Войти
Закрыть

Франція

9 Клас

Причиною франко-німецької (франко-прусської) війни стало суперництво між Францією та Пруссією за гегемонію в Центральній Європі. Франція, яка остерігалася зміцнення Пруссії, намагалася перешкодити об’єднанню німецьких земель під її верховенством. Обидві країни прагнули війни, щоб остаточно розв’язати суперечності, які назрівали. Поштовхом до війни стали династичні суперечки навколо іспанського трону. У 1868 р. в Іспанії відбулася революція, унаслідок якої королеву Ізабеллу II було позбавлено престолу. Правлячі кола Іспанії тим часом вели пошуки нового монарха. У липні 1870 р. престол запропонували родичеві прусського короля Леопольду Гогенцоллерну. Боячись опинитися між двох вогнів, Франція почала наполягати на тому, щоб кандидатура Леопольда як претендента на престол не розглядалася ні тоді, ні будь-коли в майбутньому. Подальші наполягання Франції закінчилися тим, що прусський король Вільгельм І надіслав французькому послу «Емську депешу», підкориговану канцлером Отго фон Бісмарком. У ній, зокрема, містилася фраза про те, що «Його Величність король відмовляється прийняти французького посла». Французький уряд сприйняв це як образу й 19 липня 1870 р. оголосив війну Пруссії. Майстерно розіграна О. фон Бісмарком провокація мала успіх. Пруссія в очах громадськості виступала як жертва агресії....
0 Переглянути

Практичне заняття. Еволюція, європейської соціал-демократії: від марксизму до легальної парламентської діяльності

9 Клас

Практика робітничого руху та революційної боротьби наприкінці XIX ст. засвідчила, що частина положень теорії марксизму в реальному житті не спрацьовує, а теоретична спадщина містить значні суперечності. Висновки «Маніфесту Комуністичної партії» не підтверджувалися життям: становище пролетаріату не погіршувалося, сам капіталізм не розвалювався тощо. Дедалі більше ставало зрозумілим, що життя складніше за схеми теоретиків марксизму. Спроби його прибічників перейти від теорії до практики і розпочати перебудову суспільства одразу спричинили чимало проблем. Зокрема, вони не розуміли, як будувати стосунки з іншими партіями, як ставитися до існуючих органів влади, як вести боротьбу за реалізацію своїх вимог в наявних умовах, реалізувати свої програми тощо. Усе це дедалі більше вело до необхідності перегляду й пристосування до сучасних потреб основних засад марксизму. Наприкінці XIX ст. серед партій II Інтернаціоналу сформувалося декілька течій, котрі, вважаючи себе марксистськими, по-різному бачили завдання соціалістичного руху в тогочасному західному суспільстві. Ліві марксисти продовжували відстоювати ідеї «Маніфесту Комуністичної партії» й виступали за їх поглиблення у напрямку радикалізації, ігноруючи нові реалії західного суспільства; праві визнавали лише ідеї, які висловлювали К. Маркс і Ф. Енгельс наприкінці свого життя, й прагнули переглянути чимало положень марксизму відповідно до нової ситуації у суспільстві, а центристи намагалися дотримуватися духу й кожної букви марксизму без будь-яких відхилень і змін....
0 Переглянути

Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку провідних країн Західної Європи та Америки

9 Клас

Друга половина XIX ст. — початок XX ст. характеризувалися подальшим розвитком індустріального суспільства у провідних країнах світу. За цей період промислове виробництво зросло майже втричі. Особливо швидко розвивалася важка промисловість. Виплавка сталі, чавуну, видобуток вугілля, виробництво машин та обладнання стали основними показниками могутності країн. Найбільших успіхів було досягнуто в металургії, машинобудуванні, транспорті. Разом із появою нових галузей промисловості — електротехнічної, хімічної тощо — це докорінно змінило повсякденне життя людей. ► Що наприкінці XIX ст. стало визначати могутність країни? Розгортання індустріалізації, тобто створення великих підприємств, потребувало нових форм організації виробництва та великих фінансових інвестицій. Для залучення капіталу з метою вирішення великих економічних завдань набуло поширення акціонування. Акціонування — об’єднання капіталу кількох власників із подальшим отриманням прибутку та розподілом його залежно від внесеної частки. Значні фінансові ресурси, зосереджені в руках вузького прошарку банкірів і промисловців, зумовили посилення їхньої ролі в економічному та політичному житті суспільства. Цей вузький прошарок отримав назву «фінансова олігархія»....
0 Переглянути

