Пам’ятки оригінальної літератури княжої Русі-України
- 25-12-2022, 12:40
- 238
9 Клас , Українська література 9 клас Авраменко (повторне видання) 2022
Пам’ятки оригінальної літератури княжої Русі-України
1. Розгляньте фотографії та виконайте завдання.
А. Визначте хронологічні межі кожного із зображених засобів поширення та збереження інформації.
Б. Якби не літописи й давні художні твори, чи знали б ми свою історію так, як нині маємо про неї уявлення?
В. Історичні події закарбовані також у фольклорних творах. Де, на вашу думку, об’єктивніша інформація — у думах та історичних піснях чи в літописних творах?
2. Прочитайте фрагмент із «Повісті минулих літ».
ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ
(Фрагмент)
У ЛІТО 1051-го. Поставив князь Ярослав Ларіона, русина родом, митрополитом у Святій Софії.
А тепер розкажемо, чому так названо Печерський монастир.
Князь Ярослав любив село Берестове й церкву, яка була там, і допомагав багатьом священникам, серед яких був і Ларіон, муж книжний і посник.
Ходив Ларіон із Берестового на Дніпро, на гору, де зараз стоїть старий монастир Печорський, а там був ліс великий. Викопав він печерку малу, на два сажні, і, приходячи з Берестового, одспівував там години й молився тайком. Потім князеві Ярославові спала думка поставити його, Ларіона, митрополитом у Святій Софії. А печерка його так і залишилася. Не в довгому часі знайшовся якийсь чоловік, мирянин із міста Любеча, котрий поклав собі на думку іти у світ прочанином. І подався він у грецьку землю, на гору Афон, побачив там монастирі, обійшов їх і, полюбивши чернецьке життя, попросив одного ігумена, щоб той постриг його в ченці. Той постриг його, дав йому ім’я Антоній, наставив і навчив, як жити по-чернецькому. І, благословивши, відпустив його назад. Антоній прийшов у Київ і став думати, де б йому оселитися. Ходив по монастирях, але не вподобав їх. І став блукати по дебрях і горах, шукаючи собі місця. І вибрався на гору, де Ларіон викопав печерку, і возлюбив те місце, і поселився в ній. І став тут жити, годуючись хлібом сухим, і то через день, і води споживаючи в міру. Копав печеру й не давав собі спочинку ні вдень ні вночі, перебуваючи в трудах невсипущих.
Потім довідалися добрі люди й приходили до нього, приносили все, що треба, на споживу йому. І став він скоро відомий як Антоній.
Опісля ж, коли помер великий князь Ярослав, владу взяв його син Ізяслав і сів у Києві. Довідавшись про праведне життя Антонія, прийшов Ізяслав сюди з дружиною своєю й попросив в Антонія благословення. І приходили до нього люди, і він почав приймати їх, постригати кого, і зібралось у нього братії числом дванадцять. Викопали вони велику печеру, і церкву викопали під землею, і келії, які й досі збереглися під старим монастирем. Коли зібралися докупи ченці, сказав їм Антоній:
— Живіть собі самі, поставлю вам ігумена, а сам я хочу піти на ту гору один, бо звик жити на відлюдді.
Прийшов Антоній до гори й викопав іншу печеру, яка тепер над новим монастирем, і в ній закінчив свої дні, живучи скромно, не виходячи нікуди з печери сорок літ. У ній лежать мощі його й до цього дня.
З тих днів і розпочинається Печерський монастир; від того, що жили ченці спершу в печерах, і назвали його Печорським. Після того було поставлено ігуменом Феодосія. І коли жив Феодосій у монастирі й приймав усіх прочан, хто приходив до нього, — прийшов до нього я, слабий, недостойний раб, і прийняв він мене, а було мені від роду тоді сімнадцять літ. Написав я се та визначив, у який рік почався Печорський монастир і ради чого називається він Печорським.
(Переклад В. Близнеця)
3. Ознайомтеся з інформацією про літописи як історико-художні твори й виконайте завдання.
