Войти
Закрыть

Основні тенденції і течії розвитку літератури, образотворчого мистецтва

11 Клас

Література реалістичного напрямку. У перші післявоєнні роки у творчості багатьох письменників, особливо в країнах, що брали участь у воєнних діях, почала превалювати антивоєнна, антифашистська тематика. Багато письменників брало участь у Другій світовій війні. Однією з головних тем у літературі 1950-х рр. стала тема руху Опору. Їй присвятили свої твори французькі письменники Р. Вайян, Р. Мерль, німецькі - А. Зегерс, Г. Бьолль та інші. Виразниками невдоволення молоді дійсністю виступила в 1950-ті рр. група англійських письменників, котра у літературній критиці одержала назву «розсерджені молоді люди». Серед представників цієї групи найбільш відомий Дж. Уейн (роман «Поспішай униз»), К. Еміс (роман «Щасливчик Джим»), Дж. Осборн (п’єса «Обернися в гніві»). Теоретики «соціалістичного реалізму» в СРСР вимагали від письменників «поліпшувати» історію, зробити привабливою «вітрину» внутрішнього життя в соціалістичних країнах. Вони штовхали письменників на компроміси, на пошуки напівправди. Прикладами таких творів були «Піднята цілина» М. Шолохова, «Хліб» О. Толстого та інші. Особливим явищем у літературі став «магічний реалізм» - стиль, у якому магічні елементи включені в реалістичну картину світу. Одним із найвидатніших представників цього стилю є латиноамериканський письменник Г. Маркес. У стилі «магічного реалізму» також творили і продовжують творити такі відомі письменники, як Ж. Амаду, X. Л. Борхес, М. Булгаков, X. Кортасар, М. Павич, X. Мурокамі, М. Кундера та ін. 1.2. Література модерністського напрямку. а) Екзистенціалізм дозволяє вирватися за межі суворої реальності і передавати життєве й емоційне світовідчуття. Найяскравіші представники цього напрямку: Ж.-П. Сартр, А. Камю, С. де Бовуар (Франція), А. Мердок і К. Уілсон (Велика Британія), Н. Мейер (США). Зокрема, основоположник французького екзистенціалізму Ж.-П. Сартр на початку 1970-х рр. був кумиром певної частини молоді. Пошук абсолютної свободи, абсурдність буття проходять червоною ниткою через його незавершений роман-тетралогію «Дороги свободи»....
0 Переглянути

Становлення постіндустріального суспільства. НТР

11 Клас

У другій половині XX ст. поступово відбулися зміни в соціально-економічній сфері, що наприкінці 1960-х - на початку 1970-х рр. почали набувати кардинального характеру й одержали назву переходу від індустріального суспільства до постіндустріального. Постіндустріальне суспільство почало формуватися насамперед у рамках західної цивілізації. У країнах Заходу вирішується багато соціальних проблем для забезпечення належного рівня життя більшості громадян. Однак не можна не враховувати ту обставину, що постіндустріальна західноцивілізаційна система, незважаючи на лідерство в сучасному світі, не може, проте, претендувати на загальність. Її техногенний характер не збігається в принципі з основами цивілізацій Сходу, що розвиваються паралельно, з їхнім запереченням індивідуалізму, культом традиційної ієрархії влади, прихильністю колективізму тощо. Крім того, багато народів Азії, Африки, частково Латинської Америки, які не досягли ще навіть рівня розвинутого індустріального суспільства, на сьогодні ведуть боротьбу за просте біологічне виживання. 1.1. Найважливіші зміни в соціально-економічній сфері. У період переходу до постіндустріального суспільства у соціально-економічній сфері всього світу, окремих регіонів і країн тривають докорінні перетворення. • Відбуваються кардинальні зміни в структурі економіки. Збільшується частка секторів, що надають послуги для особистого споживання, виробляють інтелектуальний продукт, науково-технічну продукцію. Скорочується частка споживання продукції паливно-сировинних галузей....
0 Переглянути

