Войти
Закрыть

Німецька імперія (1870-ті — 1914 рр.)

9 Клас

Першим канцлером Німецької імперії став Отто фон Бісмарк, який водночас обіймав посаду міністра-президента Пруссії. Він став фактичним керівником нової держави, а кайзер Вільгельм І, як правило, погоджувався з його політикою. У своїй політиці тодішній канцлер опирався на парламентську більшість, утворену з консервативних та націонал-ліберальних партій, більшість посад у державі були надані прусській аристократії. Головним завданням внутрішньої політики «залізного канцлера» було забезпечення централізації влади в імперії та реформування основних сфер суспільно-політичного та економічного життя. «Найбільш гнітючий елемент берлінського вуличного життя — це військовий. Іде рум’яний, задоволений, ніби щойно одержав платню, що не заважає йому ставитися до ближнього із суворістю. Коли я проходжу повз берлінського офіцера, мене завжди бере острах. Не тому моторошно, що я боявся, що офіцер гукне міського поліцейського наглядача, а тому, що він усім своїм виглядом, осанкою, випнутими грудьми, виголеним підборіддям так і тикає в мене: я герой!» (М. Салтиков-Щедрін. «За кордоном»). Про яку рису повсякденного життя останньої третини ХІХ ст. йдеться в уривку спогадів? МОВОЮ ДЖЕРЕЛА «...Зростаюча загроза з боку соціал-демократів, збільшення з кожним роком розбійницької ватаги, яка проживає у великих містах, відмова більшості Рейхстагу допомогти уряду в боротьбі з цією загрозою — все це змушує німецьких государів, їх уряди й усіх прихильників державного порядку до солідарності в самозахисті, яку демагогічним нападам ораторів та преси не здолати до того часу, доки уряд буде діяти в єдності та рішуче, як в останній час. Мета Німецької імперії — правовий захист; парламентська діяльність ... розглядається як засіб, а не як самоціль» (О. Бісмарк)....
0 Переглянути

Італійське королівство (1870-ті — 1914 рр.)

9 Клас

  Об’єднання Італії завершилося створенням Італійського королівства — конституційної монархії на чолі з Савойською династією. За конституцією 1861 р. монарх зберігав широкі владні повноваження — визначав склад і політичний курс уряду, керував зовнішньою політикою і збройними силами. Законодавча влада належала двопалатному парламенту, верхня палата якого — Сенат — призначалася королем із числа вищого духовенства, дворянства і чиновництва, а нижня палата — Палата депутатів — обиралась на підставі вікового та високого майнового й освітнього цензу. В результаті виборчих реформ 1882 та 1912 рр. цензові обмеження було зменшено, коло виборців розширилось і в парламенті збільшилась кількість представників підприємців та інших верств міського населення. Крім парламенту законодавчу владу здійснював також і король, який призначав і звільняв із посади міністрів. Король Віктор Еммануїл увів у політичне життя практику регулярних послань (тронних промов) до членів Сенату і Палати депутатів, які виголошувалися з нагоди представлення нового уряду чи після парламентських виборів. Конституція проголошувала свободу особистості, недоторканність житла, основні громадянські права — свободу друку, зібрань, рівність громадян перед законом тощо. На відміну від багатьох країн Європи, в Італії аж до Першої світової війни ліберально-помірковані сили та радикали не оформилися в окремі політичні партії (крім соціалістів, які 1892 р. об’єднались в Італійську соціалістичну партію). Існували лише політичні групи й об’єднання у парламенті: ліберали («праві» та «ліві»), радикали і республіканці....
0 Переглянути

Практичне заняття. Еволюція європейської соціал-демократії: від марксизму до легальної парламентської діяльності

9 Клас

А. Марксизм (ідеологи Карл Маркс і Фрідріх Енгельс) — учення про суспільство, структурними елементами якого є продуктивні сили, що визначають виробничі відносини, форми власності, які зумовлюють наявність класів, соціальних верств та груп, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво. Їх єдність і взаємодія утворюють певну суспільно-економічну формацію (існує 5 формацій: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична); їх розвиток і зміна складає прогрес в історії людства. Боротьба пануючих і пригноблених класів — рушійна сила історії, а її найвище вираження — соціальна революція. Капіталізм — остання формація, заснована на експлуатації людини людиною та в умовах якої сформований пролетаріат скидає панування буржуазії і встановлює свою владу, яка дозволить здійснити перехід до комуністичного суспільства. Рисами цього суспільства є: знищення приватної й утвердження суспільної власності, створення безкласового суспільства й умов для вільного розвитку особистості. Б. Лассальянство (ідеолог Фердинанд Лассаль) — ідеологія соціальної народної демократичної держави, в якій влада формується загальним виборчим правом, що допомагає робітничому класу без насилля і революції звільнитися від матеріальної скрути й капіталістичної експлуатації, створює умови добробуту для всіх верств й груп суспільства, утверджує суспільство соціальної справедливості. В. Ленінізм (ідеолог Володимир Ульянов (Ленін)) — політична ідеологія, яка є адаптацією і конкретизацією марксистського вчення про соціалістичну революцію. Її здійснює робітничий клас під керівництвом комуністичної партії з метою створення держави диктатури пролетаріату як основи соціалістичного та утвердження комуністичного суспільства....
0 Переглянути