Література Русі-України, пройшовши період використання та перекладу релігійних книг, збагачувалася й оригінальними творами, стаючи на самостійний шлях розвитку. Найдавнішими пам’ятками оригінальної світської літератури Київської держави є літописи.
Теорія літератури
Літопис — це хронологічний опис важливих історичних подій у часи Київської держави й козацтва. Автор був очевидцем подій або міг дізнатися про них із письмових джерел чи почути від когось. Розповідь у літописі, як правило, починалася словами: «У літо...» — саме від цих слів жанр і дістав свою назву.
«Повість минулих літ» — це перший літопис, який дійшов до нас, його ще називають «Початковим літописом». Він розповідає про історію нашого народу від найдавніших часів і до днів життя Нестора Літописця — упорядника цього твору.
Хто такий Нестор Літописець? Він походив, мабуть, з багатої родини, адже був дуже освіченою людиною (хорошу освіту в той час могли здобути лише заможні люди). У сімнадцятирічному віці його прийняли до Києво-Печерського монастиря — найбільшого культурно-освітнього й політичного центру Русі-України. Цей монастир (нині — лавра1) відомий як центр перекладів і переписування книг, саме тут писали житія святих, тож, імовірно, що Нестор став ченцем, аби займатися улюбленою справою. Дослідники знайшли в монастирській бібліотеці опис зовнішності Нестора: «Подобою сивий, борода не роздвоювалася, на плечах клобук2, у правій руці перо, а в лівій — чотки...» Установлено, що літопис має кількох авторів, але відомо, що саме Нестор упорядкував його, художньо довершив, ведучи розповідь до 1113 р.
1 Лавра — великий православний чоловічий монастир.
2 Клобук — високий головний убір циліндричної форми з покривалом, що його носять православні ченці.
В. Слєпченко. Нестор Літописець. 1999 р.
Нам, читачам XXI ст., цікаво дізнатися, про що йдеться в одному з найдавніших оригінальних творів українського народу. Як уже зазначалося, розповідь у творі ведеться з найдавніших часів, від Ноя. Упорядник уважає, що саме від його нащадків, Сима, Хама та Яфета, утворилися народи. «Слов’янське плем’я єдине, і мова в нього одна, — пише літописець, — а назва "Русь” походить від варягів». Отже, якщо наші предки походять від Яфета, то це означає, що вони — нащадки нашої цивілізації. Далі мовиться про історію розселення слов’ян, зокрема східних, про їхні звичаї та мову.
Нестор Літописець. Скульптура М. Антокольського
Літопис розповідає нам про початок створення Київської держави, про перших наших князів. За легендою про заснування Києва, апостол Андрій Первозваний під час подорожі по Дніпру пророкував, що на прибережних пагорбах постане місто: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог».
Упорядник розповідає про походи київських князів, про князя Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), на воротах якого він повісив щит на знак перемоги.
Одним із найвідоміших фрагментів «Повісті минулих літ», що пізніше було взято за основу сюжетів багатьох літературних творів, є розповідь про войовничого Святослава, який не знав страху й ніколи не відступав перед ворогом. Його вислів «Іду на ви!» став афоризмом, ці слова князь промовляв, коли мав намір боротися з ворогом. Відомими також стали слова Святослава, які він виголосив перед нерівним боєм зі стотисячним грецьким військом: «...Не осоромимо землі Руської, ляжемо тут кістьми: мертві бо сорому не мають, а якщо побіжимо, то сором матимемо; станемо ж кріпко, я перед вами піду; якщо моя голова ляже, то дбайте самі про себе».
З-поміж найвідоміших сюжетів літопису радимо прочитати такі: про загибель Ігоря, про помсту княгині Ольги древлянам, про вбивство Бориса й Гліба їхнім братом Святополком.
Захоплення героїчним минулим Русі-України й глибокий сум із приводу княжих міжусобиць і лиха, заподіяного ординцями, — провідні мотиви літопису.
