Войти
Закрыть

Василь Стус (1938—1985). Стоїчне долання безнадії («На колимськім морозі калина...», «Мені зоря сіяла нині вранці...»)

11 Клас

Табірне життя далеко від батьківщини пригнічувало поета, вимагало концентрації всіх духовних сил для збереження спокою й рівноваги. Тоді йому допомагали самозаглиблення і спогади про рідний край — дозволяли хоча б дистанціюватися від безрадісних табірних буднів. А ще сіру щоденність урізноманітнювало споглядання природи, ось як у поезії «На колимськім морозі калина...». Виразний зоровий і водночас символічний образ цього твору надовго лишається в пам'яті — калина та її ягоди-сльози. А ще образ батьківщини, витворений уявою, — «собором дзвінким» на тюремних мурах. Образ серця посилює враження відкритості й вразливості ліричного героя, а споглядання простору дикої сибірської природи навіює ув'язненому щось схоже на відчуття дивного, але ще до кінця не усвідомленого прозріння («...і зійшлися кінці і начала / на оцій чужинецькій землі»). Філософський ліричний роздум «Мені зоря сіяла нині вранці...» є своєрідною художньою практикою долання «хвилини розпачу» й пошуку духовної опори у світі абсурду. Символічний образ ранішньої зорі запускає в душі ліричного героя психологічну захисну програму з пояснення (насамперед для себе самого) сенсу щоденного існування. Герой немов опиняється сам на сам зі світом, а зоря («вістунка твого шляху, хреста і долі») нагадує про необхідність жити (вона й «дає наснагу віри, що далекий всесвіт почув твій тьмяний клич...»). На позицію автора відчутно вплинула філософія екзистенціалізму. Образи «зорі», «все світу», «хреста і долі», «хвилини розпачу», «наснаги віри», «співчуття» й «високої незгоди» допомагають розкрити драматичну боротьбу в душі ліричного героя, який зрештою дає відповідь на питання, що є для нього «жити» — це самособоюнаповнення, тобто першочергове покладання на власні духовні сили й можливості....
0 Переглянути

Василь Стус (1938—1985). Поезія духовного опору («Господи, гніву пречистого...», «Як добре те, що смерті не боюсь я...», «Пам'яті Алли Горської»)

11 Клас

Бути собою означало для поета йти проти течії, стояти самому «проти світу». Звідси те відчуття трагічної самоти, що його переживає герой твору «Господи, гніву пречистого...». Цей твір — ліричний роздум у формі молитви (адже звернення до Бога зазвичай називають молитвою). Справжня поезія й молитва мають чимало спільного. Їх єднають щирість і чесність, тільки в молитві є один наперед визначений «адресат», а поезія звернена ще й до ширшого кола адресатів — читачів. У поетичному монолозі В. Стуса, поряд із «благаю» та «спасибі» (як і в справжній молитві), важливу роль відіграє намір подолати сумніви, навіяні самотою, віднайти духовні сили (вищу підтримку?) й підтвердити для себе вірність уже колись зробленому вибору. Не випадково творчість В. Стуса визначають як стоїчну, тобто таку, що демонструє стійкість і мужність автора в обстоюванні правди. У певному сенсі вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я...» є важливою духовною програмою, за якою основним джерелом стійкості виступає віра в себе та в обрані ідеали. Це як у філософії екзистенціалізму: людина не обирає світ, у якому народжується, але не є й абсолютно безпорадною — має змогу обрати свою долю і свій шлях. Навіть в абсурдному радянському світі поет власним життям утверджував силу людського духу й захищав право людини бути собою. Це й засвідчує його поезія: зроблено вибір, немає страху смерті, а все решта — лише передбачувані випробування на обраному шляху опору й духовного зростання. Вірш «Пам'яті Алли Горської» поет присвятив талановитій художниці, учасниці правозахисного руху, одній із засновниць Клубу творчої молоді. Її було вбито 28 листопада 1970 року, а тих, хто був на її похованні, згодом заарештували. Автор твору далекий від безнадії, страху і зневіри — навпаки, обстоює правоту того кола борців, до якого належала загибла....
0 Переглянути

Василь Стус (1938—1985). На «шляху правдивому» («Крізь сотні сумнівів я йду до тебе...»)

