Войти
Закрыть

Василь Симоненко (1935-1963)

11 Клас

Після розвінчання культу особи Сталіна суспільству, що десятиліттями жило в страху, підозрах, терорі, почала відкриватися вся фальш «щасливого» радянського життя. Василь Симоненко — на той час студент провідного вишу України — перебував у середовищі творчої та наукової інтелігенції, яка першою заговорила про трагічні розломи в долі українського народу, спричинені сталінізмом. Василь, як людина чесна, хотів бути правдивим зі своїми земляками. Писав відповідально, мало друкувався, працюючи над кожним словом, відточуючи кожну думку. Уже в ранніх творах молодого поета критика відзначила щирість почуттів, громадянську позицію й гуманізм. Те, що для сучасних українців здається звичною річчю — вільно висловлювати власні думки, — в 1950-1960-х рр. залишалося небезпечним. Василь Симоненко бачив усю фальш радянської журналістики, яка правду про життя приховувала за «ура-репортажами». Таке дворушництво він називав брехнею. Безперечно, принципова позиція поета не подобалася представником влади. Із 1960 р. Василь Симоненко стає членом Клубу творчої молоді, що був осередком «шістдесятників» у Києві. Разом з Аллою Горською та Леонідом Танюком він розслідує масові розстріли людей військами НКВС у Биківні. Після звернення до Київської міської ради з вимогою розслідувати злочини й створити меморіал задля увічнення пам'яті про репресованих В. Симоненко починає зазнавати переслідувань. Влада шукала привід розквитатися з поетом. Нагода трапилася в 1963 р., — міліціонери його заарештували через дрібний побутовий конфлікт й кілька днів катували. Це прискорило розвиток його хвороби (хоча дехто з дослідників стверджує, що саме тортури стали причиною захворювання) і передчасну смерть....
0 Переглянути

Літературне шістдесятництво

11 Клас

У цьому ж часовому проміжку в іншій частині світу — у СРСР та підконтрольних йому європейських країнах так званого соціалістичного табору — теж був протест, але він мав ідеологічний характер. У 1956 р. відбулися виступи в Угорщині, згодом — у Польщі, Німецькій Демократичній Республіці. У Чехословаччині невелику групу дисидентів, переважно діячів культури, очолює чеський драматург Вацлав Гавел. Долучається до новочасних рухів протесту й Україна. Наприкінці 1950-х рр. на її теренах, переважно у великих містах і столиці, зароджується «шістдесятництво» — інтелектуальний рух молодого покоління інтелігенції, що виступає проти тоталітарної системи у всіх сферах життя — національного, соціального, культурного. Поява «шістдесятників» в українській культурі — одна з унікальних подій у літературно-мистецькому та суспільному житті України у другій половині ХХ ст. Їх було небагато в республіках Радянського Союзу, а в Україні, за деякими підрахунками, — близько однієї тисячі. «Шістдесятники» своєю творчістю нікого не залишили байдужими. Одних дратувала їхня інакшість, за що їх нищівно критикували на різних засіданнях за «формалістичні викрутаси» та саркастично називали «штукарями», «верлібристами». Інших ці сміливці захоплювали своїм ідеалізмом, волелюбністю, творчою енергією оновлення. Особливо «шістдесятники» вирізнялися на загальному тлі графоманів радянської літератури, озброєних художнім методом соціалістичного реалізму....
0 Переглянути

Олесь Гончар (1918-1995)