Оригінал «Повісті минулих літ» не зберігся. Текст літопису дійшов до нас у двох списках1 — Лаврентіївському2 й Іпатіївському3.
1 Список — рукописна копія чого-небудь.
2 Лаврентіївський — ця назва походить від імені ченця Лаврентія, який у 1337 р. переписав «Повість минулих літ» за дорученням суздальсько-нижегородського князя.
3 Іпатіївський (Іпатський) — ця назва походить від Іпатського монастиря, що знаходився біля м. Костроми (нині — Російська Федерація), де й було знайдено список «Повісті минулих літ».
«Повість минулих літ» — це не лише своєрідний підручник історії, а й скарбниця поетичних та епічних сказань, байок, оповідань. Оповідь у літописі ведеться то спокійним, то драматичним тоном, який іноді переривається надзвичайно емоційними сплесками. У мові літопису чимало порівнянь («стріли летять, як дощ»; «князь Святослав ходив легко, як барс»), стійких сполук слів («втирати сльози, зломити спис»), народних приказок («смерть спільна всім, мертві бо сорому не мають»). Мова твору — жива, образна, поетична, хоча й неоднорідна: у текстах наявні й старослов’янізми, і народнорозмовні елементи.
За зразками «Повісті минулих літ» складено Київський (про події XII ст.) і Галицько-Волинський літописи (про події XIII ст.). Ці три літописи називають «Літописом руським» — великою книгою про події часів Київської держави у світовому контексті до XIII ст.
А. Поміркуйте, чому Нестора Літописця називають не автором «Повісті минулих літ», а її упорядником.
Б. Які слова в огляді «Повісті минулих літ» створюють колорит давніх часів?
Зауважте!
Обидва слова імені Нестор Літописець, відповідно до сучасного українського правопису, пишемо з великої букви.
4. Прочитайте фрагмент із «Повчання дітям Володимира Мономаха». Опрацюйте матеріал про повчання (усно).
ПОВЧАННЯ ДІТЯМ ВОЛОДИМИРА МОНОМАХА
(Фрагмент)
Я, недостойний, дідом своїм Ярославом Мудрим, і батьком своїм, і матір’ю своєю з роду Мономахів був наречений руським іменем Володимир. Сидячи на санях, тобто збираючись уже помирати, звертаюся до вас з оцим словом.
Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться.
Що таке людина, як подумаєш про це? Велика розумом людина, та не може осягнути вона всіх чудес землі. Дивіться, як усе мудро влаштовано на світі: як небо влаштовано, або як сонце, або як місяць, або як зірки, і тьма, і світло, і земля як на водах покладена, Господи, завдяки волі Твоїй! А звірі, а птиці різні, а риби всілякі! І цьому диву подивуємося, як створено людину та які різні й багатоликі людські обличчя; якби всіх людей зібрати, то кожний має свій вид та образ обличчя. І тому подивуємося, як птиці небесні з раю-вирію летять до нашого дому, але не поселяються в одній країні, а сильні і слабі розлітаються по всіх землях, щоб наповнилися щебетом ліси й поля. Усе це дано людям на користь, на їжу та на радість їм. І знову скажемо: великі блага послані нам, грішним людям. Ті ж птиці небесні, коли їм звелено, то заспівають і звеселяють людей, а коли ні — то, маючи й мову свою, оніміють.
Прочитавши отсі слова, діти мої, похваліть Творця всього земного й небесного, а все, що далі, — то мого слабого розуму повчання.
Насамперед не забувайте вбогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам.
І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б то не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте й не веліть убивати його; якщо й завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.
Якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою.
Ніколи не майте гордощів у своєму серці й у розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми.
Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів. Пам’ятайте, як учив мудрий Василь, зібравши круг себе юнаків: при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними й молодими мати згоду та бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору.
У домі своєму не ледачкуйте, а за всім приглядайте самі, не покладайтеся на тіуна1 або отрока, щоб не посміялися люди ні з дому вашого, ні з вашого обіду.
