|
Спочатку про важливі події свого життя люди сповіщали на камені, різноманітних дощечках, посуді, кістках. У Стародавньому Межиріччі основним матеріалом для письма були випалені глиняні таблички, а жителі Стародавнього Єгипту писали на папірусі. Наші предки-українці для письма використовували кору берези (бересту) та пергамент (матеріал з телячої шкіри). Батьківщиною сучасного паперу вважають Китай, де, за свідченнями китайських літописів, майстер Цай-Лун у 105 р. н. е. винайшов папір. До цього для письма використовували бамбук. Протягом тисячоліть змінювалося й саме письмо. У давнину люди розповідали про важливі події свого життя за допомогою знаків-малюнків — піктографічного письма. У деяких народів знаки письма, що позначають окремі звуки чи навіть цілі слова, називають ієрогліфами, а письмо — ієрогліфічним. Навіть у наш час у Китаї, Японії, Кореї послуговуються ієрогліфічним письмом. Близько XV ст. до н. е. з’явилася абеткова писемність, де один знак передає один звук. Батьківщиною цього виду письма був Близький Схід, де жили семітські народи (євреї, фінікійці та інші). Важливим їхнім заняттям була торгівля, що потребувало ведення чіткого обліку товарів. Для швидких записів і було винайдено просте й зручне письмо. Його основою стала єврейсько-фінікійська абетка, у якій літери позначали окремі, приголосні звуки. Від цього абеткового письма походить більшість сучасних писемностей. Зокрема, українська абетка походить з кирилиці, яка перероблена з грецької, а грецька побудована на основі фінікійської....
|
