Войти
Закрыть

Ліна Костенко (народилася 1930 р.)

7 Клас

Ліна Костенко народилася 19 березня 1930 р. в м. Ржищеві (неподалік від м. Києва) у сім'ї вчителів. Коли їй виповнилося шість років, родина переїхала до м. Києва. Майбутній поетесі було одинадцять років, як розпочалася війна. Десь у чотирнадцять років дівчинка почала писати вірші, а в шістнадцять з'явилися її перші друковані твори. Творчість Л. Костенко — видатне явище в сучасній українській літературі, проте на своєму творчому шляху їй довелося пережити шістнадцятилітнє мовчання, оскільки тодішня влада забороняла друкувати твори поетеси, яка виражала свою позицію прямо й відкрито: «І не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю». З чистою душею, вона нічого не боялася, адже в неї були крила. Що це за крила, ви дізнаєтеся, коли прочитаєте вірші «Чайка на крижині» та «Крила». Поезія «Дощ полив...» намалює у вашій уяві дивовижну картину викупаної зливою природи, а вірш «Кольорові миші» розповість про красу незвичайного й сірість буденного. Нині Л. Костенко — почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» і, звичайно ж, Митець, який «малює птиць срібним олівцем на лляному полотні»: «Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність»....

Богдан Лепкий (1872—1941)

7 Клас

Богдан Лепкий народився 9 листопада 1872 р. на Тернопільщині в родині священника. Майбутній письменник почав здобувати освіту вдома: за одну зиму навчився рахувати, читати й писати; від батька дізнався про пригоди Робінзона Крузо; нянька співала йому народних пісень; від діда Богдан довідався про славну минувшину України. З основами шкільної науки його ознайомив домашній учитель. Певно, таке оточення не могло не виховувати в маленького хлопчика потягу до знань і невгамовної допитливості. Тому шестилітнього Богдана відразу зараховують до другого класу школи з польською мовою навчання. Згодом Б. Лепкий вступив до Бережанської гімназії. Художні твори почав писати дуже рано: у 2 класі гімназії з'явилася його поема про русалок. Проте, сховавши її під стріху, він потім так і не знайшов свій перший твір. Після закінчення гімназії юнак вступив до Віденської академії мистецтв, проте навчання в ній перервав, а згодом перейшов до Львівського університету, де під час навчання ввійшов у коло передової студентської молоді. Канікули проводив удома, у колі своєї родини, частим гостем якої був А. Чайковський, автор повісті «За сестрою». Закінчивши Львівський університет, Б. Лепкий повернувся до Бережанської гімназії як учитель української та німецької мови й літератури. Завдяки блискучим лекціям здобув повагу як серед своїх колишніх учителів, так і поміж гімназистів. Потім його запросили читати лекції до Ягеллонського університету (Краків, Польща). Восени 1899 р. він переїхав сюди разом зі своєю дружиною. Відтоді майже все його творче життя було пов'язане з цим містом....

Олекса Стороженко (1806—1874)

7 Клас

Олекса Стороженко народився 24 листопада 1806 р. в с. Лісогорах Чернігівської області в родині дрібного поміщика. Дитинство майбутнього письменника минуло на Полтавщині. Спочатку хлопець здобув домашню освіту, а потім навчався в «благородному пансіоні» при губернській гімназії в м. Харкові. Виданий йому атестат засвідчує, що в гімназії він вивчав російську, французьку, німецьку, латинську мови, історію та географію. Майже тридцять років О. Стороженко перебував на військовій службі, пройшовши шлях від унтерофіцера в кінно-єгерському до поручика в драгунському полках. Здебільшого служив в Україні й, виконуючи різноманітні доручення, нерідко переїжджав з однієї місцевості в іншу. Завдяки цьому він добре вивчив життя та побут селянства в Південній Україні, зустрічався з колишніми січовиками, від яких почув перекази та легенди про Запорозьку Січ. Цей життєвий матеріал був узятий за основу багатьох творів митця. О. Стороженко був енергійною людиною з міцним здоров'ям і силою. За власним свідченням, «згинав двогривенні й носив на гору десять пудів», хоча в останні роки життя дедалі частіше давалася взнаки давня контузія. Багато часу він віддавав грі на віолончелі, добре малював і ліпив. О. Стороженко помер 18 листопада 1874 р. на своєму хуторі. Похований у м. Бресті (Білорусь). СКАРБ Оповідання Був собі чоловік і жінка. Були вони люди заможненькі, усього в їх доволі: і поля, і скотинки, і худоби, і хата простора із садочком і левадою. Послав їм Господь на втіху одного тільки синка — Павлусем звали. Та вже ж і шанували, і пестували вони того одинчика! Не так батько, як мати. І що то вже за мати була! Між матірками — навдивовижу мати! Уже Павлусь був чималий пахолок1, а вона ще возилася з ним, як з маненькою дитинкою. Було, власними руками годує його, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знову рот роззявлює. Усю зиму й осінь із хати не випустить. «Не ходи, синку, — каже, — холодно, змерзнеш, та ще, крий Боже, занедужаєш, то я й умру, не діжду, поки ти й одужаєш». Прийде весна або літо — знову не пускає: «Не ходи, синку: душно, сонце напече головку, голова болітиме». Цілісінький рік не дасть йому порога переступити, хіба в неділю поведе до церкви, та за ним і не молиться, та обома руками за його й держиться, щоб хто не то що штовхнув, а й не доторкнувся б. Деколи, як обридне йому стояти, то такий галас підійме на всю церкву, буцім з його чортяка лика дере. «Ходім, мамо, додому, — хлипа, — їсти...

