Войти
Закрыть

Франція в XI—XV століттях. Столітня війна

7 Клас

Після Верденського поділу імперії Карла Великого правителі Франції бажали панувати в Європі. Однак на шляху до своєї мети вони зустрілися з двома неподоланними перешкодами. Перша — це феодальна роздробленість країни. Герцоги Аквітанії, Бургундії, графи Тулузи, Шампані, Фландрії та інші впливові феодали визнавали королів «першими серед рівних», але не головними. Другою перешкодою стали руйнівні набіги норманів. Уже в 845 р. вікінги здобули та розграбували місто Париж. Страждали й інші адміністративні й торгові центри. Наприклад, упродовж IX ст. Нант нищили 6 разів. «Перші серед рівних» не могли зупинити жорстоких нападників, тому джерела зафіксували їх глузливі прізвиська: Карл І Лисий, Людовик II Заїка, Карл III Простакуватий (у 911 р., як ви пам’ятаєте, саме він віддав Нормандію данцеві Роллону). У 987 р. на троні опинився Гуго Капет, який започаткував династію Капетингів. Укладаючи шлюби з іншими європейськими вінценосними сім’ями (скажімо, Генріх І одружився з Анною, донькою руського князя Ярослава Мудрого) та опираючись на вірну знать, нащадки родини зуміли втримати владу. Якщо в першій половині XII ст. французького короля ще могли пограбувати в лісі (ота неприємна оказія сталася з Людовиком VI), то вже з Філіпом II Августом (1180-1223) такого аж ніяк не могло трапитися. Він розширив кордони, підкорив Нормандію та Прованс, поскуповував графства, забрав помістя у феодалів, які зрадили, вигнав із країни юдеїв, привласнивши їхнє майно. А ще — започаткував Королівську раду, яка об’єднала вірних рицарів і знавців законів, Скарбничу палату, службовці якої контролювали прибутки....
0 Переглянути

Реконкіста. Династична унія Ізабелль І і Фернандо II та утворення Королівства Іспанія

7 Клас

Як уже йшлося в одному з попередніх параграфів, у 709 р. араби висадилися на території Піренейського півострова та розпочали його конкісту («завоювання»), У 711 р. мусульманські війська перемогли армію Вестготського королівства. Король загинув, знать перейшла на бік переможців, вливаючись в їх бойові лави та приймаючи іслам. За кілька років чи не вся колишня римська провінція Іспанія опинилася під владою іновірців. Але вже в 718 р. християни завдали їм відчутної поразки в битві поблизу поселення Ковадонга. Той рік уважають точкою відліку Реконкісти — поступового звільнення з-під мусульманського володарювання. Однак, якщо півострів «втратили» за неповних сім років, то відвоювати його в маврів (так іспанці називали арабів) удалося лише за понад сім століть. Реконкіста стартувала з гірських районів північної Іспанії. Позаяк у височинах арабській кінноті не вдавалося проявити свої кращі бойові якості, королівства Арагон, Кастилія, Леон і Наварра зуміли вистояти у виснажливій боротьбі із загарбниками. Окрім того, іспанцям надходила допомога з Франції, Італії та Німеччини. Європейські рицарі активно брали участь у поверненні християнських земель, тому вже в Х-ХІ ст. успіхи Реконкісти стали очевидними. Однак у 1086 р. ситуацію змінила гірка невдача християн у битві поблизу поселення Саграхас (Заллак). Чи не вперше у світовій історії ворожі сторони домовилися про день протиборства. Араби не бажали брати зброю в руки в п’ятницю. Юдеї, яких налічувалося чимало у війську мусульман, протестували проти кровопролиття в суботу. Християни ж не хотіли січі в неділю. Зрештою, обрали понеділок, що виявився для рицарів трагічним. Великі втрати, яких вони зазнали, ще на століття сповільнили процес відвоювання. Лише в 1212 р. в битві поблизу містечка Лас-Навас-де-Толоса, іспанці здолали збройні сили маврів. Відтоді араби перейшли до оборони, реконкістадори ж тіснили їх на південь....
0 Переглянути

