Державною премією імені Тараса Шевченка.
Запитання та завдання
1. Поясніть, чому розділ названо «Живописець правди людської».
2. Перекажіть два-три епізоди із життя Гр. Тютюнника, які вам найбільше запам'яталися. Опрацюйте додаткову біографічну літературу та доповніть розповідь фактами з життя письменника, яких немає в підручнику.
3. Поясніть, чому у творчості письменника переважає сільська тема.
«Три зозулі з поклоном» (1977)
Історія написання
Задум написати твір про велику силу кохання Гр. Тютюнник виношував тривалий час. Життєвим матеріалом для нього послужив переказ про закохану в батька, але старшу від нього односельчанку Марію. Після ув'язнення Михайла Григоровича вона підтримувала його дружину і навіть їздила з нею до міста на пошуки чоловіка.
Сюжет новели, очевидно, в уяві письменника вже був сформований, коли, перебуваючи на відпочинку, він почув у виконанні кобзаря народну пісню «Летіла зозуля через мою хату...». Вважають, що саме ця пісня стала безпосереднім поштовхом до написання твору.
Новела містить чимало автобіографічних збігів. Михайло, як і Тютюнників батько, був репресований і не повернувся із заслання, він так само залишив по собі пам'ять, посадивши в селі сосни, його кохала інша жінка без взаємності. А в самому оповідачеві виразно відчутна подібність героя з автором твору.
Ідейно-художні домінанти
Зміст твору розгортається довкола історії кохання Марфи до одруженого чоловіка Михайла. Але ця історія не романтична, сповнена таємних побачень і щасливого фіналу. Вона глибоко драматична й навіть трагічна, а «кути» цього любовного трикутника всім його учасникам добре відомі. Глибоке кохання до Михайла зародилося в Марфи у молодості, і вона пронесла його крізь усе своє життя. Жінка не вимагала від чоловіка взаємності, адже справжня любов — це та, яка дає, а не бере. Тому й називають її в народі всевишньою, тобто Божественною, бо вона безкорислива. Софія, дружина Михайла, знає про Марфине кохання до свого чоловіка, але не ревнує, навпаки — поважає щирість її почуттів. Вона навіть визнає духовну перевагу жінки над собою — Марфа відчуває Михайла так, як ніхто інший. Тому не лише розуміє свою суперницю, а й готова допомагати їй. Михайло в цьому трикутнику хоч і кохає свою дружину, та незбагненним чином відчуває зв'язок із Марфою, схиляється перед силою її безкорисливого почуття.
У центрі уваги письменника — зображення драматичних взаємин трьох закоханих.
Гр. Тютюнник на чільне місце ставить низку важливих морально-етичних проблем: жертовність справжнього кохання, повага до почуттів іншої людини, відповідальність за долю ближніх. Через них автор підводить до розуміння головної ідеї твору — возвеличення любові як найвищої цінності, любові, яка не потребує нічого взамін, але своєю жертовністю наповнює людське існування великим сенсом буття. Цю гуманістичну думку віддзеркалює й епіграф: «Любові Всевишній присвячується», у якому автор натякає на розумінні кохання як почуття вищого, божественного, духовного.
Водночас у новелі можна виокремити ще одну тему — трагічна доля людини в тоталітарному суспільстві. Герої твору не можуть бути щасливими, стверджує автор: сім'я Михайла із Софією зруйнована примусовою розлукою, син росте без батька.
Григір Тютюнник не побоявся в «застійні» сімдесяті порушити такі суспільно значущі проблеми, як несвобода особистості, трагізм існування людини в тоталітарному суспільстві. На прикладі героїв автор зображує безправність та злиденні умови життя пересічної людини. «Худющий, як сама худорба», листоноша, така ж худенька босонога Марфа, атмосфера страху й доносів (художня деталь — «тоді не дуже-то люди писали один одному»), «Сибір неісходима» — такими були атрибути «щасливого радянського життя».
Летіла зозуля через мою хату
Летіла зозуля через мою хату,
Сіла на калині, та й стала кувати.
Ой, чого, зозуле, ой, чого ж ти куєш?
Хіба ти, зозуле, добро мене чуєш?
Якби не чувала, то би не кувала,
Про тебе, дівчино, всю правду сказала.
Ой, Боже мій, Боже, що я наробила?
Козак має жінку, а я полюбила.
Козак має жінку, ще й діточок двоє.
Ще й діточок двоє, чорняві обоє.