Утворення незалежних держав у Латинській Америці

9 Клас

Назву «Латинська Америка» використовують стосовно країн Південної та Центральної Америки й островів басейну Карибського моря. Європейські колонізатори, які панували тут упродовж трьох століть і спричинили поширення іспанської, португальської та французької мов, які походять від давньої латинської мови, що й обумовило назву регіону. Наприкінці XVIII ст. більшість території Латинської Америки належала Іспанії. її колоніальні володіння були об’єднані в чотири віце-королівства—Ла-Плата (сучасні Аргентина, Уругвай, Парагвай, Болівія), Нова Гранада (Колумбія, Панама, Венесуела, Еквадор), Нова Іспанія (Мексика й частина Центральної Америки), Перу (Чилі та Перу). Іспанія володіла також островами Куба, Пуерто-Рико та Гаїті. Португалії належала Бразилія, яка займала близько половини всієї території Південної Америки. За доби Великих географічних відкриттів португальський мореплавець Педру Кабрал відкрив східну частину Південної Америки. Тривалий час португальці із заснованих тут колоній вивозили лише цінні породи деревини, які називали «пау-бразил». Така назва з часом закріпилася за цією частиною Латинської Америки. Колонія Сан-Домінго на острові Гаїті складалася з французької (західної) та іспанської (східної) частин, а Гвіана поділялася на британське, нідерландське і французьке колоніальні володіння. В усіх колоніях європейців у Латинській Америці влада належала колоніальній адміністрації, що призначалася з метрополій....
0 Переглянути

США у першій половині XIX ст. Громадянська війна 1861-1865 рр.

9 Клас

На початку XIX ст. США були федерацією штатів, територія якої простягалася на 2 тис. км уздовж Атлантичного узбережжя Північної Америки. Територія країни в 1803-1867 рр. збільшилася з 2,1 до 9,3 тис. км2, а кількість населення — від 5,3 до 31,4 млн осіб. Швидке зростання території, дух вільного підприємництва, який панував у США, робили їх привабливими для переселенців. У 1820-1856 рр. до країни емігрувало (в’їхало) понад 4,2 млн осіб. Від XVII ст. до Північної Америки завозилися чорношкірі раби з Африки. У цей період їхня кількість у складі населення США збільшилася з 1 млн осіб у 1800 р. до понад 4,4 млн осіб у 1860 р. Рабовласницька система господарювання існувала на Півдні країни. Працю чорношкірих рабів тут використовували на плантаціях бавовни, цукрової тростини, рису й тютюну. У першій половині XIX ст. проблема рабовласництва стала однією з найгостріших для американського суспільства. Усвідомлення аморальності рабства призвело до появи руху аболіціоністів, які виступали за скасування такої системи, вважаючи за гріх мати у власності людину. У 1816 р. вони придбали землі на узбережжі Африки та заснували державу Ліберія. Аболіціоністи збиралися викуповувати в плантаторів рабів, звільняти їх і перевозити сюди. Однак рабовласники не бажали відмовлятися від дешевої робочої сили, а більшість чорношкірих, що народилися в Америці, не бажали залишати її. Аболіціоністи вели також роз’яснювальну роботу, видаючи книжки, газети й організовуючи мітинги....
0 Переглянути