Григір Тютюнник (1931—1980)

7 Клас

Григір Тютюнник народився на Полтавщині 5 грудня 1931 р. в селянській родині. Його дитинство було важким, бо припало на жорстокі воєнні роки. Справді, деякі відомості з біографії письменника — ніби сторінки з книги війни — сприймаються як художній твір. Коли Григорові було шість років, заарештували батька. Він пам'ятав, як холодного осіннього дня біг за возом, у якому везли безневинного тата. З того часу його так і не бачив. У 1957 р. прийшов документ, у якому повідомляли, що Михайла Тютюнника реабілітовано посмертно. Письменник усе своє життя згадував: «Я тільки трохи пам'ятаю тата: вони були великі, і рука в них теж була велика. Вони часто клали ту руку мені на голову, і під нею було тепло й затишно, як під шапкою. Може, тому й зараз, коли я бачу на голові якогось хлопчика батьківську руку, мені теж хочеться стати маленьким». Мати вдруге одружилася, а малого Григора забрав до себе на Донбас батьків брат. Дядько та його дружина, які мали своїх трьох дітей, навчали й виховували хлопця як рідного. Під їхньою опікою він почав здобувати освіту. З перших днів війни дядько пішов на фронт. Тітці важко було прогодувати чотирьох дітей, тому Григір вирішив повернутися до свого села, на Полтавщину: «Ішов пішки (війна кругом), маючи за плечима одинадцять років, три класи освіти й порожню торбинку, у котрій з початку подорожі було дев'ять сухарів, перепічка й банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи звик. Ішов рівно два тижні...» Проте біду й тут породила війна: хату, у якій мешкала родина Тютюнників, зруйнувала бомба — і вони опинилися в чужих людей. Після п'ятого класу Григір навчався в Зіньківському ремісничому училищі № 7. Потім працював на Харківському заводі імені Малишева, але захворів на туберкульоз легенів, тому й повернувся в рідне село, не відробивши належних трьох років, як тоді вимагали. За це був засуджений на чотири місяці. У двадцятирічному віці юнак пішов до армії, служив у морському флоті радистом на Далекому Сході. Пізніше навчався в Харківському університеті на філологічному факультеті....

Михайло Стельмах (1912—1983)

7 Клас

Михайло Стельмах народився 24 травня 1912 р. на Вінниччині в родині хлібороба. Мама прищепила хлопцеві любов до природи, праці та пісні ще в дитинстві. Саме вона посіяла в дитячу душу любов до всього живого: «Коли на городі з'являвся перший пуп'янок огірка чи зацвітав повернутий до сонця соняшник, мати брала мене, малого, за руку й вела подивитися на це диво, і тоді в блакитнавих очах її назбирувалося стільки радості, наче вона була скарбничим усієї землі. Вона перша у світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман, п'янкий любисток, м'яту, маковий цвіт, осінній гороб і калину, вона першою показала, як плаче від радості дерево, коли надходить весна, і як у розквітлому соняшнику ночує оп'янілий джміль». З ніжністю він згадував батька Панаса Дем'яновича, який носив його, босоногого, до школи на руках, бо через бідність родина не мала можливості придбати чоботи. А з яким теплом говорив М. Стельмах про діда Дем'яна — народного філософа й талановитого майстра: «Чого тільки не вмів мій дідусь! Залізо й дерево аж співали в діда... Міг чоловік нехитрим інструментом вирізати й просту людину, і святого. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев'яні квіти розкидає по них». Ще до школи хлопчик навчився самотужки грамоти, прочитав «Кобзаря» і «Тараса Бульбу», був надзвичайно допитливою дитиною. Про шкільні роки письменника ви прочитаєте в повісті «Гуси-лебеді летять...», у якій він розповів про найяскравіші сторінки свого дитинства. Другу світову війну М. Стельмах пройшов солдатом-артилеристом, був тяжкопоранений і контужений. Однак воля до життя і прагнення творити стали для нього найкращими ліками....

