Войти
Закрыть

Гуситські війни в Чехії. Угорське королівство за Іштвана І. Польське королівство за Казимира III. Велике князівство Литовське

7 Клас

Перші держави на території сучасної Чехії постали ще в ранньому Середньовіччі. У VII ст. там з’явилася країна Само. Її назва походила від імені напівлегендарного полководця Самона, який у кількох битвах розбив аварів. Однак після нього розпочалися усобиці, що й погубили те перше слов’янське утворення. У VIII — на початку X ст. на його теренах виникло князівство Велика Моравія, яка тривалий час протистояло наступу Східного Франкського королівства, відокремленого в результаті поділу імперії Карла Великого. Великоморавські князі запросили з Візантії проповідників, серед яких були брати Мефодій і Кирило. Упродовж 863-867 рр. вони створили слов’янську абетку, започаткували писемність, проводили богослужіння, але під тиском німецького духівництва згорнули діяльність. Пізніше й князівство впало під ударами угрів, поступившись місцем Чехії, Угорщині і частково Польщі. Чехія від XII ст. входила до складу Священної Римської імперії. Із-поміж її місцевої знаті піднісся княжий рід Пржемисловичів, представники якого в XIII ст. домоглися корони від Папи Римського. У той період королівство Богемія (назва історичного осердя Чехії) розпросторилося в Центральній і Східній Європі, а Оттокар II (1253-1278) навіть хотів стати імператором, але німецькі курфюрсти його не підтримали. Чеська знать розсварилася між собою, і в XIV ст. владний престол опинився в руках правителів Священної Римської імперії. Із одного боку, пильна увага до Богемії перетворила її столицю (місто Прага) в перлину Середньовіччя з величними соборами та знаним Празьким університетом. Водночас чужинці онімечували країну. Великими земельними угіддями володіла католицька церква, верхівка якої також походила з німців. На початку XV ст. проти таких утисків виступив Ян Гус, ректор Празького університету, вчений, мислитель. Він засуджував майнову нерівність між людьми, критикував торгівлю індульгенціями, несправедливі побори за таїнства та духовні посади, вимагав, щоби богослужіння здійснювалися чеською мовою, а не латинською. Загалом, уважав, що церква зобов’язана удосконалюватися, ставати ближчою до простих людей, а ті не повинні сліпо коритися священнослужителям. За свої погляди та вчинки вільнодумець розплатився життям. На церковному соборі, що відбувся в місті Констанц, його звинуватили в єресі й засудили до спалення. Вирок виконали 6 липня 1415 р....
0 Переглянути

Чернечі рицарські ордени та християнізація Східної Європи

7 Клас

Як уже йшлося, в 1196 р. німецькі рицарі, які прибули в Палестину, заснували Тевтонський орден. Однак із поступовою втратою хрестоносцями Святої землі він перебрався в Європу. Стараннями великого магістра Германа фон Зальци (1209-1239) тевтонці почали служити угорським королям, за що отримали території на межі з Трансильванією. Вони заповзялися насильно християнізувати жителів дністровсько-дунайських низовин, що належали Галицько-Волинському князівству. Завдання виявилося надзвичайно складним, а тому в 1226 р. великий магістр разом із вірними воїнами вирішили переселитися в Прибалтику для протистояння язичницьким племенам пруссів. Того ж року від німецького імператора Фрідріха ІІ Тевтонський орден отримав грамоту, згідно з якою йому передавалися всі майбутні землі, відвойовані в язичників. Уже до кінця XIII ст. тевтонці розбудували сильну державу зі столицею в місті Марієнбург. У 1311 р. вони відмовилися сплачувати данину Папі Римському. Польські королі, сподіваючись на підтримку церкви, оголосили їм війну, але зазнали нищівної поразки та втратили Східне Помор’я. Таким чином, у середині XIV ст. орден зайняв простори між річками Вісла й Нарва. Особливо активно тевтонці боролися проти балтських і слов’янських племен, які ще сповідували язичництво. Численні війни закінчилися розширенням кордонів та хрещенням ятвягів і жемайтів, але схилити шальки терезів на свій бік нападникам не вдавалося. їх збройний тиск на Литву спонукав тамтешніх князів зближуватися з Польським королівством....
0 Переглянути

