Войти
Закрыть

Павло Тичина (1891—1967). Пам'яті тридцяти

10 Клас

Під час служби Божої співав студентський хор під керівництвом видатного композитора й диригента О. Кошиця, у прощальній промові голова Центральної ради М. Грушевський назвав полеглих юнаків справжніми героями, а П. Тичина присвятив їм вірш «Пам'яті тридцяти». Незабаром після перепоховання, остаточно загарбавши Україну, більшовики розрівняли могили юнаків і на тому місці влаштували танцмайданчик, а про саму трагедію заборонили навіть згадувати. Лише за часів незалежності могилу відновлено, а згодом і на місці бою також постав меморіал Героям Крут (автор — А. Гайдамака). Поезія «Пам'яті тридцяти» звучить як болісний реквієм1, епітафія2 героям та інвектива їхнім катам. Загиблих поет іменує «українським цвітом», а російських загарбників — «каїнами» (тобто братовбивцями). «Тридцять мучнів українців» — збірний образ крутян і всіх захисників Батьківщини. Це справжні лицарі, герої, бо «понад все вони любили / Свій коханий край». 1 Реквієм — заупокійна молитва. 2 Епітафія — надмогильний напис, що прославляє покійного. І довели це, віддавши за нього найдорожче — свої молоді життя. Поетова думка безпосередньо перегукується з євангельською істиною: «Найбільша любов — життя покласти за друзів». Закономірно, що саме ці слова викарбувані на могилі праведників. Роздуми, спричинені трагедією, породжують сумний та пророчий висновок: з дороги «золотого гомону» «зрадника рука» штовхає нас на «криваву дорогу»....

Павло Тичина (1891—1967). «О, панно Інно...»

10 Клас

«О, панно Інно...» (1915) — найвідоміший, найпопулярніший зразок інтимної (любовної) лірики П. Тичини. Мотив твору — нестерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього. Ще в ранній юності П. Тичина романтично закохався одночасно у двох сестер, Полю та Інну, — доньок чернігівського поета І. Вороньківського. У його домі часто відбувалися літературні вечори, куди приходив і двадцятилітній семінарист П. Тичина. Особливо запала в серце поетові Поля, але вона не відповіла взаємністю. Докладно про історію цього кохання йдеться у фільмі «Земне останнє цілування (Павло Тичина)». Подивіться фільм і поділіться з однокласниками додатковими відомостями та своїми враженнями. Ця нерозділена любов ранила молоду душу. І ось через якийсь час поет, можливо, побачив на вулиці дівчину, чимось схожу на Інну. Одразу ж у серці завирували спогади. «Я — сам» — відчуття внутрішньої порожнечі після розриву з коханою. Але як пов'язати з мотивом вірша наступні образи — «вікно, сніги»? Вікно, вочевидь, асоціюється з розлукою: у вікно дивляться, коли проводжають близьку людину й коли виглядають її. Сніги — це холод на душі, смерть надії. Для характеристики своєї закоханості ліричний герой добирає неологізми й зрозуміло, з якою метою — аби підкреслити унікальність свого кохання, його первозданність, неподібність до будь-чийого. Чому ж «дитинно»? Бо саме для дитини найбільш характерні наївність, щирість, захват. «Злотоцінно», тобто цінувалася ця любов вище за будь-який скарб. Пригадується атмосфера того давнього кохання, воно асоціюється з красою різнобарв'я, з тонкощами аромату квітучого лугу. А цей уже образ (кохання — квітучий луг) підказує висловити думку про неповторність і скороминущість спалаху почуття в такій інакомовній формі — «Любові усміх квітне раз — ще й тлінно». Після згасання ж спалаху любові особливо разюче відчуваються самотність, безнадія, фатальність існування — «сніги, сніги, сніги...»...

Павло Тичина (1891—1967). «Арфами, арфами...»

