Войти
Закрыть

«Хліб — усьому голова»

7 Клас

Середньовічна Європа жила переважно з сільського господарства. Її землеробство аж до XIX ст. було примітивним, техніку в ньому не використовували. Знаряддя праці залишалися прапрадідівськими. Землю спушували абияк, й не удобрювали, проте хотіли, щоб вона добре родила. Звісно, за таких умов врожаї були вкрай низькими. Але при тому серед селян панували споживацькі настрої. Злидні й голод залишалися для селян повсякденною реальністю. Усе ж зміни на краще відбувалися й на селі. Удосконалили плуг, щоб ним краще було орати землю. З’явилися хомут і збруя. Відтоді можна було впрягати в плуг чи віз не лише дужих, але неквапливих волів, а й коней. Це пришвидшило оранку й дало змогу доправляти на віддалені ринки продукцію, яка швидко псувалася. Недаремно хомут зажив слави «батька торгівлі та ринку». Селяни жили громадами й допомагали один одному по господарству (гуртом будували хати, копали колодязі тощо). Оскільки не кожен селянин мав пару коней, то вдавалися до супряги. Що це означає? Однокінні селяни позичали один одному робочого коня, щоб коней вистачило на запряжку, й по черзі орали свої наділи. Зрештою, наприкінці середніх віків добробут багатьох селян помітно зріс. Вони вже не тулилися в мазанках, а жили в більш-менш пристойних будинках, краще харчувалися....

Нове життя — нові люди

7 Клас

У житті міських низів зберігалися риси селянського побуту і звичаїв. Інша справа — життя багатих бюргерів. Бюргери дедалі більше полюбляли комфорт і розкіш, але не виставляли їх напоказ. Свої будинки вони обставляли добротними меблями. Побут майже не відрізнявся від дворянського. Енергійні, ділові бюргери звикли цінувати час, який вони визначали вже не за сонцем, як селяни, а за годинником на міській ратуші. Якщо селянину було достатньо знати, що робиться в його селі, то бюргер підтримував зв’язки з іноземним купецтвом і знав, що діялося в світі. Він більше, ніж селянин, цікавився політикою, від якої залежав його добробут, а часом і життя. Городяни вміли не лише працювати, а й проводити своє дозвілля. Вони ходили на рицарські турніри, на прощу до християнських святинь, відвідували вистави у святкові дні, спортивні змагання. У будинках ратуш нерідко організовували для почесних гостей та сімей міської ради бенкети й танцювальні вечори (наприкінці середньовіччя для цього вже були окремі приміщення). Дивує наявність у смакові середньовічних городян разючих контрастів. До улюблених видовищ належали і виступи жонглерів — середньовічних мандрівних артистів, і моторошні публічні страти, дивитися на які ходили всією сім’єю. Нерви в середньовічної людини були міцними, до вигляду крові і смерті вона звикала з дитячих літ....

Бюргерство

7 Клас

Городяни поділялися на бюргерів і небюргерів. Бюргерами з ХІ—ХІІ ст. називали повноправних городян, які обирали й могли бути обраними в органи міського самоврядування. Бюргером ставав лише той, хто мав у місті свою садибу чи майстерню. До небюргерів належали всі інші городяни: слуги бюргерів, підмайстри, прикажчики, службовці, жебраки та ін. Бюргерство складалося з патриціїв, тобто міської верхівки, та цехових майстрів. До патриціїв належали великі землевласники, майновиті купці, сім’ї розбагатілих майстрів. Вони вважали себе ледь не пупом землі, у своєму побуті та поведінці наслідували рицарів. Але на відміну від справжніх сеньйорів жили вони не з праці залежних селян, а з торгівлі, лихварства, збору мита, тобто з того, що «благородне» дворянство зневажало. Тому як не пишалося своїм багатством купецтво (до речі, майже поголовно неграмотне), інші, особливо люди розумової праці, ставилися до нього не вельми шанобливо....

