Войти
Закрыть

Розбійні гнізда

7 Клас

Спершу феодали мешкали в розташованих на високих пагорбах, оточених ровом, земляним валом і частоколом, таборах. Єдиною примітною спорудою такого табору був донжон — кількаповерхова дерев’яна чи кам’яна вежа. Донжон служив не лише основною оборонною спорудою, а й помешканням для господаря та його сім’ї. У XII ст. замок уже оточували масивні кам’яні стіни, в ньому з’явилися просторі помешкання зі всіма тодішніми побутовими зручностями. Замок мав в’їзні ворота, обладнані підйомним (на ланцюгах чи канатах) мостом, перекинутим черев рів. На ніч і при наближенні ворога цей міст піднімали. В склепіння воріт було вмонтовано також залізну решітку, яка, коли її опускали, служила додатковою перешкодою для непрошених гостей. У захисній стіні були бійниці — вузькі отвори, крізь які ворога засипати стрілами....
0 Переглянути

«Мій дім — моя фортеця»

7 Клас

Середньовічний люд мешкав у будинках, позбавлених звичних для нас зручностей. У холодну пору року вони опалювалися за допомогою вогнища, дим від якого виходив або через витяжний козирок, розташований над вогнищем, або через вікна та отвір у покрівлі. Дороге скло використовували майже виключно в церковних спорудах, вікна у будинках затягували пергаментом чи промасленою тканиною. Влітку в помешканні було більш-менш світло, восени ж і взимку стояв напівморок, адже воно освітлювалося масляними лампами і сальними світками, які дуже коптіли й чаділи та мало розганяли темряву. Воскові світки були предметом розкоші. Кухні в будинку здебільшого не було, страву готували в тому помешканні, де було вогнище. Там же й накривали на стіл. Елементарних зручностей не мали навіть палаци. Усі приміщення в палаці розташовувалися анфіладою. Щоб потрапити з одного кінця палацу в інший, доводилося проходити через усі суміжні зали, в тому числі й через туалети... Узимку мешканці будинку мерзли, бо камін від холоду не рятував. а центрального опалення середньовіччя не знало. В помешканні не скидали верхнього одягу та головного убору, коли ж укладалися спати, то роздягалися просто в ліжку, щоб хуткіше кинутися під рятівну ковдру. Меблі в будинку — столи, лави, ліжка — були грубими і масивними. Так, ліжка, прикрашені балдахіном, були велетенськими, в них улягалися голими без найменшого зніяковіння всією сім’єю, а то й з гостями. Окремих кімнат для дітей та жінок у середньовічному будинку не було....
0 Переглянути

«Інженери» не дрімали

7 Клас

Світ речей, якими оточила себе середньовічна людина, був створений переважно її ручною працею. Техніка потроху впроваджувалася лише в ремісничому виробництві — завдяки появі міст і розвитку металургії. Саме в обробному виробництві з’явилися перші механізми, що приводилися в рух або самою людиною, або худобою, або водою чи вітром. Хоч користі від таких механізмів було мало, все ж вони посприяли розвитку техніки й окремих виробництв, передусім металообробки. Використовуючи звичайні міхи для дуття, середньовічні ковалі, праця яких дуже шанувалася, виробляли побутові речі, знаряддя праці, зброю та військове спорядження. Вони тримали в секреті свої професійні навички, тому кузню ставили за межами села чи на його окраїні, подалі від надміру цікавих. Через це зажили слави ледь не чаклунів. З цієї ж причини середньовічний люд пов’язував з «нечистою силою» і мірошників....
0 Переглянути

«Хліб — усьому голова»