Андрій Чайковський (1857—1935)

7 Клас

Андрій Чайковський належить до когорти тих письменників, творчість яких тривалий час замовчувалася. У ХХ ст. його твори майже не видавалися, їх не вивчали в школі. Митець писав переважно на історичну тематику. Один з таких творів — повість «За сестрою» — ви сьогодні розпочнете читати. Напевно, вам буде цікаво довідатися про А. Чайковського зі спогадів його сучасників. * * * «...Ще маленькою я часто перебувала в гостях у дідуся в Коломиї. Пам'ятаю, як, тримаючись за його теплу руку, ішла тихими вуличками міста. І перехожі з пошаною вітали дідуся. Він любив збирати нас, своїх онуків, біля себе; маленьких брав на коліна. А я була серед старших, тому тулилася до нього збоку. Він вів мову про різне. Найбільше любив розповідати про козаків і Запорозьку Січ». К. Чайковська, онука письменника * * * «1962 р. я проходив практику в Коломийській міській бібліотеці № 1. Моїм керівником був син письменника, завідувач бібліотеки Андрій Андрійович Чайковський. Це був освічений, скромний та дотепний чоловік, доволі товариський. З перших днів моєї практики ми подружилися. Хоча він був набагато старшим від мене, у нас були дружні й цікаві розмови, особливо про літературу. Від сина славного письменника я вперше дізнався про літературну спадщину Андрія Чайковського. Про свого батька він розповідав неохоче. Коли я наполегливо розпитував про твори Андрія Чайковського, він заводив мене в книгосховище та якось крадькома, боязко оповідав про батька. Саме тоді я вперше прочитав "Олюньку”. Книжка викликала в моїй душі хвилюючий трепет і гордість, бо я тримав твір, якого торкалася рука знаменитого письменника. Лише згодом я зрозумів, чому такою таємничістю була оповита особа молодшого Чайковського, адже його вважали сином ворога народу, сином українського буржуазного націоналіста. Тодішні спецслужби так залякали його, вимуштрували, що він завжди пошепки й тільки довіреним людям розповідав про батька»....

Тарас Шевченко (1814—1861)

7 Клас

Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринцях Київської губернії (тепер Черкаська область). Батько майбутнього поета був кріпаком-хліборобом, стельмахом і чумаком; умів читати й писати. Його заповіт виявився пророчим: «Синові моєму Тарасові зі спадщини після мене нічого не треба. Він не буде людиною абиякою, з нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо; для нього спадщина по мені... нічого не значитиме...» Коли хлопчику виповнилося вісім років, його віддали в науку до дяка. Через рік померла мама майбутнього поета й батько залишився з п'ятьма дітьми. Згодом він одружився з жінкою, яка мала трьох дітей. У родині були постійні сварки й між дорослими, і між дітьми. В одинадцятирічному віці Тарас утратив і батька: «Там батько, плачучи з дітьми / (А ми малі були і голі), / Не витерпів лихої долі, / Умер на панщині!..» Мачуха вигнала Тараса з батьківської оселі. Деякі спогади про сирітське дитинство закарбовані в рядках вірша «Мені тринадцятий минало...». Ставши служником-козачком пана Енгельгардта, Тарас разом з ним переїхав до тодішньої столиці Російської імперії — Петербурга. Саме тут (ви вже знаєте це з попередніх класів) майбутній поет у Літньому саду познайомився з художником І. Сошенком, який виявився його земляком. Завдяки йому молодий художник і поет увійшов у коло передової інтелігенції, яка й допомогла викупити двадцятичотирирічного Т. Шевченка з кріпацтва. Рання творчість митця (1837-1843) позначена передусім виходом у світ 1840 р. поетичної збірки «Кобзар». У творах цього періоду проявився інтерес поета до незвичайного, яскравого, таємничого та навіть фантастичного, тобто до романтичного (балади «Тополя», «Причинна» та ін.). Деякі з творів цього періоду ви читали в 6 класі, серед них «Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Думка»....

