|
22 березня 1845 р. Т. Шевченко закінчив Академію мистецтв і отримав диплом «вільного художника», а 24 березня вже вирушив на Батьківщину. Той внутрішній голос, який повів на шлях оборонця нації, тепер кликав в Україну. Як і першого разу, зупинявся в різних поміщиків малювати портрети, відвідував друзів. Улітку оселився в Києві й клопотаннями київських друзів, насамперед М. Максимовича, був прийнятий художником в Археографічну комісію. Ця робота цілком відповідала внутрішній настанові Т. Шевченка. Виконуючи доручення комісії, він багато подорожував по Київщині, Полтавщині, Поділлю, Волині, Чернігівщині. Малював пам’ятки архітектури — палаци, церкви, руїни укріплень, а також предмети старовини, чарівні куточки природи, записував народні пісні, легенди, перекази. Водночас продовжував придивлятися до життя народу, панства, інтелігенції, вів тривалі бесіди, суперечки. Так поступово нагромаджувалися враження, факти, щоб перелитися пізніше в поетичні рядки. У вересні поет побував у рідних місцях, зустрічався з родичами, приятелями дитячих літ, відпочивав душею, а водночас виношував нові твори, дещо читав рідним, ділився планами організації шкіл по селах. Майже всю осінь і зиму 1845 р. Т. Шевченко провів у Переяславі в доброго знайомого лікаря Андрія Козачковського. Поета мучила тяжка недуга (застуда із серйозними ускладненнями). Козачковський лікував його. Хвороба то відступала, то загострювалася. І саме в цей час відбувається вибух довго накопичуваної творчої енергії в душі митця. Талант поета сягнув найвищого свого розквіту. Не випадково Є. Сверстюк назвав 1845-й «роком високого сонця України». Буквально за півтора місяця (з 10.Х до 25.ХІІ) на папір лягли такі геніальні твори, як «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «Кавказ», «Посланіє», «Холодний Яр», «Псалми Давидові», «Минають дні, минають ночі...», «Три літа», «Як умру, то поховайте...»....
|