Войти
Закрыть

Католицька церква в XI-XV століттях

7 Клас

Альбігойці — від назви міста Альбі, що в Південній Франції; прихильники катарів та вальденсів, які діяли впродовж XII—XIII ст., виступали проти деяких учень та правил католицької церкви, закликали повернутися до християнства періоду апостолів, жили скромно, стримано й самотньо. Альбігойські війни — від поєднання слів «альбігойці» і «війна»; війни, що їх наприкінці XII — на початку XIII ст. вели рицарі Північної Франції, а пізніше — король проти альбігойців у південнофранцузькій провінції Ланґедок. Єретик — від грецького слова «айретікос» — «той, який вибирає», «відщепенець»; відступник від загальновизнаних поглядів; віровідступник, прихильник єресі. Інквізиція — від латинського слова «інквіро» — «розслідувати», «розшукувати»; підпорядкована папам римським слідча і судова служба католицької Церкви, створена в XIII ст. для боротьби з єретиками; жорстоке знущання, катування. Католицьке духовенство повело церкву шляхом, відмінним від того, яким рухалося православ’я. Володіючи просторими земельними наділами, управляючи великими коштами, виплітаючи хитромудрі інтриги, римські духовні поводирі вміло втручалися в життя заможних і бідних. Західна церква взялася продавати індульгенції — письмові грамоти, які гарантували звільнення від гріхів. Спочатку на отримані гроші споряджали хрестові походи, але згодом, у XIV-XV ст., фінанси осідали в Римі. Зміцненню папської влади сприяла Клюнійська реформа Х-ХІ ст. В абатстві французького містечка Клюні розробили особливі правила для монахів. Зокрема, вони мали дотримуватися целібату (заборони одружуватися) й аскетизму (заборони розкошувати). Також вони повинні були забезпечувати себе всім необхідним і, що головне, дбати про рукописну спадщину. Тому саме ченці взялися переписувати старі книги, здебільшого античного періоду. їх оздоблювали простими, невеликих розмірів унікальними малюнками — книжковими мініатюрами, таким чином сприяючи розвиткові образотворчого мистецтва. Згодом усі монастирі з-під опіки феодалів перепідпорядкували Папі Римському....
0 Переглянути

Священна Римська імперія. Італійські торговельні республіки

7 Клас

У 843 р. після Верденського поділу утворилося Східне Франкське королівство, де продовжувала правити династія Каролінгів. До складу новоутвореної держави увійшли германські землі, приєднані Карлом Великим: Тюрінгія, Фризія, Баварія, Саксонія, Швабія, Франконія. Із X ст. тамтешні жителі йменувалися тевтонами, хоча слов’яни кликали їх німцями (німими, такими, які розмовляють незрозумілою мовою), звідки й пішла назва країни. Від початку Німеччина розвивалася як роздроблена, де єдність забезпечували особисті зв’язки між сеньйорами й васалами. Верховне управління належало герцогам, які використали слабкість королівської влади й самовільно розпоряджалися величезними територіями. Чималими земельними площами володіла церква, зокрема, єпископи та абати. У дрібніших маєтках господарювали графи. Найважливіші державні справи вирішувалися на рейхстагах - особливих зборах, куди прибували усі герцоги. Після того, як у 912 р. впокоївся останній із династії Каролінгів, рейхстаг уперше обрав нового короля. Цю традицію підтримували й надалі. Оскільки кожен монарх мріяв передати корону синові, він намагався за будь-яку ціну змусити німецьких депутатів голосувати саме за свого нащадка. Однак це вдавалося без проблем тільки справді видатним володарям. У 936 р. королем обрали Оттона І (936-973), який уславився чи не найвизначнішим європейським діячем X ст. Запобігаючи зовнішнім загрозам, він приєднав багату Лотарингію з колишньою столицею — містом Ахен, упокорив полабських слов’ян, розпочавши експансію на Схід, а в 955 р., у битві поблизу річки Лех, розгромив угорців, поклавши край їх експансії. У внутрішніх справах, по-перше, перетворив служителів власного двору на вищих управлінців держави. Наприклад, значно розширив повноваження канцлера, який зберігав печатку, завідував архівом і зустрічав іноземних послів. По-друге, новий правитель підтримав церкву, зробивши її ієрархів феодалами-сеньйорами. Так появилися «духовні імперські князі» - єпископи, абати і навіть абатиси монастирів. Навзаєм вони забезпечували королівську скарбницю грошима, постачали продукти та за потреби приводили війська. Чому ж «духовних князів» звали «імперськими»? Річ у тім, що Оттон І допомагав ще й римському духівництву. Як подяку за це 2 лютого 962 р. він із дружиною Адельгейдою отримали від Папи Римського імператорські регалії. Відтоді Німеччину знали як Священну Римську імперію....
0 Переглянути