Іван Франко (1856—1916)

7 Клас

Іван Франко народився в Галичині 27 серпня 1856 р. в родині коваля. Змалку майбутній письменник виявляв неабияку допитливість, тому батьки намагалися влаштувати сина до найкращої школи. Він навчався в Дрогобицькій гімназії. Був дуже здібним учнем, бо мав надзвичайну пам'ять, про що засвідчують відомості з його автобіографічного листа: «Шевченка я вивчив майже всього напам'ять (а пам'ять у мене була така, що лекцію з історії, котру вчитель цілу годину читав, я міг опісля продиктувати товаришам майже слово в слово!)». Під час навчання в гімназії І. Франко захопився збиранням книжок. Його бібліотека нараховувала їх майже 500. Іван рано залишився сиротою: батько помер, коли хлопчикові було одинадцять років, а шістнадцятирічним — утратив матір. Закінчивши гімназію, він вступив до Львівського університету. Його творчий доробок становив: збірку віршів, поеми — одна написана німецькою, інша польською мовами, переклади давньогрецьких творів, давньоукраїнського «Слова про похід Ігорів» і кількох глав Біблії. До речі, це неповний перелік надбань юнака. Майбутній письменник здобув вищу освіту в Чернівецькому університеті. Згодом захистив дисертацію у Віденському університеті (Австро-Угорщина), діставши науковий ступінь доктора філософії. «З вершин і низин» — перша збірка поета, у якій І. Франко постає революціонером, а вірш «Каменярі», що сповнений прагнень митця розбити скелю, яка заступила шлях до нового, вільного життя українців, дав йому друге ім'я — Каменяр. До найвищих поетичних надбань Каменяра належить і збірка інтимної лірики «Зів'яле листя». А казки «Абу-Касимові капці», «Лис Микита» — це твори, які читало не одне покоління українців....

Коломийки

7 Клас

«Коломийки — ніби розсипане намисто з перлів, що перекочуються з місця на місце й мерехтять, приваблюючи своїм блиском», — стверджував відомий український письменник І. Франко. Що ж це за жанр пісенної народної творчості, який порівнюють із коштовностями? Теорія літератури Коломийки — жанр українських народних пісень, які за ритмом і мелодикою пов'язані з однойменним народним танцем. Це коротка, здебільшого дворядкова пісня, кожний рядок якої складається з чотирнадцяти складів. Порівняно з іншими жанрами народних пісень коломийка простіша: вона дає кілька штрихів, за якими можна домислити розгорнуту картину, або ж цими штрихами й вичерпується смисл сказаного. Коломийка може бути приспівкою до танцю або існувати незалежно від нього. Її виконують за мелодією усталеного типу. У коломийці поєднано пісню, міміку й танець. Це надає їй своєрідної театральності, динамічності й енергії. Коломийку виконують по-особливому: темп танцю під час її виконання постійно зростає. Кожний учасник коломийки співає тільки одну строфу, бо поєднати швидкий танець зі співом нелегко. Будова пісні цього жанру продиктована ритмікою руху. Танець вимагає синхронного виконання, тому танцюристові треба на ходу пригадати чи зімпровізувати (додумати, а то й вигадати) текст, дбаючи передусім про те, аби він уклався в ритм і темп танцю....

Суспільно-побутові пісні

7 Клас

Виклад пісень... як жіночих, так і козацьких майже завжди драматичний — ознака розвитку народного духу й діяльного, неспокійного життя, яким довго жив народ». Ці слова належать видатному письменникові М. Гоголю. Справді, Україна здавна славиться своєю народнопісенною творчістю. Уявіть собі, пісенний фонд нашого народу становить понад 300 тисяч творів! Це — духовна скарбниця України. У 6 класі ви ознайомилися з календарно-обрядовими та колисковими піснями. Теорія літератури Сьогодні ж поведемо розмову про суспільно-побутові пісні. Що ж це за пісні? Це — козацькі, кріпацькі, чумацькі, бурлацькі, рекрутські та солдатські, наймитські й заробітчанські пісні. Усі різновиди суспільно-побутових пісень об'єднує те, що в них відображені настрої народу, викликані різними явищами суспільного життя. У суспільно-побутових піснях відтворено життя наших пращурів, яке через різні обставини примушувало їх заради миру, спокою та добробуту своїх родин покидати домівки й іти в козацькі походи, чумакувати, а то й не зі своєї волі відбувати солдатчину чи жити в кріпацтві. Кріпацькі пісні відображають тяжке підневільне життя селян, протест проти приниження людської гідності й безправ'я. У рекрутських і солдатських піснях звучить туга за рідним краєм, домівкою і родиною. У них висловлено протест проти панів, які насильно віддавали в рекрути1 українських хлопців-кріпаків. Бурлацькі пісні також сповнені туги за батьківщиною і сім'єю; у них передано важку працю бурлака2 і зневажливе ставлення хазяїна до нього:...

Навігація