Войти
Закрыть

Тарас Шевченко (1814-1861). Остання подорож на Батьківщину

9 Клас

Увесь час митець хотів поїхати в Україну, але начальство довго не давало офіційного дозволу на цю поїздку. Лише наприкінці травня 1859 р. такий дозвіл дали. До речі, слідом за Т. Шевченком III відділ надіслав жандармській владі Київської губернії розпорядження про таємний нагляд за ним. Їдучи через усю Україну, Тарас Григорович відвідував давніх друзів. Зокрема, у Переяславі гостював у лікаря А. Козачковського, далі побував у Прохорівці, у маєтку М. Максимовича. Звідти переїхав човном на правий берег Дніпра, відвідав село Пекарі й Канів. Мальовнича місцевість йому дуже сподобалася. Поет вирішив придбати тут над Дніпром ділянку землі, щоб оселитися назавжди, побудувати хату, одружитися й дожити віку в спокої та творчій праці: Відвідав Т. Шевченко також рідну Кирилівку. Побачився з братами, пожив у сестри Ярини кілька днів. На півтора місяця зупинився в Корсуні в троюрідного брата Варфоломія Шевченка, управителя маєтку князя Лопухіна. Рано встаючи, ішов у Лопухінський парк або на околиці Корсуня, де робив для майбутніх офортів замальовки чарівних куточків природи. Любив поговорити з жителями містечка та довколишніх сіл, записував пісні, читав свої нелегальні вірші, дуже гостро висловлювався про царя та імперію. На той час Шевченко був добре відомий по всій Україні, у кожній селянській оселі сприймали його як народного героя й заступника, знали напам’ять багато його творів, співали пісні на його слова....

Тарас Шевченко (1814-1861). Четвертий період (1857-1861)

9 Клас

1 серпня 1857 р. надійшов офіційний наказ про звільнення. Наступного дня Тарас Григорович залишив Новопетровське укріплення. Закінчилося десятирічне ув’язнення великого поета України. Щоправда, довгождана воля виявилася «волею на прив’язі». Півроку поет мусив жити в Нижньому Новгороді, почуваючи себе в’язнем: йому заборонили в’їзд до обох столиць. На щастя, йому зустрілися в цьому місті й добрі люди і з тамтешніх українців, і з росіян, що допомагали й грошима, і словом розради. Т. Шевченко пише листи давнім побратимам, просить приїхати до нього. На прохання відгукнувся Щепкін. Зустріч щирих друзів відбулася якраз на Святвечір. М. Щепкін не просто приїхав погостювати, а й дав кілька вистав на користь Т. Шевченка. А той із вдячності намалював портрет великого актора та присвятив йому поему «Неофіти». До речі, це був перший поетичний твір, написаний після семирічної перерви. Потроху відтавала, оживала душа після лютої зими каторги — і знову повернулася муза. Вона зігрівала змучене серце, дарувала радість творчості. У Нижньому Новгороді Тарас Григорович самовіддано працює: створює архітектурні пейзажі, портрети, автопортрети, перечитує газети й журнали, нелегальну літературу, знайомиться з деякими декабристами, які саме поверталися з каторги. Крім того, увесь 1858 р. Т. Шевченко «проціджує» з «Малої книжки» до так само рукописної «Більшої книжки» невольничу поезію, готує нові редакції багатьох творів. З 121-го тексту попереднього рукопису переписує в новий лише 79, решту вважає недосконалими начерками (багато з тих забракованих поезій нині визнають шедеврами медитативної лірики). До «Більшої книжки» він вноситиме надалі всі нові твори....

Тарас Шевченко (1814-1861). Третій період (1847-1857). «Невольнича муза»

