Войти
Закрыть

Велика Британія у вікторіанську добу

9 Клас

Вікторія (1819-1901) — королева Великої Британії (1837-1901). Її 64-річне правління назвали «вікторіанською добою», «золотим віком» в історії країни. Королева Вікторія зміцнила монархічну владу, яка в першій третині XIX ст. перебувала в кризовому стані. У середині XIX ст. в Англії остаточно сформувалася двопартійна система. Країною почергово правили дві великі партії консервативна (колишні торі) і ліберальна (колишні віги). Роль уряду й прем’єр-міністра посилилася, а права монарха й палати лордів були ще більше обмежені. З початку XX ст. вирішальне слово при прийнятті законів належало палаті громад, а члени палати лордів могли лише зволікати із затвердженням законопроектів, однак не могли їх відхилити. Демократизація суспільно-політичного життя в країні відбувалася під тиском промислової й фінансової еліт, представники яких походили із середнього класу й «низів» і мали демократичний світогляд. Володіючи значними капіталами, вони були впливовими й поважними членами британського суспільства. На початку 1868 р. до влади прийшли консерватори, лідером яких упродовж багатьох років був Бенджамін Дізраелі. Консерватори перебували при владі з перервами з 1868 до 1905 р....
0 Переглянути

Німеччина наприкінці XIX - на початку XX ст.

9 Клас

Період німецької історії 1871-1918 рр. визначається вченими як «рубіж часу». Наприкінці XIX — на початку XX ст. Німеччина продовжувала жити за конституцією 1871 р. Правлячим у Німецькій імперії став юнкерський блок. Юнкери — великі землевласники-дворяни, поміщики — не тільки зуміли зберегти, а й значною мірою збільшили свій вплив і роль у державі. У руках дворянства опинилися уряд та інші органи влади, армія й дипломатія. Дворянство перетворило Пруссію на найпотужнішу державу Німецької імперії. Канцлер О. фон Бісмарк добре розумів, що владі необхідно спиратися не лише на земельну аристократію, а й на підприємців, фінансистів, які після індустріальної революції й об’єднання країни відігравали важливу роль. За часів Бісмарка в Німеччині були проведені прогресивні реформи, зокрема запроваджено єдину грошову систему, створено Імперський банк, зміцнено армію. Бісмарк був також автором пенсійної системи в Німеччині (1889), яка стала першою у світі офіційною системою соціального страхування. Саме завдяки канцлеру в Німеччині з’явилися лікарняні каси й декілька видів соціального страхування для робітників. Це одна з найкращих у світі систем, яка пережила дві світові війни, грошові реформи й елементи якої існують донині. Опорою влади в Німеччині були численні організації та партії. Так, Німецька консервативна партія об’єднала у своїх лавах великих землевласників, багатих промисловців, вищих чиновників та офіцерів і мала яскраво виражений монархічний та антиєврейський характер. Націонал-ліберальна партія обстоювала насамперед інтереси великої буржуазії (торговців, судновласників і тих, хто працював у важкій індустрії) і беззастережно підтримувала зовнішню політику уряду....
0 Переглянути

Франція

9 Клас

Причини й привід до початку війни. Після перемоги в австро-прусській війні 1866 р. Пруссія істотно зміцніла й утвердилася в ролі лідера в об’єднанні всіх німецьких держав, що неабияк непокоїло Наполеона III. Цим майстерно скористався Бісмарк, посіявши недовіру між Пруссією та Францією. Він був упевнений у британському, російському й італійському нейтралітеті та розпочав військові приготування. Готувалася до війни і Франція, проте повільно та неефективно. Безпосереднім приводом до війни стала боротьба за вакантний трон в Іспанії. У 1869 р. іспанський уряд запросив на нього прусського принца Леопольда Гогенцоллерна, родича короля Пруссії Вільгельма І. Франція висловила рішучий протест, і наступного року Леопольд офіційно відмовився прийняти іспанську корону. Наполеон III і Бісмарк були розчаровані таким мирним завершенням конфлікту, оскільки зникав привід до війни, якої вони обидва бажали. Французький імператор змушував Вільгельма І пообіцяти, що він ніколи не дасть згоди на коронування Леопольда на іспанський трон. Король, який у той час перебував у м. Емсі, відмовився надати такі гарантії. Повідомлення про це було відправлено телеграфом у Берлін Бісмарку, який зумисно спотворив запис слів Вільгельма І, надавши їм образливого для Франції звучання, і передав його до преси, а також поширив серед прусських закордонних місій. Зміст Емської депеші Бісмарка, як назвали цей документ, став відомий Наполеону III. 19 липня 1870 р. він оголосив Пруссії війну. Хід війни. Більшість європейців очікувала, що перемогу у війні здобуде Франція. Однак прусське військо під командуванням генерала Мольтке було добре вишколене, а німецька артилерія кількісно переважала французьку....
0 Переглянути

