|
Князі Ярославовичі втримали спадщину, хоча мирилися не так, як би того бажав їхній батько. Серед тодішньої еліти утвердилася думка, що об’єднати державу, яка почала дробитися, здатен сильний володар. Таким правителем на початку XII століття став Володимир Мономах, син руського князя Всеволода Ярославовича та візантійської принцеси. Доля зробила його особливим, тому що був онуком відразу двох імператорів: руського Ярослава Мудрого та ромейського Костянтина IX Мономаха. Таким чином поєдналися в його особі царгородські розважливість і далекоглядність та київські мужність і гарт. Із юності княжич звик мандрувати. Як то водилося на Русі, він змінював столиці, правив у містах Смоленськ, Чернігів і Переяслав. Одружився з Гітою, представницею англосаксонської королівської родини. Її батько загинув у битві поблизу міста Гастінгс у 1066 році. Родичі забрали дівчину до Швеції, звідки вона потрапила в Русь. Хоча про її спадок не йшлося, шлюб дарував її чоловікові добрі зв’язки в Європі. Після того як Всеволод Ярославович став великим київським князем, він перевів сина поближче до себе — у Чернігів. На півтора десятка років утвердилася їхня спільна влада. Син Володимир слухався батька, допомагав у складній боротьбі проти конкурентів та половців. Не забував і про освіту — читав книжки, глибоко вивчав премудрості християнства, зокрема ідеї любові та моралі. Тогочасним русам запам’ятався як розумний володар, вправний організатор і рішучий лідер. Коли в 1093 році помер Всеволод, кияни сподівалися, що саме Володимир очолить князівство. Однак цього не сталося! Владу успадковували таким химерним способом, що першість належала наступникам старшого Ярославовича — Ізяслава. Тому Володимир Всеволодович вирішив не починати усобиць і добровільно відмовився від претензій на стольний город. Коли ж менш «виховані» родичі посунули його з Чернігова, осів у Переяславщині, де заслужив славу оборонця Русі від половців....
|