Хрестові походи. Держави хрестоносців на Сході. Духовно-рицарські ордени

7 Клас

У XI ст. узбережжя Середземного моря належало християнським і мусульманським країнам, Візантійській імперії. Жителі занедбаних європейських містечок із заздрістю слухали напівказкові розповіді про багатства Сходу. Паломники й купці захоплено повідомляли про місто Єрусалим, у якому був Гріб Господній. Хоча арабські володарі загалом не чинили перешкод прочанам і торговцям, думка про повернення Святої землі (переважно сучасної Палестини) укорінилася в головах християн. Ситуацію підігріло вторгнення турків-сельджуків, які завдали поразок як арабам, так і візантійцям. Становище Візантії виявилося настільки складним, що імператор звернувся по допомогу до Риму. Папи зрозуміли це прохання по-своєму. Навіть коли ромеї зупинили натиск нападників, римське духовенство вважало, що потрібно вирушати рятувати східних одновірців. До того ж, переможна визвольна оборудка відвернула би увагу рицарів, які безперестанку гризлися в Європі. Зваживши ймовірні плюси майбутньої війни, в 1095 р. Папа Римський Урбан II на Клермонському соборі оголосив про початок хрестового походу. Хрестові походи — це воєнні кампанії християн на Схід для визволення Святої землі з-під влади мусульман. Задум Урбана II спрацював. Рицарі й простолюдини нашивали хрести на власних одежах, озброювалися та натовпами ринули в Палестину. Спочатку бойове щастя було на боці європейців. Між турками-сельджуками розгорілася внутрішня колотнеча, тому під час Першого хрестового походу (1096-1099 рр.) християнське воїнство захопило місто Єрусалим (1099 р.) та прилеглі терени. Однак встояти під тиском мусульман не вдалося. Другий хрестовий похід (1147—1149 рр.) завершився поразкою. Третій (1189-1192 рр.) очолили видатні правителі: німецький імператор Фрідріх І Барбаросса, французький король Філій II Август та англійський — Ричард І Левине Серце. Проте через суперечки та чвари вони також не досягли успіху. Території, захоплені раніше, поступово відвойовували попередні володарі....
0 Переглянути

Скандинавія в Середньовіччі. Походи вікінгів та їхні завоювання

7 Клас

У Середньовіччі скандинавами називали предків сучасних данців, шведів та норвежців, тобто тих, які населяли територію Скандинавського півострова і Данського архіпелагу. Зважаючи на несприятливі географічні умови, їм постійно доводилось протистояти примхам природи. Оскільки орних земель було обмаль, від голоду рятували багатства північних морів. Узбережжями Норвегії і частково Швеції тягнулися фіорди — вузькі глибокі затоки, що ідеально підходили для облаштування портів. Віддавна рибалячи, скандинави швидко і досконало освоїли довколишні води. Здобуті навички мореплавства допомагали налагоджувати торгові шляхи та зв’язки. Також місцеві жителі полювали, займалися скотарством, хоча ці заняття поступалися воєнній справі. Щоб виживати в суворому довкіллі, скандинави гуртувалися в общини. Основою будь-якої общини було господарство вільних селян (бондів). Для захисту бонди утворювали фольки — народні ополчення, у які набирали воїнів з чітко окреслених територій. Командували ополченнями ярли, титули яких згодом стали спадковими. Кілька фольків утворювали «королівство», очолюване конунгом, якого обирали на посаду. Конунг ніс відповідальність за долю підданих. Так, якщо був неврожай або воєнна поразка, його могли звинуватити у всіх гріхах і стратити (тобто символічно принести в жертву). Якщо ж він хотів би «утвердити насилля замість права», кожен бонд отримував стрілу як знак того, що порушника необхідно схопити та вбити. За неможливості вбивства його назавжди проганяли з рідного краю. У північному суспільстві поважали жінок. Вони часто залишалися в домі самі, а тому, щоб за потреби захиститися, навчилися битися зі зброєю в руках (навіть — із важкими сокирами), та могли разом із чоловіками захищатися від ворогів....
0 Переглянути