Європа та Америка: основні тенденції

9 Клас

У Європі та Північній Америці на середину XIX ст. утверджується модерне техногенно-міське суспільство (або промислова цивілізація), у якому визначальною рисою могутності держави стають галузі важкої індустрії. Стрімкий розвиток промисловості, транспорту й торгівлі завершив промисловий переворот у Німеччині — в 1870-х роках, Австро-Угорщині, Росії та Італії — у 90-х роках XIX ст. (у Великій Британії, США і Франції він завершився раніше). Наприкінці XIX — на початку XX ст. завершується процес переходу від аграрного суспільства до індустріального (світського, міського), тобто процес модернізації. Із другої половини ХІХ ст. процес капіталістичної індустріалізації (модернізації) — створення великої машинної індустрії — потребував значних фінансових вкладень і нових форм організації виробництва, тому ситуацію в економіці починає визначати не вільна конкуренція між товаровиробниками, а домовленості між найбільшими промисловцями. Так набуває поширення акціонування — об’єднання індивідуальних капіталів шляхом випуску акцій, цінних паперів, що дають право на отримання певного доходу (дивіденду) як частини прибутку. При переході до монополістичного капіталізму переважали акціонерні товариства. Незалежно від розмірів такі товариства одержали назву корпорацій. У 70-х рр. ХІХ ст. під впливом економічної кризи (1873 р.) та в умовах зростання концентрації виробництва і капіталу, завдяки успіхам технічного прогресу, подальшого розвитку транспортних засобів виникає необхідність об’єднання капіталів для здійснення важливих господарських проектів (будівництва великих промислових підприємств), що обумовило появу і розвиток монополій (від грецького «монос» — один і «полео» — продаю) — великих об’єднань підприємств однієї або декількох галузей, що виникли на основі високого рівня концентрації виробництва та капіталу в умовах посилення конкурентної боротьби на ринках товарів, валюти, цінних паперів....
0 Переглянути

Тематичне оцінювання

9 Клас

1. Яка: а) подія стала початком Великої французької революції?; б) форма правління встановилася у Франції за Конституцією 1791 р.?; в) форма правління була встановлена в Німеччині після Віденського конгресу? 2. Назвіть: а) нормативно-правовий акт, у якому закріплювались природні права і свободи людини і громадянина у Франції; б) ім’я короля, який правив у Франції за часів Липневої монархії 1830 р.; в) російського імператора, під час правління якого в країні відбулося повстання декабристів; г) рік першої парламентської реформи у Великій Британії. 2 бали 3. Зробіть вибір: «так» чи «ні» щодо твердження: а) 16-19 жовтня 1813 р. у «битві народів» біля Лейпцига Наполеон зазнав нищівної поразки і був змушений відступити до кордонів Франції; б) традиційно початком Великої французької революції вважається скликання Генеральних штатів 1789 р.; в) епоха якобінської диктатури була періодом найбільшого впливу народних низів на політику влади; г) «Малонімецький шлях» передбачав об’єднання Німеччини під егідою Пруссії. 4. Розв’яжіть тестове завдання: За Конституцією 1791 р. у Франції встановлювалася така форма державного управління:...
0 Переглянути

Об’єднання Німеччини та Італії

9 Клас

Політична стабільність в умовах політичної реакції після поразки революції 1848-1849 рр.; ріст ділової активності; ліквідація феодальних порядків у сільському господарстві; розширення Митного союзу; індустріалізація економіки стали передумовами об’єднання Німеччини. Упродовж 50—60-х рр. XIX ст. розвиток економіки Німеччини характеризувався: завершенням промислового перевороту; швидкими темпами розвитку промисловості в Пруссії, Баварії та Тюрінгії; активним будівництвом залізниць; розширенням внутрішнього ринку; утворенням акціонерних товариств; розвитком кредитування банківськими установами; урбанізацією, зростанням кількості міст; поглибленням капіталізації сільського господарства. Стримуючим чинником подальшого економічного розвитку полишалась політична роздробленість німецьких земель. ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ Про себе О. Бісмарк писав: «Я розраховую жити й померти в селі, вправно господарюючи в сільському господарстві, і, можливо, відзначитися на війні, якщо вона розпочнеться». З 1849 р. веде активне політичне життя. У цей період він розробляє теорію єдиного прусського націоналізму, формулюючи таке своє бачення німецької нації: вона буде прусською, консервативною, протестантською. Авторитет у суспільстві був настільки великим, що ще за життя почав складатися культ його особи. З приводу свого 80-ліття колишній канцлер отримав 9 875 телеграм і майже 450 000 листів. Йому довелося скористатися послугами 23 секретарів, щоб відповісти на всі вітання. Бісмарк став почесним громадянином 450 міст, було встановлено понад 500 пам’ятних знаків, присвячених йому....
0 Переглянути

