Войти
Закрыть

Матеріал до практичного заняття 3. Еволюція європейського соціалістичного руху: від радикальних до поміркованих форм і легальної парламентської діяльності

9 Клас

Утопічні соціалісти (А. Сен-Симон, Ш. Фур’є, Р. Оуен та ін.), викриваючи вади тогочасного суспільства, малювали райдужну картину світлого майбутнього людства. У ньому замість хаосу, насилля й експлуатації мала б панувати добросовісна колективна праця й справедливий розподіл вироблених матеріальних благ. Причому досягнення ідеалу утопісти не обумовлювали необхідністю встановлення диктатури. Навпаки — свобода, на їхню думку, була природним шляхом до щастя. Інший сценарій розвитку суспільства запропонував творець комуністичної ідеології Карл Маркс. Він розробив власну, як виявилося, також утопічну, модель перебудови суспільства. Корінь зла К. Маркс убачав у приватній власності й експлуатації приватними власниками найманих робітників. Метою проголошувалося насильницьке встановлення класово рівного суспільства й знищення експлуататорського, на думку К. Маркса, класу буржуазії. Карл Генріх Маркс (1818-1883) — німецький економіст, філософ, політичний журналіст. Народився в прусському м. Трірі, де і закінчив гімназію. Навчався в Боннському й Берлінському університетах; захистив докторську дисертацію. Певний час працював редактором у газеті. Був одружений з племінницею засновника концерну «Філіпс». Молода сім’я переїхала до Парижа, де він познайомився з Фрідріхом Енгельсом, з яким його до кінця життя поєднувала спільна робота. У період революцій 1848-1849 рр., змінивши декілька місць проживання, повернувся до Німеччини. Знову спробував (невдало) займатися журналістикою. Був висланий з Німеччини за революційні погляди. Транзитом через Париж у 1849 р. виїхав до Лондона, де жив до кінця життя. У 1864 р. заснував Міжнародне товариство робітників. У 1867 р. вийшов друком перший том його знаменитого «Капіталу». Другий і третій томи «Капіталу» Ф. Енгельс видав уже після смерті К. Маркса....
0 Переглянути

Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку світу в останній третині XIX — на початку XX ст.

9 Клас

У текстильній промисловості наприкінці XIX ст. з’явився автоматичний ткацький верстат. У сфері пошиття одягу та взуття, поліграфії відбувалася автоматизація виробництва. У консервному й сірниковому виробництвах впроваджено потокову систему. Важливу роль у розвитку машинобудування відіграло винайдення конвеєра, завдяки якому стрімко зросли темпи складання автомобілів, що здешевило виробництво й зробило їх доступнішими. Загалом потокове виробництво змінило характер заводського обладнання: відтоді деталі в машинобудуванні (гвинти, шайби, болти) виготовляють за допомогою спеціалізованих верстатів. Наукові відкриття й технічні досягнення зумовили появу нових галузей виробництва — хімічної, електротехнічної та ін. Створювалася обчислювальна техніка, з’явилося виробництво синтетичних матеріалів. Ці досягнення стали основою виробництва в наступному XX ст. Унаслідок індустріальної революції у виробництві почали більше використовувати природні й нові хімічні ресурси, зокрема легкі метали, нові сплави й синтетичні матеріали (наприклад, пластмаси), а також нові джерела енергії. Водночас з’явилися розробки нового обладнання та інструментів, що сприяло появі автоматизованих фабрик. Зазнало змін і право власності на засоби виробництва. Олігархічна власність, характерна для промисловості в першій половині XIX ст., поступилася місцем ширшому розподілу власності шляхом придбання окремими людьми, страховими компаніями й іншими установами акцій заводів і фабрик, залізниць тощо....
0 Переглянути

