Войти
Закрыть

Василь Симоненко. Художній світ поезії Василя Симоненка

11 Клас

Письменник і його доба. В. Симоненко належав до літературного покоління митців-«шістдесятників». «Поети-шістдесятники входили в літературу дружно і голосно — із криком, шумом і навіть свистом. У них була багатолюдна аудиторія та ще й свої персональні критики, їх охоче популяризувала і рекламувала газета "Літературна Україна”. А Симоненко не любив літературного галасу. До того ж він був традиційним поетом, а деякі гарячі голови відривали традиції від новацій. Василь писав: "Давайте менше сперечатися, якою повинна бути наша поезія, а побільше творити таку, яку вміємо, щоб завтра не пережовувати сьогоднішнього”» (Микола Сом). Убачаючи в шуканнях творчої молоді зародки опозиційності, радянською владою було розгорнуто кампанію проти тих, хто приділяв «надмірну увагу» негативним явищам сталінської доби — проти шістдесятників. До непокірних почали застосовувати адміністративні заходи: їм не дозволяли друкуватися в часописах, розганяли літературно-мистецькі вечори, закривали клуби творчої молоді. Творчість. За життя вийшла лише одна збірка поезій В. Симоненка — «Тиша і грім» (1962). Після смерті поета було видано казки «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963), «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірки «Земне тяжіння» (1964), «Поезії» (1966), збірка новел «Вино з троянд» (1965), «Лебеді материнства» (1981). Поезія В. Симоненка перейнята потужним громадянським пафосом. Митець прагнув осмислювати життя, звернувшись до духовного досвіду особистості та історії рідного краю. Його поезії актуальні й нині, вони вчать поваги до національної історії та любові до рідної землі. Уже в ті роки набули великої популярності самвидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-70-х років. Тематично це була сатира на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокості радянської деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи...») тощо....
0 Переглянути

Василь Симоненко. Знайомство здалеку і зблизька

11 Клас

Сторінки життєпису. Василь Андрійович Симоненко (псевдоніми — В. Щербань, С. Василенко, Симон) народився 8 січня 1935 р. в селі Біївці Лубенського району Полтавської області в селянській родині. Мати, Ганна Федорівна Щербань — «привітна, дбайлива, добра і щедра», «неграмотна колгоспниця, яка знала напам’ять ледь не всього "Кобзаря” Шевченка»; гарно шила, мала «іскрометне і веселе слово» (за спогадами однокурсників В. Симоненка). Поет у віршах «З дитинства», «Дід умер» і новелі «Дума про діда» тепло відгукується про свого діда Федора Трохимовича: «Безсмертячко ти моє кирпате, — шепотів дід, коли я засинав під музику його слів. — То були дуже гарні слова, бо поганих дід не говорив мені». Дитинство майбутнього поета було схоже на дитинство його однолітків: війна, голод і холод. Навчався спочатку в Біївській початковій школі, де закінчив п’ять класів, далі — у сусідніх селах Єнківцях і Тарандинцях. Учителька Уляна Демченко згадує про юного Симоненка: «На уроках він був серйозний — аж занадто. Ніколи не сміявся, не ганяв, як гицель, по шкільному подвір’ї. У класі виділявся серед учнів, по-перше, бідним одягом, по-друге, розумом. Навіть учителі не читали стільки книжок, як наш найкращий учень...»....
0 Переглянути

Літературне «шістдесятництво»