11 Клас

Чи можливо розділити в одній особі поета і громадянина? Колись слово Т. Шевченка перетворилось на громадський вчинок — стало чимось більшим, ніж просто мистецтво. Так само й у випадку В. Стуса — поета, котрий побував у тюрмах та на засланні, але не зрікся своїх переконань. Не секрет, що деякі «шістдесятники» обрали шлях пристосуванства й тим забезпечили собі доволі комфортне існування, хай і в умовах несвободи. Василь Стус свідомо зробив інший вибір: наперед поставив умовні «добро і правду» й до скону зберіг вірність цим ідеалам. Звичайно, спершу йому довелося пройти «крізь сотні сумнівів», щоб остаточно визначити власну долю. Світоглядна настанова В. Стуса споріднена з екзистенціалізмом (від лат. exsistentia — існування). Це філософія, що ґрунтується на свідомому виборі людиною власної долі — навіть у ворожому й абсурдному світі. Вона передбачає високий рівень індивідуальної відповідальності. Коментуючи життєвий вибір поета, критик Юрій Шерех писав: «У філософії екзистенціалізму, як відомо, ідея закиненості людини у світ не виключала людської активності, навпаки, радше вимагала її. Так і в Стуса. Свідомість своєї місії підносить його понад обставини біографії, понад всякі обставини побуту й географічної приналежності». Навіть опинившись далеко від батьківщини у в'язничній неволі, він почувався внутрішньо набагато більш вільним, аніж ті його колеги по перу, котрі пішли на співпрацю з тоталітарним режимом і тим забезпечили собі безбідне існування....
0 Переглянути

Василь Стус (1938—1985)

11 Клас

Василь Семенович Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівці Гайсинського району на Вінниччині. Разом із батьками переїхав до міста Сталіно (нині Донецьк). Закінчив середню школу, вступив на історико-філологічний факультет педагогічного інституту. Був учасником літературного об'єднання «Обрій». Після університету вчителював, служив в армії на Уралі. Повернувшись додому, працював учителем та літературним редактором газети «Соціалістичний Донбас». Дмитро Стус, син поета, писав: «Загалом горлівсько-донецький період у творчому плані був для Василя Стуса надзвичайно плідним. Широка лектура, чуттєвість, незле, як на донецький масштаб, творче товариство з літературної студії «Обрій» ніби провокували до праці. І хоча якість більшости віршів не задовольняла поета, але пошуки в різних напрямках дозволили відкинути «не свої» творчі путі». 1963 року вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка. Перебуваючи в Києві, брав участь у літературному житті, входив до Клубу творчої молоді. У вересні 1965 року під час прем'єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» разом з іншими «шістдесятниками» публічно виступив проти арештів української інтелігенції. За це поета виключили з аспірантури. Довелося заробляти на життя на різних тимчасових роботах. Поезію не друкували: через «неблагонадійність» автора не було видано вже підготовлену збірку «Круговерть». Дмитро Стус зауважує: «Збірка «Круговерть» складалася з трьох розділів — «Рожеве півколо», «Біль — Білий день» та «Круговерть». На жаль, повністю реконструювати її текст неможливо, бо після того, як 1965-го року було розсипано її набір, поет не зберіг рукопис. Готуючи до друку збірку «Зимові дерева», він просто вийняв машинописи кількох десятків віршів і приєднав їх до нової книжки»....
0 Переглянути

Ліна Костенко (Народилась 1930 р.). Про кохання і творчість («Маруся Чурай»)