Утворення незалежних держав у Латинській Америці

9 Клас

Під назвою Латинська Америка мають на увазі сукупність країн, розташованих у Південній, Центральній і частково Північній Америці й на островах Вест-Індії, усього понад 30 країн. Історію цих країн, незважаючи на їхню певну регіональну відокремленість, варто розглядати як невід’ємну складову історії західного світу. Ланкою такого єднання є католицизм і перенесена з Європи «габсбурзька модель» державного устрою. І це не випадково, адже першими європейськими країнами, які заснували колонії в Латинській Америці, були Іспанія та Португалія. Відтоді все життя в колоніях підпорядковувалося інтересам і потребам метрополій. Латинська Америка для іспанців і португальців була насамперед постачальником коштовних і кольорових металів, джерелом отримання продукції плантаційного господарства: бавовни, цукру, рису, прянощів тощо. У латиноамериканських колоніях швидко розвивалася добувна промисловість, особливо королівські копальні. Натомість обробна промисловість майже не розвивалася, до того ж була заборонена торгівля між самими колоніями. У політичному плані в колоніях панував деспотизм влади, жорстка ієрархія між колонізаторами, з одного боку, і місцевим населенням — з іншого. Ідеї демократії й лібералізму не пустили глибокі корені у свідомість більшості населення континенту; авторитет сили домінував над авторитетом колективного рішення. Ці особливості витворили в регіоні незвичну й неповторну державну модель, яку умовно можна назвати латиноамериканізмом. Латиноамериканський лібералізм не привів до докорінних суспільних змін. Основна маса населення, як і раніше, не брала участі в політичному житті; ліберальна політична традиція перепліталася з консервативною, чим пояснювалася відсутність серйозних соціальних конфліктів....
0 Переглянути

Сполучені Штати Америки

9 Клас

Політичне згуртування Сполучених Штатів Америки збіглося із завершенням індустріального становлення країни. США жили за конституцією 1787 р., яка врівноважувала автономію штатів і сильну центральну владу. Законодавча влада належала конгресу, який складався з двох палат. Палату представників обирало населення штатів, а членів сенату обирали парламенти штатів. Палата представників і сенат мали рівні права. Головою виконавчої влади був президент, який обирався на чотирирічний термін загальним голосуванням у всіх штатах і міг бути обраний удруге. Він був главою держави й очолював уряд. Також президенту доручалося верховне командування збройними силами країни. У разі обґрунтованого звинувачення в зраді, хабарництві й інших тяжких злочинах президент міг бути усунутий від влади. Це правило поширювалося й на міністрів уряду. Третьою гілкою влади в США був суд. Паралельно із судами штатів діяла федеральна судова система, що складалася з районних та окружних судів. Конгрес надав Верховному суду право скасовувати будь-який закон, що порушував конституцію, а також видавати накази, обов’язкові для органів виконавчої влади, уключаючи президента й міністрів....
0 Переглянути

Російська імперія в першій половині XIX ст.

9 Клас

В управлінні країною російський цар спирався на централізований і впорядкований бюрократичний апарат, створений ще в XVII ст.: міністрів, призначених царем радників, вищу знать і бюрократію. У країні звичним явищем була часта зміна складу уряду. Державна рада була дорадчим законодавчим органом, її члени призначалися пожиттєво. Виконавчий орган — Рада міністрів — мав дорадчі функції. Сенат, створений ще за Петра І, виконував функції Верховного суду, а сенатори, призначені пожиттєво царем, мали ознайомлювати громадськість з новими законами, тлумачити їх і контролювати виконання. Цар Олександр І (1801-1825) на початку свого правління намагався справити враження реформатора: надав право купівлі землі представникам купецтва, міщанам, вільним селянам; узаконив право відпускати селян на волю за обопільною згодою поміщика й селянина; обмежив кріпосне право в Балтії; скасував право засилати селян у Сибір; розширив мережу шкіл з безкоштовною початковою освітою. Великим випробуванням для Росії стала війна 1812 р. з Наполеоном, який на той час завоював майже всю Європу. У червні 1812 р. 600-тисячна багатонаціональна армія французького імператора вступила на територію Росії. Три російські армії перебували на значній відстані одна від одної (армія, розміщена на території України, узагалі не могла брати участь у війні, бо Наполеон не пішов в Україну). Дві російські армії, уникаючи вирішального бою з французами, почали відступати в глиб Росії й на початку серпня з’єдналися під Смоленськом. Тут російські війська зазнали поразки й мусили продовжити відступ....
0 Переглянути