1 Тіун — господарський управитель князя або боярина.
На війну вирушивши, не лінуйтеся, не сподівайтеся на воєвод; ні їжі, ні питтю не віддавайтеся без міри, ні солодкому сну. Сторожу самі наряджайте й уночі, з усіх боків поставивши охорону, лягайте відпочивати коло своїх воїнів, а вставайте рано. Зброю не скидайте із себе поспіхом, не оглянувшись добре. Адже буває, що через лінь людина зненацька гине.
Брехні остерігайтеся, і пияцтва, й облуди, від того душа гине та тіло.
Куди б ви не верстали шлях своєю землею, не давайте отрокам своїм чинити зло й шкоду ні селам, ні посівам, щоб люди не проклинали вас.
А куди б не прийшли та де б не зупинилися, напійте й нагодуйте нужденного. Найбільше шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов: простий, чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею та питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.
Хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні.
Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте. Жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою.
Якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в мою грамотицю: і мені буде не соромно, і вам буде добре.
Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтеся, — як батько мій, дома сидячи, знав п’ять мов, через те й честь йому була в інших країнах. Лінощі — це мати всьому дурному: хто що й знав, те забуде, а чого не вміє, того не навчиться. Добро своєю рукою сіючи, не лінуйтеся ні на що хороше, і хай не застане вас сонце в постелі. Так робив мій батько покійний і всі добрі мужі. На світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: «Господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав життя своє». Так я кажу, коли сідаю думати з дружиною, або збираюся чинити суд людям, або їхати на полювання, або збирати данину, або лягти спочивати. Спочинок у полудень дається людям за труди: після трудів спочиває і звір, і птиця, і люди.
(Переклад В. Яременка)
Теорія літератури
Повчання — жанр давньої християнської літератури, до складу якого входить урочиста чи повчальна проповідь (слово) і дещо вільне за формою звернення (бесіда) до читачів.
В. Тормосов. Володимир Мономах на полюванні
«Повчання дітям» князь київський Володимир Мономах (1053-1125) написав наприкінці свого життя. У ньому він закликав своїх синів до праці й науки, до того, щоб вони захищали інтереси держави, у добу міжкнязівських чвар навчав їх тримати слово, «не давати сильним губити людину» і зауважував, що сам не давав кривдити ані бідного смерда, ані вбогу вдову.
Умовно «Повчання...» складається з двох частин: у першій князь Володимир Мономах дає конкретні поради своїм дітям, а в другій розповідає, «як трудився в походах і на ловах із тринадцяти років» (отже, друга частина — автобіографічна).
Як бачите, минуло понад вісім століть, а повчання князя й нині актуальне. Коли читаємо настанови Володимира Мономаха, перед нами постає привабливий образ мудрої, освіченої й відважної людини, яка «день і ніч, на спеці й на холоді» не давала собі «упокою», трудилася на благо країни.
5. Законспектуйте матеріал про Києво-Печерський патерик.
КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ ПАТЕРИК
Ще однією визначною оригінальною пам’яткою давньоукраїнської писемності є Києво-Печерський патерик. Ця книга належить до житійних, тобто до творів про життя осіб, яких церква оголосила святими.
До книги ввійшли твори, присвячені історії Києво-Печерського монастиря, його ченцям, подвижникам і святим. Автори цієї пам’ятки намагалися показати читачеві всю велич духовних устремлінь своїх персонажів, їхню смиренність і жертовність, боротьбу з підступними темними силами.
Коли був написаний Києво-Печерський патерик і про що він?
Написання основного тексту пам’ятки вчені датують другою половиною XI — першою половиною XIII ст. Воно тісно пов’язане із становленням давньоукраїнського літописання, вітчизняними оповіданнями про життя ченців, яких церква оголосила святими, а також із сюжетними мотивами з іноземних патериків. За основу твору взято листування між ченцем Києво-Печерського монастиря Полікарпом і володимиро-суздальським єпископом Симоном. Полікарп скаржиться своєму другові Симону, що в монастирі принижують і зневажають його талант. У відповідь Симон наводить кілька оповідей із життя печерських ченців, які стали святими завдяки аскетизму, смиренності й постійній праці, чим і вражає Полікарпа, який згодом доповнює листування низкою інших оповідей.
