Войти
Закрыть

Павло Тичина (1891—1967). «Одчиняйте двері...»

11 Клас

Поезію «Пам'яті тридцяти» визначають як вірш-реквієм або епітафію — слово на честь померлих героїв. Це зразок громадянської лірики, твір, у якому поєдналися різні емоції — жалоба за загиблими та уславлення їхнього патріотизму. Вірш присвячено молодим захисникам України, студентам і гімназистам, які загинули в січні 1918 року поблизу селища Крути на Чернігівщині. Вони стримали наступ російських військ та полягли в нерівному бою із загарбниками. Поховали їх у Києві на цвинтарі, що на Аскольдовій могилі (урочище на правому березі Дніпра). П. Тичину глибоко вразила смерть молодих людей, цвіту української нації. Загиблі для нього — мученики, які віддали життя за вільне майбуття свого народу. Недарма поет пояснив їхній подвиг як самовіддану боротьбу зі злом («Вмерли в Новім Заповіті / З славою святих...»). Вони пожертвували життям, захищаючи свій народ та його національні ідеали....

Павло Тичина (1891—1967). «О панно Інно, панно Інно!..»

11 Клас

В основі твору — різке, раптове й несподіване протиставлення. Усе тут — для вираження трагічного переживання катастрофізму буття. Визначальними у вірші є риси експресіонізму: суб'єктивізм, мотив розчарування (у його трагедійному розкритті), фрагментарність, символіка і гротеск — неприродне поєднання-протиставлення в одній картині «світла» і «темряви». Критик Андрій Ніковський звернув увагу на вдале авторське переосмислення одного з кульмінаційних елементів урочистого обряду вінчання: «Ефект цього вірша заснований на церковній ремінісценції, на ефекті того моменту, коли наречена входить до церкви: закриті двері, хор зупиняється, люди обертаються до дверей. У церкві сутінки, тихо. Враз розчиняються двері, хор гримить, — «Гряди, гряди, голубице моя», в церкву вливається світло, гомін і в квадраті дверей горить блакить неба, і в центрі уваги — молода, ясна наречена, біла голубка. Павло Тичина скористався тим глибоким ефектом, котрий походить від руйнації звичної згадки, він на самім високім ступеню ламає звичну асоціацію і замість ясного образу при «Гряди, голубице моя» дає страшний образ чорної зливи, дикої бурі». Вірш П. Тичини поєднує мрію та гірке розчарування. Це відгук на випробування й утрати часів визвольних змагань: замість очікуваної близької й ідеальної «голубої блакиті» — страхітлива «горобина ніч» та неминучі в часи революційної боротьби жертви («шляхи в крові»). Ключовий образ — двері, ця символічна межа. І цікавий новотвір — образ «незриданних сліз», що до краю посилює трагізм переживання....

Павло Тичина (1891—1967). «Ви знаєте, як липа шелестить...»

11 Клас

Лірична поезія не любить прямого слова, а тим паче коли це поезія інтимна. Над усе важливі натяки, умовчання, що допомагають зберегти загадку кохання. Та чи й узагалі можливо емоції закоханої людини підпорядкувати законам логіки? Вірш «О панно Інно...» (1915) важко осягнути самим лише розумом. Автор розраховує на здатність співпереживання, емоційний досвід читачів, котрим знайомий стан закоханості, що надовго залишає свій слід у людській душі. Ліричний герой, занурившись у спогади, якраз і розмірковує над складністю, навіть парадоксальністю людських почуттів. Дослідники вказували, що ця поезія має й біографічну основу. Коли П. Тичина жив у Чернігові, він був знайомий із сестрами Інною та Поліною Коновал. В одну з них, Поліну, юнак був безнадійно закоханий. Через роки він створив поетичний твір про ті давні й дивні почуття. Здається, саме самотність підштовхнула ліричного героя до сповіді («Я — сам. Вікно. Сніги...»). Подумки із засніженої зими сьогодення він переноситься до весни й кохання («Давно. Цвіли луги...»). Та й не одразу говорить те, що хотів насправді сказати. Адже від згадки про одну сестру, яку любив «дитинно, злотоцінно», майже непомітно переходить до відвертої й інтимної розмови з іншою («О панно Інно, панно Інно...»). У пам'яті героя зринають спогади про «іншу сестру» («Зимовий вечір. Тиша. Ми»). І далі все розвивається майже поза волею героя («А хтось кричить: ти рідну стрів!»)....

Павло Тичина (1891—1967). «Арфами, арфами...»