Утворення національних держав Німеччини та Італії

9 Клас

У 50-60-х рр. XIX ст. Німеччина переживала період стрімкого економічного зростання. Унаслідок завершення промислової революції, яка відбулася в цей час, країна посіла третє місце за часткою у світовому промисловому виробництві після Великої Британії та США. Основу зростання промислового виробництва Німеччини становили досягнення в машинобудуванні. Запровадження нових машин і технічних удосконалень сприяло розвитку інших галузей промисловості. Сформувалися великі промислові центри — Рейнська область, Вестфалія, Берлін тощо. Суттєві зміни відбулися в сільському господарстві, де наприкінці 50-х рр. XIX ст. встановилися ринкові відносини. Однією з передумов економічного зростання було подолання митної роздробленості завдяки діяльності Митного союзу, через який німецькі держави виходили на міжнародні ринки. Підприємці й робітники Німеччини були зацікавлені в національному об’єднанні. Лише єдина держава могла надати їм умови для вільного пересування капіталів і товарів, пошуку кращої праці та умов життя. Поширення в німецьких землях розуміння необхідності об’єднання супроводжувалося різним баченням того, як воно має відбутися. Німецькі радикали, особливо марксисти, виступали за революцію «знизу», що усуне князівські династії та їхніх союзників. Іншим шляхом, яким і відбулося об’єднання, була революція «згори» — підпорядкування всіх німецьких держав владі однієї — найсильнішої. Послідовники цього шляху поділялися на тих, хто виступав за великонімецьку концепцію об’єднання (утворення Великої Німеччини, яка мала включати Австрійську імперію), і тих, хто виступав за малонімецьку концепцію (об’єднання німецьких держав навколо Пруссії, виключаючи Австрію). У 50-60-х рр. XIX ст. Митний союз, де головувала Пруссія, а Австрія не брала участі, став центром, навколо якого формувалося спільне економічне життя німецьких земель. ► Які дві німецькі держави претендували на роль об’єднувачів Німеччини?...
0 Переглянути

Революції 1848-1849 рр.

9 Клас

У 1848-1849 рр. Європу охопила революційна буря. Вона розпочалася у Франції та стрімко поширилася на Австрійську імперію, німецькі та італійські держави. Події «Весни народів», як називали ці революції сучасники, поєднували боротьбу представників різних соціальних верств із залишками «старого порядку», виступи за демократизацію політичного устрою, протести робітників проти підприємців, об’єднавчі й визвольні національні рухи. 1. Революція у Франції. Встановлення Другої республіки У другій половині 40-х рр. XIX ст. у Франції загострилася соціально-економічна ситуація. Кілька неврожайних років призвели до зростання цін на хліб. У 1847 р. Францію, як і інші країни Європи, охопила економічна криза, унаслідок чого стали закриватися банки, фабрики, заводи, ремісничі майстерні, почали зростати ціни. Значно збільшилася кількість безробітних. Загальне обурення викликали поширення хабарництва й скандали, пов’язані зі зловживаннями своїм становищем членів королівської родини. Здійснення виборчої реформи вимагала середня та дрібна буржуазія, що не мала виборчих прав. Проте уряд категорично відкидав такі вимоги і навіть чинив репресії. Жорстокі дії поліції щодо демонстрантів стали приводом до початку у Парижі повстання 23 лютого 1848 р., що переросло у революцію. 24 лютого 1848 р. під тиском повсталих король Луї Філіпп був змушений підписати акт зречення престолу й утекти. Сформований за вимогою повсталих Тимчасовий уряд 25 лютого 1848 р. проголосив Другу республіку та затвердив її прапором червоно-біло-синій триколірний стяг. Із поваленням Липневої монархії революція 1848 р. у Франції завершилася....
0 Переглянути

Російська імперія

9 Клас

У період 1815-1847 рр. Російська імперія стала найбільшою за площею державою світу, що простягалася на величезних територіях Східної Європи, Північної Азії та частині Північної Америки (Аляска). На відміну від європейських колоніальних імперій, які складалися з метрополії та заморських володінь, Російська імперія мала єдину територію. Населення імперії упродовж першої половини XIX ст. збільшилося із 37 до 69 млн осіб, переважно завдяки приєднанню нових територій — Фінляндії, Царства Польського, Бессарабії, Північного Казахстану. За структурою російське суспільство залишалося фактично феодальним із поділом на привілейовані (дворянство, духівництво, купецтво, козацтво) і непривілейовані стани (селянство і міщанство). Найбільшим за кількістю станом було селянство — понад 30 млн осіб. Із них близько 20 млн становили кріпаки, що вважалися «приватною власністю» дворян-поміщиків, яких на той час у країні було майже 600 тис. осіб. За політичним устроєм Російська імперія була самодержавною (абсолютною) монархією. Імператор мав необмежену владу і вважався відповідальним лише перед Богом. Конституції і парламентських установ у країні не існувало. Правителями імперії в цей період були Олександр І (1801-1825) і Микола І (1825-1855). Олександр І на початку свого правління підтримував проекти перетворення Росії на конституційну монархію, однак після розгрому Наполеона утвердився в думці, що саме самодержавство об’єднало народ для боротьби з французами, і він не бажає його скасування. Натомість не всі, навіть з дворян, поділяли таку думку. Російські офіцери, які побували за кордоном під час походу на Париж у 1813-1814 рр., на власні очі побачили всю відсталість Росії....
0 Переглянути