Об’єднання Італії

9 Клас

Головною подією в історії Італії XIX ст. стало політичне об’єднання країни. Упродовж декількох століть на території Італії вирували загарбницькі війни європейських держав, у результаті яких на Апенінському півострові панувала Австрія. Через збереження феодальних порядків та іноземне панування на початку XIX ст. Італія була поділена на декілька держав. Власне, територія, яку ми нині називаємо Італією, ще в середині XIX ст. була більшою мірою географічним поняттям, закутком Європи. На відміну від Німеччини, на території якої існувала велика європейська держава — Пруссія, що змогла стати центром об’єднання країни, в Італії такого об’єднавчого центру не було. Сардинське королівство, хоч і вирізнялося з-поміж інших, усе ж не могло претендувати на статус великої держави. За принципом «ворог мого ворога — мій друг» ситуативним союзником італійських націоналістів в їхній боротьбі за об’єднання була Франція, адже обидві держави мали спільного ворога — Австрію. Для Франції підтримка Італії була проявом не благородства, а винятково тверезого розрахунку й бажання мати природного союзника по той бік Альп. До революції 1848 р. чимало політиків і простих людей мали надії на те, що лідером Рисорджименто, постаттю, довкола якої можуть згуртуватися прихильники об’єднання, буде Папа Римський. Однак у ході революції, а надто після неї, ці очікування зійшли нанівець. Пій IX, який на початку свого правління виголосив багато ліберальних обіцянок, усе більше відходив від них, засуджував нові явища не тільки в житті, а й у філософії та інших науках. Папа навіть проголосив, незважаючи на незгоду багатьох єпископів, догмат про непогрішність Папи Римського щодо віри й моралі....
0 Переглянути

Об’єднання Німеччини

9 Клас

Поразка революції 1848 р. повернула об’єднання Німеччини до часів Віденського конгресу 1815 р. Проте інтереси індустріального розвитку потребували запровадження в усіх німецьких землях свободи пересування, єдиної системи мір і ваг, скасування залишків цехових привілеїв тощо. Суперництво між двома найбільшими німецькими державами Австрією та Пруссією — спричинило умовний поділ німецьких земель на Велику Німеччину, яка перебувала під впливом Австрії, і Малу Німеччину під впливом Пруссії. Однак упродовж багатьох років німці плекали мрію про об’єднання Німеччини. На той час теоретично існувало три шляхи втілення цієї мрії. Перший шлях, коли глави всіх, майже чотирьох десятків, німецьких держав відмовилися б від своєї незалежності й об’єдналися, щоб сформувати єдину націю та єдину державу. Але це навряд чи було можливо, бо жодна з цих держав не бажала взяти на себе таку ініціативу. Століттями головною державою в Центральній Європі була Австрія, і малі держави, а надто на півдні Німеччини, уважали її лідером. Австрія була переконана, що право на лідерство належить їй цілком справедливо; королівська родина - давній монарший дім Габсбургів — була готова стати провідною силою об’єднаної Німеччини. Проте було малоймовірно, що саме Австрія стане «магнітом», який притягне до себе інші німецькі держави. По-перше, австрійські провінції населяли не тільки німці, а й українці, поляки, угорці, італійці, хорвати, чехи. Насправді в Австрійській імперії проживало значно більше підданих інших національностей, ніж німецьких підданих австрійського імператора. Недаремно імперію образно називали «клаптиковою». Отже, національний чинник робив роль Австрії як об’єднувачки всієї Німеччини вкрай проблематичною. По-друге, перешкодою до реалізації сценарію об’єднання Німеччини під зверхністю Австрії було відверте небажання північнонімецького Прусського королівства визнати австрійське лідерство....
0 Переглянути

«Весна народів»