11 Клас

Олесь Терентійович Гончар побачив світ 3 квітня 1918 р. у селі Ломівка (нині — територія м. Дніпра). Від народження батьки назвали його Олександром і записали за прізвищем батька — Біличенко. Але коли хлопчикові виповнилося два роки, мати померла, а тато одружився вдруге. Тож в трирічному віці його на виховання забрали дід із бабою по матері, на прізвище Гончар, що мешкали в селі Суха Слобода на Полтавщині. У школі хлопчика звали Олесем. Згодом його так і записали у паспорті — Олесь Гончар. У 1938 р. юнак вступає на філологічний факультет Харківського державного університету. У студентські роки його перші друковані твори схвально оцінює письменник П. Панч, чим заохочує до подальшої праці. Олесь Гончар — романтик за світосприйняттям, що відобразилося протягом життя в його вчинках і у творчості. Коли в Іспанії спалахнула громадянська війна, юнак хотів приєднатися до республіканців для боротьби проти нацистів. Після вторгнення гітлерівських військ на територію України третьокурсник Гончар добровільно записується до студентського батальйону і йде на фронт. Полон, концтабір, утеча, участь у численних боях за визволення України та країн Європи, кілька поранень — такою була буремна юність письменника. Доля (чи бабусині молитви, як думав Олесь) зберегла йому життя, хоч не раз був за мить від смерті. На фронті письменник не полишав творчості — писав і друкував поезії у фронтовій пресі....
0 Переглянути

Олександр Довженко (1894-1956)

11 Клас

Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 р. на хуторі В'юнище (нині в межах смт. Сосниця Чернігівської області) у селянській родині. Навчався в Сосницькій школі, закінчив Глухівський учительський інститут, працював кілька років учителем у Житомирі, згодом вступив до Комерційного інституту в Києві. У столиці О. Довженко з усією пристрастю віддається громадській роботі, долучається до політичної діяльності. Революцію 1917-1920-х рр. він зустрів з ентузіазмом, вітав історичний шанс народу побудувати свою державність. Радів, що буде «земля в селян, фабрики в робітників, школи в учителів, лікарні в лікарів, Україна в українців, Росія в росіян». Під час збройного конфлікту між більшовицькою Росією та УНР в 1918 р. він воює проти більшовиків на боці військ Петлюри. В 1919 р. Олександр Довженко потрапив у полон до більшовиків та був засуджений до страти, і лише випадок врятував його від розстрілу. У 1921 р.він виїжджає на дипломатичну службу до Варшави, а згодом працює в Берліні. За кордоном вивчає європейське мистецтво, а коли повертається в 1923 р. на Батьківщину, застає вже іншу Україну — більшовицьку. Він мешкає в Харкові, працює художником-ілюстратором і карикатуристом у газеті «Вісті». Митець, чий світогляд був сформований у роки українських визвольних змагань, входить у коло близької йому за духом творчої інтелігенції національного спрямування. Це був натхненний час, коли дебютують Микола Хвильовий, Ю. Яновський, М. Куліш, Л. Курбас, М. Йогансен, ще не був розтоптаний талант В. Сосюри й П. Тичини. У середовищі митців українського відродження 1920-1930-х рр. зароджується й талант О. Довженка. Сашко, як він підписував свої малюнки, повний творчих планів. Хоч і не був письменником, стає членом літературного угруповання ВАПЛІТЕ, позаяк йому були близькі філософські й мистецькі погляди ваплітян, їхня філософія романтики вітаїзму. Водночас він захоплюється «великим німим» — кінематографом, тому 1926 р. переїжджає до Одеси та влаштовується працювати на місцеву кінофабрику. Тут він знімає свої перші учнівські фільми «Вася-реформатор», «Ягідка кохання» та «Сумка дипкур'єра»....
0 Переглянути