Середньовічні держави: від роздробленості до станово-представницьких монархій

7 Клас

У періоди раннього та високого Середньовіччя королі не могли похвалитися авторитетом і міцною владою. Зокрема, їм важко вдавалося виконувати два ключові обов’язки — забезпечувати мир та гарантувати дотримання законів. Самоуправство, насильство, грабунки — це «візитки» тієї доби. Вироки судів, укази можновладців виконувалися абияк. Громадяни часто вчиняли самосуди, вдавалися до кровної помсти, для встановлення справедливості проводили «судові поєдинки» (двобої, перемога в яких визначала, на чиєму боці правда). Чи не в кожному регіоні порушення і злочини каралися за місцевими традиціями. Скажімо, кутюми (звичаєві правила: спочатку — усні, згодом — письмові) у Франції проіснували аж до 1804 р., коли їх витіснив кодекс (збірник законів) Наполеона Бонапарта. Загалом складається враження, що тоді нікого не цікавило правосуддя так, як розуміємо його ми. Повелителі теж не відставали від підданих. Вони воліли за краще змагатися в збройних сутичках, аніж вирішувати суперечки мирними законними способами. Наприклад, у 1282 р. за володіння Сицилійським королівством відбулася дуель між Педро III Арагонським і Карлом Анжуйським. Спершу дуелянти домовилися битися один на один, але Карл заявив, що молодший за віком, здоровіший, а тому не бажає безславної здобичі. Тоді вирішили привести із собою по сотні кращих рицарів і зустрітися біля міста Бордо, що у Франції, але забули узгодити час початку «судового поєдинку». Вранці на поле бою прибув Карл і, не побачивши супротивника, оголосив про свою перемогу. Після обіду з’явився Педро III і за відсутності опонента заявив, що Сицилійське королівство належить йому....
0 Переглянути

Організація християнської церкви в Середньовіччі у V–XI ст.

7 Клас

Догма — від однойменного грецького слова, що означає «думка», «учення», «постанова»; вчення або твердження, яке сприймається як вічна незмінна й незаперечна правда; основне твердження якої-небудь релігії. Єпархія — від однойменного грецького слова, що означає «уділ», «округ»; церковно-адміністративний округ, що ним управляє єпископ. Єресь — від грецького слова «айресіс» — «вибір», «напрямок», «школа», «переконання», «осягання» тощо; те, що позбавлене здорового глузду, дурниця; відступ від загальновизнаних поглядів; учення, що суперечить догмам, правилам панівної церкви. Інвеститура — від латинського слова «інвестіо» — «одягати»; урочиста процедура надання васалові феоду чи посади. Церковна ієрархія — від поєднання слів «церковний» та «ієрархія» — «священна влада»; ступені (сходинки, щаблі) священства та підлеглості в християнських церквах....
0 Переглянути

Повсякденне життя середньовічної Європи. Рицарі. Торгівля. Ремісники та селяни

7 Клас

Ганза (Ганзейська унія/Ганзейський союз, Любецька унія, Німецька Ганза, Любецька Ганза) — від німецького слова «ганзе» — «союз», «товариство»; з ХІІ-ХІІІ ст. об’єднання вільних німецьких міст та купців Північної Європи для захисту торгівлі. Гільдія — від німецького слова «гільде» — «об’єднання»; у Західній Європі об’єднання купців і ремісників для захисту своїх інтересів або привілеїв. Лихварство — від давньослов’янського слова «лихва» — «надлишок» або готського «лихтва» — «прибуток»; надання грошової позики з умовою сплати за неї відсотків. Майстер — від латинського «магістер» — «навчитель», «начальник», згодом — від німецького «майстер» — «майстер»; вправний фахівець з якого-небудь ремесла. Підмайстер — ремісник, який не мав власної майстерні і працював у наймах або помічником майстра. Учень — від однойменного давньослов’янського слова, що означало «послідовник»; особа, яка навчається певному ремеслу. Цех — від німецьких слів «цехе», «цейхен» — «знак», «прапор»; об’єднання ремісників однієї чи споріднених спеціальностей для захисту своїх прав та інтересів....
0 Переглянути

Середньовічне західноєвропейське суспільство. Феодалізм

7 Клас

Васалітет — відносини особистої залежності одних землевласників (васалів) від інших (сеньйорів). Васал — землевласник, який одержав від заможнішого землевласника (сеньйора, сюзерена) сільськогосподарські угіддя, маєтки й заступництво, за що виконував повинності й зобов’язання. Сеньйор, сюзерен — великий землевласник, якому належали обширні сільськогосподарські угіддя, маєтки і право влади на підлеглих територіях. Міська комуна — від латинського слова «комуна» — «спільнота», «громада»; міська громада, яка домоглася від власника права самостійно управляти, тобто розв’язувати свої внутрішні та зовнішні проблеми. Суспільний стан — велика група людей, які наділені спільними правами, обов’язками, мають приблизно рівні майнові можливості. Феод — від давньонімецьких слів «фе» — «вірність» та «од» — «володіння»; грошова плата або земельні володіння, які надавалися у спадкову власність і за які потрібно було нести службу (здебільшого військову) та виконувати повинності. Феодалізм — суспільний устрій, коли заможні власники (феодали) розпоряджалися великими земельними угіддями, маєтками й підданими та здійснювали владу на підлеглих територіях і в державі. Феодальна драбина — по-іншому «феодальна ієрархія», «феодальна піраміда», «феодальні сходи»; система взаємозалежностей за правилом «сеньйор-васал», де на вищих «щаблях», «сходах» перебували найбагатші та найвпливовіші, на нижчих — «середні», на ще нижчих — «дрібні» й невпливові феодали....
0 Переглянути