11 Клас

Український народ зберіг легенду про Марусю Чурай, авторку пісень, серед яких «Віють вітри, віють буйні», «Засвіт встали козаченьки», «Ой не ходи, Грицю». За легендою, поетеса народилась у Полтаві. Її батько Гордій Чурай брав участь у війні з поляками, потрапив у полон і був страчений ворогами. Маруся мала неабиякий поетичний талант і гарний голос, сама складала й виконувала пісні. Була закохана в козака Полтавського полку Григорія Бобренка, який її зрадив. Образа й ревнощі підштовхнули до помсти. Зрадливий коханий одержав від Марусі отруйне зілля. Доля Марусі Чурай зацікавила багатьох літераторів. Про легендарну піснярку писали С. Руданський, М. Старицький, В. Самійленко, О. Кобилянська та ін. Кожен виклав власний погляд на її трагічне кохання. Свою версію запропонувала й Л. Костенко в романі «Маруся Чурай». Жанр та історична основа Жанр історичного роману у віршах дозволив авторці не лише розкрити душевну драму героїні, а ще зробити її причетною до доленосних подій української історії. Взірцем вірності й патріотизму став для Марусі Чурай батько, який брав участь у битві під Кумейками, а потім загинув у польському полоні. Не випадково дівчина порівнює батька з іншим козаком — Грицем Бобренком, котрий хоч і воював під Берестечком, однак не витримав моральної перевірки вірністю в особистих стосунках. У романі згадано епізоди часів Хмельниччини (основні події орієнтовно припадають на 1651 рік). Наприклад, у розділі «Проща» показано спалений ворожим військом Київ. Подано чимало історичних відомостей про Полтаву й участь Полтавського полку у війні під проводом Богдана Хмельницького. Саме цей гетьман відіграв вирішальну роль у скасуванні судового рішення у справі Марусі Чурай. У творі фігурують як історичні особи, так і суто літературні персонажі. Авторка не ставила за мету досягти повної точності в зображенні історичних діячів — вони або лише згадані, або зображені фрагментарно, або їхні образи суттєво переосмислені — відповідно до художніх завдань....
0 Переглянути

Ліна Костенко (Народилась 1930 р.). Про кохання («Моя любове! Я перед тобою...»)

11 Клас

Інтимна лірика Ліни Костенко багатогранна. Її героїня дуже емоційна, але водночас і вольова, наділена самоповагою й почуттям власної гідності. Такою вона є у вірші «Моя любове! Я перед тобою», що організований як звернення до персоніфікованого образу любові. У цьому зверненні-проханні розкриваються різні грані стривоженої душі ліричної героїні, уже майже готової поринути в «блаженні сни кохання». Вона не приймає тієї любові, що загрожує рабською залежністю («не ошукай і крил не обітни!»), що заплутує почуття в дрібницях і розмінюється в обивательській щоденності. Адже справжнє кохання має окрилювати й духовно збагачувати, а не збіднювати людську особистість, не обмежувати її контактів зі світом. А щоб проілюструвати, яким бачить своє почуття, героїня навіть апелює до родового історичного досвіду «гірких і гордих прадідів». У цьому вірші натрапляємо на дуже гарні і звичні для поезії Л. Костенко художні оздоби — повтори, алітерації й асонанси, що забезпечують вишукану милозвучність твору. Читацький практикум Прочитайте поезію, виконайте завдання....
0 Переглянути

Ліна Костенко (Народилась 1930 р.). Про творче покликання («Доля»)

11 Клас

Прийом сну в літературному творі зазвичай допомагає розширити межі художньої умовності, що й робить авторка поезії «Доля». А ще вона залучає досвід народних вірувань про долю людини та використовує казкове інакомовлення для розкриття мотиву поетичного покликання. Метафора «життя — базар» допомагає увиразнити думку: роблячи вибір, ми за це неодмінно платимо, і ціна може бути занадто високою. Авторка вказує на неминучу відповідальність — цей важливий закон людського життя («Дехто щастям своїм платив. / Дехто платив сумлінням»). Зрештою, вибір набуває особистісного характеру: лірична героїня приймає ту долю, що, хоч і не обіцяла щастя й успіху, але стала своєю: «Поезія — рідна сестра моя. / А правда людська — наша мати». А ще поетеса порушила важливе філософське питання: вибору «спорідненої праці» як шляху до щастя. І тут важливим є саме свідомий вибір («Я вибрала долю собі сама»), адже він передбачає й повну відповідальність («у мене жодних претензій нема...»). Цей вірш можна сприймати одночасно і як філософський роздум, і як поетичну декларацію самої авторки — її програмовий погляд на єдність поезії і правди, що складає суть творчої долі-покликання. Читацький практикум Прочитайте поезію, виконайте завдання....
0 Переглянути

Ліна Костенко (Народилась 1930 р.). Життя — як книга («Життя іде і все без коректур...»)