Воєнне лихоліття

11 Клас

Україна під час Другої світової війни була ареною ідеологічної боротьби двох ворожих сил — комуністичного та німецько-фашистського режимів. З обох боків велася активна боротьба за вплив на свідомість українців. Однією з провідних у ці роки стала публіцистика як найдієвіший засіб впливу на читачів. Літератори, що опинилися на підконтрольній гітлерівцям території України, на початку війни хотіли використати німецьку окупацію в національно-визвольній боротьбі проти комуністичного режиму. Вони почали організовувати незалежні українські газети й журнали культурно-просвітницької тематики. У Харкові в газеті «Нова Україна» працювали Іван Багряний та Юрій Шевельов, на Волині в часописі «Волинь» — Улас Самчук, у Києві видавали «Українське слово» та «Литаври» О. Теліга, Олег Ольжич, легально діяли часописи «Сурма» та «Українські вісті» у Львові. Однак гітлерівська окупаційна адміністрація швидко зрозуміла їхню небезпеку для себе й ліквідувала всі друковані засоби інформації, що ставили питання про шляхи розвитку України, обстоювали інтереси рідного народу. Літераторів, які становили загрозу, або заарештовували (У. Самчук), або знищували (О. Теліга). В умовах підпілля ОУН-УПА друкувала видання «Ідея й чин», «Повстанець», «До зброї», «Самостійність», «За Волю України», інформаційні бюлетені. У них висвітлювалися питання визвольної боротьби УПА, розкривалася сутність антиукраїнської політики комуністів на теренах Західної України, публікувалися статті про справжні причини Голодомору 1932-1933 рр., про звірства органів НКВС....
0 Переглянути

Іван Багряний (1906-1963)

11 Клас

Іван Багряний (прізвище за паспортом Іван Павлович Лозов'ягін, а родове — Лозов'яга, спотворене пізніше внаслідок русифікації) народився в селі Куземин на Полтавщині (нині — Сумська область). Після здобуття початкової освіти навчався в Краснопільській художньо-керамічній школі, згодом — у Київському художньому інституті. Шлях у літературу Іван Багряний почав торувати ще зі шкільних років. Як сам згадував, у школі писав «войовничі вірші», редагував шкільний журнал «Надія». Своїм учителем, крім Т. Шевченка, вважав В. Винниченка та Миколу Хвильового. Із провідного кольору у творчості останнього запозичив, за однією з версій, літературний псевдонім — Багряний. У Києві, де навчається, юнак уступає до літературного об'єднання МАРС. Його друзі — тогочасна літературна еліта: Б. Антоненко-Давидович, Г. Косинка, Т. Осьмачка, В. Підмогильний, Є. Плужник. Іван Багряний підтримував думку колег-літераторів, що красне письменство мають творити тільки високоосвічені професіонали, і підтримував Миколу Хвильового в літературній дискусії 1925-1928 рр. У 1925 р. під псевдонімом «І. Полярний» письменник друкує власним коштом збірку автобіографічних новел «Чорні силуети». Того самого року в подільській газеті «Червоний кордон» надруковано його вірші, а в 1929 р. без дозволу влади Іван Багряний видає першу поетичну збірку «До меж заказаних» та поему «Аве Марія». На титульній сторінці останньої стояла присвята:...
0 Переглянути

Євген Маланюк (1897-1968)

11 Клас

Євген Филимонович Маланюк народився 1 лютого 1897 р. в селі Новоархангельське (нині — Кіровоградська обл.). Навчання юнака в Петербурзькому політехнічному інституті перервала Перша світова війна, тому в 1914 р. після підготовки в Київській військовій школі він вирушає на фронт офіцером царської армії. Події 1917-1920 рр. змінюють усе його подальше життя. Поет переходить на бік УНР, працює в штабі Дієвої армії, що дало йому багатий матеріал для роздумів про Українську революцію та причини її поразки. Уже тоді Є. Маланюк виокремлює «історико-психологічні комплекси» української нації. Корені їх — у «малоросійстві» бездержавної нації, навіть частини її еліти. Він засуджує нерішучість Михайла Грушевського і Володимира Винниченка в боротьбі з російськими більшовиками (від першого Універсалу, який декларував автономію України в складі Росії, до проголошення незалежності України четвертим Універсалом минуло сім місяців), їхнє зволікання з військовим захистом УНР. Так само Є. Маланюк усвідомлює, що запізніле рішення Симона Петлюри про збройну боротьбу з Росією призвело до поразки визвольних змагань. Коли національна революція зазнала краху, поет вимушений був разом зі своїм батальйоном перейти українсько-польський кордон та емігрувати. Думав — ненадовго, виявилося — назавжди. Перебування в польському таборі для інтернованих у Каліші стало суворим випробуванням долі. Але особисту драму розлуки з Батьківщиною затьмарила національна трагедія українства. Євген Маланюк розуміє, що час визвольних змагань за Україну зі зброєю в руках закінчився, треба кувати духовну зброю в боротьбі з ворогом. Тому він займається самоосвітою, вивчає українську історію та культуру, береться до культурно-просвітницької роботи серед інтернованих, більшість яких — неписьменні робітники й селяни. У таборі для полонених Є. Маланюк разом із Ю. Дараганом засновує табірний журнал «Веселка», де активно друкує свої публіцистичні твори та поезії, що увійшли згодом до його другої збірки «Гербарій» (1926)....
0 Переглянути

