Король Данило вдало вибрав час для виступу проти монголів. Близько 1256 року помер хан Бату. Золота Орда опинилася без правителя, чим належало скористатися. Подніпровським улусом командував Куремса. Боротьба в далеких ханських палацах позбавила його допомоги, тому мусив покладатися на свої сили. Того ж 1256 року він здійснив похід проти Волинського князівства, а в листопаді наступного року неочікувано з’явився біля міста Володимир. Однак руси удар витримали. Невдачі зазнав Куремса й біля міста Луцьк. Монголи неправильно налаштували метальну машину: замість того, аби обстрілювати укріплення, каміння летіло в нападників. Коли ж каменемет спробували перенацілити, він розвалився! Позаяк ординці зазнали поразки, король Данило сподівався надалі успішно їм протистояти. [Хан] Куремса ж послав людей до [города] Володимира. А коли в’їхало військо противників до города, вийшли на них піші городяни і билися з ними кріпко, і вибігли вони з города, прибули до Куремси і розповіли, що городяни кріпко борються з ними. Данило ж і Василько все одно збиралися удвох, маючи намір битися з татарами. Але прилучилось ото за гріхи [наші] загорітися Холмові... І полум’я було таке, що зо всеї землі [Холмської] заграву [було] видіти. Навіть і зо Львова дивлячись, було видно [її]... І люди, бачачи [це, думали], що город був запалений татарами, і повтікали в лісові місця, і не могли зібратися. Данило тоді зустрівся з братом... Потім же поїхали вони обидва у Володимир. Не маючи змоги дружини зібрати, посилали вони обоє [гінців] сюди й туди. І коли прилучилося Васильковим людям виїхати [в поле], то, знайшовши татар, вони били їх і колодників захопили. ...Луцьк був неукріплений і непідготовлений, і збіглося у нього багато людей. А був уже холод і вода велика. І коли він [Куремса] прийшов до Луцька, то не міг перейти [річку Стир]. Він хотів міст захопити, але городяни одрубали міст. Він тоді пороки поставив, намагаючись одігнати [їх], але Бог чудо вчинив, і Святий Іоанн [Златоустий], і Святий Микола [Мирлікійський]: знявся ж такий вітер, що коли порок вергав [камінь], то вітер повертав каменя на них, [татар]. Вони все одно далі сильно метали на них [городян, і] зламався силою божою порок їхній. І, не досягнувши нічого, вернулися вони у сторони свої, тобто в поле»....
|