10 Клас

«Арфами, арфами...» (1914) — у цій поезії передаються відчуття наближення весни. Мотив твору — гімн весні, молодості, вірі в людське щастя. У вірші постає прекрасний персоніфікований образ дівчини-весни, до ніг якої схиляються і квіти, і живодайні дощі, і громи, і веселки. Цей образ творять вишукані неологізми (самодзвонними, ніжнотонними), метафоричні, синестезійні епітети (золоті, голосні арфи, перламутровий плач), порівняння (поточки, як дзвіночки) та ін. Невичерпну музичну енергійність появи весни передають численні повтори, алітерації, асонанси, чергування довгих і коротких рядків. Поезія написана під впливом вірша М. Вороного «Блакитна Панна». П. Тичина талановито розвинув і поглибив звуко-зорові експерименти свого вчителя. Легка й граційна ритмомелодика твору нагадує сонячну музику Моцарта. Уражає асоціативне багатство твору: шум гаїв нагадує ліричному героєві мелодію арф; він просить чи то весну, чи кохану, чи Україну: «Ой одкрий колос вій!» (Уявіть пшеничний колос. Чим він нагадує довгі дівочі вії?). Ця красива метафора — заклик до молодої людини, молодої нації пильно, удумливо й сміливо подивитися в майбутнє й бути готовими не тільки до злетів, а й випробувань: «Сміх буде, плач буде / Перламутровий»....

Павло Тичина (1891—1967). Пастелі

10 Клас

Заплющіть очі й уявіть, мов малюнок, кожен рядок. Цілісну картину сходу сонця тут окреслює довгий ланцюжок поліфонійних асоціацій: рух — світло — рух — запах — колір — світло — рух; уплітаються й синестезійні образи: зорово-запаховий (небо пахне) і слухо-зоровий (півні чорний плащ ночі вогняними нитками сточують). 3. Основоположний символізм поетичної мови. Майже кожне слово в Тичининих текстах — символічний натяк на те, що прямо висловити не сила, бо воно незбагненне, неохопне, несказанне чи невловимо-мінливе. П. Тичина поділяє ідеї західного імпресіонізму й символізму, за якими творчість має бути незалежною від політики й ідеологій, вільною від ролі служниці злобі дня. Але він і не цурається живої, повсякденної, актуальної проблематики, розглядає у своїй символіці конкретне, минуще крізь призму універсального, вічного. У цьому — секрет її безсмертя, насущності в кожну епоху. Світосприймання П. Тичини. Стиль кожного митця насамперед зумовлений його баченням світу. Яким же було це бачення в П. Тичини? Не випадково поет уважав своїм духовним батьком Г. Сковороду, адже цілком прийняв і розвинув його світогляд. Пригадаймо: великий український філософ • шукав гармонію форми й змісту, духовного й матеріального; • доводив єдність трьох світів — макрокосму (створеного Богом Усесвіту), мікрокосму (людини) і світу символів (це насамперед Біблія), який через видиме показує нам невидиме, через форму — зміст; • основою людини є серце, яким рухає любов, отож, щоб бути щасливим, треба лише пізнати в собі цю основу й нею жити. Усі ці ідеї пульсують і в поезії П. Тичини, тільки по-своєму висловлені. Ключова його надідея — про всезагальну єдність, взаємопов'язаність буття. Ще давні східні мудреці казали: не можна навіть зірвати квітку, щоб при цьому не потривожити зорі. Така вихідна точка осмислення світу характерна майже для всіх геніїв людства, отже, засвідчує належність П. Тичини до цієї славетної когорти....

Павло Тичина (1891—1967)

10 Клас

Павло Тичина народився 23 січня 1891 р. в с. Пісках на Чернігівщині, походив з давнього козацького роду (за переказами, його пращур Гнат Тичина належав до полкової старшини у війську Б. Хмельницького). Павло був сьомою дитиною у великій родині (у Тичин народилося 13 дітей, з них залишилося дев'ятеро, решта померли в ранньому віці). Виростав серед чарівної природи та в атмосфері українських казок, пісень, колядок і щедрівок. Батько, Григорій Тимофійович, служив сільським дяком та учителем грамоти. Згодом поет згадував: «У нашій хаті в першій кімнаті із земляною долівкою (а була ще й друга кімната, з дерев'яною підлогою) стояли дві довгі парти. На кожній парті сиділо душ по десять або ж по дванадцять учнів. Не знаю, скільки мені тоді вийшло років, коли я однієї зими вже підсідав то до одного, то до іншого учня та якось швидко, непомітно для себе вивчився читати». Тичини жили дуже скромно, нерідко впроголодь, але всі мали прекрасні голоси, хист до пісні. Особливі здібності до співу, музики, віршування, малювання змалечку виявив Павло. Найтепліші спогади дитинства пов'язані з матір'ю, Марією Василівною, яка завжди пом'якшувала своєю добротою й сердечністю суворість зашарпаного злиднями батька. За старанне навчання в початковій школі вчителька Серафима Миколаївна Морачевська подарувала хлопчикові кілька українських книжок, заронивши в його душу інтерес до рідного слова (а через багато років поет з удячністю напише про неї зворушливу поему)....