9 Клас

У казематі. Кирило-Мефодіївське братство проіснувало тільки 15 місяців. У лютому 1847 р. зрадник написав донос про існування цієї політичної організації. У березні та квітні 1848 р. почалися обшуки й арешти. Не знаючи про ці події, Т. Шевченко 5 квітня поспішав із Чернігова до Києва на весілля до М. Костомарова. Проте на переправі через Дніпро поета вже чекали жандарми. До речі, про небезпеку його попередили й паромник, і якийсь офіцер, але поет знехтував попередженнями, не викинув у воду рукописну збірку «Три літа», мабуть, пожалів «своїх дітей». Потім під час слідства саме ці твори стали основним доказом поетового «злочину проти держави і государя». 17 квітня поета привезли до Петербурга й ув’язнили в казематі1 III відділу2, а згодом — у Петропавлівській фортеці, де колись було замучено гетьмана Полуботка. Під час допитів Т. Шевченко тримався мужньо, відповідав на запитання з гідністю. Він рішуче заперечив свою належність до братства, бо й справді формально ніколи не був його членом. Однак не це було головним звинуваченням, а «крамольні» вірші. На запитання про причини, що спонукали його до написання таких «самых дерзких стихов против государя-императора», відповідав відверто: «Бувши ще в Петербурзі, я чув скрізь зухвальства й осуд государя й уряду. Повернувшись до Малоросії, я почув ще більше й гірше між молодими й між статечними людьми; я побачив злидні й жахливе пригнічення селян поміщиками, посесорами та економами-шляхтичами, і все це робилось і робиться іменем государя й уряду...»...

Тарас Шевченко (1814-1861). Цикл «Давидові псалми» (1845)

9 Клас

Переконавшись в істинності своєї місії посередника між Богом і українським народом, Т. Шевченко наприкінці 1845 р. звертається безпосередньо до біблійних текстів — робить цикл переспівів псалмів. Теорія літератури Поетичний цикл (із грецьк. коло, колесо, обертання) — це група творів, що пов’язані однією темою, настроєм, місцем або часом написання. Переспів — вірш, написаний за мотивами поетичного твору іншого автора. На відміну від перекладу, автор переспіву може змінювати ритм, трансформувати чи додавати нові образи. Другий цар Ізраїлю Давид, який жив 1000 року до Різдва Христового, створив могутню імперію, заклав загальноізраїльську столицю Єрусалим. Давид належав до жорстокого світу марнославства, насильства й кровної помсти (за це так різко висловився про нього Т. Шевченко в «Кавказі»). Але водночас ця людина була духовно багата, обдарована й мудра. Найбільша його заслуга — створення біблійної книги псалмів — Псалтиря. Думки, почуття, одкровення, осяяння, пов’язані з бурхливими подіями свого життя, Давид переливав у пісні-молитви....

Тарас Шевченко (1814-1861). «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє» (1845)

9 Клас

Уже сама назва виводить твір у понадстанову, понадчасову систему координат. До речі, ось Шевченкове розуміння нації: «і мертві, і живі, і ненарожденні земляки в Украйні і не в Украйні». Тобто українська нація — це ті минулі, нинішні й майбутні покоління, які відчували, відчувають і відчуватимуть зрідненість, духовний зв’язок із землею, що зветься Україна, мають спільну вічну національну душу, навіть якщо живуть на чужині. Отже, митець адресує своє слово всій українській нації, усім її поколінням, малює жахливу картину можливої майбутньої загальноукраїнської катастрофи й застерігає від неї. Водночас прочитується й конкретно-історичний рівень: у своєму часі поет звертається до провідної верстви нації (українського поміщицтва й інтелігенції). Річ у тім, що в період «трьох літ» Т. Шевченко чітко усвідомив визначальну роль провідної верстви (еліти) у духовному й державному відродженні нації. На середину XIX ст. в Україні зберігалися ще уламки старої еліти. Це були нащадки козацької старшини, які стали дворянами. Дехто з них залишався патріотом, дбав про рідну культуру. Однак більшість того дворянства під тиском колонізаторів зросійщувалася, духовно деградувала, перетворювалася на зажерливих і лютих кріпосників, мучителів свого ж народу. Поступово з’являлася й нова інтелігенція. Це були високоосвічені молоді люди різного походження (від дворянського, священицького до селянського), які прагнули до просвітницької й політичної діяльності в ім’я відродження України. Проте вони ще перебували в духовних пошуках, сумнівалися, сперечалися, яких ідей дотримуватися — національних, християнських чи космополітичних, федералістських, раціоналістично-атеїстичних1....