7 Клас

Середньовічна Європа жила переважно з сільського господарства. Її землеробство аж до XIX ст. було примітивним, техніку в ньому не використовували. Знаряддя праці залишалися прапрадідівськими. Землю спушували абияк, й не удобрювали, проте хотіли, щоб вона добре родила. Звісно, за таких умов врожаї були вкрай низькими. Але при тому серед селян панували споживацькі настрої. Злидні й голод залишалися для селян повсякденною реальністю. Усе ж зміни на краще відбувалися й на селі. Удосконалили плуг, щоб ним краще було орати землю. З’явилися хомут і збруя. Відтоді можна було впрягати в плуг чи віз не лише дужих, але неквапливих волів, а й коней. Це пришвидшило оранку й дало змогу доправляти на віддалені ринки продукцію, яка швидко псувалася. Недаремно хомут зажив слави «батька торгівлі та ринку». Селяни жили громадами й допомагали один одному по господарству (гуртом будували хати, копали колодязі тощо). Оскільки не кожен селянин мав пару коней, то вдавалися до супряги. Що це означає? Однокінні селяни позичали один одному робочого коня, щоб коней вистачило на запряжку, й по черзі орали свої наділи. Зрештою, наприкінці середніх віків добробут багатьох селян помітно зріс. Вони вже не тулилися в мазанках, а жили в більш-менш пристойних будинках, краще харчувалися....
0 Переглянути

Нове життя — нові люди

7 Клас

У житті міських низів зберігалися риси селянського побуту і звичаїв. Інша справа — життя багатих бюргерів. Бюргери дедалі більше полюбляли комфорт і розкіш, але не виставляли їх напоказ. Свої будинки вони обставляли добротними меблями. Побут майже не відрізнявся від дворянського. Енергійні, ділові бюргери звикли цінувати час, який вони визначали вже не за сонцем, як селяни, а за годинником на міській ратуші. Якщо селянину було достатньо знати, що робиться в його селі, то бюргер підтримував зв’язки з іноземним купецтвом і знав, що діялося в світі. Він більше, ніж селянин, цікавився політикою, від якої залежав його добробут, а часом і життя. Городяни вміли не лише працювати, а й проводити своє дозвілля. Вони ходили на рицарські турніри, на прощу до християнських святинь, відвідували вистави у святкові дні, спортивні змагання. У будинках ратуш нерідко організовували для почесних гостей та сімей міської ради бенкети й танцювальні вечори (наприкінці середньовіччя для цього вже були окремі приміщення). Дивує наявність у смакові середньовічних городян разючих контрастів. До улюблених видовищ належали і виступи жонглерів — середньовічних мандрівних артистів, і моторошні публічні страти, дивитися на які ходили всією сім’єю. Нерви в середньовічної людини були міцними, до вигляду крові і смерті вона звикала з дитячих літ....
0 Переглянути

Бюргерство

7 Клас

Городяни поділялися на бюргерів і небюргерів. Бюргерами з ХІ—ХІІ ст. називали повноправних городян, які обирали й могли бути обраними в органи міського самоврядування. Бюргером ставав лише той, хто мав у місті свою садибу чи майстерню. До небюргерів належали всі інші городяни: слуги бюргерів, підмайстри, прикажчики, службовці, жебраки та ін. Бюргерство складалося з патриціїв, тобто міської верхівки, та цехових майстрів. До патриціїв належали великі землевласники, майновиті купці, сім’ї розбагатілих майстрів. Вони вважали себе ледь не пупом землі, у своєму побуті та поведінці наслідували рицарів. Але на відміну від справжніх сеньйорів жили вони не з праці залежних селян, а з торгівлі, лихварства, збору мита, тобто з того, що «благородне» дворянство зневажало. Тому як не пишалося своїм багатством купецтво (до речі, майже поголовно неграмотне), інші, особливо люди розумової праці, ставилися до нього не вельми шанобливо....
0 Переглянути

«Без грошей у город — сам собі ворог»

7 Клас

Іноді міста об'єднувалися в торгові союзи, наймогутнішим з яких стала в XIIІ—XIV ст. Ганза. До Ганзи входило майже 80 міст Північної Німеччини. Прибалтики і земель Нижнього Рейну (Гамбург, Росток, Любек та інші). У Європі переважала транзитна торгівля. Вона зосереджувалася переважно довкола двох великих торгових районів — Середземного, Балтійського й Північного морів. У середземноморській торгівлі брали участь Іспанія. Південна та Центральна Франція, Італія, Візантія, країни Сходу. Схід торгував переважно предметами розкоші, прянощами, вином, зерном, Захід — тканинами, золотом, сріблом, зброєю. Приторговували там також невільниками. До Балтійського та Північного морів доправляли свої товари міста Північно-Західної Русі (Новгород, Нарва, Псков. Полоцьк та ін.), Польщі, Східної Балтики (Рига, Ревель та ін.), Північної Німеччини, Скандинавії, Фландрії, Брабанту. Північних Нідерландів, Північної Франції та, особливо, Англії. Там торгували рибою, сіллю, хутром, вовною і сукном, льоном, воском, смолою, деревиною, а з XV ст. — і зерном....
0 Переглянути