Німеччина, Австрійська імперія та Італія

9 Клас

Рішення Віденського конгресу закріпили політичну роздробленість Німеччини та Італії. Такий стан речей не міг задовольнити їхні народи. В історії Німеччини та Італії 1815-1847 рр. стали періодом формування передумов для об’єднання цих країн у 50-60-х рр. XIX ст. Більшість німецьких політиків і суспільних діячів розраховували, що після перемоги над Наполеоном їх народ нарешті здобуде державну єдність. Однак ці сподівання не справдилися. Створений за рішеннями Віденського конгресу Німецький союз існував лише на папері, не мав спільного законодавства, уряду, збройних сил тощо. Два головні суперники за провідну роль у ньому — Австрія та Пруссія — увійшли до союзу лише частково. Союзний сейм, який під головуванням представника Австрії збирався у Франкфурті-на-Майні, реальної влади не мав. Кожна з держав союзу мала свого монарха, уряд, армію, митні тарифи, грошову й судову системи. У період наполеонівських завоювань у німецьких державах було проведено реформи, які сприяли знищенню старих порядків. Так, у Пруссії на основі викупу селянами феодальних повинностей було скасовано кріпосну залежність. Стало розвиватися міське самоуправління. У сільському господарстві зберігалося чимало залишків кріпосництва, які заважали його розвитку. Промислова революція в Німеччині розпочалася лише в 30-х рр. XIX ст. На її розгортання негативно впливали під сутність єдиного ринку вільної робочої сили та наявність митних кордонів між німецькими державами. Розвитку промисловості сприяло використання машин і запровадження технічних винаходів. У 1822 р. в усій Німеччині працювало лише дві парові машини, у 1847 р. — близько тисячі. Серед галузей промисловості провідними були вугільна, металургійна й текстильна...
0 Переглянути

Велика Британія і Франція

9 Клас

Завершення наполеонівських війн відкрило перед Великою Британією епоху, коли вона на тривалий час посіла провідні позиції у світовій політиці, стала економічним і фінансовим центром, зразком ліберального суспільства. На початку XIX ст. завершилося формування Об’єднаного королівства Великої Британії, яке утворилося внаслідок об’єднання Англії з Шотландією (1807 р.) та Ірландією (1808 р.). За формою правління це була спадкова обмежена монархія. Влада короля обмежувалася парламентом. Законодавча влада належала двопалатному парламенту, що складався з палати лордів, місця в якій успадковувалися, і палати громад, депутати якої обиралися. Виконавчу владу разом із королем поділяв уряд (кабінет міністрів), який формувала партія, що перемогла на виборах до палати громад. Лідер цієї партії ставав прем’єр-міністром. У країні діяли дві партії — торі (консерватори) та віги (ліберали), які сформувалися наприкінці XVII ст. і вели суперництво між собою. Партія торі представляла інтереси землевласницької аристократії (лендлордів) та англіканського духівництва, партія вігів — фінансово-промислових кіл і пов’язаного з ними нового дворянства. Загального виборчого права в країні не було — існував високий майновий ценз. Унаслідок цього в 1830 р. з близько 24 млн населення Великої Британії право голосу мали лише 478 тис. осіб. Існували також так звані «гнилі містечка» (поселення, де залишилося 10-15 жителів), що посилали своїх депутатів до парламенту, і нові промислові міста (Бірмінгем, Манчестер, Лідс тощо), які взагалі не мали депутатських місць....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 236 237 238 239 240 241 242 243 244 ... 317
Назад

Навігація