Тарас Шевченко (1814-1861). «Кавказ» (1845)

9 Клас

1817 р. Росія розпочала активні воєнні дії за підкорення всього Кавказу. Ця війна тривала близько півстоліття (до 1864 р.) і вирізнялася особливою жорстокістю. Проте горді, вільнолюбні горяни продовжували затятий опір. Чверть століття очолював цю боротьбу І. Шаміль. Він об’єднав воїнів Дагестану та Чечні, утворивши досить потужну армію. Сам був поранений 19 разів. Став справжнім народним героєм Кавказу. Офіційна література, преса, урядова пропаганда нав’язували думку, що «христолюбиве російське воїнство» несе диким народам світло науки, високі моральні ідеали, блага цивілізації. Слова «умиротворення», «спокій», «порядок», «розвиток промисловості», «процвітання» лунали на кожному кроці. А під їхній акомпанемент посилалися все нові й нові військові підкріплення на Кавказ. Від початку 1840-х років російська армія зазнала серйозних невдач, зокрема у так званому Даргинському поході. Передумови написання поеми. Т. Шевченко з болем і осудом стежив за тим, що чинять російські колонізатори на Кавказі. Однак поразки царських військ і ще й від невеликого народу, що захищає свою свободу, не могли не викликати в поетовій душі піднесення, віру. Отже, Російську імперію можна-таки подолати! Безпосереднім поштовхом до створення поеми стала сумна звістка про загибель у бою з горянами поетового друга Якова де Бальмена. Це був український шляхтич шотландського походження, граф, вирізнявся своєю людяністю, освіченістю, національною свідомістю, мистецьким обдаруванням — писав вірші, прекрасно малював. Не дивно, що, познайомившись улітку 1843 р., Бальмен і Шевченко щиро заприятелювали. Будучи офіцером, де Бальмен мусив відбувати службу на Кавказі, хоча всім серцем засуджував ту несправедливу війну, співчував народам, котрі відстоюють свою незалежність....

Тарас Шевченко (1814-1861). «Рік високого сонця»

9 Клас

22 березня 1845 р. Т. Шевченко закінчив Академію мистецтв і отримав диплом «вільного художника», а 24 березня вже вирушив на Батьківщину. Той внутрішній голос, який повів на шлях оборонця нації, тепер кликав в Україну. Як і першого разу, зупинявся в різних поміщиків малювати портрети, відвідував друзів. Улітку оселився в Києві й клопотаннями київських друзів, насамперед М. Максимовича, був прийнятий художником в Археографічну комісію. Ця робота цілком відповідала внутрішній настанові Т. Шевченка. Виконуючи доручення комісії, він багато подорожував по Київщині, Полтавщині, Поділлю, Волині, Чернігівщині. Малював пам’ятки архітектури — палаци, церкви, руїни укріплень, а також предмети старовини, чарівні куточки природи, записував народні пісні, легенди, перекази. Водночас продовжував придивлятися до життя народу, панства, інтелігенції, вів тривалі бесіди, суперечки. Так поступово нагромаджувалися враження, факти, щоб перелитися пізніше в поетичні рядки. У вересні поет побував у рідних місцях, зустрічався з родичами, приятелями дитячих літ, відпочивав душею, а водночас виношував нові твори, дещо читав рідним, ділився планами організації шкіл по селах. Майже всю осінь і зиму 1845 р. Т. Шевченко провів у Переяславі в доброго знайомого лікаря Андрія Козачковського. Поета мучила тяжка недуга (застуда із серйозними ускладненнями). Козачковський лікував його. Хвороба то відступала, то загострювалася. І саме в цей час відбувається вибух довго накопичуваної творчої енергії в душі митця. Талант поета сягнув найвищого свого розквіту. Не випадково Є. Сверстюк назвав 1845-й «роком високого сонця України». Буквально за півтора місяця (з 10.Х до 25.ХІІ) на папір лягли такі геніальні твори, як «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «Кавказ», «Посланіє», «Холодний Яр», «Псалми Давидові», «Минають дні, минають ночі...», «Три літа», «Як умру, то поховайте...»....