Майстри, підмайстри, учні

7 Клас

Городяни мали в місті та його окрузі поля й городи, садки й виноградники, тримали корів і свиней, займалися бджільництвом і рибальством. Але, на відміну від селян, вони були передусім ремісниками: ковалями, бондарями, чоботарями, перукарями, пекарями, пивоварами, ткачами, кравцями, теслями, каменярами та ін. Від селян їх відрізняло ще й те, що вони виробляли свою продукцію на продаж, працювали на ринок. Ремісники об’єднувалися у свої професійні організації — цехи («спілки»). Навіщо це вони робили? Гуртом зручніше було захищатися від свавілля сеньйорів, а головне — від конкурентів, які прибували з інших міст. Попит на більшість ремісничих виробів був тоді мізерним, адже селяни самі забезпечували себе майже всім необхідним, тому конкуренція становила для майстра грізну небезпеку. У більшості західноєвропейських міст для охочих зайнятися ремеслом належність до цеху була обов’язковою. Неорганізованих ремісників (їх називали партачами) проганяли з міста....
0 Переглянути

Боротьба міст за самоврядування. Міста-комуни

7 Клас

Уся земля була власністю феодалів, тому й міста стояли на їхній землі і вважалися їхньою власністю. Місто було ніби васалом феодала. Городяни цілком залежали від його примх і апетитів, феодал намагався викачати з них якомога більше доходів. Це спонукало городян розпочати боротьбу за самоврядування міст, чи, як тоді говорили, за комуну. Впродовж Х—ХІІІ ст. комунальний рух став загальноєвропейським явищем. Що він собою являв? Понад 200 років виборювали незалежність жителі північнофранцузького міста Лана, яке з початку XII ст. стало власністю місцевого єпископа. В їхню боротьбу були втягнуті королі Людовик VII, Філіпп II Август та багато великих і дрібних феодалів. Зрештою, місто потрапило під управління королівських чиновників. Назви способи виборювання городянами незалежності своїх міст. Як були організовані міські комуни? Вони обирали свій магістрат, мали свій суд, свої військові сили, свої фінанси, самі встановлювали розмір податку і стягували його. Жителі міст-комун звільнялися від найтяжчих феодальних повинностей, але при цьому для селян приміської округи вони ставали «колективним сеньйором», примушували їх працювати на себе. Завдяки комунальному рухові у середньовічній Європі перемогло правило, за яким кожен, хто прожив у місті «рік і один день», ставав вільним....
0 Переглянути

«Коломия не село, Коломия — місто». А середньовічний Париж?..

7 Клас

Місто розташовувалося так, щоб його зручно було оточити захисною стіною, щоб і довкілля служило йому захистом. Перші середньовічні міста оточували земляним валом та дерев’яною огорожею, пізніші вже обносили однією, двома, а то й трьома кам'яними зубчатими стінами з круглими вежами. У місто, як і в феодальний замок, можна було потрапити лише через підйомний міст і вузькі ворота, які на ніч міцно закривали. Біля міських воріт бовваніла шибениця з тілами повішених — пересторога для тих, хто не ладить з правосуддям. Від воріт у місто вела вулиця, прокладена абияк і, звичайно, не мощена (бруківка з’явилася в європейських містах лише наприкінці середньовіччя). Посеред проїжджої частини вулиці — стічний рівчак зі смердючою гноївкою, яка витікала в нього з відхожих місць. У спеку на такій вулиці не продихнути через пилюку, а після дощу — ні проїхати, ні пройти. У середині XV ст. на одній з таких вулиць ледь не загинув зі своїм конем у непролазній багнюці імператор Фрідріх ПІ. Оскільки територія міста була невеликою (її обмежувала захисна стіна), криві міські вулиці прокладали вузькими, часом завширшки лише 1—2 м. На такій вулиці не завжди могли розминутися двоє перехожих. Удень у вулички сонячне проміння не проникало, вночі вони не освітлювалися й були царством злодіїв....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 37 38 39 40 41 42 43 44 45 ... 68
Назад

Навігація