К. Уранов. Божа Матір Печорська з київськими святими
Одним із найцікавіших у Києво-Печерському патерику є оповідання «Про Прохора-чорноризця, котрий молитвою з лободи робив хліб, а з попелу сіль». У ньому автор повідав нам історію чоловіка, який прийшов із Смоленська до Києва й постригся в ченці, ігумен монастиря назвав його Прохором. Той віддав себе служінню Богові, вів аскетичний спосіб життя, відмовившись навіть від хліба. Харчувався лише лободою, яку збирав і заготовляв на цілий рік. «Бачачи ж терплячість і велику стриманість, Бог перетворив йому гіркоту на солодкість». Коли настав великий голод, Прохор наділяв хлібинами з лободи неімущих. Потім у складний час для Києва він почав роздавати попіл нужденним, у руках яких після молитви той перетворювався на сіль. Це викликало заздрість у торгівців сіллю, які хотіли в цей важкий для держави час нажитися. Тож вони поскаржилися Святополкові. Князь намагався догодити торгівцям, аби припинити їхні ремствування, хотів розбагатіти. Він наказав відібрати сіль у Прохора. Однак коли йому привезли сіль, то вона перетворилася на попіл. Уражений, князь засоромився скоєного й покаявся.
Художні особливості оповідання «Про Прохора-чорноризця...» типові також для релігійних творів княжої доби:
- широке використання релігійної лексики (Бог, Отець, Господь, ігумен, євангельський, проскурки);
- повторення службових слів («І заготовляв він собі її на рік... І так усе життя своє вдовольнявся... І прозвали його Лободником...»);
- широке використання тропів, особливо порівнянь, символів, епітетів (солодкий, наче мед; гіркий, мов полин; хліб, сіль; преславні чудеса, небесні птахи);
- інверсії («На неораній землі хліб несіяний був йому»);
- урочистий тон мовлення.
«Житіє Феодосія Печерського» і «Житіє Антонія Печерського» розкривають біографічні факти засновників Києво-Печерського монастиря, а також містять цінні відомості про побут, вірування та політичну ситуацію в Русі-Україні.
Києво-Печерський патерик відіграв велику роль у розвитку українського мистецтва. Упродовж століть він зазнавав доповнень і переробок. На основі сюжетів цієї книги сформувалася багата іконописна традиція, а цикли видань патерика стали етапними віхами в розвитку української графіки. В «Історії української літератури» М. Грушевський зауважив: «Не "Слово о полку Ігоревім”, не "Закон і благодать”, не літопис, а патерик став тим вічно відновлюваним, поширюваним, а з початком друкарства — неустанно передруковуваним твором старого нашого письменства, "золотою книгою” українського письменного люду».
До речі...
Києво-Печерський патерик містить легенди й оповідання про будівництво української святині — Успенського собору Києво-Печерської лаври. Цей храм по-варварськи був зруйнований у роки Другої світової війни, як і багато інших українських святинь у період тоталітарного режиму. Саме такі пам’ятки, як патерик, несуть у вічність нашу історію й духовність.
Зображення Успенського собору в XVII ст., під час Другої світової війни та сучасний вигляд
6. Виконайте завдання.
1. Установіть хронологічну послідовність подій («Повість минулих літ»)
- А помста княгині Ольги древлянам
- Б розселення східних слов’ян
- В похід Олега на столицю Візантії
- Г пророкування Андрія Первозваного про заснування Києва
2. «Іду на ви!» — цей вислів належить князеві
- А Святославу
- Б Олегу
- В Ігорю
- Г Святополку
3. Києво-Печерський патерик належить до літератури
- А світської
- Б житійної
- В літописної
- Г юридичної
4. Прокоментуйте рядки з вірша В. Голобородька «Наша мова».