Англія в XI—XV ст. Генріх II Плантагенет. «Велика хартія вольностей». Війна троянд

7 Клас

Сьогодні Англія — це складова Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії — держави, розташованої на північному заході Європи, на Британських островах, що їх ще давні греки називали Альбіоном. Назва «Британія» вперше з’явилася в період правління Юлія Цезаря. Від наступних і до 410 р. її території перебували під впливом Римської імперії. Упродовж V-VI ст. власне Англію захопили германці: англи, сакси та юти. Місцеві кельти або підкорилися їм, або втекли в країни Європи, або відступили на північ і захід — у Шотландію, Уельс та Ірландію. Однак із початком великих походів вікінгів для англо-саксів теж настали складні часи. «Північні люди» майже безкарно грабували, засновували власні поселення та навіть утворили окремий район Данло, де прижилися за своїми законами вихідці переважно з Данії. Згодом англійський престол зацікавив герцога Нормандії Вільгельма. У 1066 р., перетнувши протоку Ла-Манш разом із добірним військом, він у битві поблизу містечка Гастінгс розбив англо-саксів. Перемога подарувала йому величезні володіння та славне прізвисько в історії — відтоді він іменувався Вільгельмом І Завойовником (1066-1087). Перший нормандський король Англії нещадно карав будь-який спротив місцевих аристократів і довіряв феодалам зі свого оточення. Країну швидко вкрили споруджені ними замки. Гонінь зазнали й духовні особи, яких також змінили прибульці. У 1086 р. провели докладний перепис населення і майна. Результати обліку записали в «Книгу страшного суду» (вважалося, що англієць мав надавати про себе та родину повну інформацію, як на Божому суді). Згідно із записами, в Англії в XI ст. жило близько 1,5 млн громадян, із яких лише 75 тис. становили міщани. Хоча деякі селяни (їх називали фригольдерами) зберігали особисту свободу, більшість перетворили у вілланів, які виконували повинності та сплачували податки....
0 Переглянути

Франція в XI—XV століттях. Столітня війна

7 Клас

Після Верденського поділу імперії Карла Великого правителі Франції бажали панувати в Європі. Однак на шляху до своєї мети вони зустрілися з двома неподоланними перешкодами. Перша — це феодальна роздробленість країни. Герцоги Аквітанії, Бургундії, графи Тулузи, Шампані, Фландрії та інші впливові феодали визнавали королів «першими серед рівних», але не головними. Другою перешкодою стали руйнівні набіги норманів. Уже в 845 р. вікінги здобули та розграбували місто Париж. Страждали й інші адміністративні й торгові центри. Наприклад, упродовж IX ст. Нант нищили 6 разів. «Перші серед рівних» не могли зупинити жорстоких нападників, тому джерела зафіксували їх глузливі прізвиська: Карл І Лисий, Людовик II Заїка, Карл III Простакуватий (у 911 р., як ви пам’ятаєте, саме він віддав Нормандію данцеві Роллону). У 987 р. на троні опинився Гуго Капет, який започаткував династію Капетингів. Укладаючи шлюби з іншими європейськими вінценосними сім’ями (скажімо, Генріх І одружився з Анною, донькою руського князя Ярослава Мудрого) та опираючись на вірну знать, нащадки родини зуміли втримати владу. Якщо в першій половині XII ст. французького короля ще могли пограбувати в лісі (ота неприємна оказія сталася з Людовиком VI), то вже з Філіпом II Августом (1180-1223) такого аж ніяк не могло трапитися. Він розширив кордони, підкорив Нормандію та Прованс, поскуповував графства, забрав помістя у феодалів, які зрадили, вигнав із країни юдеїв, привласнивши їхнє майно. А ще — започаткував Королівську раду, яка об’єднала вірних рицарів і знавців законів, Скарбничу палату, службовці якої контролювали прибутки....
0 Переглянути

Реконкіста. Династична унія Ізабелль І і Фернандо II та утворення Королівства Іспанія