Національно-визвольна війна народів Латинської Америки

9 Клас

На початку ХІХ ст. майже всі країни Латинської Америки були колоніями Іспанії, крім Бразилії (володіла Португалія) та острова Гаїті (належав Франції). Латиноамериканські колонії були сировинним придатком для економік європейських метрополій. Із них вивозили золото, цукор, бавовну, ввозили рабів і промислові товари. У Латинській Америці панівне становище займали вихідці з Іспанії, які контролювали колоніальну адміністрацію і зосередити в своїх руках усі важелі влади. Переважно це були вищі чиновники колоніального апарату та церкви, власники золотих копалень, заможні торговці, промисловці й великі землевласники. Вони презирливо ставилися до креолів, нащадків більш ранніх вихідців з Іспанії. До креолів належали поміщики, провінційні купці, ченці, ремісники й селяни. Креоли мали вплив на органи місцевої влади у провінціях колоній. Індіанці, корінне населення Латинської Америки, були залежними від європейців (сплачували грошовий подушний податок, працювали на копальнях). Поряд з індіанцями безправними також були афроамериканці — раби, які працювали на плантаціях....
0 Переглянути

США у першій половині XIX ст. Громадянська війна 1861—1865 рр.

9 Клас

Соціально-економічний розвиток США першої половини ХІХ ст. відбувався прискореними темпами, що було обумовлено: природними умовами (теплий клімат, родючі ґрунти, лісові простори, поклади корисних копалин); географічним розташуванням (дозволяло мати невеликі військові витрати); «транспортною революцією», яка, забезпечивши країну широкою мережею залізничних і пароплавних шляхів сполучень, сприяла розвитку торгівлі, переміщенню товарів та населення, спеціалізації окремих районів; «індустріальною революцією» в північно-східних штатах і виникненням великих промислових центрів країни; розширенням території на захід (збільшилася в 9,5 рази) і створенням там центрів сільськогосподарського виробництва; прискореним розвитком плантаційного господарства Півдня, заснованого на праці рабів, із низькою собівартістю продукції та зростаючим її експортом. У першій половині XIX ст. економічний розвиток США відбувався двома основними напрямками: на Півночі та Сході відбувалася подальша капіталістична індустріалізація в умовах промислового перевороту (завершується у 50-х рр. XIX ст.). На Заході активно розвивалося фермерське господарство, тоді як на Півдні існувало плантаційне рабство, яке намагалися поширити і на нові території. Бавовносіяльне господарство як комерційна система, наявність великого фонду вільних земель і рабів надало змогу штатам Півдня стати найбільшим світовим експортером бавовни, а гігантський попит на неї на світовому ринку сприяв подальшому розвитку плантаційного рабства. На початку XIX ст. північно-східні штати переживали справжнє економічне піднесення. Швидкими темпами розвивалися транспорт (спочатку річковий, а згодом і залізничний), металургійна і текстильна галузі промисловості. Вони характеризувались вищим, порівняно з Європою, рівнем використання технічних і наукових досягнень, машин і кваліфікованої робочої сили....
0 Переглянути

«Весна народів». Революція 1848—1849 рр. у країнах Західної і Східної Європи

9 Клас

На кінець 40-х рр. XIX ст. у Франції розгортається соціально-економічна криза, посилена прорахунками у внутрішній політиці, засиллям фінансової аристократії у сфері економіки і політики, активізацією опозиційних сил, наростанням широкого народного невдоволення. Це стало причинами нової революції, приводом до якої разом із трагічною загибеллю спадкоємця престолу — старшого сина Луї Філіпа, став розстріл демонстрантів у Парижі на підтримку бенкетної кампанії за проведення виборчої реформи. У ніч із 23 на 24 лютого 1848 р. на вулицях міста парижани збудували 2 тисячі барикад (зрубавши для цього 4 тисячі дерев і вибравши з бруківок понад 1 млн штук каміння). Захопили склади зі зброєю. Повстання підтримала Національна гвардія. Опівдні 24 лютого 1848 р. повстанці оточили королівський палац. Король зрікся трону та утік до Великої Британії. Коли повсталі захопили палац Тюїльрі, вони урочисто спалили трон короля на площі Бастилії. 25 лютого 1848 р. Францію було офіційно проголошено єдиною та неподільною республікою. Розпочався період Другої республіки (1848—1852). ОЧИМА СУЧАСНИКА «Ліберали довго гралися, жартували з ідеєю революції і дожартувалися. Народний буревій... показав їм, що падає те, що вони мали за вічне та щире... ліберали здивувалися невдячності робітника, захопили вулиці Парижа, укрили їх трупами й заховалися за щитом стану облоги, рятуючи порядок» (О. Герцен)....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 250 251 252 253 254 255 256 257 258 ... 317
Назад

Навігація