кожне слово нашої мови
записане у Літописі
тож хай знають вороги
якими словами
на самоті мовчимо
5. Доведіть, що літопис Нестора є як історичною, так і художньою пам’яткою.
6. Прокоментуйте слова Святослава: «...Не осоромимо землі Руської, ляжемо тут кістьми: мертві бо сорому не мають, а якщо побіжимо, то сором матимемо; станемо ж кріпко, я перед вами піду; якщо моя голова ляже, то дбайте самі про себе».
7. Яке з повчань Володимира Мономаха ви вважаєте нині найважливішим і найактуальнішим? Аргументуйте свою позицію.
8. Перекажіть зміст оповідання «Про Прохора-чорноризця...».
9. У чому виявляються притчові ознаки оповідання? Аргументуйте свою відповідь.
10. У формуванні й становленні яких видів мистецтва важливу роль відіграв Києво-Печерський патерик?
11. Розгляньте репродукцію картини В. Слєпченка «Нестор Літописець» та однойменну скульптуру М. Антокольського (с. 34). Який твір мистецтва, на вашу думку, глибше передає колорит епохи й характер ченця? Аргументуйте свою відповідь.
12. Знайдіть і випишіть з оповідання «Про Прохора-чорноризця...» по 2-3 приклади художніх засобів (символи, порівняння, епітети, метафори).
7. Виконайте домашнє завдання.
1. Доведіть, що «Повість минулих літ» має ознаки художнього твору (на прикладі мовних особливостей).
2. Підготуйте мультимедійну презентацію про життя та діяльність князя Володимира Мономаха (за бажанням).
СЛОВО ПРО ПОХІД ІГОРІВ
1. Роздивіться ілюстрації та дайте відповіді на запитання.
В. Лопата. Ілюстрації до «Слова про похід Ігорів»
А. Який період в історії України зображено на ілюстраціях? Аргументуйте свою думку.
Б. Яких давньоруських князів ви знаєте? Хто з них заслуговує якнайбільшої поваги та за які вчинки?
В. Чому саме Київ називають «матір’ю міст руських»?
2. Прочитайте літературно-критичний матеріал і законспектуйте його.
Історія відкриття «Слова...». Орієнтовно в 1788-1792 рр. в одному з монастирів м. Ярославля в рукописному збірнику (наприкінці XV — на початку XVI ст.) знайшли не відомий досі текст. Придбав його тоді колекціонер старовини О. Мусін-Пушкін, а російські вчені О. Малиновський і М. Бантиш-Каменський допомогли власнику підготувати рукопис до видання. Це сталося 1800 р. в м. Москві. Щоправда, згодом, під час пожежі, оригінал «Слова...» і більшість тиражу його першого видання згоріли.
Історична основа. У «Слові...» зображено події другої половини XІІ ст. Це період сварок між князівствами в Русі-Україні, безладдя й занепаду могутньої держави. До того ж у цей час розпочалися набіги кочових народів — половців. Володимир Мономах на початку XII ст. відігнав половців за Дон і на Кавказ, згодом те саме зробив і його син Мстислав. Улітку 1184 р. князь Святослав зі своїм військом завдав ворогам нищівної поразки. Новгород-сіверський князь Ігор Святославич, головний герой «Слова...», у цій переможній битві участі не брав через несприятливі погодні умови. Проте навесні 1185 р. разом з іншими князями він пішов проти половців, щоб довести свою відданість Батьківщині. Саме цей похід і взято за основу «Слова про похід Ігорів».
«Слово...» відобразило складну систему політичних відносин періоду розвиненого феодалізму на Руській землі XII ст.