Матеріал до практичного заняття 3. Еволюція європейського соціалістичного руху: від радикальних до поміркованих форм і легальної парламентської діяльності

9 Клас

Утопічні соціалісти (А. Сен-Симон, Ш. Фур’є, Р. Оуен та ін.), викриваючи вади тогочасного суспільства, малювали райдужну картину світлого майбутнього людства. У ньому замість хаосу, насилля й експлуатації мала б панувати добросовісна колективна праця й справедливий розподіл вироблених матеріальних благ. Причому досягнення ідеалу утопісти не обумовлювали необхідністю встановлення диктатури. Навпаки — свобода, на їхню думку, була природним шляхом до щастя. Інший сценарій розвитку суспільства запропонував творець комуністичної ідеології Карл Маркс. Він розробив власну, як виявилося, також утопічну, модель перебудови суспільства. Корінь зла К. Маркс убачав у приватній власності й експлуатації приватними власниками найманих робітників. Метою проголошувалося насильницьке встановлення класово рівного суспільства й знищення експлуататорського, на думку К. Маркса, класу буржуазії. Карл Генріх Маркс (1818-1883) — німецький економіст, філософ, політичний журналіст. Народився в прусському м. Трірі, де і закінчив гімназію. Навчався в Боннському й Берлінському університетах; захистив докторську дисертацію. Певний час працював редактором у газеті. Був одружений з племінницею засновника концерну «Філіпс». Молода сім’я переїхала до Парижа, де він познайомився з Фрідріхом Енгельсом, з яким його до кінця життя поєднувала спільна робота. У період революцій 1848-1849 рр., змінивши декілька місць проживання, повернувся до Німеччини. Знову спробував (невдало) займатися журналістикою. Був висланий з Німеччини за революційні погляди. Транзитом через Париж у 1849 р. виїхав до Лондона, де жив до кінця життя. У 1864 р. заснував Міжнародне товариство робітників. У 1867 р. вийшов друком перший том його знаменитого «Капіталу». Другий і третій томи «Капіталу» Ф. Енгельс видав уже після смерті К. Маркса....
0 Переглянути

Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку світу в останній третині XIX — на початку XX ст.

9 Клас

У текстильній промисловості наприкінці XIX ст. з’явився автоматичний ткацький верстат. У сфері пошиття одягу та взуття, поліграфії відбувалася автоматизація виробництва. У консервному й сірниковому виробництвах впроваджено потокову систему. Важливу роль у розвитку машинобудування відіграло винайдення конвеєра, завдяки якому стрімко зросли темпи складання автомобілів, що здешевило виробництво й зробило їх доступнішими. Загалом потокове виробництво змінило характер заводського обладнання: відтоді деталі в машинобудуванні (гвинти, шайби, болти) виготовляють за допомогою спеціалізованих верстатів. Наукові відкриття й технічні досягнення зумовили появу нових галузей виробництва — хімічної, електротехнічної та ін. Створювалася обчислювальна техніка, з’явилося виробництво синтетичних матеріалів. Ці досягнення стали основою виробництва в наступному XX ст. Унаслідок індустріальної революції у виробництві почали більше використовувати природні й нові хімічні ресурси, зокрема легкі метали, нові сплави й синтетичні матеріали (наприклад, пластмаси), а також нові джерела енергії. Водночас з’явилися розробки нового обладнання та інструментів, що сприяло появі автоматизованих фабрик. Зазнало змін і право власності на засоби виробництва. Олігархічна власність, характерна для промисловості в першій половині XIX ст., поступилася місцем ширшому розподілу власності шляхом придбання окремими людьми, страховими компаніями й іншими установами акцій заводів і фабрик, залізниць тощо....
0 Переглянути