«Без грошей у город — сам собі ворог»

7 Клас

Іноді міста об'єднувалися в торгові союзи, наймогутнішим з яких стала в XIIІ—XIV ст. Ганза. До Ганзи входило майже 80 міст Північної Німеччини. Прибалтики і земель Нижнього Рейну (Гамбург, Росток, Любек та інші). У Європі переважала транзитна торгівля. Вона зосереджувалася переважно довкола двох великих торгових районів — Середземного, Балтійського й Північного морів. У середземноморській торгівлі брали участь Іспанія. Південна та Центральна Франція, Італія, Візантія, країни Сходу. Схід торгував переважно предметами розкоші, прянощами, вином, зерном, Захід — тканинами, золотом, сріблом, зброєю. Приторговували там також невільниками. До Балтійського та Північного морів доправляли свої товари міста Північно-Західної Русі (Новгород, Нарва, Псков. Полоцьк та ін.), Польщі, Східної Балтики (Рига, Ревель та ін.), Північної Німеччини, Скандинавії, Фландрії, Брабанту. Північних Нідерландів, Північної Франції та, особливо, Англії. Там торгували рибою, сіллю, хутром, вовною і сукном, льоном, воском, смолою, деревиною, а з XV ст. — і зерном....

Майстри, підмайстри, учні

7 Клас

Городяни мали в місті та його окрузі поля й городи, садки й виноградники, тримали корів і свиней, займалися бджільництвом і рибальством. Але, на відміну від селян, вони були передусім ремісниками: ковалями, бондарями, чоботарями, перукарями, пекарями, пивоварами, ткачами, кравцями, теслями, каменярами та ін. Від селян їх відрізняло ще й те, що вони виробляли свою продукцію на продаж, працювали на ринок. Ремісники об’єднувалися у свої професійні організації — цехи («спілки»). Навіщо це вони робили? Гуртом зручніше було захищатися від свавілля сеньйорів, а головне — від конкурентів, які прибували з інших міст. Попит на більшість ремісничих виробів був тоді мізерним, адже селяни самі забезпечували себе майже всім необхідним, тому конкуренція становила для майстра грізну небезпеку. У більшості західноєвропейських міст для охочих зайнятися ремеслом належність до цеху була обов’язковою. Неорганізованих ремісників (їх називали партачами) проганяли з міста....

Боротьба міст за самоврядування. Міста-комуни

7 Клас

Уся земля була власністю феодалів, тому й міста стояли на їхній землі і вважалися їхньою власністю. Місто було ніби васалом феодала. Городяни цілком залежали від його примх і апетитів, феодал намагався викачати з них якомога більше доходів. Це спонукало городян розпочати боротьбу за самоврядування міст, чи, як тоді говорили, за комуну. Впродовж Х—ХІІІ ст. комунальний рух став загальноєвропейським явищем. Що він собою являв? Понад 200 років виборювали незалежність жителі північнофранцузького міста Лана, яке з початку XII ст. стало власністю місцевого єпископа. В їхню боротьбу були втягнуті королі Людовик VII, Філіпп II Август та багато великих і дрібних феодалів. Зрештою, місто потрапило під управління королівських чиновників. Назви способи виборювання городянами незалежності своїх міст. Як були організовані міські комуни? Вони обирали свій магістрат, мали свій суд, свої військові сили, свої фінанси, самі встановлювали розмір податку і стягували його. Жителі міст-комун звільнялися від найтяжчих феодальних повинностей, але при цьому для селян приміської округи вони ставали «колективним сеньйором», примушували їх працювати на себе. Завдяки комунальному рухові у середньовічній Європі перемогло правило, за яким кожен, хто прожив у місті «рік і один день», ставав вільним....

«Коломия не село, Коломия — місто». А середньовічний Париж?..

7 Клас

Місто розташовувалося так, щоб його зручно було оточити захисною стіною, щоб і довкілля служило йому захистом. Перші середньовічні міста оточували земляним валом та дерев’яною огорожею, пізніші вже обносили однією, двома, а то й трьома кам'яними зубчатими стінами з круглими вежами. У місто, як і в феодальний замок, можна було потрапити лише через підйомний міст і вузькі ворота, які на ніч міцно закривали. Біля міських воріт бовваніла шибениця з тілами повішених — пересторога для тих, хто не ладить з правосуддям. Від воріт у місто вела вулиця, прокладена абияк і, звичайно, не мощена (бруківка з’явилася в європейських містах лише наприкінці середньовіччя). Посеред проїжджої частини вулиці — стічний рівчак зі смердючою гноївкою, яка витікала в нього з відхожих місць. У спеку на такій вулиці не продихнути через пилюку, а після дощу — ні проїхати, ні пройти. У середині XV ст. на одній з таких вулиць ледь не загинув зі своїм конем у непролазній багнюці імператор Фрідріх ПІ. Оскільки територія міста була невеликою (її обмежувала захисна стіна), криві міські вулиці прокладали вузькими, часом завширшки лише 1—2 м. На такій вулиці не завжди могли розминутися двоє перехожих. Удень у вулички сонячне проміння не проникало, вночі вони не освітлювалися й були царством злодіїв....