Під чужим небом

11 Клас

Що ви знаєте про українських поетів Олену Телігу та Олега Ольжича? У чому подвиг і трагізм їхніх доль? Які мотиви творчості цих поетів? За тлумачним словником доберіть лексичні значення до слів еміграція, імміграція, ностальгія, діаспора, історіософізм. Українська революція 1921 р. зазнала поразки. Армія УНР (майже 20 тисяч осіб) разом із державними органами наприкінці 1920 р. вимушено залишила територію України й опинилася в еміграції. Вояків було розміщено в спеціальних таборах у Польщі та Румунії. Незважаючи на невпевненість у майбутньому, вони не втрачали сили духу, займалися військовим вишколом, розгорнули у своєму середовищі активну культурно-просвітницьку роботу. Наприклад, у польському таборі для переміщених (м. Каліш) діяли гімназія, курси для малописьменних, бібліотека, хори, оркестр, школа українського танцю, виходили часописи «Залізний стрілець», «Нове слово», «За Україну», «Джерело», «Військовий вісник», «Веселка». Саме в останньому протягом 1922-1923-х рр. друкувалися Ю. Дараган, Є. Маланюк, М. Грива та інші поети, яких дослідники пізніше віднесуть до складу «Празької школи». У їхніх творах цього періоду звучить ностальгія за батьківщиною, наявна трагічність світосприйняття через крах національно-визвольних ідей. Після погіршення ставлення польської влади до емігрантів багато з них переїжджає до Чехословацької Республіки. За підтримки президента Т. Масарика українська діаспора змогла відкрити в ЧСР заклади вищої освіти з навчанням рідною мовою: Український вільний університет при Карловім університеті, Український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова у Празі, а також Українську сільськогосподарську академію в Подєбрадах (містечко неподалік Праги). Вони стали осередками формування національної української еліти за кордоном. Тут навчалися або працювали колишні вояки УНР Ю. Дараган, Є. Маланюк, Л. Мосендз, М. Чирський та діти емігрантів О. Теліга, Олег Ольжич, Н. Лівицька-Холодна, О. Лятуринська та інші. Це була плеяда високоосвічених інтелігентів. Юнаки та юнки здобували освіту з різних фахів: Леонід Мосендз — хіміка, Олег Ольжич — археолога, Олекса Стефанович — філософа, Євген Маланюк — інженера, але в умовах еміграції їх об'єднувала одна ідея — служити втраченій батьківщині....
0 Переглянути

Осип Турянський (1880-1933)