11 Клас

Поштовхом до позитивних змін у суспільному житті України кінця 1950-х — 1960-х років стало розвінчання культу особи Сталіна на XX з’їзді комуністичної партії. Настав період так званої хрущовської відлиги. Українське мистецтво входить у черговий період відродження. Прогресивна творча інтелігенція, яка сповідувала загальнолюдські демократичні й національні цінності, прагнула духовного оновлення, мріяла про державну самостійність України. З’являються твори з чітко означеною національною спрямованістю: кінофільми «Тіні забутих предків» С. Параджанова, «Білий птах з чорною ознакою» Ю. Іллєнка, «Вавилон XX» І. Миколайчука, картини М. Дерегуса, В. Касіяна, К. Білокур, Т. Яблонської, А. Базилевича, музичні твори М. Скорика, Л. Дичко, Є. Станкевича, Г. Верьовки, А. Кос-Анатольського та інших митців. Оперний спів Б. Гмирі, Д. Гнатюка, А. Солов’яненка, Д. Петриненко, естрадні пісні В. Івасюка, О. Білаша у виконанні С. Ротару, Н. Яремчука, В. Зінкевича знаходять палкий відгук у серцях слухачів усього Радянського Союзу. У літературу, де плідно працюють представники старшого покоління (О. Довженко, М, Рильський, М. Стельмах, В. Сосюра, О. Гончар), приходить молоде поповнення: І. Драч, Л. Костенко, Б. Олійник, В. Шевчук, Д. Павличко, В. Симоненко, Є. Гуцало, Гр. Тютюнник. Їх згодом назвуть шістдесятниками. Спільним для них було прагнення духовного оновлення, протест проти ідеологічного тиску, перейнятість національними проблемами, прагнення відтворити національну своєрідність українського народу засобами новітніх надбань світового мистецтва, культ свободи самовираження, шукання нового змісту і нової форми для оприявлення його....
0 Переглянути

Олесь Гончар. Художній світ прози Олеся Гончара

11 Клас

Письменник і його доба. Та доба, у якій жив і творив Олесь Гончар, умістила в себе воєнне лихоліття, утиски й переслідування української інтелігенції, період оновлення й активізації суспільного та мистецького життя, часи застою, роки боротьби за державницьку самостійність України та здобуття незалежності. Керівні комуністичні органи намагалися впливати на творчість Олеся Гончара, однак він продовжував писати нові твори на актуальні проблеми. Саме Олесь Гончар, засвідчуючи свою патріотичну позицію, відкривав установчу конференцію Товариства української мови імені Т. Шевченка, Установчий з’їзд Народного Руху України. Творчість. Олесь Гончар — романіст і новеліст, повістяр й оповідач. Розпочав свій творчий шлях він як поет, однак вірші, написані у воєнні роки, були опубліковані лише в 1985 р. у збірці «Фронтові поезії». Перші прозові жанри, що їх почав освоювати Олесь Гончар на письменницькій ниві, — це новели й оповідання. Тематично твори 1940-х років — це звернення до подій Другої світової війни («Весна за Моравою», «Жінка в сірому»), змалювання краси людей праці («Соняшники»), розкриття духовної величі й духовної злиденності особистості («Людина в степу»), зображення краси й сили кохання («За мить щастя», «Модри Камень»), порушення важливих національно-суспільних проблем («Кресафт», «Чорний яр», «Ніч мужності», «Білі ночі», «Народний артист» та ін.)....
0 Переглянути

Олесь Гончар. Знайомство здалеку і зблизька

11 Клас

Олесь Гончар — письменник, публіцист, учений-філолог, літературний критик, громадський діяч, яскравий виразник національного характеру, його історичної духовності. Знайомство здалеку і зблизька Сторінки життєпису. Олександр (Олесь) Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 р. у селі Ломівці, що на Дніпропетровщині, в сім’ї робітників. Із трирічного віку, після смерті матері, хлопець жив у бабусі та дідуся на Полтавщині. Закінчивши семирічку, працював у редакції районної газети «Розгорнутим фронтом». Згодом навчався в Харківському технікумі журналістики ім. М. Островського. Працював деякий час учителем, потім — в обласній молодіжній газеті «Ленінська зміна». Із 1937 р. почав друкуватися в «Літературній газеті», журналі «Піонерія». Вступив на філологічний факультет Харківського університету, звідки й пішов у 1941 р. добровольцем на фронт. Був двічі поранений. Нагороджений орденами Слави й Червоної Зірки, трьома медалями «За відвагу», медаллю «За оборону Києва». Демобілізувавшись, повернувся до Дніпропетровська, де продовжив навчання в університеті. Працював асистентом кафедри української літератури. Згодом переїхав до Києва, вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН України, почав професійну літературну й активну громадську діяльність. У 1959-1971 рр. Олесь Гончар очолює Спілку письменників України. Водночас він — секретар правління Спілки письменників СРСР, депутат Верховної Ради СРСР та УРСР, голова Українського республіканського комітету Захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру. Його обирають академіком АН УРСР, удостоюють звання Героя соціалістичної праці....
0 Переглянути

