Войти
Закрыть

Тема 1. Скандинавія в добу Середньовіччя

7 Клас

На півночі Європи знаходиться регіон, який називається Скандинавією. Це територія сучасних Норвегії, Швеції та Данії. Природа цього краю не надто гостинна: літо коротке і прохолодне, зима тривала, земля кам’яниста і малородюча, більшість території вкрита густими лісами. Люди в основному заселяли морське узбережжя та родючі долини. Сім’ї вільних людей об’єднувались у роди, а роди — у племена. На чолі союзу з кількох племен стояв конунг (король). Також були ярли — вожді у військових походах. Питання внутрішнього життя вирішувались спільно на загальних зборах роду або племені. Тривалий час на території Скандинавії не було державних утворень, доки наприкінці IX ст. конунгу Гаральду Прекрасноволосому (850-933) не вдалося підкорити більшість норвезьких племен, а у Х ст. конунг Гаральд Синьозубий (бл. 930-986) зумів об’єднати під своєю владою всю Данію. В XI ст. король Канут Великий (995-1035) зміг зібрати під своєю владою землі Англії, Данії, Норвегії та узбережжя Швеції. Він виявився успішним правителем, який чеканив власну монету і створив окреме військо із представників знатних родів. Його володіння називають імперією Північного моря. Назвіть головні особливості природи Скандинавії. 2. Вікінги Земля Скандинавії не могла прогодувати всіх своїх жителів, тому для них важливими стали інші заняття: морська торгівля, поєднана з піратством та розбійними нападами на чужоземні поселення. Так мешканці Скандинавії залишили помітний слід у європейській історії....

Цехи та гільдії

7 Клас

Сама по собі людина у середньовічному світі не могла вижити. Постійна загроза голоду, навіть попри зростання продуктивності сільського господарства, численні хвороби, напади розбійників — це перелік лише деяких найпоширеніших небезпек. Ремісники та купці шукали підтримки у своїх колег. Так з’явилися перші професійні об’єднання. Купці постійно подорожували між місцями виробництва та продажу товарів. Дорога завжди була пов’язана з великою кількістю небезпек. Далекі подорожі були нелегкими: пірати на морях чи розбійники на суші грабували купців. На товар і гроші готові були «накласти лапу» і деякі сеньйори, володіннями котрих пролягали торгові шляхи. Корпорація — об’єднання представників однієї професії. Гільдія — середньовічне об’єднання купців задля взаємної підтримки і самозахисту. Тому в XI ст. купці Англії, Франції, німецьких земель, Фландрії почали об’єднуватися в гільдії і спільно організовувати свої поїздки. Купецькі гільдії переважно контролювали торгівлю всередині країни, для ведення міжнародної торгівлі гільдії окремих міст об’єднувалися у союзи. Торгівлю на Балтійському і Північному морях контролював торговий союз міст, який дістав назву Ганза....

Розвиток міського життя

7 Клас

Після падіння Римської імперії та нашестя варварів міське життя у Європі завмерло. Багато поселень було розграбовано і зруйновано. Вони опустіли і згодом перетворилися на руїни. Люди покинули старі міста, а щоб вижити, мусили займатися землеробством. Постійні війни між королівствами, вторгнення племен аварів, угрів, арабів, вікінгів, сутички між окремими феодалами не сприяли відродженню міст. Так тривало протягом 400 років. Завдяки новаціям Х-ХІ ст. у сільському господарстві збільшилися і врожаї. Тепер частину вироблених продуктів селяни могли продати тим, хто займався не землеробством, а ремеслом. На той час процес виробництва був настільки тривалим та копітким, що ремісник не міг витрачати час на ще щось, окрім виготовлення своєї продукції. Тому ремісникам було зручніше купувати продукти харчування або вимінювати їх у селян на свої вироби. На перехрестях торгових шляхів, біля річкових переправ та мостів почали регулярно влаштовувати ярмарки. Тут ремісникам було зручно обмінювати свої вироби на продукти харчування, які привозились із навколишніх сіл, а ще — продавати їх мандрівним купцям. Згодом ремісники почали селитися поряд з місцями проведення ярмарків, а деякі з них перетворилися на постійно діючі ринки. Крім того, люди намагалися селитися поряд з місцями, де можна було сховатися у випадку небезпеки: біля укріплених монастирів, замків. Так виникали середньовічні міста. Їхній розквіт припав на ХІ-ХІІІ ст....

Тема 2. Селяни у середні віки

7 Клас

У середні віки більшість населення Європи була сільською, тобто належала до стану «тих, хто працює». Селяни забезпечували себе і всю країну продуктами харчування, сплачували податки, які феодали витрачали на свій розсуд, працювали у маєтку свого феодала, служили у його війську тощо. Усі землі, які належали феодалу, поділялися на дві категорії: ті, які орендували селяни, і ті, які були його власними. Всі луги, ліси та дороги вважалися власністю сеньйора. За можливість жити на землі феодала та обробляти її селяни-орендарі (віллани) сплачували численні податки та виконували повинності. До 20% селян були сервами. Серви не мали жодних прав: вони не могли вільно змінювати місце проживання, не мали ніякого майна, були змушені працювати на землях феодала. За це сеньйор мав їх захищати і забезпечувати всім необхідним. У XII ст. на ринках Західної Європи з’явилося багато предметів розкоші: шовкових тканин, срібного та скляного посуду, нових прянощів (використовувались не лише в кулінарії, а й як лікарські засоби), зброї, прикрас та коней з Близького Сходу, хутра тощо. За всі ці товари феодали мусили платити золотом купцям, які привозили їх з далеких країв. Щоб мати більше дзвінкої монети, вони почали збільшувати обсяги грошових податків, які вимагалися із селян. Тому останні були змушені обробляти більше землі, щоб мати продукти, які можна було продати у місті....