7 Клас

Як уже йшлося в одному з попередніх параграфів, у 709 р. араби висадилися на території Піренейського півострова та розпочали його конкісту («завоювання»), У 711 р. мусульманські війська перемогли армію Вестготського королівства. Король загинув, знать перейшла на бік переможців, вливаючись в їх бойові лави та приймаючи іслам. За кілька років чи не вся колишня римська провінція Іспанія опинилася під владою іновірців. Але вже в 718 р. християни завдали їм відчутної поразки в битві поблизу поселення Ковадонга. Той рік уважають точкою відліку Реконкісти — поступового звільнення з-під мусульманського володарювання. Однак, якщо півострів «втратили» за неповних сім років, то відвоювати його в маврів (так іспанці називали арабів) удалося лише за понад сім століть. Реконкіста стартувала з гірських районів північної Іспанії. Позаяк у височинах арабській кінноті не вдавалося проявити свої кращі бойові якості, королівства Арагон, Кастилія, Леон і Наварра зуміли вистояти у виснажливій боротьбі із загарбниками. Окрім того, іспанцям надходила допомога з Франції, Італії та Німеччини. Європейські рицарі активно брали участь у поверненні християнських земель, тому вже в Х-ХІ ст. успіхи Реконкісти стали очевидними. Однак у 1086 р. ситуацію змінила гірка невдача християн у битві поблизу поселення Саграхас (Заллак). Чи не вперше у світовій історії ворожі сторони домовилися про день протиборства. Араби не бажали брати зброю в руки в п’ятницю. Юдеї, яких налічувалося чимало у війську мусульман, протестували проти кровопролиття в суботу. Християни ж не хотіли січі в неділю. Зрештою, обрали понеділок, що виявився для рицарів трагічним. Великі втрати, яких вони зазнали, ще на століття сповільнили процес відвоювання. Лише в 1212 р. в битві поблизу містечка Лас-Навас-де-Толоса, іспанці здолали збройні сили маврів. Відтоді араби перейшли до оборони, реконкістадори ж тіснили їх на південь....
0 Переглянути

Хрестові походи. Держави хрестоносців на Сході. Духовно-рицарські ордени

7 Клас

У XI ст. узбережжя Середземного моря належало християнським і мусульманським країнам, Візантійській імперії. Жителі занедбаних європейських містечок із заздрістю слухали напівказкові розповіді про багатства Сходу. Паломники й купці захоплено повідомляли про місто Єрусалим, у якому був Гріб Господній. Хоча арабські володарі загалом не чинили перешкод прочанам і торговцям, думка про повернення Святої землі (переважно сучасної Палестини) укорінилася в головах християн. Ситуацію підігріло вторгнення турків-сельджуків, які завдали поразок як арабам, так і візантійцям. Становище Візантії виявилося настільки складним, що імператор звернувся по допомогу до Риму. Папи зрозуміли це прохання по-своєму. Навіть коли ромеї зупинили натиск нападників, римське духовенство вважало, що потрібно вирушати рятувати східних одновірців. До того ж, переможна визвольна оборудка відвернула би увагу рицарів, які безперестанку гризлися в Європі. Зваживши ймовірні плюси майбутньої війни, в 1095 р. Папа Римський Урбан II на Клермонському соборі оголосив про початок хрестового походу. Хрестові походи — це воєнні кампанії християн на Схід для визволення Святої землі з-під влади мусульман. Задум Урбана II спрацював. Рицарі й простолюдини нашивали хрести на власних одежах, озброювалися та натовпами ринули в Палестину. Спочатку бойове щастя було на боці європейців. Між турками-сельджуками розгорілася внутрішня колотнеча, тому під час Першого хрестового походу (1096-1099 рр.) християнське воїнство захопило місто Єрусалим (1099 р.) та прилеглі терени. Однак встояти під тиском мусульман не вдалося. Другий хрестовий похід (1147—1149 рр.) завершився поразкою. Третій (1189-1192 рр.) очолили видатні правителі: німецький імператор Фрідріх І Барбаросса, французький король Філій II Август та англійський — Ричард І Левине Серце. Проте через суперечки та чвари вони також не досягли успіху. Території, захоплені раніше, поступово відвойовували попередні володарі....
0 Переглянути

Скандинавія в Середньовіччі. Походи вікінгів та їхні завоювання

7 Клас

У Середньовіччі скандинавами називали предків сучасних данців, шведів та норвежців, тобто тих, які населяли територію Скандинавського півострова і Данського архіпелагу. Зважаючи на несприятливі географічні умови, їм постійно доводилось протистояти примхам природи. Оскільки орних земель було обмаль, від голоду рятували багатства північних морів. Узбережжями Норвегії і частково Швеції тягнулися фіорди — вузькі глибокі затоки, що ідеально підходили для облаштування портів. Віддавна рибалячи, скандинави швидко і досконало освоїли довколишні води. Здобуті навички мореплавства допомагали налагоджувати торгові шляхи та зв’язки. Також місцеві жителі полювали, займалися скотарством, хоча ці заняття поступалися воєнній справі. Щоб виживати в суворому довкіллі, скандинави гуртувалися в общини. Основою будь-якої общини було господарство вільних селян (бондів). Для захисту бонди утворювали фольки — народні ополчення, у які набирали воїнів з чітко окреслених територій. Командували ополченнями ярли, титули яких згодом стали спадковими. Кілька фольків утворювали «королівство», очолюване конунгом, якого обирали на посаду. Конунг ніс відповідальність за долю підданих. Так, якщо був неврожай або воєнна поразка, його могли звинуватити у всіх гріхах і стратити (тобто символічно принести в жертву). Якщо ж він хотів би «утвердити насилля замість права», кожен бонд отримував стрілу як знак того, що порушника необхідно схопити та вбити. За неможливості вбивства його назавжди проганяли з рідного краю. У північному суспільстві поважали жінок. Вони часто залишалися в домі самі, а тому, щоб за потреби захиститися, навчилися битися зі зброєю в руках (навіть — із важкими сокирами), та могли разом із чоловіками захищатися від ворогів....
0 Переглянути