Тарас Шевченко (1814-1861). «Сон» (1844)

9 Клас

Як ви вже знаєте, один з основних засобів гумору — іронія. Сатирики ж часто використовують сарказм (від грецьк. рву м’ясо) — це особливо дошкульна, викривальна насмішка, прямий вияв межової ненависті й зневаги до зображуваного, тут сміх поєднується з гіркотою та гнівом. Коли ж почуття обурення стає надмірним, митець зовсім залишає насмішку й вдається до інвективи. Інвектива (від латин, лайлива промова) — пряме, найгостріше засудження певної вади. Для сатиричних творів характерний також гротеск. Гротеск (від італ. печера, склеп) — це художній засіб, який використовують для зображення людини та світу у фантастично-перебільшеній, спотворено-карикатурній формі, поєднання несумісних ознак — рослини та тварини, людини та тварини тощо (пригадайте бодай «Мандри Гуллівера» Дж. Свіфта). Т. Шевченко майстерно використовує в «Сні» усі ці художні засоби. Композиція. Поема не поділена на розділи, але за змістом у ній можна виокремити вступ (від початку до слів «...у Господа Бога») і три частини — картини України, Сибіру, Петербурга. Прийоми сну, подорожі та зумовлена ними мозаїчна побудова дають можливість авторові в порівняно невеликому творі показати широку панораму життя Російської імперії. Оскільки це сон, то можлива й фантастика. Тому поема переповнена різними чудернацькими перетвореннями (трансформаціями), автор часто вдається до умовності. А також використовує прийом контрасту — з метою увиразнити кричущі суперечності змальованого імперського світу....

Тарас Шевченко (1814-1861). Другий період творчості (1843-1847)

9 Клас

Перша подорож в Україну 1843-1844 рр. Шевченкове життя в Петербурзі було бурхливим і цікавим: прийоми, модні літературні салони, вишукане товариство, навчання в Академії. Він ще захопився організацією театру, написав навіть для нього драму «Назар Стодоля», сам грав на сцені. І все ж імперська чужина гнітила душу. І ось поетова мрія здійснюється — у травні 1843 р. він приїздить на Батьківщину. Понад 14 років тому покидав її кріпаком, а повернувся вільною людиною, художником і знаменитим поетом. Його скрізь радо вітали. Зупинявся передовсім у поміщицьких маєтках Г. Тарновського в Качанівці, М. Рєпніна в Яготині та багатьох інших (заробляв на прожиття малюванням портретів на замовлення). З трепетом у серці відвідав рідну Кирилівку — діда, братів, сестер, родичів, приятелів дитинства. Удома переодягнувся в селянський одяг і пішов «на вулицю», де перетанцював з усіма дівчатами. Однак як би гостинно не приймали Т. Шевченка, не міг довго всидіти на одному місці. Адже його найпершою метою було побачити, пізнати справжню Україну — таку, якою вона є тепер: її народ, інтелігенцію, панство, владу, громадські настрої. І справді багато об’їздив — Чернігівщину, Полтавщину, Київщину. Намагався відвідати насамперед видатні історичні місця — побував на дніпровському острові Хортиця, де колись вирувала Запорозька Січ, у Чигирині — столиці козацької держави Хмельницького, у Переяславі, Києві....

Тарас Шевченко (1814-1861). «До Основ’яненка» (1839)

9 Клас

Послання — це публіцистичний твір, написаний у формі листа-звернення до певної особи чи багатьох осіб. Фундатором цього жанру вважають римського поета Горація (І ст. до н. е), який у «Посланні до Пізонів» виклав свої погляди на поетичну творчість, правила мистецтва. Жанрові ознаки послання: • обов’язково присутній образ адресата; • настанова на спілкування з ним автора; • діалогічна форма звернення, зокрема риторичні, розмовні інтонації тощо. Яскраві зразки цього жанру в українській літературі — «Повчання дітям» В. Мономаха, «Посланіє до єпископів...» І. Вишенського, «До Основ’яненка», «Гоголю», «І мертвим, і живим...» Т. Шевченка, «Сідоглавому» І. Франка та ін. 1839 р. Г. Квітка надрукував нарис про батькового товариша Антона Головатого. Будучи на час зруйнування Січі запорозьким писарем, він домігся від Катерини II дозволу на формування Чорноморського, а згодом Кубанського козацького війська, став його кошовим отаманом. Цим дав надію, що козацтво не згинуло, що колись воно ще послужить Україні. Квітчин нарис спонукав Т. Шевченка ще раз пережити славне минуле Батьківщини, ще раз відчути ту велику кривду, яка була заподіяна нашому народові зруйнуванням Січі. У посланні молодий поет уперше ставить основну проблему своєї творчості — як порятувати, як відродити Україну. Приклад Головатого допоміг йому усвідомити важливе значення героїчних особистостей, мудрих і відважних національних провідників у цій справі:...

Навігація