Володимир Винниченко (1880—1951). Момент

10 Клас

Мала проза В. Винниченка тяжіє до стислості, динамізму й драматизму. У ній послаблені сюжетні зв'язки, натомість панує настроєвість, уся увага зосереджена на психологічних колізіях, іноді експериментально змодельованих задля перевірки моральних принципів героя («Контрасти», «Студент», «Таємність», «Дрібниця», «Заручини» та ін.). Автор, змальовуючи принижених жорстоким суспільством людей, зазвичай прямо не висловлює до них співчуття чи жалю або ж ненависті до зла, а намагається бути безстороннім, не нав'язує свою думку читачам. Проте ставить під сумнів можливість удосконалення деморалізованого соціуму, який втратив духовні цінності, цілком байдужий до чужого безталання, позбавлений будь-якої гідної мети. Критики доречно розглядають оповідання та новели В. Винниченка в контексті екзистенційної прози Ф. Достоєвського, К. Гамсуна, А. Чехова, Максима Горького, І. Буніна. Яскравим зразком такої прози є імпресіоністична новела «Момент» (1910). Її тема — історія короткого кохання, що зародилося між молодим революціонером і панною в драматичній, ризикованій для життя ситуації. Історія ця справді психологічно витончена, світла й прекрасна, але й печальна, бо герой, зрештою, залишається наодинці з мукою осиротілого щастя, яке спалахнуло на мить і зникло разом із чарівною панною (звідси й назва — «Момент»). Отже, автор порушує в новелі проблему щастя — наскрізну в його творчості....

Володимир Винниченко (1880—1951)

10 Клас

Батько письменника був безземельним селянським наймитом. Він переїхав до міста й одружився з удовою, яка мала трьох дітей, спільною дитиною був у них тільки Володимир. Змалку хлопець любив ризиковані ігри. Якось, побившись об заклад, перепливав широченний ставок і ледве не втопився. Іншого разу впав із коня. Серед своїх ровесників вирізнявся надзвичайною пам'яттю та любов'ю до книжки — опанував читання в ранньому віці. А сталося це непомітно для його батьків. Можливо, першим «букварем» для нього були принесені братом (робітником друкарні) афіші, з яких він, граючись, вирізав літери та клеїв на стіну, запитуючи в дорослих, що то за буква. Сусідських дітей «тримав... трохи в терорі, бо був дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий». • Завдання основного рівня Образ Федька-халамидника в однойменному оповіданні В. Винниченка багато в чому автобіографічний. У 6 класі ви вивчали цей твір. Пригадайте його зміст. Яка вдача головного героя? Володимир дуже любив батьків. Саме їхня тяжка доля заронила в хлопцеву душу ненависть до гнобителів, до суспільної несправедливості, до приниження людської гідності. Так закладалися основи його майбутніх революційних, соціалістичних переконань. Володимир Винниченко (зі щоденника, 23.V.1919): «З дитинства, з того часу, як поміщик Бодіско бив мого батька в себе в економії, як обдурив його, як визискував, як вигнав у землянку в полі, де я пас череду, — з того моменту... мріяв про той час, коли можна буде схопити Бодісок за горло і, нарешті, визволити з-під них усіх батьків працюючих, усіх обдурених...»...