Утворення незалежних держав у Латинській Америці

9 Клас

Під назвою Латинська Америка мають на увазі сукупність країн, розташованих у Південній, Центральній і частково Північній Америці й на островах Вест-Індії, усього понад 30 країн. Історію цих країн, незважаючи на їхню певну регіональну відокремленість, варто розглядати як невід’ємну складову історії західного світу. Ланкою такого єднання є католицизм і перенесена з Європи «габсбурзька модель» державного устрою. І це не випадково, адже першими європейськими країнами, які заснували колонії в Латинській Америці, були Іспанія та Португалія. Відтоді все життя в колоніях підпорядковувалося інтересам і потребам метрополій. Латинська Америка для іспанців і португальців була насамперед постачальником коштовних і кольорових металів, джерелом отримання продукції плантаційного господарства: бавовни, цукру, рису, прянощів тощо. У латиноамериканських колоніях швидко розвивалася добувна промисловість, особливо королівські копальні. Натомість обробна промисловість майже не розвивалася, до того ж була заборонена торгівля між самими колоніями. У політичному плані в колоніях панував деспотизм влади, жорстка ієрархія між колонізаторами, з одного боку, і місцевим населенням — з іншого. Ідеї демократії й лібералізму не пустили глибокі корені у свідомість більшості населення континенту; авторитет сили домінував над авторитетом колективного рішення. Ці особливості витворили в регіоні незвичну й неповторну державну модель, яку умовно можна назвати латиноамериканізмом. Латиноамериканський лібералізм не привів до докорінних суспільних змін. Основна маса населення, як і раніше, не брала участі в політичному житті; ліберальна політична традиція перепліталася з консервативною, чим пояснювалася відсутність серйозних соціальних конфліктів....
0 Переглянути

Сполучені Штати Америки

9 Клас

Політичне згуртування Сполучених Штатів Америки збіглося із завершенням індустріального становлення країни. США жили за конституцією 1787 р., яка врівноважувала автономію штатів і сильну центральну владу. Законодавча влада належала конгресу, який складався з двох палат. Палату представників обирало населення штатів, а членів сенату обирали парламенти штатів. Палата представників і сенат мали рівні права. Головою виконавчої влади був президент, який обирався на чотирирічний термін загальним голосуванням у всіх штатах і міг бути обраний удруге. Він був главою держави й очолював уряд. Також президенту доручалося верховне командування збройними силами країни. У разі обґрунтованого звинувачення в зраді, хабарництві й інших тяжких злочинах президент міг бути усунутий від влади. Це правило поширювалося й на міністрів уряду. Третьою гілкою влади в США був суд. Паралельно із судами штатів діяла федеральна судова система, що складалася з районних та окружних судів. Конгрес надав Верховному суду право скасовувати будь-який закон, що порушував конституцію, а також видавати накази, обов’язкові для органів виконавчої влади, уключаючи президента й міністрів....
0 Переглянути

Російська імперія в першій половині XIX ст.

9 Клас

В управлінні країною російський цар спирався на централізований і впорядкований бюрократичний апарат, створений ще в XVII ст.: міністрів, призначених царем радників, вищу знать і бюрократію. У країні звичним явищем була часта зміна складу уряду. Державна рада була дорадчим законодавчим органом, її члени призначалися пожиттєво. Виконавчий орган — Рада міністрів — мав дорадчі функції. Сенат, створений ще за Петра І, виконував функції Верховного суду, а сенатори, призначені пожиттєво царем, мали ознайомлювати громадськість з новими законами, тлумачити їх і контролювати виконання. Цар Олександр І (1801-1825) на початку свого правління намагався справити враження реформатора: надав право купівлі землі представникам купецтва, міщанам, вільним селянам; узаконив право відпускати селян на волю за обопільною згодою поміщика й селянина; обмежив кріпосне право в Балтії; скасував право засилати селян у Сибір; розширив мережу шкіл з безкоштовною початковою освітою. Великим випробуванням для Росії стала війна 1812 р. з Наполеоном, який на той час завоював майже всю Європу. У червні 1812 р. 600-тисячна багатонаціональна армія французького імператора вступила на територію Росії. Три російські армії перебували на значній відстані одна від одної (армія, розміщена на території України, узагалі не могла брати участь у війні, бо Наполеон не пішов в Україну). Дві російські армії, уникаючи вирішального бою з французами, почали відступати в глиб Росії й на початку серпня з’єдналися під Смоленськом. Тут російські війська зазнали поразки й мусили продовжити відступ....
0 Переглянути

