Українська література 9 клас Пономаренко, Тороп (F70)
- 9-12-2022, 10:08
- 289
| Слава Україні | Героям слава | ЗСУ | ДСНС | 103 | 102 | Обленерго | Лікарі | Вчителі | Українці |
Добіг до завершення навчальний рік. Сподіваємося, що ознайомлення на уроках літератури з кращими взірцями української духовної культури Х—ХІХ ст. збагатило вас інтелектуально й естетично, принесло велике емоційне задоволення. Твори, які ви вивчали, зберігають пам’ять про різні історичні епохи й людей, які жили в ті часи, їхні думки й переживання, прагнення і мрії. Але художня література попередніх століть не лише викликає до життя голоси минулого. Вона спрямовує вас у майбутнє, щоб ви могли скористатися ідеями й художніми відкриттями митців у власному житті, часом навіть несподіваним і сміливим чином. У променях світла книжки ви відкриваєте для себе духовний світ її автора. Вона ненав’язливо формує ваші цінності, робить вас добрішими й мудрішими. Ви, напевно, помітили, що один і той самий художній твір справляє різне враження на різних людей залежно від їхнього життєвого досвіду, чутливості до художнього слова, розвитку естетичних смаків тощо. Водночас, як не дивно, з плином років ви з’ясуєте, що змінюється і ваше сприйняття конкретної книжки. Коли ви перечитуєте вкотре вже знайомі твори, то вони викликають у вас іншу реакцію, ніж при першому прочитанні. Скажімо, «Енеїда» чи «Наймичка» в чотирнадцять і сорок років сприйматимуться вами по-різному, адже ви за цей час змінитеся, а отже, текст відповідно набуде нових сенсів і нових інтерпретацій.... |
... |
Марко Вовчок — псевдонім Марії Олександрівни Вілінської. Її твори належать трьом літературам — українській, російській, французькій, проте найбільше вона зробила для українського письменства, збагативши його оригінальними творами. Це перша жінка-письменниця в українській літературі, яка не лише здобула популярність і визнання, а й увійшла в коло таких уже добре відомих корифеїв вітчизняного письменства, як Т. Шевченко та П. Куліш. Її твори перекладалися російською мовою, і завдяки ним російський читач більше знав про Україну, яку тоді називали Малоросією. Життєвий і творчий шлях письменниці Марія Олександрівна Вілінська народилася 22 (10) грудня 1833 року в збіднілій дворянській родині в Орловській губернії. Дівчинка рано втратила батька, який, на думку одного з дослідників творчості Марка Вовчка Миколи Зерова, походив із західної губернії, і весь його рід, імовірно, білоруський, а не російський. Дитинство її не можна назвати щасливим — вітчим-алкоголік був егоїстичним і жорстоким. Щоб ізолювати доньку від нього і його товариства, мати часто відправляла її до своїх родичів Писарєвих. Тут вона вивчала іноземні мови (Марія Олександрівна знала вісім іноземних мов, серед них англійську, німецьку, французьку, італійську, польську), багато читала художньої літератури, захоплювалася музикою. У дванадцятирічному віці її віддали до Харківського жіночого пансіону, а потім дівчина жила у своєї багатої тітки в Орлі на правах бідної родички — чи то вихованки, чи то виховательки тітчиних дітей. Зовсім юною, у 1851 р., Марія одружується з Опанасом Марковичем, фольклористом й етнографом, членом Кирило-Мефодіївського братства, який за участь у ньому відбував трирічне заслання в Орлі.... |
Пантелеймон Олександрович Куліш народився 7 серпня (26 липня) 1819 р. в містечку Вороніж Глухівського повіту на Чернігівщині (тепер Шосткинського району Сумської області). Його ім’я, за християнською традицією, визначив день святого Пантелеймона. 1 Ратай — плугатар, орач. Один із псевдонімів П. Куліша — Павло Ратай. Найближчі родинні корені письменника — козацькі. Його батько походив з козацької старшини, а мати — із родини сотника. Дитинство хлопчика овіяне народними піснями, переказами про козацьке минуле, які він чув від матері й сестри, котрих рано втратив. Ази грамоти він опанував завдякі сестрі, а далі — навчання в Новгород-Сіверській гімназії, у стінах якої П. Куліш знайомиться зі збірником українських народних пісень, виданих М. Максимовичем, першим ректором університету Святого Володимира. Захоплений красою народного слова, гімназист сам починає записувати народні пісні, а також читає твори П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка. У гімназії він пише і своє перше оповідання «Циган», яке стало літературною обробкою почутої від матері казки. Саме фольклор, українська книга визначили його захоплення літературою, його українську ідею. У 1837-1839 рр. П. Куліш — вільний слухач університету Святого Володимира спочатку на словесному, а потім на правничому факультетах. Проте його відраховують із цього навчального закладу, оскільки студент не міг документально засвідчити свого дворянського походження. Починаються роки вчителювання в Луцьку, Києві, Рівному, а на канікулах — мандри Україною, зустрічі з кобзарями, селянами, від яких П. Куліш записував скарби фольклору й народної мови.... |