Символізм в українській літературі

10 Клас

На становлення символізму в українському письменстві значною мірою вплинули австрійська, німецька й польська літератури. Проте його ґрунтом стала власна національна барокова й романтична традиції (особливо творчість Г. Сковороди, М. Гоголя, Т. Шевченка). Проза. Фундатором цього стилю в нашому письменстві стала Ольга Кобилянська, яка зуміла органічно поєднати досвід німецького символізму й українського народного світобачення, заглибленого в містичну знаковість. Перший та чи не найвидатніший зразок вітчизняного символізму — повість письменниці «Земля» (1895-1901). У творі розгортається притчева історія про те, як сільський хлопець Сава через гординю, сваволю й лють у своєму серці вбив рідного брата Михайла. Авторка дошукується причин братовбивства, тобто каїнізму — першогріха, зла у світі. І бачить їх насамперед у містичних глибинах людської душі, у впливі владоможної долі. Розкриваючи філософсько-психологічну проблематику, удаючись до символічних деталей, О. Кобилянська робить успішну спробу проникнути в надраціональні, позасвідомі обшири духовного світу. Поезія. На початку ХХ ст. в Галичині сформувалася літературна група «Молода муза» (1906-1909). До її складу входили П. Карманський, Б. Лепкий, В. Пачовський, С. Твердохліб, О. Луцький та інші молоді митці....

Символізм

10 Клас

У цьому стилі головний акцент зроблено на межовому загостренні асоціативного мислення, світовідчування творця. Його покликання — показати таємничі зв'язки всього у світі. Зокрема, простежити не лише прямі зв'язки між відчуттями та їхніми стимулами (тепло, бо гріє сонце), а й перехресні: колір, що пахне, запах, що звучить, звук, що блищить тощо. З цієї настанови виростає вельми характерний для символізму прийом синестезії (від грецьк. разом і відчуття). Це синтез відчуттів, поєднання в одному образі дуже віддалених асоціацій, отриманих від різних органів чуття, творення «кольорового звуку», «музичного кольору» тощо. Така теоретична основа вельми характерної для цього стилю тенденції до синтезу мистецтв — поєднання в одному творі жанрово-тематичних особливостей, виражальних прийомів різних видів мистецтва (літератури та музики, танцю й живопису тощо). Теоретиком символізму став французький поет грецького походження Жан Мореас, саме він запропонував назву течії й теоретично її обґрунтував у трактаті «Маніфест символізму» (1886). Митець наголошував, що від традиційного образу символ відрізняє його багатозначність, він — ніби вікно в нескінченність. Серед найталановитіших символістів — французи Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме. Символізм поширювався також в Італії (Г. Д'Аннунціо), Бельгії (Е. Верхарн, М. Метерлінк), Німеччині (Георге, Ф. Ніцше), Англії (О. Уайльд), Польщі (Міріям, С. Пшибишевський, К. Пшерва-Тетмаєр), Росії (Д. Мережковський, О. Блок, Андрій Бєлий, В. Іванов)....

Леся Українка (1871—1913). Лісова пісня

10 Клас

Історія написання. Найвищим мистецьким здобутком Лесі Українки є «Лісова пісня» (1911). Цей шедевр вона написала всього лише за три тижні в м. Кутаїсі, що на Кавказі. Леся дуже сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася її хвороба. Ідея створити «Лісову пісню» була навіяна спогадами дитинства. Леся Українка (з листа до матері): «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку1 «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка». 1 Мавка — лісова русалка, німфа. Жанр твору. За жанром «Лісова пісня» — драма-феєрія, таке визначення твору дала сама Леся Українка. Теорія літератури Феєрія (з фр. feerie, від fee — фея, чарівниця) — театральна або циркова вистава з фантастично-казковим сюжетом, сценічними ефектами та трюками. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. елементи феєричності проникають у літературу, зокрема в драматургію. Виникає так звана драма-феєрія (драма-казка), для якої характерні • виразне ліричне начало, • зіставлення, переплетення світу природи та світу людей, • широке використання міфічних і фольклорних образів, фантастичних елементів тощо. До вершинних у світовій літературі творів цього жанру належать «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана, «Лісова пісня» Лесі Українки й «Синій Птах» М. Метерлінка. Драма-феєрія стала набутком неоромантичної естетики. «Лісова пісня» — новий драматургічний жанр, створений Лесею Українкою, це філософська драматична поема, де опоетизовано красу людських взаємин, незбагненну духовну силу великого кохання....

Навігація