Поява середньовічних міст

7 Клас

У Х—ХІІІ ст. в Європі немов гриби після дощу виростали міста — особливі, не схожі ні на римські, ні, тим паче, на сучасні. Спершу вони з’явилися в Італії (Венеція, Генуя, Піза, Флоренція, Неаполь), пізніше — у Південній Франції (Марсель, Арль, Нарбон, Тулуза), ще пізніше — на півночі Франції, в Нідерландах, Англії, Німеччині, країнах Скандинавії, Ірландії, Угорщині, дунайських князівствах. Забудовувалася Європа містами нерівномірно, найбільше їх з’явилося в Італії, Фландрії, Брабанті та німецьких землях по Рейну. Відшукай на карті ці країни й міста. Поява міст стала можливою тоді, коли селяни почали виробляти достатньо сільськогосподарської продукції, щоб прогодувати не лише себе, а й інших. Відтоді частина населення вже могла обрати собі вигідніше заняття, — скажімо, ремесло чи торгівлю. Такі підприємливі люди селилися там, де було безпечніше і де можна було збути свої вироби чи перепродати чужі. Їхні поселення виникали поблизу колишніх римських фортець, великих феодальних маєтків, монастирів, біля важливих доріг, річкових переправ і мостів, зручних бухт і заток, де здавна процвітала торгівля. На відміну від античних міст, середньовічні обносили мурами, тому вони ставали схожими на неприступні фортеці....

Царство Феміди

7 Клас

Середньовічна Європа жила за писаними законами. На початку середньовіччя варвари на території колишньої Римської імперії судилися за збірками законів — «правдами». У «правдах» яскраво відобразилася правова нерівність різних суспільних груп. Романське населення дотримувалося норм римського права, під впливом якого визрівало молоде королівське законодавство. У VIII—ІX ст. франкські королі видавали свої закони — капітулярії. До XII ст. середньовічне європейське законодавство розвинулося настільки, що окремі, розрізнені, закони було зведено в дві великі збірки — «Звід цивільного права» та «Звід церковного права». У християнській Європі церковні закони втручалися також у мирське життя (наприклад, у шлюбно-сімейні відносини) і були впливовішими за цивільні. Суд у середньовічній Європі поступово став становим. Це означало, що для кожного суспільного стану був свій суд: для дворянства — свій, для духовенства — свій, для городян — свій. Лише селяни не мали свого суду, а підпорядковувалися судовій владі своїх панів чи призначених ними суддів. Верховна судова влада в державі належала монарху, але судитися в самого короля, звичайно, міг не кожен. Як судив кораль? Якщо справа була заплутана, він звертався по допомогу до віри в божественну справедливість — призначав так званий «Божий суд». Для рицарів це був поєдинок. Вважалося, що Бог не допустить, щоб у поєдинку поразки зазнав невинний. На поєдинок можна було замість себе виставити найнятого бійця....

Монархія накладає грим

7 Клас

Феодальна роздробленість у Європі не могла тривати вічно вже тому, що вона швидко всім набридла. Нескінченні чвари між великими феодалами при слабкій королівській владі дорого обходилися суспільству, адже велися вони ціною спустошень і крові. Втомилися від них усі — і дрібні та середні феодали, і городяни, і селянство. Багато людей переконувалося, що одноосібна влада монарха, хоч вона й може перерости в тиранію, — менше зло, ніж політичний безлад. Використовуючи потяг суспільства до сильного правління, королівська влада в Європі в ХІІІ—XV ст. зміцнювала свої позиції. Щоб вгамувати бунтівну знать, вона посилювала армію та чиновництво. Для цього потрібні кошти брала переважно від запровадження нових та збільшення старих податків. Джерело XIII ст. Із праці середньовічного філософа і богослова Томи Аквінського «Про правління монархів»...

Навігація