Коли в 1051 році Іларіон став митрополитом Київським, у печері оселився Антоній із Любеча. Він прийшов з Афона, Святої Гори в Греції, на якій в ті часи існувало десь зо 20 православних монастирів. Незабаром до Антонія почали приходити за благословенням і князь Ізяслав, син Ярослава Мудрого, і київська знать, і городяни. На пожертви було споруджено наземний дерев’яний храм - Церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Коли печери стали затісні для братії, почали будувати й келії. Сталося це близько 1062 року. Тоді ж Антоній поставив ігуменом свого учня Варлаама, а сам пішов у віддалену печеру, де молився ще сорок років. Монастир почав швидко розростатися за ігуменства Феодосія Печерського. Саме він уклав статут монастиря за зразком Студійського статуту, привезеного з Константинополя. Цей статут згодом приймуть усі монастирі Русі-України. Заклали тоді й кам’яний храм Успіння Божої матері, відомий тепер як Успенський собор Пресвятої Богородиці. З легенд і переказів За легендою, преподобний Антоній Печерський і його молодий сподвижник Феодосій, щоб дізнатися, де має стояти храм, молилися три дні. Під час молитви Антонію з’явився янгол, який сповістив старцю, що Бог почув його молитви. На що той із смиренням відповів: «Господи, якщо я здобув благодать перед Тобою, то нехай буде завтра на всій землі роса, а на місці, яке Ти зволиш освятити, - нехай буде сухо». І справді, другого дня там, де тепер височить храм, було сухо, а навколо випала рясна роса. Тоді Антоній покликнув: «Господи, нехай буде по всій землі сухо, а на святому місці - роса!» І знову так і сталося. Коли братія оточила визначене місце забудови і Антоній з Феодосієм Симоновим поясом відміряли розміри церкви, із неба впав вогонь, випаливши чагарники й утворивши рів, який і використали під фундамент Успенського собору....
|