Людина і природа в Середньовіччі

7 Клас

Якби людині античних часів раптом удалося потрапити в ранньосередньовічну Європу, її здивувало б те, що вона могла там побачити. Буденність простолюду була нестерпною, сповненою поневірянь унаслідок постійних війн і чвар «варварських» королів та їх підлеглих чиновників. Занепали міста, знелюдніли села, оточені мурами, аби зведеними для убезпечення від раптових розбійницьких чи ворожих набігів. Географічні особливості та кліматичні чинники зумовлювали певні відмінності у веденні господарства. Землеробство не скрізь могло забезпечувати харчами. Орали здебільшого перелоги, тобто цілинні, необроблювані раніше землі. Навіть там, де їх обробляли, залишали у спокої на два роки, щоби природа відновлювала родючість. За зрошувальними каналами й дамбами ніхто не доглядав. Унаслідок цього значно збільшилися обшири боліт. За відсутності сухопутних шляхів мандрівники плавали річками, які часто слугували і додатковими джерелами добування їжі, і оборонними перешкодами, і державними кордонами, і торговельними маршрутами. Найбільшим другом та воднораз і ворогом ранньосередньовічної людини був ліс. У деяких регіонах Європи дерева швидко «відвойовували» полишені землеробами простори. У Центрально-Східній та Північній Європі вони перетворилися в густі непроникні царства, куди неозброєні навіть не потикалися. Із деревини зводили чи не усі тодішні будівлі. Дерево живило рятівний вогонь, на якому готували страви, яким зігрівали домівки суворими зимами. Ліси також «постачали» їжу, бо там полювали на дичину, м’ясо якої неодмінно входило до середньовічного раціону. Окрім того, в лісах добували бортний мед (від лісових бджіл), збирали ягоди, гриби, кедрові горіхи, жолуді, що ними годували свиней. Зграї вовків, ведмеді та інші дикі звірі завдавали відчутної шкоди господарству, а іноді нападали і на людей. У заростях дерев ховалися грабіжники. Казки й легенди розповідали про дивовижних і небезпечних мешканців хащ. Там, як уявлялося, ховалися відьми, відлюдники, язичники, які поклонялися деревам і гаям. Разом із реальними вепрами та оленями, начебто уживалися фантастичні єдинороги, дракони, кентаври, феї, гноми, грифони і чимало тих, зустріч з ким не віщувала нічого доброго....
0 Переглянути

Арабський халіфат

7 Клас

Аравійський півострів — найбільший в Азії. Із заходу його омивають хвилі Червоного моря, зі сходу — води Перської та Оманської заток, а з півдня — Аденська затока й Аравійське море. Півострів поєднує кілька великих регіонів, що різняться природними умовами. Південна Аравія (або Ємен) віддавна славилася родючими ґрунтами, багатими рослинністю. Там також мешкали численні тварини: верблюди, антилопи, газелі, тигри, леви, гієни, вовки, лиси, зайці, віслюки, страуси тощо. Місцеві жителі займалися поливним землеробством, виготовляли ладан (пахощі, які отримували, переробляючи смолу дерев), що його дотепер використовують під час релігійних обрядів. У прибережному гірському регіоні — Омані — розкинулися зручні затоки, завдяки яким велася торгівля. Західна Аравія (або Хіджаз) розташована на північному узбережжі Червоного моря. Землі там бідні, без річок, тому сільським господарством займалися лише довкола невеликих оаз. Натомість здебільшого ловили рибу, добували корали, які годилися для ювелірних виробів і прикрас. Решта півострова — це величезна Аравійська пустеля, де вдень температура подекуди могла сягати +60° С, а вночі спадала аж до заморозків. Попри все, Аравію не варто вважати бідною. Там вирощували лікарські та пряні рослини — алое, корицю, шафран. У гірських місцевостях залягали поклади золота, срібла, заліза, міді, свинцю, білого мармуру. Розгалужені караванні шляхи з’єднували її з Китаєм, Індією та Африкою....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 127 128 129 130 131 132 133 134 135 ... 317
Назад

Навігація