11 Клас

У невеликій поезії — цілий комплекс мотивів, що охоплює метафора «життя — книга». Лірична героїня переконана, що кожен, навіть того не усвідомивши, пише окрему книгу власного буття. Щоправда, його так просто не виправиш, адже все в ньому незворотне, «усе без коректур». Так увиразнено філософські проблеми сенсу існування й індивідуальної відповідальності за пройдений земний шлях. І ця відповідальність стосується принаймні двох моментів. Перший, філософський, пов'язаний із темою вічності — про відповідальність за світ, який ми лишаємо після себе. Звідси випливає й гостро актуальний мотив співіснування людини і природи («...щоб землю завжди бачили в цвітінні»). А другий вимір відповідальності вже є більш особистісним — він стосується «екології людської душі» («Людині бійся душу ошукать...»). Авторка поезії утримується від настирливого моралізування: обирає тон довірливої розмови — відверто ділиться своєю життєвою філософією з уявними співрозмовницями й співрозмовниками. Творча людина, адресуючи своє слово до читацької аудиторії, нагадує, що в певному сенсі всі ми теж творці, адже пишемо (звичайно, кожен по-своєму) уявну книгу життя. Для вираження своїх думок авторка добирає гарні метафоричні образи, зокрема й персоніфікації: «час летить», «неба очі голубі». Вони допомагають художньо поєднати в єдине ціле людину і природу, «вписати» рядки кожного людського життя у загадкову книгу вічності....
0 Переглянути

Ліна Костенко (Народилась 1930 р.). Про творчість («Страшні слова, коли вони мовчать...»)

11 Клас

Чому «слова мовчать» і як подолати це мовчання? Напевно, у кожної людини є схожий досвід стосунків зі словом. Поезія Ліни Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать» розкриває сутність поетичного мистецтва та переживання митця, відповідального за слово, творчість. Провідний мотив твору — неповторність і вагомість поетичного слова. У поезії Ліни Костенко відтворено динаміку творчого процесу. У першому катрені — розгубленість і навіть розпач ліричної героїні; у другому — роздум над складністю поезії, коли звичні для всіх слова слід «вимовити вперше». Нарешті, останній чотиривірш містить розв'язку: прийняття ліричною героїнею загадкової й парадоксальної суті поезії-натхнення. Читацький практикум Прочитайте поезію, виконайте завдання....
0 Переглянути

Ліна Костенко (Народилась 1930 р.). Особливості індивідуального стилю

11 Клас

Творчість Л. Костенко загалом традиційна: авторка не любить екстравагантних експериментів. Звертається до визнаних і перевірених часом джерел — до досвіду фольклору і класичної літератури. Але письменниця володіє рідкісним даром творчого осучаснення традиції. Осмислюючи «вічні теми», тобто теми загальнолюдського значення, вона надає їм виразного національного забарвлення, актуального звучання, а подекуди навіть і вираженої публіцистичності. Характерні риси творчості Ліни Костенко — інтелектуалізм та філософічність, що поєднуються з виражальною простотою, а також психологізм та емоційність. Скажімо, мотиви життя і смерті поетеса поєднала з долею народу — звідси історизм її художнього мислення. Вона художньо досліджувала воєнне лихоліття і його наслідки («Мій перший вірш написаний в окопі», «Пастораль ХХ сторіччя»), філософський і моральний аспекти («Життя іде і все без коректур», «У драмі людській небагато дій...», «Мені відкрилась істина печальна...»). Поетеса завжди уважна до проблем творчості («Страшні слова, коли вони мовчать...», цикл «Силуети»). В інтимній ліриці розкрила високі переживання своєї героїні («Моя любове, я перед тобою...», «Світлий сонет», «Розкажу тобі думку таємну...», «Напитись голосу твого...»). Творчість для Л. Костенко невіддільна від відповідальності митця й кожної людини перед довкіллям. Мотив «людина і природа» поетеса ускладнила й розкрила в різних варіантах. Не лише в екологічному аспекті, а ще й у зв'язку з роздумами про сенс і призначення людського життя («Я вранці голос горлиці люблю...», «Гроза проходила десь поруч...», «Послухаю цей дощ...», «Вечірнє сонце, дякую за день...»)....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 23 ... 47
Назад

Навігація