Тема 1. Феодалізм

7 Клас

Наприкінці VIII ст. Карл Великий, король франків, об’єднав великі території Західної Європи та проголосив себе імператором. Проте після його смерті імперія була розділена на три королівства. У ІХ-Х ст. вони зазнали численних нападів норманів, мусульман, угорців. Тому монархи зобов’язували представників знаті, які мали власні озброєні загони, брати участь в організації оборони від цих нападів. Король надавав земельні наділи — феоди представникам знаті та духовним особам. В обмін на право спадково володіти своїми феодами ці знатні люди складали клятву вірності — омаж, згідно з якою зобов’язувалися служити королю, перш за все збройно. Віднині король для них був покровителем — сеньйором (від лат. senior — старший; синонімом також було французьке слово «сюзерен»), а вони ставали його васалами (від лат. vassus — слуга). Дрібні землевласники, шукаючи порятунку від спустошливих набігів ворогів, почали переходити під захист сильних покровителів. Вони теж давали васальні клятви більш знатним і могутнім феодалам — «слугам» короля. Цей процес став початком феодалізму. Васалітет — система взаємин між феодалами, яка полягає у залежності одних феодалів від інших. Феод — земельне володіння, яке сеньйор надавав васалові як плату за службу. Феодалізм — соціально-економічний і політичний лад, що панував за часів Середньовіччя. Феодальна драбина (феодальні сходи) — система ієрархії феодалів, базована на відносинах «сеньйор — васал». На вищому «щаблі» перебували найбільші, на нижчому — середні, ще нижчому — дрібні феодали. Васальний договір укладався при свідках і вважався непорушним. Сеньйор, надаючи васалові у користування феод, тим самим обіцяв йому своє покровительство і спадкове право на цей земельний наділ. Якщо сеньйор не дотримувався клятви, його васали мали право звернутися за допомогою до рівних за статусом феодалів, які могли колективно звільнити васала від клятви і таким чином дати можливість обрати собі нового сеньйора....

Розвиток арабо-мусульманської культури

7 Клас

Арабський халіфат простягався від берегів Атлантичного океану до кордонів Індії. Він об’єднував різні народи та території, що раніше належали іншим державам з науковими та культурними традиціями. Деякі з них, як-от Іран та Візантія, користувалися надбаннями Вавилонії, елліністичних держав, Римської імперії. Весь цей спадок опинився у руках арабських завойовників. Багато чого вони перейняли, але ще більше було зруйновано. Тривалий час араби відмовлялися сприймати все «язичницьке». Так, халіф Осман наказав зруйнувати чи не найбільшу тогочасну книгозбірню — Александрійську бібліотеку — зі словами: «Всі необхідні мусульманам знання є в Корані». Релігія визначала, яким має бути мистецтво та культура, а також за якими законами житиме суспільство. Наприклад, іслам забороняє зображати людей і тварин. Тому вся увага в образотворчому мистецтві була зосереджена на рослинних орнаментах та абстрактних візерунках — арабесках. Також набуло розвитку мистецтво красивого письма — каліграфія....

Арабські завоювання та халіфати

7 Клас

Мухаммед помер у 632 р., залишивши широке коло друзів і прихильників, які прагнули поширювати іслам. Їх назвали халіфами — заступниками пророка на землі після його смерті. Перші чотири халіфи, які правили упродовж 632-661 рр., були родичами Мухаммеда. Вони розпочали епоху арабських завоювань. Араби-мусульмани вірили, що у такий спосіб — завойовуючи нові землі та поширюючи там владу ісламу, вони наближають встановлення раю на землі, але не менш дієвими були обіцянки багатої воєнної здобичі, які щедро роздавали халіфи. Крім того, існувало повір’я, що борці за поширення ісламу після смерті одразу потрапляють до раю, де на них чекатимуть численні насолоди. Так, протягом нетривалого часу після смерті Мухаммеда араби-мусульмани захопили територію сучасних Єгипту, Сирії, Палестини, Лівії та Іраку, а менше ніж за 100 років вони вже контролювали Іран, Афганістан, Центральну Азію, Пакистан, Північну Африку та Іберійський (Піренейський) півострів. Так у ході цих завоювань виникла величезна імперія — Арабський халіфат. Майже одразу після виникнення в Арабському халіфаті розгорнулася боротьба за владу. У її ході двох халіфів — Османа та Алі — було вбито. У 661 р. халіфом став намісник Сирії на ім’я Муавія з роду Омейя. Він став засновником династії Омейядів, яка правила до 750 р. Сам Муавія був родом з Дамаска, тому наказав перенести туди свою столицю. Він продовжив завоювання, розширивши території халіфату далеко на захід, на землі Північної Африки. Цей регіон араби назвали Магриб — дослівно «Захід»....