А я ж тих діточок та й не понаймаю,
З тобою, Марусино, в саду й погуляю.
Гуляв козаченько неділю й дві ночі,
Прийшов козаченько до дівчини в гості.
Ой, Боже мій, Боже, який я удався,
На чужій сторонці за жінку признався.
Не так же за жінку, як за дві дитини,
Розкололось серце на дві половини.
Сюжет і композиція
Втілити ідейний зміст Гр. Тютюннику допомагає оригінальна композиція твору. Аби зрозуміти її особливості, порівняємо спочатку фабулу й сюжет новели.
Її сюжет — історія кохання Марфи до Михайла — переказує оповідач. Починається твір з епізоду, коли він, на той час студент, зустрічається по приїзді з міста додому із сусідкою Марфою. Дивна поведінка жінки викликає в героя чимало запитань: чому вона його так пильно «веде... очима»? Чому перед її вікнами ростуть такі самі сосонки, як і посаджені татом, тільки трохи молодші? Чому жінка проводжає хлопця поглядом аж до дерев, що є пам'яттю про його батька?
Про все це оповідач довідується зі спогадів матері. У них зосереджено основні події новели. Своєрідна сповідь Софії сягає часів, коли вони з чоловіком ще були молодими, а син зовсім маленьким. Після цього нитка розповіді перекидається в роки, коли Михайло відбував заслання в Сибіру. Таким чином у невеликому за обсягом творі автор майстерно розсуває хронологію подій на кілька десятиліть, що дає йому змогу відтворити взаємини героїв та їхні почуття упродовж тривалого часу. Під час цієї оповіді драматизм сюжету посилюється.
Всередину Софіїної розповіді автор уплітає також лист Михайла, у якому той просить дружину переказати Марфі його послання. І спогад, і лист є формами сповідальними, глибоко інтимними, що надає новелі великої сили ліризму й драматизму, а характерам героїв — психологічної глибини й переконливості.
Як бачимо, автор порушує хронологію подій, створюючи інтригу, що тримає увагу до останнього рядка й підсилює емоційний вплив на читача. Водночас такий прийом сприяє поглибленню психологізму та повніше розкриває характери героїв. Григір Тютюнник не подає чітко окресленого зовнішнього конфлікту, що зазвичай рухає дію. Натомість у сюжеті твору через зображення найтонших тонів і напівтонів переживань героїв, особливо почуття Марфи до Михайла, прозаїк відтворює внутрішній конфлікт між великою силою кохання та недосяжністю щастя.
Назва твору
Автор утверджує думку про глибинний духовний зв'язок Марфи й Михайла. Це підкреслюється назвою новели. Аби зрозуміти її підтекст, необхідно знати, що в українській міфології зозуля передусім символізує зв'язок із потойбіччям. За повір'ям, саме ця пташка тримає ключі від вирію — місця, куди відлітають на зиму птахи та де в спокої й радості перебувають душі померлих. Михайло, очевидно, передчував свою смерть. Він описує в листі свої фізичні зміни (навіть не впізнав себе в дзеркалі). А ще — він бачить дуже символічний сон: сосна (символ вічності), а за нею «річки синє крило» — натяк на той шлях, яким душа піднімається в небо, у вирій. Лякати Софію своїми передчуттями Михайло не хотів — беріг і жалів свою земну любов. Але як прощання звучать його останні слова до дружини: «Обіймаю тебе й несу на руках колиску із сином, доки й житиму...».
Зовсім інша Марфа. Її душа постійно з ним, від неї нічого не приховаєш. І тому через дружину Михайло прощається з цією жінкою й передає Марфі щиру вдячність за її почуття — поклони. Число три є сакральним у міфології й має кілька символічних значень:
• єдність трьох світів: верхнього (божественного), середнього (земного) та нижнього (підземного);
• динамічний цикл змін (дитинство — юність — зрілість — старість). Михайло підтримує Марфу в її горі, натякаючи: у Всесвіті немає початку й кінця, а для споріднених душ не існує не тільки відстані, а навіть і смерті. Може, це і є відповіддю на питання оповідача: «Як вони чули одне одного — Марфа й тато?».
Образи новели
Якби про своє нещасливе кохання в новелі розповідала Марфа, її сповідь, напевно, сприймалася б банально. Щоб уникнути цього, автор будує твір так, що героїня жодним словом не прохопилася про свої почуття. Її життєва драма постає переважно через розповіді Софії, Михайла та оповідача.