Кінець «холодної війни». Перехід від конфронтації до співробітництва

11 Клас

Перехід від конфронтації до ідеї співробітництва в міжнародних відносинах. Поступово у свідомості світової громадськості сформувалося негативне ставлення до ідеї насильницького вирішення протистояння між Заходом і Сходом. Рішучий крок до діалогу зробили новий лідер Радянського Союзу М. Горбачов і його однодумці — ідеолог «перебудови» О. Яковлєв і міністр закордонних справ СРСР Е. Шеварднадзе. Розпочата в СРСР «перебудова» дозволила прийти до вироблення «нового політичного мислення». У його основу був покладений принцип переходу від ідеологічних пріоритетів у радянській зовнішній політиці до загальнолюдських цінностей. М. Горбачов оголосив про припинення з квітня 1985 р. розгортання ракет середньої дальності (СС-20) в країнах Східної Європи і в Європейській частині СРСР та про введення із серпня 1985 р. одностороннього мораторію на ядерні випробування, що діяв півтора року. У листопаді 1985 р. у Женеві (Швейцарія) відбулася перша за роки радянської «перебудови» американсько-радянська зустріч на вищому рівні між президентом США Р. Рейганом і радянським лідером М. Горбачовим. За результатами переговорів було досягнуто принципової згоди про значне скорочення стратегічних наступальних озброєнь. У жовтні 1986 р. відбулася нова радянсько-американська зустріч у Рейк'явіку (Ісландія). Укладанню угод, що могли б мати історичне значення, перешкодили розбіжності з питань про розгортання програми СОІ. Проте крок на шляху зміцнення взаємної довіри між двома «наддержавами» був зроблений. У 1987 р. у Вашингтоні М. Горбачов і Р. Рейган підписали Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності. Він став першою угодою, що передбачала значне скорочення ядерних арсеналів при суворому взаємному контролі. 1.2. Завершення епохи «холодної війни» відбулось наприкінці 1980-х - на початку 1990-х рр. Цьому сприяли остаточний вивід радянських військ з Афганістану; руйнування Берлінської стіни - символу «залізної завіси»; антитоталітарні революції в країнах Східної Європи; об’єднання Німеччини; ряд найважливіших американсько-радянських угод....
0 Переглянути

Виникнення і розгортання «холодної війни». Міжнародні кризи і конфлікти у 40–80-х рр. ХХ ст.

11 Клас

Наростання конфронтації між США і СРСР. Після 1945 р. розвиток світового політичного процесу відбувався під знаком переходу від багатополюсності до двополюсності (чи біполярності). Цими двома полюсами на міжнародній арені були західний світ (його очолили США) і країни «соціалістичного табору» на чолі із СРСР. Вони представляли дві принципово різні соціально-економічні, політичні та суспільні системи, кожна сторона вважала свою ідеологію і життєві цінності єдино правильними. Світ фактично розколовся на два протиборчі табори, свідченням цього стало створення двох воєнно-політичних блоків - НАТО (1949 р.) і Організації Варшавського договору (1955 р.). Формування двох полюсів на міжнародній арені відбувалося у формі жорсткої конфронтації між ними, що одержала назву «холодна війна». Згадайте сутність поняття «холодна війна». Методи «холодної війни» включали в себе пропагандистську війну, активну участь США і СРСР, НАТО і країн Варшавського договору в регіональних конфліктах, боротьбу за вплив на країни «третього світу», економічне і технічне шпигунство, гонку ракетно-ядерних і звичайних озброєнь, активізацію діяльності розвідувальних служб, ідеологічні диверсії, стратегію взаємного ядерного залякування, протистояння воєнно-політичних блоків на міжнародній арені, гонку космічних озброєнь тощо. Періодизація «холодної війни» 1-й період (1945 - 1975 рр.). У 1975 р. вперше в історії була проведена Загальноєвропейська нарада з безпеки і співробітництва в Європі, у ході якої була зроблена спроба побудувати нову систему міжнародних відносин на принципах мирного співіснування між державами....
0 Переглянути