Виникнення ісламу

7 Клас

Ці землі населяли племена арабів. Вони знайшли спосіб, як пристосуватися до таких непростих природних умов. Частина з них постійно кочувала між оазами, де араби випасали свої стада овець, кіз та верблюдів. Ці люди називаються бедуїнами — «мешканцями пустелі». Більшість населення Аравії оселялося поблизу оаз, у долинах річок, що час від часу пересихають, — ваді, біля пустельних колодязів, які викопували там, де підземні води підходили близько до поверхні землі. Люди вирощували посухостійкі рослини, наприклад фінікову пальму. Бедуїни все своє майно перевозили із собою на верблюдах. Вони жили у переносних шатрах. Осілі араби зводили свої будинки із глини. Араби активно торгували між собою та зі своїми північними сусідами — спочатку з Римською, потім — Візантійською імперіями. Арабські купці споряджали каравани верблюдів, які йшли з півдня на північ, перевозячи такі місцеві товари, як верблюжа шерсть та фініки. Араби жили родами, які об’єднувалися в племена. На чолі кожного роду був старійшина — шейх, а племенем керував емір. Племена та роди боролися між собою за доступ до обмежених природних ресурсів, нерідко влаштовували грабіжницькі походи. Тому військове мистецтво було звичним для арабів. Вони воювали верхи на конях та верблюдах, озброєні списами, мечами (шаблями вони почнуть користуватися пізніше) та луками....

Візантія за Македонської династії та династії Комнінів. Культура

7 Клас

Після смерті Юстиніана Візантійська імперія пережила ще два періоди відносного розквіту: у другій половині ІХ-Х ст. та на рубежі ХІ-ХІІ ст. Перший з цих періодів пов’язаний з правлінням Македонської династії. Її засновником став Василій І (867-886). Доба правління Македонської династії відзначилася перш за все розвитком торгівлі. Завдяки цьому імператорська скарбниця отримувала такі прибутки, яких не мав жоден правитель Західної Європи. Також Візантія вчергове розпочала боротьбу за розширення свого впливу. Вона розсилала християнських проповідників до сербів, болгар, чехів. Саме тоді прийняв християнство і київський князь Аскольд. Як розширенню впливу Візантії мало сприяти поширення християнства? Візантійські імператори повернулися до завоювань. Особливо у цьому відзначився імператор Василій II Болгаробійця (976-1025). Він вів успішні війни з Болгарським царством, у Закавказзі та на східних рубежах імперії. Імператор уклав союз із правителем Русі — князем Володимиром. В обмін на військову допомогу він погодився видати за нього свою сестру Анну, але за умови, що Володимир прийме християнство. Василій II зробив Візантійську імперію наймогутнішою державою свого часу, але й став причиною її занепаду в майбутньому. Всі ресурси він витрачав не на її зміцнення, а на нові завоювання. Тому імперія не змогла протистояти новому ворогові — туркам-сельджукам, які у 1076 р. завдали візантійському війську нищівної поразки у битві біля Міріонкефала. Це дозволило їм впритул підійти до Константинополя. На захоплених територіях вони заснували Румський (від слова Рим) султанат (також його називають Іконійський султанат)....

Візантійська імперія доби Юстиніана І. Організація влади та суспільства

7 Клас

У 395 р. імператор Феодосій І розділив Римську імперію на дві частини — Західну та Східну. Західна впала під натиском варварів у 476 р. Східна проіснувала майже на тисячу років довше. Константинополь — столицю Східної Римської імперії — імператор Константин Великий збудував на місці Візантію — старовинного грецького міста-колонії. Взагалі культура Візантійської імперії мала більше спільного з грецькою та східною, ніж з класичною римською. Її населяли різні народи: греки, фракійці, сирійці, болгари, вірмени, євреї, слов’янські племена, які впродовж VI-VIII ст. розселилися на Балканах. Константин не просто так обрав місце для нової столиці. Її розташування давало імперії змогу контролювати торгівлю на Середземному і Чорному морях, між Європою та Азією. Такою і стала Візантійська імперія — містком між цими двома світами, але однаково чужою для них обох. Поміркуйте, яке зі згаданих вище історичних явищ називається «слов’янізацією Балкан». 2. Візантія за доби Юстиніана І У V ст. території колишньої Римської імперії захопили численні варварські племена, тому перші імператори Візантійської імперії боролися за повернення втраченого. Особливих успіхів у цьому досяг імператор Юстиніан І (527-565). По-перше, він правив достатньо довго, щоб проводити послідовну політику, а по-друге, його оточували надзвичайно талановиті полководці: Велізарій, Нерсес та Ліберій. Вони відвоювали Північну Африку, ключові міста Італії та південне узбережжя Іберійського півострова. Територія імперії, як наслідок, збільшилася удвічі....

Навігація