|
В основі твору — різке, раптове й несподіване протиставлення. Усе тут — для вираження трагічного переживання катастрофізму буття. Визначальними у вірші є риси експресіонізму: суб'єктивізм, мотив розчарування (у його трагедійному розкритті), фрагментарність, символіка і гротеск — неприродне поєднання-протиставлення в одній картині «світла» і «темряви». Критик Андрій Ніковський звернув увагу на вдале авторське переосмислення одного з кульмінаційних елементів урочистого обряду вінчання: «Ефект цього вірша заснований на церковній ремінісценції, на ефекті того моменту, коли наречена входить до церкви: закриті двері, хор зупиняється, люди обертаються до дверей. У церкві сутінки, тихо. Враз розчиняються двері, хор гримить, — «Гряди, гряди, голубице моя», в церкву вливається світло, гомін і в квадраті дверей горить блакить неба, і в центрі уваги — молода, ясна наречена, біла голубка. Павло Тичина скористався тим глибоким ефектом, котрий походить від руйнації звичної згадки, він на самім високім ступеню ламає звичну асоціацію і замість ясного образу при «Гряди, голубице моя» дає страшний образ чорної зливи, дикої бурі». Вірш П. Тичини поєднує мрію та гірке розчарування. Це відгук на випробування й утрати часів визвольних змагань: замість очікуваної близької й ідеальної «голубої блакиті» — страхітлива «горобина ніч» та неминучі в часи революційної боротьби жертви («шляхи в крові»). Ключовий образ — двері, ця символічна межа. І цікавий новотвір — образ «незриданних сліз», що до краю посилює трагізм переживання....
|