Країни Латинської Америки

11 Клас

Соціально-економічний розвиток. У ході Другої світової війни великі постачання продовольчо-сировинної продукції, насамперед до Європи, забезпечили латиноамериканським країнам накопичення валютних запасів. У цих умовах почала здійснюватися ідея імпортозамісної індустріалізації, тобто створення машинобудування та інших галузей промисловості для задоволення власних потреб економічного розвитку. Загальний обсяг промислового виробництва в країнах регіону за 1945-1960 рр. виріс у порівнянні з довоєнним періодом у 2,5 рази. Найвищі темпи розвитку були в Аргентині, Бразилії, Мексиці, Чилі, Венесуелі, Колумбії. Латинська Америка - спільна назва територій, розташованих у південній частині Північної Америки, на південь від ріки Ріо-Браво-дель-Норте, у Центральній та Південній Америці. Для впровадження цієї ідеї в життя здійснювався процес одержавлення значної частини заводів і фабрик, а також будівництва підприємств державного сектору. Одночасно зміцнів економічний потенціал промислово-банківських кіл, виросли їхні політичні амбіції, посилилося прагнення потіснити традиційні олігархічні групи, пов’язані з аграрно-сировинним господарством. На початку 1950-х рр. США зайняли домінуюче становище за розмірами капіталу, вкладеного в економіку країн Латинської Америки. 1.2. Політичний розвиток країн регіону. У 1944-1945 рр. у країнах регіону намітився поворот до демократизації. У цей період були скинуті диктаторські режими в Еквадорі, Гватемалі, Сальвадорі. У Бразилії й Аргентині були амністовані політичні в’язні та відновлені основні громадянські свободи. Уряди Болівії, Венесуели, Гватемали, Аргентини проводили прогресивні економічні заходи на захист національних природних ресурсів, активно взялися за вирішення соціальних проблем. З іншого боку, уже наприкінці 1940-х рр. у багатьох країнах Латинської Америки відбувся перший наступ правих сил....
0 Переглянути

Країни Африки та Близького Сходу

11 Клас

Здобуття незалежності країнами Магрибу. Алжир. У 1954 р. в Алжирі почалося повстання проти колонізаторів, яке очолив Фронт національного визволення (ФНВ). Французькі колонізатори відповідали терором, знищенням цілих сіл, арештами і стратами. Однак на кінець 1958 р. Франція була не в змозі протистояти ескалації війни в Алжирі. У результаті переговорів вдалося укласти угоду, що передбачала проведення референдумів у Франції та в Алжирі, у ході яких більшість висловилася за незалежність колонії. У 1962 р. було проголошено створення Алжирської Народної Демократичної Республіки (АНДР). У 1956 р. у Парижі почалися франко-марокканські переговори, а згодом була проголошена декларація, що підтвердила визнання незалежності Марокко під владою султана Мухаммеда V. Іноземні війська залишили країну. Туніський визвольний рух очолив лідер партії «Новий Дустур» X. Бургіба. У 1956 р., у результаті франко-туніських переговорів, була укладена угода про надання незалежності Тунісу. У 1957 р. Бургіба став президентом країни. З кінця 1950-х рр. Марокко і Туніс дотримувалися прозахідної політичної орієнтації та курсу на модернізацію на основі формування ринкової економіки. У 1951 р. за підтримки ООН Лівія здобула незалежність. У країні затвердилася монархічна форма правління на чолі з королем Ідрісом І. Відкриття родовищ нафти на території Лівії в 1959 р. докорінно змінило її економіку. 1.2. Здобуття незалежності країнами Тропічної Африки. а) Британські колонії. Першою незалежною державою в цей час стала колишня британська колонія Золотий Берег (з березня 1957 р. - Гана). У 1960-ті рр. незалежність здобули колишні британські колонії: у 1960 р. - Нігерія, у 1961 - Танганьїка, у 1962 - Уганда, у 1963 - Кенія, у 1964 р. - Занзібар. У 1964 р. відбулося об’єднання Танганьїки і Занзібару в нову державу - Об’єднану Республіку Танзанію....
0 Переглянути