Найбільше про молоду жінку розповідає Софія. Уже з того, як вона описує портрет Марфи — «тонесенька, тендітна, у благенькій вишиваній сорочині й рясній спідничині над босими ногами», з жовтими кучерями під чорною хусткою — відчувається ніжність до суперниці. Та, власне, і не вважає її суперницею. Впевнена у вірності чоловіка, Софія співчуває «маленькій Марфі», яка ніколи не спізнає взаємного кохання з Михайлом.
Образ Марфи ніби зіткано з уміло підібраних автором художніх деталей. Ось вона сидить на поріжку пошти і, як дівчинка, ворожить — «обриває пелюстки на ромашці, шепочучи: «Є — нема, є — нема, є...». Далі її повні сліз сині очі виказують біль і страждання від самого дотику до Михайлового листа. А згодом потайки вона вкладає в долоню Левкові зім'ятий карбованець — у наступному місяці знову доведеться до нього звернутися.
Автор лише одним штрихом окреслює Марфине сімейне життя з Карпом Ярковим: «Два годочки прожила з Карпом своїм і нажилася на сто», натякаючи, що воно було коротким і нещасливим. Та й не могло бути інакше, бо серцем жінка — завжди з Михайлом, навіть коли він відійшов у вічність. Художня деталь на початку твору — «стоїть без хустки», де хустка — символ заміжньої жінки, вказує на те, що нової сім'ї Марфа так більше й не створила. Символічним є також образ молоденьких сосонок на подвір'ї Яркових. Вони уособлюють вічність її кохання до Михайла та жіночу самотність.
Михайло є втіленням подружньої вірності, він щиро кохає дружину й піклується про сина. Софія для нього — «єдина у світі», тому чоловік оберігає родинні взаємини, аби їх не роз'їла корозія ревнощів. Водночас Михайло чесний і у стосунках із Марфою. Він не дає їй навіть натяку на взаємність, не хоче сіяти в серці жінки марні надії. Прикметно, що Михайло завжди прикриває долонею свої очі. Чому? Може, аби не зустрітися поглядом із небесною синню Марфиних очей? Але, незважаючи на відсутність будь-яких близьких взаємин із Марфою, він дивовижним чином відчуває постійну духовну її присутність у своєму житті. Він завжди знає, що «десь тут... ходить Марфина душа нещасна». І це робить його також нещасним, бо вона навіть на хвильку не дає йому забуття.
Пригадайте!
Із попередніх класів пригадайте, що вам відомо про художню деталь. Наведіть приклади з вивчених літературних творів.
Літературознавчі координати
Художня деталь (від фр. detail — подробиця, дрібниця) — один із засобів творення образу, що допомагає уявити характер, предмет, явище в його своєрідності й неповторності, а також поглибити змалювання психології персонажа.
Через художню деталь автор вияскравлює зображене. Тобто сенс і сила деталі полягає в тому, аби через нескінченно мале розкрити ціле.
Розрізняють такі види художньої деталі:
• словесна деталь індивідуалізує мовну характеристику персонажа. Наприклад, за висловом «теє-то як його» читач одразу впізнає возного Тетерваковського («Наталка Полтавка» І. Котляревського), а фраза «уродзонний шляхтич» безпомилково підкаже, що говорить Мартин Боруля з однойменної п'єси І. Карпенка-Карого;
• портретна деталь, а саме: деталі одягу, риси обличчя чи особливості фігури, певні жести та міміка дають змогу скласти уявлення про зовнішність і характер героя. Приклади портретної деталі: згорблена постать Івана Дідуха («Камінний хрест» В. Стефаника), «палкий погляд, бистрий, як блискавка» Чіпки («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика). Часто портретна деталь виконує експресивну функцію, як, наприклад, повні сліз Марфині очі («Три зозулі з поклоном» Гр. Тютюнника), кашель діда Семена («Зачарована Десна» О. Довженка);
• побутова деталь відтворює зовнішній колорит: характерні особливості інтер'єру, побуту, соціального та історичного середовища, у якому живуть герої й на тлі якого діють. Наприклад, сир-сонце, який варили вівчарі на полонині («Тіні забутих предків» М. Коцюбинського), прикрашені вишитими рушниками ікони в родині Сірків («Тигролови» Івана Багряного);
• пейзажна деталь створює уявлення про природне середовище, у якому перебуває герой: сосни перед Марфиною хатою («Три зозулі з поклоном» Гр. Тютюнника), темна смуга лісу («Момент» В. Винниченка);
• деталь як форма художнього узагальнення сприяє фокусуванню ідеї твору через певний характерний образ, як, наприклад, поїзд-дракон, що символізує всю радянську тоталітарну систему («Тигролови» Івана Багряного), камінний хрест як символ втрати рідної землі в однойменній новелі В. Стефаника.
