Войти
Закрыть

Масовий голод 1921—1923 рр. в Україні

10 Клас

У 1921 р. південні губернії УСРР, Поволжя, Північний Кавказ, що були основними регіонами виробництва хліба, охопила посуха. Більшість урожаю загинула, що призвело до голоду. Перерозподіл зібраного міг виправити становище на півдні й цим запобігти голоду в Україні. Однак радянський уряд вимагав від українського керівництва за будь-яку ціну забезпечити безперебійне постачання хліба промисловим центрам Росії, Москві, Петрограду, голодуючим Поволжя. У травні 1921 р. В. Ленін телеграфував до керівників УСРР: «Питання життя і смерті для нас — зібрати в Україні 200—300 млн пудів». Проте такі плани були нереальними: у 1921 р. валовий збір зерна в Україні становив лише 200 млн пудів (третина від збору врожаю 1916 р.). Навіть за допомогою збройної сили з українських селян змогли зібрати й надіслати до Росії лише 522 тис. пудів хліба. Тим часом становище в південних губерніях УСРР стрімко погіршувалося. У грудні 1921 р. тут розпочалася масова смертність від голоду. Проте ЦК КП(б)У, за наполяганнями Москви, забороняв поширювати інформацію про голод та ігнорував звернення закордонних організацій про надання допомоги. Лише в середині січня 1922 р. було дозволено висвітлювати тему голоду в пресі, а в червні — вивозити хліб із республіки....
0 Переглянути

Нова економічна політика більшовиків і її вплив в Україні

10 Клас

Здобувши перемогу в збройній боротьбі за владу, більшовики несподівано опинилися перед загрозою чергової втрати влади. Народ піднімався на повстання проти подальшого проведення політики «воєнного комунізму». Особливо масовими були повстання в Тамбовській губернії («антоновщина») Західного Сибіру Росії, в Україні, у Середній Азії («басмачі»). Крім того, між членами партії більшовиків спалахнула дискусія про подальший розвиток системи влади, а формально — навколо питання про роль профспілок у суспільстві. За цих умов лідер більшовиків В. Ленін наполіг на докорінній зміні курсу в економічному житті й припиненні будь-якої внутрішньопартійної боротьби. Тим самим він відмовився від ідеї негайної побудови комунізму й виступив за відновлення товарно-грошових відносин за одночасного зміцнення та концентрації влади. Приводом до такого повороту стало повстання моряків Балтійського флоту в Кронштадті (березень 1921 р.). Придушивши його, більшовики відповідно до рішень X з’їзду РКП(б) розпочали впроваджувати нову економічну політику (неп). Основні заходи були здійснені в 1921—1924 рр. В Україні засади непу почали реалізовувати лише з 1922 р. Вони дали позитивний ефект. На 1925 р. переважно було відновлено сільськогосподарське і промислове виробництво на рівні 1913 р. Середньорічні темпи приросту сукупного доходу в 1921—1928 рр. загалом у всіх радянських республіках становили 18 %. До 1928 р. сукупний дохід на одну особу зріс на 10 % порівняно з 1913 р. Це було свідченням зростання добробуту....
0 Переглянути

Українська політична еміграція міжвоєнної доби

10 Клас

Поразка боротьби за державну незалежність України породила значну українську політичну діаспору, яка стала частиною другої хвилі української еміграції. Вона представлена діячами часів Української Центральної Ради, гетьманату П. Скоропадського, Директорії УНР, Західноукраїнської Народної Республіки тощо. Значна кількість українських політичних емігрантів осіла в Польщі, Чехословаччині, Австрії, Італії, Німеччині, Франції, США, Канаді. Першим значним центром еміграції став Відень, згодом першість перейняла Прага. Також важливими осередками були Париж і Берлін. Формування центрів еміграції відбувалося в декілька етапів. На території Польщі зосередились урядові установи УНР (на чолі із С. Петлюрою). У 1920 р. в Польщі існував ще один український табір — у Тухолі, де розмістили полонених Української галицької армії (УГА). Крім таборів для інтернованих воїнів, українські емігранти (насамперед науковці, викладачі та молодь студентського віку) осіли у Варшаві, Кракові та Познані. Деякі табори для інтернованих проіснували в Польщі до 1924 р., але через відсутність нормальних умов життя багато полонених українців тікали звідти й прямували до ЧСР, яка в той час, відповідно до урядової політики, широко розкрила двері для українських емігрантів....
0 Переглянути

Становище українства у державах Центрально-Східної Європи в 1920-х рр.

