|
Носили вони залізні лати, кольчуги та шоломи, мали мечі, списи та щити, їздили верхи. Маленькі лицарі ходили до школи, а великі їздили на лицарські турніри та билися з одноголовими, двоголовими, триголовими і навіть шестиголовими зміями та іншими різними чудовиськами, яких тоді в Україні було повно-повнісінько. Ті одноголові та багатоголові зміїська так знахабніли, що мало не щодня вимагали на сніданок по красуні. Уявіть собі, навіть таке шмаркате змієня, що у нього ще й молоко на губах не обсохло, а й те верещить: — Хочу красуню на вечерю! Та щоб була чорнява і з кирпатим носом! Зрозуміло, що красунь ставало дедалі менше та менше. Лицарів теж, бо змії ковтали їх не лише на обід, а й на вечерю. Та найстрашніші часи настали, коли з’явився на північних землях невиданий Багатоголовий Змій Горинич. Скільки у нього було голів — ніхто не знав. Бо того, хто з ним зустрічався, серед живих більше не бачили. Знали лишень, що голів тих дуже багато — за один раз Змій міг проковтнути ціле село. Тоді володар західних земель князь Галицький вирішив скликати усіх лицарів, які залишилися, аби з ними порадитися, як того багатоголового змія перемогти....
|