Біблія супроводжувала Т. Шевченка протягом усього його життя. Із цією Вічною Книгою він познайомився ще в дитинстві: слухав біблійні історії, пісні, житія святих, розглядав ікони. Уже в зрілому віці поет звертався до Біблії, щоб знайти відповіді на питання, які хвилювали його. З неї він запозичував сюжети, образи, мотиви, котрі переплавлялися завдяки його таланту в оригінальні твори. Так народилися «Псалми Давидові», «Ісаія. Глава 35», «Царі», «Подражаніє 11 псалму», «Во Іудеї во дні они», «Марія», «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19», «Осії глава XIV», «Саул». З Біблії узяв Т. Шевченко епіграфи до таких творів, як «Тризна», «Сон» («У всякого своя доля...»), «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим...», «Неофіти». А, як відомо, епіграф — своєрідний компас у розумінні художнього твору, його основної думки. Поет знав напам’ять частину Біблії, Псалтир. Він — свідомий християнин — вважав Бога всюдисущим і милосердним, оплотом духовності людини. Т. Шевченко звертався до Нього зі щирою молитвою, прохаючи про долю-талан, про натхнення, а найбільше — про любов («Молитва»): Мені ж, мій Боже, на землі Подай любов, сердечний рай! І більш нічого не давай! Поет глибоко вірив, що Христос навчає людину, як жити на світі, любові й добру. Тому в укладений поетом «Буквар» включено уривки із Псалтиря та молитов. Т. Шевченко схилявся перед подвигом Христа, у якому він убачав ідеальне втілення людини. Водночас поет сумнівався в тому, чи гідне людство такої самопожертви. Більше того, він був переконаний, що з іменем Христа діялося у світі не лише добро, а й зло. Його обуренню не було меж, коли поет спостерігав, як можновладці паразитували на Божому вченні, прикривали ним ниці вчинки й негідні думки. Не можна не погодитися із твердженням І. Дзюби, який писав: «... Тарас Шевченко був чи не перший, хто в Російській імперії на весь голос сказав про блюзнірство офіційного православ’я, що благословляло вбивство людей і нищення цілих народів».... |
У кожного поета є своє коло улюблених тем. У Шевченка їх дві — це Україна та жінка-мати. У художньому розкритті цих тем талант Кобзаря сягнув найвищих вершин, бо вони пройшли крізь його серце як згусток найщирішої любові й неймовірного суму, як сплав ліричного почуття і довершеної форми, утілених у художньому творі. Дуже слушну думку висловив Максим Рильський: «Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасливий в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері». Сам поет сказав про це афористично: У нашім раї на землі... ...Нічого кращого немає, Як тая мати молодая З своїм дитяточком малим. Проте кріпаччина нівечила людські долі, й жінка, здається, у стократ більше страждала, бо вона несла на своїх плечах увесь тягар відповідальності за родину, дітей, за їхнє життя і виховання. Образ жінки-кріпачки у творах поета завжди трагічний. Тарас Шевченко був глибоко переконаний, що неволя штовхала її в провалля горя, сліз, навіть передчасної смерті. Поет пережив й особисту трагедію: його мати передчасно померла через «нужду та працю», поетові сестри, «голубки молодії», посивіли в наймах. Тож цілком логічно численні дослідники творчості Т. Шевченка стверджують, що образ України й образ жінки-матері в його творах злиті, неподільні: через неймовірно трагічну жіночу долю глибше розкривається трагізм покріпаченої України, з одного боку, а з іншого, — віра, безмежна віра поета в рай земний, осердя якого — мати й дитя.... |