Індія в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

11 Клас

 Боротьба за незалежність після Другої світової війни. Після закінчення Другої світової війни Індія, як і раніше, являла собою конгломерат різних рас, мов і релігій. Найбільшими релігійними групами були індуїсти і мусульмани. їх представляли, відповідно, дві партії, що відігравали провідну роль у національно-визвольній боротьбі, - Індійський Національний конгрес (ІНК) на чолі з Джавахарлалом Неру і Мусульманська ліга, очолювана Мухаммед Алі Джинною. Непримиренні позиції стосовно майбутнього країни призвели у 1947 р. до збройного зіткнення між індуїстами і мусульманами. За цих умов парламент Великої Британії прийняв «Акт про незалежність Індії» (набрав сили 16 серпня 1947 р.), що передбачав розділ колишньої колонії на два домініони - Індійський Союз і Пакистан. Кордони між двома новими державами були проведені без урахування національних та історичних особливостей, що призвело до тривалого індо-пакистанського конфлікту. 1.2. Проблеми Пенджабу і Кашміру. На цьому ґрунті посилилися релігійні протиріччя, що спричинили збройні зіткнення в Пенджабі, дорогами якого в протилежних напрямках рухалися одночасно сотні тисяч біженців. Це була безпрецедентна в історії Індії міграція людей, що охопила 16 млн чоловік. У цей же час розпочалися воєнні дії між індуїстами й мусульманами через князівство Кашмір. Махараджа (князь) Кашміру, за віросповіданням індуїст, хотів приєднати князівство до Індії, а основна маса населення - мусульмани - до Пакистану. У 1947 р. між Індією і Пакистаном виник збройний конфлікт. Лише 1 січня 1949 р. за посередництва ООН Індія і Пакистан уклали угоду про припинення вогню, однак конфлікт до сьогодні не розв’язаний....
0 Переглянути

Китай у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

11 Клас

Боротьба між Гомінданом і Комуністичною партією Китаю. У 1945 р. завершилося звільнення Китаю від японської окупації. У країні існував законний уряд на чолі з лідером Гоміндана (Національної партії) Чан Кайші. Китайські комуністи на чолі з Мао Цзедуном, які активно брали участь у визволенні країни, рвалися до влади; СРСР надавав їм усебічну допомогу. Гоміндан поставив за умову створення коаліційного уряду роззброювання збройних сил КПК. Мао Цзедун не погодився і почав зміцнювати Народно-визвольну армію Китаю (НВАК). Навесні 1946 р. війська Гоміндана рушили в наступ на північ. До 1947 р. вони володіли ініціативою, але потім в наступ перейшла НВАК. Успіхам комуністів сприяли розпочата аграрна реформа, у ході якої земля перерозподілялася на користь селян, непосильні податки та військові реквізиції гомінданівців, корупція в їхньому адміністративному апараті. У січні 1949 р. військами НВАК був узятий Пекін, а навесні вони захопили Нанкін і Шанхай і завершили розгром військ Гоміндана. У вересні 1949 р. у Пекіні була створена Центральна народна урядова рада (ЦНУР) на чолі з Мао Цзедуном. ЦНУР офіційно передавалася влада в країні....
0 Переглянути

Розпад світової колоніальної системи. Нові індустріальні країни. Японія у 1945 р. – на початку ХХІ ст.

11 Клас

Етапи деколонізації. Перший етап (1945 р. - середина 1950-х рр.). Незалежність здобули Індія, Індонезія, Бірма. Японські війська були виведені з Кореї та Китаю. Усього за перше післявоєнне десятиліття незалежними стали 11 держав в Азії та одна в Африці (Лівія). Французька колоніальна імперія була перетворена на Французький Союз. У сферу його впливу знову потрапили В’єтнам, Лаос і Камбоджа. На відміну від Великої Британії, Франція намагалася силою утримати деякі свої колонії та вела війни в Індокитаї (1945-1954 рр.) і Алжирі (1954-1962 рр.), однак по їх закінченню В’єтнам, Лаос, Камбоджа й Алжир стали незалежними. Британська колоніальна імперія в 1947 р. була перетворена на Співдружність націй. Велика Британія відмовлялася від політики пригноблення і намагалася сприяти створенню для народів колоній необхідного життєвого рівня. Більшість звільнених територій не тільки ввійшли до складу Співдружності, а й оголосили главою держави британську королеву Єлизавету II. Другий етап (середина 1950-х - середина 1960-х рр.) став періодом звільнення значної частини африканського континенту. У 1956 р. став вільним Судан, а через рік - Гана (колишні британські колонії). У 1956 р. незалежність здобули французькі колонії Туніс і Марокко. У 1958 р. прем’єр-міністр Франції Ш. де Голль оголосив про звільнення французьких колоній. Тільки в 1960 р., що увійшов в історію під назвою «Рік Африки», 17 африканських держав стали незалежними. Прийнявши 14 грудня 1960 р. Декларацію «Про надання незалежності колоніальним країнам і народам», Генеральна Асамблея ООН поставила деколонізацію під міжнародний контроль....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24
Назад

Навігація