Олександр Довженко. Художній світ прози Олександра Довженка

11 Клас

Під тиском тоталітарного режиму, постійної загрози репресій за «відхилення» від основної, «партійної лінії», митцеві часто доводилося відмовлятись від своїх національно-ідеологічних переконань. Власне розуміння світоглядних проблем він розкривав у своїх творах, поетизуючи ментальні риси українців. Масштабність його творчого мислення усвідомлював навіть кремлівський вождь Й. Сталін, із яким О. Довженко був знайомий особисто. Відомо, що він не раз запрошував українського письменника на нічні прогулянки Москвою. Після таких аудієнцій кінорежисером було знято фільми «Аероград» (1935) та «Щорс» (1939). Творчість О. Довженка — це часопис радянської доби, у якому зафіксовано ставлення митця до подій і людей, його особиста трагедія як національного генія, якого радянський тоталітарний режим позбавив права вільно творити та можливості повернутися в Україну. Творчість О. Довженка. 1930-і роки — період становлення О. Довженка в кіно, що ознаменувався створенням фільмів «Вася-реформатор» (1926), «Ягідка кохання» (1926), «Сумка дипкур’єра» (1927), «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929). 1930 р. з’явився фільм «Земля», що показував запеклу класову боротьбу, новітні перетворення на селі, зокрема пафосно відтворював події колективізації. Після прем’єри цієї кінострічки в Берліні зарубіжні критики назвали українського кінорежисера «Гомером кіно». Однак на батьківщині митця фільм «Земля» був заборонений. 1932 р. О. Довженко зняв перший звуковий фільм «Іван», а згодом — художні кінокартини «Аероград» (1935), «Щорс» (1939) і документальний фільм «Визволення» (1940). Творчий доробок О. Довженка воєнного часу доволі плідний: кіноповісті «Україна в огні», «Повість полум’яних літ», оповідання «Ніч перед боєм», «Мати», «Відступник», «Стій, смерть, зупинись!», «На колючому дроті», «Воля до життя», «Битва», «Перемога» та ін....
0 Переглянути

Олександр Довженко. Знайомство здалеку і зблизька

11 Клас

Олександр Довженко — талановита й надзвичайно трагічна постать в історії української культури XX ст. Він постав як один із фундаторів вітчизняної та світової кінематографії, засновник поетичного кіно, самобутній письменник, публіцист, художник, активний громадський діяч. Знайомство здалеку і зблизька Сторінки життєпису. Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 р. в багатодітній селянській родині на хуторі В’юнище (нині — місто Сосниця), що на Чернігівщині. Рід Довженків походив із козаків ще від середини XVIII ст. Дід замолоду чумакував. Батько, Петро Семенович, часто «наймався в підводчики та смолярував», оскільки не мав достатньо землі, щоб прогодувати велику сім’ю. Про матір, Одарку Єрмолаївну, письменник казав, що вона «народилася для пісень, проплакала все життя, проводжаючи назавжди». Батьки О. Довженка були неписьменні, грамоту знав лише дід Семен. Навчався майбутній письменник у Сосницькій початковій школі, початковому чотирикласному училищі, потім — у Глухівському учительському інституті....
0 Переглянути

Воєнне лихоліття

11 Клас

Важким випробуванням для українського народу стала Друга світова війна. Це була справедлива, визвольна, священна війна проти фашизму, боротьба за право вільного життя на рідній землі. Грізна воєнна реальність згуртувала національні сили, піднесла патріотичний дух українців. На фронтах і в партизанських загонах мужньо воювали письменники М. Вороний, О. Гончар, М. Стельмах, Г. Тютюнник, П. Воронько, А. Дімаров, П. Загребельний та ін. Серед кореспондентів фронтових газет і радіо, які виборювали перемогу полум’яним словом, були М. Бажан, О. Довженко, А. Малишко, С. Олійник та ін. Багато митців працювали в евакуації, зокрема в Уфі та Саратові, публікуючи твори про боротьбу з німецькими загарбниками. Читацький путівник Ключові поняття теми: українська література періоду воєнного лихоліття; «Щоденник», кіноповість «Зачарована Десна» О. Довженка; українська література повоєнного періоду, новела «Модри Камень» О. Гончара; соцреапізм. Навчальні цілі теми Знання: • загальні тенденції розвитку української літератури 40-50-х років XX ст.; стильові особливості соцреалізму; основні факти життєвого і творчого шляху О. Довженка й О. Гончара; автобіографічна основа кіноповісті «Зачарована Десна»; зміст виучуваних художніх творів; сутність понять «кіноповість», «новела», «публіцистичність»....
0 Переглянути