11 Клас

Осип Васильович Турянський народився 2 лютого 1880 р. в селі Оглядів на Львівщині. Львівська українська гімназія, філософський факультет Віденського університету дали юнакові з багатодітної селянської родини ґрунтовну освіту, яку він увінчує в 1907 р. захистом дисертації. У 1914 р. почалася Перша світова війна. На відміну від усіх попередніх воєн, у яких ворожі уряди задіювали лише регулярні війська, у Першій світовій мобілізація в кожній із держав-учасників набула національного масштабу. До лав армій беруть мирне населення, не навчене військової справи, напівголодне, часто без обмундирування і зброї. Тому ця війна за кількістю людських жертв стала наймасштабнішою за всю попередню історію людства. Масові страждання і втрати були принесені в жертву політичним амбіціям владних верхівок країн, що воювали. О. Турянського, 34-річного доктора філософії з мирною професією вчителя іноземних мов, у 1914 р. відряджають на австрійсько-сербський фронт у чині молодшого офіцера. У 1915 р. в одному з боїв він потрапляє в полон до сербів. Узимку того самого року австрійська армія прорвала фронт і серби, відступаючи, повели в мороз і хуртовину через гори Албанії шістдесятитисячну групу полонених. У її складі перебував і О. Турянський. Полонені і конвоїри опинилися в однаково жалюгідних умовах. Гірський перевал подолало лише п'ятнадцять тисяч солдатів, решта загинула або була застрелена конвоїрами. Осип Турянський, як і більшість однополчан, перебував на межі життя і смерті. Шестеро його товаришів, із якими він утік із-під варти, замерзли в горах, а сам Осип Васильович урятувався завдяки щасливому випадку. Покритого кригою, але зі слабкими ознаками життя, його підібрали сербські лікарі, що їхали за колоною полонених. Серед них — українець Василь Романишин, який і впізнав земляка. Щоб урятувати життя О. Турянського, зважилися на відчайдушний крок: його тіло опустили в холодну воду, аби розморозити. Після лікування він перебуває на італійському острові Ельба в таборі для полонених. Письменник усвідомлює, що життя було йому дароване не випадково, а для того, аби розповісти сучасникам і нащадкам про жахіття війни. Тож у 1917 р. він розпочинає роботу над твором «Поза межами болю». У ньому автор змальовує всі кола дантового пекла, які був змушений пройти. Повернувшись додому, автор доопрацьовує текст й уперше видає його у Відні 1921 р. німецькою мовою. Книжка одразу зробила його одним із найвідоміших письменників у Європі....
0 Переглянути

Богдан-Ігор Антонич (1909-1937)

11 Клас

Богдан-Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909 р. на Лемківщині1, у селі Новиця Горлицького повіту, в сім'ї священика В. Кота, який змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина. Лемківщина — самобутній, незвичайний край, природа, звичаї та обряди, пісні якого не могли не вплинути на обдарованого юнака, його творчу уяву. За визначенням поета, це «земля вівса та ялівцю», у якій дивовижно переплелися залишки язичницьких вірувань, давнини й незбагненно-чарівний світ природи. 1 Лемківщина — українська етнічна територія, на якій здавна проживала етнографічна група українців — лемки. Розташована в Карпатах (охоплює частину сучасної України, Польщі, Словаччини). У 1928-1934 рр. майбутній поет навчається у Львівському університеті, опановує славістику. Та навіть диплом магістра не дав йому змоги посісти державну чи викладацьку посаду. Він заробляє на життя пером: працює журналістом і редактором, пише вірші, літературознавчі та мистецтвознавчі статті. У 1931 р. Богдан-Ігор Антонич дебютує збіркою «Привітання життя». Далі одна за одною виходять збірки «Три перстені» (1934), «Книга Лева» (1936). Поет раптово помирає 6 липня 1937 року. А вже наступного року публікуються посмертні книги «Зелена Євангелія» та «Ротації». Як справедливо зазначив Дмитро Павличко, «в українській поезії, бідній на урбаністичні мотиви, "Ротації" Антонича залишаються досі майже неперевершеними зразками міських краєвидів та описів задушливої атмосфери городських місць розваги, розпусти, зледащіння»....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47
Назад

Навігація