Об’єднання Італії

9 Клас

Головною подією в історії Італії XIX ст. стало політичне об’єднання країни. Упродовж декількох століть на території Італії вирували загарбницькі війни європейських держав, у результаті яких на Апенінському півострові панувала Австрія. Через збереження феодальних порядків та іноземне панування на початку XIX ст. Італія була поділена на декілька держав. Власне, територія, яку ми нині називаємо Італією, ще в середині XIX ст. була більшою мірою географічним поняттям, закутком Європи. На відміну від Німеччини, на території якої існувала велика європейська держава — Пруссія, що змогла стати центром об’єднання країни, в Італії такого об’єднавчого центру не було. Сардинське королівство, хоч і вирізнялося з-поміж інших, усе ж не могло претендувати на статус великої держави. За принципом «ворог мого ворога — мій друг» ситуативним союзником італійських націоналістів в їхній боротьбі за об’єднання була Франція, адже обидві держави мали спільного ворога — Австрію. Для Франції підтримка Італії була проявом не благородства, а винятково тверезого розрахунку й бажання мати природного союзника по той бік Альп. До революції 1848 р. чимало політиків і простих людей мали надії на те, що лідером Рисорджименто, постаттю, довкола якої можуть згуртуватися прихильники об’єднання, буде Папа Римський. Однак у ході революції, а надто після неї, ці очікування зійшли нанівець. Пій IX, який на початку свого правління виголосив багато ліберальних обіцянок, усе більше відходив від них, засуджував нові явища не тільки в житті, а й у філософії та інших науках. Папа навіть проголосив, незважаючи на незгоду багатьох єпископів, догмат про непогрішність Папи Римського щодо віри й моралі....
0 Переглянути

Об’єднання Німеччини

9 Клас

Поразка революції 1848 р. повернула об’єднання Німеччини до часів Віденського конгресу 1815 р. Проте інтереси індустріального розвитку потребували запровадження в усіх німецьких землях свободи пересування, єдиної системи мір і ваг, скасування залишків цехових привілеїв тощо. Суперництво між двома найбільшими німецькими державами Австрією та Пруссією — спричинило умовний поділ німецьких земель на Велику Німеччину, яка перебувала під впливом Австрії, і Малу Німеччину під впливом Пруссії. Однак упродовж багатьох років німці плекали мрію про об’єднання Німеччини. На той час теоретично існувало три шляхи втілення цієї мрії. Перший шлях, коли глави всіх, майже чотирьох десятків, німецьких держав відмовилися б від своєї незалежності й об’єдналися, щоб сформувати єдину націю та єдину державу. Але це навряд чи було можливо, бо жодна з цих держав не бажала взяти на себе таку ініціативу. Століттями головною державою в Центральній Європі була Австрія, і малі держави, а надто на півдні Німеччини, уважали її лідером. Австрія була переконана, що право на лідерство належить їй цілком справедливо; королівська родина - давній монарший дім Габсбургів — була готова стати провідною силою об’єднаної Німеччини. Проте було малоймовірно, що саме Австрія стане «магнітом», який притягне до себе інші німецькі держави. По-перше, австрійські провінції населяли не тільки німці, а й українці, поляки, угорці, італійці, хорвати, чехи. Насправді в Австрійській імперії проживало значно більше підданих інших національностей, ніж німецьких підданих австрійського імператора. Недаремно імперію образно називали «клаптиковою». Отже, національний чинник робив роль Австрії як об’єднувачки всієї Німеччини вкрай проблематичною. По-друге, перешкодою до реалізації сценарію об’єднання Німеччини під зверхністю Австрії було відверте небажання північнонімецького Прусського королівства визнати австрійське лідерство....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 20 ... 40
Назад

Навігація