Проблема авторства. Аналіз твору дає підстави вважати, що автор «Слова...» був одним із давньоруських князів, який брав участь у подіях, відображених у творі. Це міг бути киянин, галичанин або чернігівець. Без сумніву, він мав поетичний талант, був учнем славнозвісного співця Бояна. Автор добре орієнтувався в історії, літературі, державотворенні, у тодішніх політичних подіях, знав фольклор свого краю. Згідно з версіями різних науковців, автором «Слова...» міг бути й книжник Тимофій із Галича, і співець Митуса, й Ольстин Олексич, брат Ярославни. Дослідник Л. Махновець уважає автором «Слова...» Володимира Ярославича, сина Ярослава Осмомисла, дочка якого, славнозвісна Ярославна, була дружиною Ігоря Святославича, новгород-сіверського князя. Питання авторства цієї героїчної поеми й донині відкрите.
Жанр твору. Нині по-різному визначають жанр «Слова...»: героїчна пісня, старовинний вірш, римована проза, ораторський твір... У самому тексті твору трапляються терміни «пісня», «повість» і «слово». У літературознавстві визначають жанр «Слова...» як героїчну поему, оскільки в ній яскраво виражені епічні елементи, потужний ліричний струмінь, ритмізована мова, своєрідна композиція.
За родовою характеристикою «Слово про похід Ігорів» — ліро-епічний твір.
Теорія літератури
Ліро-епос поєднує виражально-зображальні засоби лірики (емоційність, віршована форма) та епосу (події, вчинки героїв, характери). Людину в ліро-епічному творі зображено ніби у двох планах: з одного боку, передано певні події її життя (чоловік Ярославни йде у воєнний похід), а з іншого — переживання, емоції, настрої (Ярославна в Путивлі на валу переймається долею князя Ігоря, звертаючись до сил природи).
Переклади й переспіви «Слова...». Переклад художнього твору максимально зберігає авторський стиль, мовні особливості оригіналу, у ньому не може бути імпровізації. А переспів є вільним перекладом; це власний твір письменника / письменниці, написаний на основі сюжету, змісту, образів, ідей іншого твору.
Перший переклад «Слова...» українською мовою зробив М. Шашкевич. Також переклади й переспіви «Слова...» належать перу І. Вагилевича, М. Максимовича, С. Руданського, Т. Шевченка, І. Франка, Ю. Федьковича, Б. Грінченка (XIX ст.); М. Зерова, Н. Забіли, В. Шевчука, Вал. Шевчука, П. Тичини, А. Малишка (XX ст.). У стилі народної думи Панас Мирний склав переспів «Дума про військо Ігореве». А одним із найкращих поетичних переспівів уважають «Слово про Ігорів похід» М. Рильського.
Будова твору. Своєрідною є композиція «Слова...». Твір складається з вступу (заспіву), 4 частин і закінчення. Заспів і закінчення героїчної поеми подібні до українських народних дум.
Твір — невеликий за обсягом, проте в ньому багато подій, емоцій і почуттів, тому його вважають зразком світового героїчного епосу й давньої української літератури.
Руська земля — центральний образ «Слова...». У творі згадано Дніпро, Дон, Рось, Сулу, Азовське море, Київ, Новгород, Путивль, половецькі степи... Руська земля ніби жива, адже в ній розмовляють річки, звірі, птахи. У фольклорному руслі автор оспівує сили природи, тому пейзаж у творі персоніфіковано: «кривавії зорі світ провіщають», «чорнії тучі з моря ідуть», «земля гуде...»
3. Прочитайте спочатку поему в хрестоматії чи мережі Интернет», а потім — поданий нижче літературно-критичний матеріал. Розкажіть, чи так ви сприйняли героїв твору під час його читання. Якщо ні, то як саме?