Середньовічні держави: від роздробленості до станово-представницьких монархій

7 Клас

У періоди раннього та високого Середньовіччя королі не могли похвалитися авторитетом і міцною владою. Зокрема, їм важко вдавалося виконувати два ключові обов’язки — забезпечувати мир та гарантувати дотримання законів. Самоуправство, насильство, грабунки — це «візитки» тієї доби. Вироки судів, укази можновладців виконувалися абияк. Громадяни часто вчиняли самосуди, вдавалися до кровної помсти, для встановлення справедливості проводили «судові поєдинки» (двобої, перемога в яких визначала, на чиєму боці правда). Чи не в кожному регіоні порушення і злочини каралися за місцевими традиціями. Скажімо, кутюми (звичаєві правила: спочатку — усні, згодом — письмові) у Франції проіснували аж до 1804 р., коли їх витіснив кодекс (збірник законів) Наполеона Бонапарта. Загалом складається враження, що тоді нікого не цікавило правосуддя так, як розуміємо його ми. Повелителі теж не відставали від підданих. Вони воліли за краще змагатися в збройних сутичках, аніж вирішувати суперечки мирними законними способами. Наприклад, у 1282 р. за володіння Сицилійським королівством відбулася дуель між Педро III Арагонським і Карлом Анжуйським. Спершу дуелянти домовилися битися один на один, але Карл заявив, що молодший за віком, здоровіший, а тому не бажає безславної здобичі. Тоді вирішили привести із собою по сотні кращих рицарів і зустрітися біля міста Бордо, що у Франції, але забули узгодити час початку «судового поєдинку». Вранці на поле бою прибув Карл і, не побачивши супротивника, оголосив про свою перемогу. Після обіду з’явився Педро III і за відсутності опонента заявив, що Сицилійське королівство належить йому....
0 Переглянути

Організація християнської церкви в Середньовіччі у V–XI ст.

7 Клас

Догма — від однойменного грецького слова, що означає «думка», «учення», «постанова»; вчення або твердження, яке сприймається як вічна незмінна й незаперечна правда; основне твердження якої-небудь релігії. Єпархія — від однойменного грецького слова, що означає «уділ», «округ»; церковно-адміністративний округ, що ним управляє єпископ. Єресь — від грецького слова «айресіс» — «вибір», «напрямок», «школа», «переконання», «осягання» тощо; те, що позбавлене здорового глузду, дурниця; відступ від загальновизнаних поглядів; учення, що суперечить догмам, правилам панівної церкви. Інвеститура — від латинського слова «інвестіо» — «одягати»; урочиста процедура надання васалові феоду чи посади. Церковна ієрархія — від поєднання слів «церковний» та «ієрархія» — «священна влада»; ступені (сходинки, щаблі) священства та підлеглості в християнських церквах....
0 Переглянути

Повсякденне життя середньовічної Європи. Рицарі. Торгівля. Ремісники та селяни

7 Клас

Ганза (Ганзейська унія/Ганзейський союз, Любецька унія, Німецька Ганза, Любецька Ганза) — від німецького слова «ганзе» — «союз», «товариство»; з ХІІ-ХІІІ ст. об’єднання вільних німецьких міст та купців Північної Європи для захисту торгівлі. Гільдія — від німецького слова «гільде» — «об’єднання»; у Західній Європі об’єднання купців і ремісників для захисту своїх інтересів або привілеїв. Лихварство — від давньослов’янського слова «лихва» — «надлишок» або готського «лихтва» — «прибуток»; надання грошової позики з умовою сплати за неї відсотків. Майстер — від латинського «магістер» — «навчитель», «начальник», згодом — від німецького «майстер» — «майстер»; вправний фахівець з якого-небудь ремесла. Підмайстер — ремісник, який не мав власної майстерні і працював у наймах або помічником майстра. Учень — від однойменного давньослов’янського слова, що означало «послідовник»; особа, яка навчається певному ремеслу. Цех — від німецьких слів «цехе», «цейхен» — «знак», «прапор»; об’єднання ремісників однієї чи споріднених спеціальностей для захисту своїх прав та інтересів....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 132 133 134 135 136 137 138 139 140 ... 317
Назад

Навігація