10 Клас

Після поразки боротьби за збереження державної незалежності частина українських земель опинилася у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини. До Польщі потрапили землі Східної Галичини, Західної Волині, Полісся, Холмщини, Підляшшя, на яких, за переписом 1931 р., проживало 5,6 млн українського населення. У складі Румунії українці (790 тис. осіб) були зосереджені в Північній Буковині, Хотинському, Аккерманському та Ізмаїльському повітах Бессарабії, а також Мараморощині (південна частина Закарпаття). На території Підкарпатської Русі (Закарпаття), що увійшла до складу Чехословаччини, проживало понад 450 тис. українців. У містах на цих землях переважало неукраїнське населення (євреї, поляки, угорці, румуни, німці). Найбільшим містом був Львів, де із 200 тис. жителів українці на 1918 р. становили лише 27 тис. осіб. Кожна держава, до складу якої входили українські землі, мала визначитися у своєму ставленні щодо української меншини. Загалом можна назвати такі риси політики Польщі, Румунії, ЧСР: насильницька асиміляція; національний гніт; стримування економічного розвитку, його колоніальний характер; репресії щодо діячів національно-визвольного руху; відмова від міжнародних зобов’язань щодо надання автономних прав українцям. Форми, у яких здійснювали цю політику, різнилися: від м’якої у ЧСР до жорсткої в Румунії. У Польщі, де українців проживало найбільше, «українське питання» було досить болючим. Польський уряд, маючи стратегічну мету — повна полонізація загарбаних українських земель, — залежно від внутрішніх та зовнішніх обставин коригував свій курс....
0 Переглянути

Економічне й політичне становище держав Центрально-Східної Європи у 1920-х рр.

10 Клас

Після Першої світової війни регіон Центрально-Східної Європи зазнав значних змін. Після розпаду імперій тут постала низка держав, які відстояли свою незалежність та отримали міжнародне визнання. А на ті національні держави, що існували з кінця XIX ст., чекали серйозні внутрішні перетворення. Упродовж 1920-х рр. їхній внутрішньополітичний розвиток, стан економіки, становище на міжнародній арені мали низку суттєвих відмінностей. Так, в одних державах існували монархічні форми правління (Югославія, Румунія, Угорщина, Болгарія, Сербія), в інших були встановлені республіки (Австрія, Польща, Чехословаччина, країни Балтії). Одні держави пережили спроби встановлення комуністичних режимів, інші зуміли уникнути цих подій. Австрія й Чехословаччина були економічно розвиненими, у решті розвивалося сільське господарство. Проте в Польщі, Югославії та Угорщині існували окремі промислові центри. Австрія, Угорщина, Болгарія мали обмеження, які були накладені на них за умовами повоєнних мирних договорів. Натомість Польща, Чехословаччина, Румунія та Югославія були гарантами Версальської системи, членами Малої Антанти або мали союзницькі відносини із Францією....
0 Переглянути