Художня деталь може художньо переростали в символ або стати психологічною, якщо виражає внутрішню істотну рису характеру, поведінки, вчинків героя, як, наприклад, уподобання товстопикого й товстоногого Карпа їсти галушки, через яку автор втілює думку про нерівність душ подружжя Яркових (Гр. Тютюнник «Три зозулі з поклоном»).
Також деталь може бути одноразовою або наскрізною, повторюваною.
Запитання та завдання
1. Визначте роль портретної деталі — Марфине волосся — у створенні образу героїні. У яких епізодах і чому воно зображено то як золоте, то як мертве?
2. У новелі не наведено портретної характеристики Софії, але автор звертає увагу лише на одну художню деталь — її сині губи. Прочитайте пояснення з медичних джерел, унаслідок яких причин у людини можуть бути такі симптоми: переохолодження; токсичне отруєння; захворювання серця; киснева недостатність. Проаналізуйте, яка з названих причин могла вплинути на зовнішній вигляд героїні. Як ця художня деталь поглиблює розуміння образу Софії і який підтекст вона створює?
3. Проаналізуйте портрет Михайла й поясніть його роль у новелі.
4. Прокоментуйте підтекст епізоду, коли Михайло, Софія й Марфа співали: «Тато баритоном, а я другим йому помагаю, а Марфа першу веде». Чи випадковими були саме такі голосові партії героїв?
5. Особливістю композиції новели традиційно вважають наявність обрамлення (рамки-оповіді). Але можливі й інші інтерпретації. Перечитайте повторно останні слова оповідача. Чи можна їх розцінювати як спогад уже зрілого героя-оповідача про один день зі свого юнацького життя, коли він ще студентом приїхав до матері і вона відкрила йому сімейну таємницю? До якого варіанту аналізу схиляєтеся ви? Свою відповідь обґрунтуйте.
6. Схарактеризуйте образи Михайла та Марфи.
7. Визначте тематику та ідею новели.
8. Проаналізуйте, чому епіграф до новели оформлений графічно саме у такий спосіб. Свої міркування обґрунтуйте.
9. На прикладі новели «Три зозулі з поклоном» поясніть зміст епіграфів до розділу.
10. Поясніть, чому в мові персонажів автор використовує просторічну лексику. Чи доцільний такий прийом?
11. Доведіть, що «Три зозулі з поклоном» за жанром — психологічна новела.
Домашнє завдання
Висловіть міркування, чи може нерозділене кохання зробити людину щасливою (на прикладі новели Гр. Тютюнника «Три зозулі з поклоном»). Запишіть його у зошит.
Література в колі мистецтв
Перегляньте одну з екранізацій творів Гр. Тютюнника та напишіть рецензію, у якій висловіть свої враження про фільм.
Ваші літературні проекти
1. Підготуйте та проведіть для старшокласників вашої школи літературно-музичний вечір, присвячений «шістдесятникам».
2. «...Високовольтна лінія духу, яка проходить крізь віки», — так назвала Ліна Костенко літературу. Дослідіть, як рух опору українських митців виявлявся в різні історичні часи. Проект презентуйте у класі в зручній для вас формі.
3. Перегляньте один із фільмів за участю М. Вінграновського або І. Драча. Оформіть на його основі колаж і представте його однокласникам та однокласницям.
Ви — творча особистість
1. Підготуйте сценарій документального фільму про «шістдесятників» «Покоління нескорених».
2. Напишіть вірш або есе, присвячені одному із поетів- «шістдесятників».
Я — читач, або перевіряємо себе
- 1. У чому полягав зв'язок «шістдесятників» з добою «розстріляного відродження»?
- 2. Чи погоджуєтеся ви з думкою Є. Маланюка про В. Симоненка: «Симоненко — це крик прозрілого раба». Доведіть цю тезу прикладами з біографії поета та його творчості.
- 3. Поясніть, як в поезії Д. Павличка виражено особисті та громадянські почуття.
- 4. Доведіть новаторство поетичного мислення І. Драча на прикладі «Балади про соняшник».
- 5. Доведіть, що індивідуальному стилю М. Вінграновського притаманні ліризм, несподівана асоціативність, буйна фантазія.
Коментарі (0)