Українська література на початку 60-х років ХХ ст.

Якщо перша хвиля духовного відродження розвинулася у 20-і роки ХХ ст., то друга — у 60-і. Після розвінчання на ХХ з'їзді КПРС культу особи Й. Сталіна в житті суспільства настала тимчасова «хрущовська відлига». З'явилася можливість читати твори будь-яких, а не тільки «ідеологічно правильних» західних письменників, переглядати фільми світового кінематографа, було послаблено цензуру, почали друкувати твори раніше заборонених П. Куліша, М. Зерова, М. Куліша та ін. Змінилась і творчість художників, кінорежисерів, майстрів слова. Саме в цю епоху заявили про себе багато молодих талановитих письменників: В. Симоненко, Гр. Тютюнник, Л. Костенко, І. Драч, М. Вінграновський, Вал. Шевчук, Б. Олійник, В. Дрозд, Є. Гуцало, І. Жиленко, Д. Павличко, І. Калинець та ін. Їх називають шістдесятниками, оскільки розквіт їхньої творчості припав на другу половину 50-х — 60-і роки ХХ ст.

Кожному шістдесятнику властивий неповторний стиль, проте їх об'єднував спільний світогляд та естетичні настанови: культ свободи; людяність; увага не до колективного героя, а до людської особистості; духовний аристократизм; культ моральності як мірила людських вчинків; патріотизм і національна самосвідомість. У творчості шістдесятники поєднували модернізм і традиційність з новаторськими пошуками форм і зображальних засобів. Література стає національно означеною, наповненою українською ментальністю.

У розвиток літературознавства та критики зробили внесок шістдесятники І. Світличний, М. Коцюбинська, І. Дзюба, Є. Сверстюк. Серед художників цього покоління найпомітнішими є А. Горська, О. Заливаха, Л. Семикіна, І. Марчук; серед кінорежисерів — Ю. Іллєнко, С. Параджанов, К. Муратова, Л. Танюк, Л. Осика; з-поміж композиторів — М. Скорик, Л. Грабовський. Збагатили своїм талантом театральну сцену й кінематограф такі актори, як Б. Ступка, Л. Кадирова, І. Миколайчук.

Шістдесятниками були переважно молоді люди, які прагнули духовного та творчого розкріпачення. Їхній консолідації сприяв клуб творчої молоді «Сучасник», що виник у Києві наприкінці 1950-х років. До нього належали талановиті письменники, художники й театральні діячі. Клуб організовував різні зустрічі, диспути та вечори, присвячені Т. Шевченку, І. Франку, Лесі Українці, Л. Курбасу. Під впливом київського «Сучасника» у Львові було створено клуб творчої молоді «Пролісок», до якого належали М. Косів (керівник), брати Горині, подружжя Калинців та ін. Це об'єднання молодих митців було радикальним у своїх намірах, адже пропонувало орієнтуватися на досвід підпілля ОУН. Проте вільнодумному поколінню шістдесятників протистояла інша тенденція, що знищувала національні відмінності й прискорювала русифікацію з метою злиття національних культур. На протести митців влада відповідала погромами, найбільші з яких були в 1965 р. та 1972 р. За ґратами опинилися Є. Сверстюк, С. Параджанов, І. Світличний, І. Калинець, В. Чорновіл та ін. Тож нове відродження захлинулося — і в суспільстві запанувала зневіра. Збулося пророцтво В. Симоненка: «На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил».

Довідка

Алла Горська (1929-1970) — українська художниця-шістдесятниця, діячка правозахисного руху 1960-х років в Україні. Народилася в Ялті, середню й мистецьку освіту здобула в Києві. Її мистецький доробок — десятки монументальних і живописних творів, графічні роботи й ескізи. Творчість А. Горської ґрунтувалася на традиціях київської академічної школи, народному мистецтві, українському авангарді 1920-х років і бойчукізмі. Життя художниці обірвалося раптово: її вбили у Василькові (під Києвом). Вважають, що це була помста КДБ за її розслідування справи розстрілів у Биківні.