Веймарська республіка в Німеччині

10 Клас

Становище Німеччини після Листопадової революції залишалося дуже складним. Країна перебувала у стані глибокої кризи. Підписання урядом важких для Німеччини умов Версальського мирного договору викликало невдоволення в німецького населення. Поширювалися заяви про недовіру існуючому уряду й заклики до здійснення «політики катастроф», тобто саботажу Версальського договору. Проурядові сили наполягали на лояльному виконанні умов договору, вбачаючи в цьому єдиний можливий шлях поступового повернення Німеччині впливу в Європі та світі. Особливо важко населення сприймало умови Версальського миру. Проявами нестабільності ситуації ставали соціальні протести, страйки, спроби захопити владу тощо. У лютому 1919 р. понад 200 тис. робітників страйкували в Рейнсько-Вестфальській області, а на початку березня загальний страйк охопив Берлін. У ряді міст ліві проголошували місцеві радянські республіки. 13 квітня було проголошено Баварську радянську республіку, що проіснувала три тижні. Як й інші утворення такого типу, вона була розгромлена військами. У ніч із 12 на 13 березня 1920 р. праві сили вчинили заколот («Каппівський путч») у Берліні, захопивши владу на три дні. Монархіст Вольфганг Капи оголосив себе канцлером і заявив про розпуск парламенту. Однак загально-німецький страйк, у якому взяли участь 12 млн осіб, примусив заколотників відступити....
0 Переглянути

Велика Британія та Франція у 1920-ті рр.

10 Клас

Під час Першої світової війни Велика Британія зазнала значних людських втрат (743 тис. загиблих і 1,7 млн поранених) та матеріальних збитків. Національне багатство країни скоротилося на третину. Промислове виробництво впало на 20 %, країна з кредитора перетворилася на боржника. Військові видатки покривали за рахунок скорочення інвестицій в економіку колоній, внутрішніх і зовнішніх позик, а також збільшення податків. За роки війни податки зросли в шість разів. Життєвий рівень населення знизився. Несприятливі наслідки війни породжували розкол в англійському суспільстві. Одна частина населення прагнула повернення старих часів, вважаючи, що відхід від традиційних англійських цінностей спричинив негаразди в країні. Інші вважали, що після війни в Англії мають утвердитися більш справедливі принципи суспільного устрою. Виразниками настроїв першої частини населення були консерватори, другої — лейбористи. Ліберали, які в попередні роки були провідною силою в партійно-політичній системі, розкололися між консерваторами і лейбористами. У 1918 р. Лейбористська партія зробила свій перший рішучий крок до влади й витіснення лібералів із політичного життя. Цьому сприяло те, що партія проголошувала прагнення встановлення «суспільної власності на засоби виробництва і найкращої системи народного управління і контролю в кожній галузі промисловості та кожному виді послуг». Найближчими завданнями було визначено розширення соціального законодавства й подальшу демократизацію політичного устрою. Партія будувалася на основі як індивідуального, так і колективного членства. Членами партії автоматично ставали члени профспілок. Це давало їй значну підтримку у виборчому процесі, особливо після проведеної в 1918 р. чергової реформи виборчого права, що ліквідувала майновий ценз і надала право голосу жінкам, яким виповнилося 30 років. На виборах 1918 р. партія лейбористів завоювала 60 місць у палаті громад із 707. Коаліція з консерваторів та лібералів отримала 484 місця і сформувала уряд. Його очолив лідер реформістського напрямку Ліберальної партії Девід Ллойд Джордж....
0 Переглянути

Епоха «проспериті» в США

10 Клас

Перша світова війна не торкнулася Американського континенту, і країна не зазнала масових руйнувань і людських жертв. Американська армія брала участь у бойових діях лише влітку-восени 1918 р. Людські втрати США, порівняно з іншими країнами, були значно меншими: близько 120 тис. загиблих та близько 230 тис. поранених. Війна коштувала США 33,6 млрд доларів. Більшість витрат становили капіталовкладення в американську промисловість. Це дало змогу створити нові робочі місця, знизити безробіття. Промислове зростання, що почалося на цій основі, дало можливість США закріпити за собою статус економічно наймогутнішої країни світу. Сполучені Літати значно збільшили експорт капіталу. На початку 1920-х рр. його обсяг досяг 11 млрд доларів. Крім того, за роки війни більш ніж удвічі збільшилася сума американських приватних інвестицій за кордоном. США перетворилися з боржника на найбільшого кредитора світу. Зростання частки США в міжнародних економічних відносинах створило умови для більш активної участі країни в подіях світової політики. Проте рішення Паризької мирної конференції перекреслили сподівання президента В. Вільсона перетворити США на світового лідера. Головні об’єкти післявоєнного поділу світу були передані під управління Англії, Франції та Японії. Сполучені Літати не отримали жодної з мандатних територій. У діяльності Ліги Націй провідне місце посіли Англія та Франція....
0 Переглянути