11 Клас

Знайдіть у тексті поезії авторські новотвори. Визначте, від яких слів їх утворено. Поясніть їхнє значення. Для чого, на вашу думку, автор вдавався до творення нових слів? • Зверніть увагу на будову вірша. Чому в поетичному тексті рядки мають різну довжину? • Чому П. Тичина не дав цій поезії назви? 7. Яким настроєм пройнята поезія? У який спосіб поет створює цей настрій? 8. Знайдіть у мережі Інтернет відео- й аудіозаписи, на яких поезію П. Тичини читають професійні актори, шанувальники творчості поета. Який настрій передають декламатори? Ділимося читацьким досвідом 9. Пригадайте вірш М. Вороного «Блакитна Панна». Як автор зобразив у ньому прихід весни? Порівняйте цей твір із поезією П. Тичини «Арфами, арфами...»: образи творів, художні засоби. Виявляємо обізнаність у сфері культури 10. Композиторка Богдана Фільц створила на вірші П. Тичини кантату «Пори року». Поезія «Арфами, арфами.» лягла в основу частини «Весна». Знайдіть цей твір у мережі Інтернет і послухайте його. Який настрій створює музика? Чи відповідає він настроєві поезії П. Тичини? 11. Знайдіть у мережі Інтернет і послухайте пісні сучасних музикантів — сестер Тельнюк і гурту «ГИЧ-оркестр», — створені на слова поезії «Арфами, арфами...». Яке музичне оформлення співзвучне з вашими враженнями від вірша?...

Павло Тичина (1891—1967)

11 Клас

Перебуваючи в Чернігові, П. Тичина дебютував як поет — перші твори написав у 1906 році. А з 1912 року публікував поезії на сторінках журналів «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Українська хата» та ін. 1913 року П. Тичина переїхав до Києва, вступив до Комерційного інституту. Навчання поєднував з працею в театрі М. Садовського, у якому був помічником хормейстера. На творчість П. Тичини вплинули події 1917 року, пов'язані з боротьбою українців за незалежність. Поет підтримав народний рух за національну свободу. Його дебютна збірка «Сонячні кларнети» (1918) стала помітною подією в українській літературі. Вона засвідчила появу талановитого поета європейського рівня. Далі на П. Тичину чекав складний шлях через тривоги й сумніви, навіяні кривавими подіями визвольних змагань. Суперечливі настрої тих часів віддзеркалились у збірках «Замість сонетів і октав», «Плуг», «Вітер з України». 1923 року П. Тичина переїхав до Харкова — тодішньої столиці України. Харківське літературне життя відзначалось активністю та водночас і помітним ідеологічним наглядом з боку влади, що поступово посилювався. У різний час поет входив до таких організацій, як «Гарт» і ВАПЛІТЕ....

Під знаком вітаїзму

11 Клас

Революційні зміни початку ХХ століття за стрімкістю й потужністю можна порівняти з вулканічним вибухом — настільки вони були стрімкими й потужними. Література навіть не встигала синхронно з плином часу осмислювати сутність цих змін. Тоді ж сформувався й набув поширення особливий вітаїстичний погляд на дійсність (від лат. vita — життя).   Носії та виразники цього погляду вірили в рушійні стихійні сили самого життя, що пізнаються не розумом, а шляхом творчого, інтуїтивного осягнення дійсності. Ця «філософія життя» найбільш помітно виявилась у літературі, особливо в ліричній творчості. Микола Хвильовий навіть проголосив тоді «романтику вітаїзму» як найбільш перспективний стиль нашого письменства....

Літературний авангард: проти традиції

11 Клас

Серед авторів 1920-х років було чимало прихильників оновлення літературного мистецтва. Найбільш послідовні створювали літературні об'єднання, що виступали з гучними маніфестами. Активно діяла група «Авангард», до якої належали поети Валер'ян Поліщук, Ґео Коляда, Раїса Троянкер, Леонід Чернов, художники Василь Єрмилов, Георгій Цапок та ін. Назва групи не була випадковою: вона єднала її учасників із загальноєвропейським мистецьким рухом авангардистів. Слово авангард походить від французького avant-garde — передовий загін. Це ще й узагальнена назва мистецьких течій, що виникли на початку ХХ ст. Авангард — узагальнена назва мистецьких течій початку ХХ ст., що поєднали заперечення культурної традиції з творчою енергією, спрямованою на пошук нових засобів мистецького вираження. Авангардисти сповідували відмову від культурної спадщини, заперечували спадкоємність у мистецтві й шукали нових засобів мистецького вираження. Вони відмовились від реалістичного зображення дійсності, обстоювали крайній авторський суб'єктивізм та експериментаторство. До основних течій авангарду відносять футуризм, сюрреалізм, кубізм, абстракціонізм, конструктивізм та експресіонізм. В українській літературі найбільшого поширення набув футуризм (від лат. futurum — майбутнє). Футуризм — одна з авангардистських течій, представники якої проголосили мистецтво майбутнього, що відповідало б новій епосі з її прискореними ритмами, бурхливим технічним прогресом. Одним з ідеологів цієї течії у світі був італійський письменник Філіппо Марінетті, який 1909 року опублікував «Маніфест футуризму»....