Новгород-сіверський князь Ігор постає перед читачем як патріот, який мужньо боронить рідну землю від найзапеклішого ворога — половців. Він, безстрашний і рішучий воїн, не зважає на віщування природи й будь-що хоче досягти своєї мети. Моральною та фізичною силою князів захоплюється й оповідач: «Ваші хоробрі серця в жорстокім харалузі сковані, а в смілості згартовані». Те, що Ігор повертає свої полки, щоб допомогти в бою братові Всеволоду, характеризує його як благородного воїна, для якого взаємодопомога й взаємовиручка — не порожні слова. Проте Ігор не ідеальний герой: його слабкі місця — надмірне честолюбство й нерозсудливість — стали причиною поразки. Як можна було виступити в похід, не порадившись із досвідченим великим князем Святославом? Самовпевненість і легковажність дорого обійшлися Ігорю та його дружині.
Князь Всеволод, брат Ігоря, нагадує билинного богатиря, його у творі названо «Буй-туром». Він, сміливий і відчайдушний, не думає про почесті, багатство й золотий батьківський престол у Чернігові, про ласку своєї дружини. Цей герой, як і Ігор, уособлює відвагу й силу.
Великий князь Святослав зображений як мудрий державний діяч. Він — розсудливий, сміливий воїн і люблячий батько. Симпатії оповідача цілком на його боці, він є основним виразником загальноруської єдності, необхідної для боротьби з ворогом. Саме заклик до єднання князів як запоруки сильної держави є основною ідеєю твору.
Образ Ярославни, дружини Ігоря, сповнений тонкого ліризму. Вона тужить не тільки через полон Ігоря, а й через загибель усіх руських воїнів. У відчаї Ярославна звертається до сил природи: вітру, сонця й Дніпра. Докоряє вітрові за те, що він несе ханські стріли на воїнів її чоловіка. У Дніпра-Славутича Ярославна просить принести на хвилях князя, а сонце звинувачує за промені, якими воно немилосердно посилювало спрагу руських воїнів. Ярославна — один із найпривабливіших жіночих образів у світовій літературі, що захоплює людяністю, задушевністю, патріотизмом, внутрішньою красою й вірністю коханому.
4. Заповніть у зошиті літературний паспорт «Слова...» (див. форзац 1).
5. Виконайте завдання.
1. «...Якщо кому хотів пісню творити, то розтікався... мислю по древу...»
- А Святослав
- Б Всеволод
- В оповідач
- Г Боян
2. Слова «Хочу-бо списа приломити кінець поля Половецького; з вами, русичі, хочу голову свою положити або напитися шоломом із Дону!» належать
- А Ігорю
- Б Олегу
- В Всеволоду
- Г Святославу
3. Наприкінці твору князя Ігоря радо зустрічають у
- А Новгороді
- Б Чернігові
- В Путивлі
- Г Києві
4. Доведіть, що «Слово про похід Ігорів» за жанром — героїчна поема.
5. Що означають словосполучення «списа приломити» і «напитися шоломом з Дону»?
6. Випишіть кілька історизмів та архаїзмів. Розкажіть, з якою метою їх використано утворі.
7. Яку роль відіграють пейзажі в «Слові...»? Наведіть приклади з тексту.
8. У чому полягає суть віщого сну Святослава? Які народнопоетичні символи смертельної небезпеки використано в характеристиці сну?
9. Прокоментуйте пояснення автора про причини поразки Ігоревої дружини, висловлене в рядках: «Воювання князям із поганими пропало, сказав-бо брат брату: "Се моє і те — моє теж”. І почали князі про малеє — "се великеє ” мовити й самі на себе крамолу кувати. А погані з усіх сторін приходили з побідами на землю Руськую».
10. Чи актуальне «Слово...» нині? Аргументуйте свою думку.
11. Виразно прочитайте рядки, у яких Ярославна звертається до сил природи.
12. Дослідіть художні засоби «Слова...». Випишіть приклади епітетів, порівнянь і персоніфікацій із рядків, у яких зображено втечу Ігоря з полону.
6. Виконайте домашнє завдання.
1. Складіть і запишіть план «Слова про похід Ігорів».
2. Випишіть цитати, що характеризують князів та образ Руської землі.
3. Намалюйте ілюстрацію до однієї із сцен «Слова...» (за бажанням).
Коментарі (0)