Іван Багряний. Художній світ прози Івана Багряного

11 Клас

Письменник і його доба. На формування громадянської позиції Івана Багряного впливало багато чинників. Ще з дитячих років у його пам’яті закарбувалася страшна подія: «Це було 1920 року. Я жив тоді в дідуся на селі, на пасіці. Дідусь мав 92 роки і був однорукий каліка, але трудився на пасіці, доглядаючи її. Аж ось одного дня надвечір прийшли якісь озброєні люди, що говорили на чужій мові, і на моїх очах та на очах інших онуків, під наш несамовитий вереск, замордували його, а з ним одного сина (а мого дядька). Замучили вони мого діда за те, що він був заможний український селянин (мав 40 десятин землі) й був проти "комуни”, а дядька за те, що він був за часів національної визвольної боротьби — в 1917-1918 роках — вояком національної армії Української Народної Республіки... Ось так я вперше побачив зблизька більшовизм». У роки навчання молодого письменника в Київському художньому інституті формуються його антирадянські націоналістичні переконання. Він захоплювався «занепадницькою» літературою, виступав на засіданнях Всеукраїнської Академії Наук про перспективи розвитку національного літературного процесу. «Як письменник і поет належав до так званих "попутників”, тобто письменників "непролетарських” щодо ідеології», — зазначав Багряний. Тому в його творах не було возвеличення радянської влади, натомість відчувався спротив і бунтарський дух. Митець називав більшовицький режим антиукраїнським і терористичним. Його звинувачували в контрреволюційній агітації та ідеологічно «неправильних» творах. У передвоєнний час та в роки Другої світової війни Іван Багряний продовжував активно обстоювати свою патріотичну позицію. Співпрацював з українським підпіллям. Займався пропагандистською роботою — писав листівки та статті, створював карикатури й агітаційні плакати, виїздив на Волинь і в Карпати в розташування бойових загонів УПА. В еміграції Іван Багряний згуртував українців різних політичних сил навколо спільної ідеї — національної. У своїх політичних виступах, памфлетах, статтях і доповідях він наголошував на необхідності здобуття Україною державності, відстоювання національної ідеї, відродження національної свідомості, об’єднання національно-патріотичних сил в Україні та за її межами для боротьби за самостійну, незалежну державу....
0 Переглянути

Іван Багряний. Знайомство здалеку і зблизька

11 Клас

Сторінки життєпису. Народився Іван Павлович Лозов’ягін (псевдонім Іван Багряний) у багатодітній родині 2 жовтня 1906 р. в місті Охтирці, що на Сумщині. Батько — Павло Лозов’яга (прізвище його було зросійщене — Лозов’ягін) — був муляром. Мати — Євдокія Кривуша — походила із заможного селянського роду із села Куземин, що біля міста Охтирки. Навчався майбутній письменник у місцевій церковно-парафіяльній школі. На той час припадають його перші літературні спроби. Далі юнак здобував освіту у вищій початковій школі. Через україномовність і вияв патріотизму однолітки часто глузували з нього. У 1920 р. Іван Багряний вступив до Охтирської технічної школи слюсарного ремесла, однак згодом полишив її та продовжив навчання у Краснопільській художньо-керамічній школі, де здобув спеціальність за фахом «малярство та гончарна справа». З 1923 р. він був замполітом на тростянецькій цукроварні, окружним політінспектором в Охтирській міліції, вчителем малювання в колонії для безпритульних і сиріт, складачем у друкарні, ілюстратором у кам’янець-подільській газеті «Червоний кордон». Майбутньому письменникові навіть довелося працювати на шахтах Донбасу, щоб порятувати родину від голоду 1921 р. Тоді ж він побував у Криму та на Кубані....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 36 37 38 39 40 41 42 43 44 ... 47
Назад

Навігація