Спроби перегляду повоєнних договорів у 1920-х рр. Становлення нової системи колективної безпеки

10 Клас

У 1920-х рр. було здійснено низку заходів для виправлення недоліків Версальської системи. Найслабшою ланкою була відсутність у ній Росії. На початку 1920-х рр. стало зрозумілим, що більшовики утвердилися при владі, проте їхні плани світової революції є нездійсненними. У 1922 р. делегацію Росії запросили на Генуезьку конференцію з питань пошуку засобів «економічного відродження Центральної та Східної Європи», де, крім інших питань, було зроблено спробу виробити спільні умови для нормалізації відносин із радянською Росією та іншими радянськими республіками. Проте ідеологічні суперечності, проблеми виплати боргів сторони подолати не змогли. Країни Антанти виставили рахунок у розмірі 18 млрд карбованців. У відповідь радянська Росія висунула вимогу сплатити їй 39 млрд карбованців за збитки від інтервенції країн Антанти. До того ж радянська делегація, визнаючи царські борги, категорично відмовлялася сплачувати борги Тимчасового уряду Росії. У цей самий час 16 квітня 1922 р. радянська Росія і Німеччина у містечку Рапалло уклали договір про відновлення дипломатичних відносин і відмову від будь-яких претензій. Значну роль у підготовці цього договору відіграв X. Раковський. Договір започаткував тривале і плідне співробітництво між Росією та Німеччиною в економічній, політичній і військовій сферах. За цим договором Росія скасовувала борг Німеччини — 10 млрд карбованців. Договір вивів Росію та Німеччину з міжнародної ізоляції і створив докорінно нову ситуацію в Європі. Дві «ображені» держави уклали між собою антиверсальський договір, фактично поставивши під загрозу створену країнами-переможницями повоєнну систему безпеки. Версальську систему рятувало лише те, що Німеччина була ослаблена умовами миру, а Росія — революцією і тривалими бойовими діями, що точилися на її території. Щоб нейтралізувати негативний вплив цього акту, інші країни Заходу з 1924 р. одна за одною офіційно визнали СРСР (виняток становили США, які визнали СРСР лише в 1933 р.). У той самий час вони вели активне економічне співробітництво, посідаючи друге, а згодом перше місце в зовнішній торгівлі СРСР....
0 Переглянути

Закріплення розподілу українських земель. Створення СРСР

10 Клас

Після поразки України в боротьбі за власну державність українські землі знову були розділені між сусідами. Доля частини території була вирішена на Паризькій мирній конференції. Так, за умовами Сен-Жерменського договору Закарпаття було включено до складу Чехословаччини на умовах надання автономії. Проте, отримавши ці землі, влада ЧСР проігнорувала свої зобов’язання. Не допомагали і скарги українських діячів до Ліги Націй. За Сен-Жерменським договором також було визнано приєднання Північної Буковини до Румунії. Суперечливою залишалася доля Східної Галичини і Волині, які в 1919—1921 рр. були захоплені Польщею, а також Бессарабії, яка в 1918 р. була захоплена Румунією. У Польщі, де проживало найбільше українського населення (майже 6 млн осіб), «українське питання» стояло найгостріше. Спочатку польське керівництво намагалося в очах світової громадськості довести свої права на українській землі, а також те, що Польща нібито забезпечує всі права національних меншин. Польська конституція 1921 р. гарантувала права українства на рідну мову на побутовому рівні та в навчанні в початкових школах. Крім цього, закон від 26 березня 1922 р. надав самоврядування Східній Галичині (Львівське, Станіславське, Тернопільське воєводства). Проте щойно Рада послів Англії, Франції, Італії та Японії визнала Східну Галичину частиною Польщі (14 березня 1923 р.), усі ці права залишилися на папері....
0 Переглянути
Вперед
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 45
Назад

Навігація