Тapac Шевченко — геніальний поет, вірний син народу, пророк національного відродження. Він жив і творив з іменем України, прославляв її минуле, прозирав у майбутнє й картав сучасників за довготерпіння, покірність. І понад усе любив просту людину, співчував її стражденному існуванню, пролитим нею сльозам. Сьогодні немає українця, хто б не читав «Кобзаря», хто б не знав хоча б одну поезію Т. Шевченка напам’ять, хто б не співав «Реве та стогне Дніпр широкий...». Поет був, є і буде совістю нації, її сумлінням навіки. Іван Дзюба справедливо зазначив: «Шевченко, як явище велике й вічно живе, — невичерпний, нескінченний і незупинний». • Під час вручення Національної Шевченківської премії 2017 року письменник і видавець Іван Малкович наголосив: «Я мрію дожити до того моменту, коли дітям у школі перестануть сльозливо оповідати про "торепашното кріпака”, який служив безправним та безсловесним попихачем у панів, а замінять парадигму і вестимуть натхненну мову про неймовірного хлопчика, що аж світився великим талантом, який без тата і мами, без, здавалося, жодних шансів на успіх створив сам себе». Знайдіть в інтернеті повний текст виступу Івана Малковича і сформулюйте для себе відповідь на проблемне питання: «Для чого сучасний молодий українець має знати творчість Тараса Григоровича Шевченка?».... |
Протягом майже півтора століття триває затята українсько-російська боротьба за генія Миколу Гоголя. Народжений у центральній частині України, на Полтавщині, він писав свої твори лише російською мовою; люблячи свою батьківщину, став ідеологом Російської імперії. У чому ж його феномен як письменника? Микола Васильович Гоголь народився 1 квітня (20 березня) 1809 р. в селі Василівці на Полтавщині в родовому помісті дворян Гоголів-Яновських. Батьки Ніколи, як називали сина в родині, з гордістю носили подвійне прізвище як пам’ять про славних предків. Натомість Микола вже в юнацькі роки відмовився він польського за походженням прізвища Яновський на користь козацького — Гоголь. У батьковому роду були представники заможної козацької старшини. Найвідоміший із них — полковник козацького війська часів Богдана Хмельницького Остап Гоголь, який отримав шляхетський титул від польського короля за заслуги у війні проти Московії. Миколина мати походила з українсько-польського аристократичного роду. Як і багато дітей українських дворян першої половини XIX ст., хлопчик виховувався в змішаному українсько-російському середовищі. Батьки розмовляли між собою і листувалися переважно російською зі значними домішками українських слів, із селянами та деякими знайомими дворянами — українською. У родині також знали польську й передплачували польські літературні журнали. Тому малий Нікола змалку засвоїв три мови. Роки дитинства хлопчика були багаті на театрально-музичні враження. Батько майбутнього письменника служив у багатого аристократа й свого далекого родича Д. Трощинського. У його маєтку в селі Кибинці він часто організовував театральні вистави, на які з’їжджалися знатні поміщики з усієї округи. Василь Афанасійович Гоголь не лише здійснював постановки, а й сам писав для них драматичні твори українською мовою. У маєтку Д. Трощинського часто гостювали відомі українські аристократи, які були активними учасниками таємних політичних організацій та виступали за автономію України. На формування образу України в майбутнього письменника вплинули також твори українських письменників, передусім визначного земляка-полтавця Івана Котляревського, знайомство з українськими народними піснями й баладами. Вони формували в юного М. Гоголя шанобливе ставлення до українського народу, виховували патріотичні почуття. Пізніше він так писав про українську пісню: «Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії... |
Романтизм — один із провідних напрямів у мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. в Німеччині, Англії та Франції, а на початку XIX ст. поширився в країнах Центральної та Південно-Східної Європи, зокрема в Україні. Його поява збіглася в часі з формуванням європейських націй. У попередні століття серед мільйонів європейців не було усвідомлення належності до великої спільноти під назвою «нація». Вони сприймали себе передусім членами «малої батьківщини». Для німця, скажімо, це була Саксонія чи Баварія, для француза — Нормандія або Шампань, для італійця — Тосканське графство тощо. Та й наші предки частіше ідентифікували себе полтавцями, подолянами чи волинянами, аніж українцями. На початку XIX ст. ситуація докорінно змінилася. Вивчення історії, фольклору й етнографії відкрило закономірність: окремі великі групи людей мають спільні ознаки в мові, культурі, характері, навіть більше — як і окрема людина, кожна така спільнота наділена розумом і свідомістю, може бути вільною чи перебувати в рабстві. Разом із цими ідеями приходить розуміння того, що кожна нація повинна бути суверенною, мати свою державу й самостійно визначати власну долю. Тому постало важливе завдання — виховання національної гідності, а за відсутності національного суверенітету — виборювання права на самостійне національне життя і державність.... |