Розстріляне відродження

11 Клас

У перші роки існування радянської України література розвивалась дуже швидкими темпами. Розширилась читацька аудиторія, прийшло нове покоління письменників. Щоб завоювати довіру селянства та інтелігенції, нова й не надто популярна радянська влада в 1920-х роках підтримала процес українізації, уживаючи тимчасових заходів щодо впровадження української мови в різні сфери суспільного життя. За тих умов уповні розкрився талант Павла Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Остапа Вишні, Миколи Куліша, Олександра Довженка, Миколи Зерова, Володимира Свідзинського та ін. Серед представників цього покоління вирізнявся Микола Хвильовий — визнаний літературний лідер і прихильник європейського розвитку українського мистецтва. Він став ініціатором літературної дискусії 1925—1928 років. У своїх сатиричних памфлетах виступив проти примітивізму радянської пролетарської літератури й закликав орієнтуватися на вершинні зразки західноєвропейського мистецтва....

Вступ 11 клас Борзенко, Лобусова (рівень стандарту)

11 Клас

Сто років в історії людства — мало чи багато? Які асоціації виникають у нас, коли ми думаємо про XX століття? Світові війни й революції, що забрали десятки мільйонів людських життів. Розпались імперії, зникли старі і з'явились нові держави. Справдились найсміливіші прогнози фантастів попереднього століття: люди запустили супутник Землі, побували на Місяці, навчилися контролювати ядерну енергію. Автомобіль, літак, телефон, кіно, радіо, телебачення, антибіотики, холодильники, пральні машини й ще безліч винаходів — усе це з'явилось або набуло поширення у ХХ столітті. Епоха страшних суспільних катастроф і водночас великих досягнень, стрімкого оновлення в усіх сферах людської діяльності. Це доба швидкісних потягів, автомобілів і літаків, а не паротягів і кінних екіпажів, а отже, зовсім інший, ніж у попередні часи, темп життя. Звичайно, відчутно оновилися й суспільні ідеали та мистецькі форми. • НА ШЛЯХУ ДО СВОБОДИ Й НЕЗАЛЕЖНОСТІ На початку нового століття українці, як і більшість народів Європи, були втягнуті у вир бойових дій. Перша світова війна значно послабила Російську імперію й відкрила перед народами, землі яких входили до її складу, шлях до здобуття національної свободи й незалежності. У прокладанні цього шляху для українців визначальними стали пророчі заповіти поетів Тараса Шевченка й Івана Франка. Багатьох захоплювала Шевченкова мрія про ідеальну «оновлену землю», дух українців зміцнювали Франкові рядки з поеми «Мойсей», пронизані вірою у вільне народне майбуття: «Та прийде час, і ти огнистим видом / Засяєш у народів вільнім колі...»....

Мирослав Дочинець (Народився 1959 р.). Роман у формі щоденника («Криничар. Діяріюш найбагатшої людини Мукачівської домінії»)

11 Клас

Працюючи над книгою, автор спирався на документальні відомості часів XVIII століття: «Герой книги реальний, був такий чоловік. Я дістав з архіву про нього скупі дані — єпархіальну виписку, кілька сторінок його життєпису. Він робив незбагненні речі — почав будувати міст у Мукачеві. Тоді влада не могла цього зробити, хоча воно було королівським містом. Цей чоловік своїми силами та енергією його збудував. Але обернули все так, ніби влада збудувала той об'єкт. З тим русином рахувалися у Відні, Будапешті, Варшаві, Ужгороді та Лемберзі». Роман має вигляд нотаток головного героя: у щоденних записах перед читачами поступово розгортається життя хлопчика-сироти Овферія, який завдяки наполегливій праці й терпінню досягнув визнання. Головне — не боятися працювати й навчатися, набувати нових і нових навичок, пізнавати світ навколо себе. Та й життєве правило в героя відповідне: «працюй, навчаючись; навчайся, працюючи». Тож і береться без остраху за все: опановує малярство, гончарну справу, засвоює граматику й математику, багато мандрує — вбирає знання про світ і людей. А ще здобув важливе вміння криничара — навчився відчувати під землею воду й виводити її на поверхню. Збагатившись новими знаннями, герой зрештою повертається до рідного міста й багато в чому допомагає своїм землякам, навіть замислює збудувати міст через річку. І теми грошей автор роману не оминув — її теж добре розкрито. Щоправда, написав не про «владу грошей» над людиною, а якраз навпаки: мовляв, заробляти й примножувати гроші — таке саме покликання, майже мистецтво, тільки здобуте має служити людям, а не розпалювати пристрасть до наживи....

Навігація