9 Клас

1848 р. став знаковим за багатьма подіями. По всій Європі прокотилась епідемія холери, спричинена забрудненням питної води. Хвороба забрала життя дорослих і дітей, чиє здоров’я було підірване чи ослаблене двома попередніми неврожайними роками. Це також був рік, коли кріпацтво й інші прояви феодалізму призвели до загострення ситуації в країнах Центральної та Східної Європи. Але найбільше 1848 р. відомий як рік революцій, з масовими заворушеннями на вулицях і майданах, спорудженням барикад у Франції, Німеччині, Італії, Австрії, Угорщині та більшості країн Центральної та Східної Європи. Упродовж попередніх тридцяти років у різних частинах Європи посилювалася політична агітація, відбувалися народні заворушення й повстання. Військові перевороти й громадянські війни відбувалися в Португалії, Неаполі й Іспанії, проти османських правителів повстали греки. Османська імперія була змушена визнати самоврядування в Сербії та дунайських князівствах. Революція 1830 р. у Франції спричинила демонстрації в Брюсселі, і Бельгія заявила про свою незалежність. У Польщі народне повстання було придушене російськими військами. Революційні події мали як соціально-політичні, так і національні передумови. У соціально-політичному сенсі революційний рух був спрямований проти залишків феодалізму в селі, адже селяни залежали від землевласників; індустріальні робітники й ремісники вимагали підвищення заробітної плати й поліпшення умов праці; фінансова й промислова буржуазія виявляла рішучість і бажання усунути від політичної влади дворянство й впливати на політику....
0 Переглянути

Франція в період Реставрації Бурбонів і Липневої монархії

9 Клас

У 1815 р. переможена, принижена й тимчасово окупована ворогом, утомлена від революцій і воєн, Франція найбільше жадала миру й спокою. Такою побачили свою батьківщину представники династії Бурбонів, які поверталися з еміграції після бурхливих років Французької революції та епохи Наполеона І. Історики виокремлюють першу (від зречення Наполеона Бонапарта й до початку Ста днів) і другу (від остаточної поразки Наполеона під Ватерлоо й до липня 1830 р., коли у Франції відбулася революція) Реставрацію. Після першого зречення імператора Наполеона І на трон було запрошено Людовіка XVIII з династії Бурбонів, брата страченого Людовіка XVI. Сенат запропонував королю проект нової конституції — суспільного договору між французькою нацією та монархом. Однак Людовік XVIII не погодився з ним і влітку 1814 р. оприлюднив власний варіант конституції — королівську хартію, що встановлювала у Франції конституційну монархію. Усіх громадян було проголошено рівними перед законом; визнано свободу віросповідання, при цьому католицизм отримував статус державної релігії; допускалися свобода слова й друку. Король став особою священною й недоторканною. Монарх був главою держави й очолював виконавчу владу, він також уособлював правосуддя й був верховним головнокомандувачем; королю нарівні з двопалатним парламентом (палата перів, що формувалася королем, і палата депутатів, обрана громадянами, які мали право голосу) належала законодавча влада, він мав виняткове право на законодавчу ініціативу....
0 Переглянути

Велика Британія

9 Клас

Парламент, до повноважень якого належало формування уряду, складався з двох палат. До верхньої палати — палати лордів — входили представники найбільш знатних родин країни. Титул лорда, який успадковувався, могли присвоїти лише король чи королева. Нижню палату — палату громад — обирали шляхом голосування. Суспільне життя у Великій Британії, як і в інших європейських державах у XIX ст., перебувало під впливом Французької революції. Виборча система країни вже не відповідала ні демократичним принципам, ні загальноєвропейським віянням, ні потребам країни. Суспільство поступово усвідомлювало необхідність проведення парламентської реформи. Вади виборчої системи були очевидними: британські вибори не були ні представницькими, ні справедливими. Право голосу людини залежало від статі (жінки не брали участі у виборах), місця проживання, доходу, суми сплачених податків тощо. Промислових робітників також не допускали до виборів. Наприклад, великі промислові міста Бірмінгем і Манчестер не мали своїх депутатів у парламенті, натомість маловідоме містечко, у якому було 2-3 будинки й до 10 виборців, мало в парламенті двох депутатів. Були й «кишенькові» містечка, які належали великим землевласникам і також обирали депутата до парламенту. Оскільки таємного голосування британська виборча система на той час не передбачала, то заможний «покровитель» (фактично — власник) такого містечка міг легко підкупити або залякати виборців і відрядити до парламенту потрібного йому депутата....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 245 246 247 248 249 250 251 252 253 ... 317
Назад

Навігація