Архітектура і мистецтво доби Середньовіччя. Гуманізм. Раннє Відродження

7 Клас

Готичний стиль — від італійського слова «готіко» — «готичний»; період у мистецтві (здебільшого в архітектурі), що тривав у Західній Європі впродовж середини XII — XVI ст. і вирізнявся новизною, «легкістю», витонченістю, ошатністю пам’яток; поняття ввели в обіг діячі доби Відродження, зневажливо ставлячись до всього, що вважали «варварським». Гуманізм — від латинських слів «гуманітас», «гуманус», «гомо», що означають відповідно «людяність», «людяний», «людина»; людяність; ставлення, турбота про благополуччя людини, повага до її гідності; в добу Відродження прогресивні думки, спрямовані на утвердження прав людини на земне щастя, радість, вільний вияв бажань і прагнень. Раннє Відродження — від італійського словосполучення «іль прімо Рінасіменто»; період (упродовж XV ст.) розвитку, насамперед, італійського мистецтва, що опиралося на ідеали гуманізму та орієнтувалося на античні традиції. Романський стиль — від латинського слова «романус» — «римський»; період у мистецтві (здебільшого в архітектурі), що тривав головно у Західній Європі впродовж X—XII ст. (подекуди до XIII ст.) і вирізнявся наслідуванням давньоримських традицій; поняття ввели в обіг французькі археологи, історики, мистецтвознавці Шарл де Жервіль та Арсіс де Комон у 1820 р....
0 Переглянути

Середньовічні школи та університети. Книгодрукування. Наукові й технічні досягнення

7 Клас

У ранньому Середньовіччі за освітою наглядала церква. Ситуацію змінив розвиток міст, жителі яких потребували знань для здобуття професій. Тому саме містяни (аж ніяк не рицарі) опікувалися школами, що від XII ст. відкривалися повсюдно. Окрім тих, які діяли при храмах, з’являлися приватні світські. Популярності набувало ще одне цікаве явище: з XIII ст. Європою мандрували вчителі, які проводили заняття з дітьми за певну плату. Навчання тоді виглядало незвично: без підручників і зошитів. Зазвичай учитель читав уголос із власної книги, а учні повторювали за ним. За будь-який непослух карали різкою. Так своєрідно насамперед опановували правила християнського віровчення; вчилися писати: спершу — видряпувати на воскових дощечках, згодом — пером на пергаменті; лічити на пальцях. Поступово перелік умінь і предметів збільшувався та ускладнювався. Усього студіювали сім «вільних мистецтв»: тривіум — граматику, риторику (красномовство), діалектику (логіку); квадривіум — арифметику, геометрію, астрономію, музику. В Італії, де міста розвивалися доволі швидко, громадяни потребували якіснішої освіти. Тому вже в XI ст. там з’явилися перші університети — вищі школи, де здобували найґрунтовніші на той час знання. Вважається, що першим у 1088 р. заснували Болонський університет, близько 1168 р. — Оксфордський (Англія), у 1215 р. — Паризький, у 1230 р. — у місті Саламанка (Іспанія). У Центрально-Східній Європі найшвидше виникли Празький (Чехія, 1348 р.) та Краківський (Польща, 1364 р.). Вони часто займали цілі квартали, де у колегіях (гуртожитках) жили й навчалися студенти. Університети отримували привілеї, кошти від духовенства, феодалів, завдяки цьому розширювали власні території, залучали кращих викладачів, займалися науковою діяльністю. Кожен із «вищих» закладів мав зазвичай чотири факультети: артистичний, правничий, медичний, богословський....
0 Переглянути

Католицька церква в XI-XV століттях

7 Клас

Альбігойці — від назви міста Альбі, що в Південній Франції; прихильники катарів та вальденсів, які діяли впродовж XII—XIII ст., виступали проти деяких учень та правил католицької церкви, закликали повернутися до християнства періоду апостолів, жили скромно, стримано й самотньо. Альбігойські війни — від поєднання слів «альбігойці» і «війна»; війни, що їх наприкінці XII — на початку XIII ст. вели рицарі Північної Франції, а пізніше — король проти альбігойців у південнофранцузькій провінції Ланґедок. Єретик — від грецького слова «айретікос» — «той, який вибирає», «відщепенець»; відступник від загальновизнаних поглядів; віровідступник, прихильник єресі. Інквізиція — від латинського слова «інквіро» — «розслідувати», «розшукувати»; підпорядкована папам римським слідча і судова служба католицької Церкви, створена в XIII ст. для боротьби з єретиками; жорстоке знущання, катування. Католицьке духовенство повело церкву шляхом, відмінним від того, яким рухалося православ’я. Володіючи просторими земельними наділами, управляючи великими коштами, виплітаючи хитромудрі інтриги, римські духовні поводирі вміло втручалися в життя заможних і бідних. Західна церква взялася продавати індульгенції — письмові грамоти, які гарантували звільнення від гріхів. Спочатку на отримані гроші споряджали хрестові походи, але згодом, у XIV-XV ст., фінанси осідали в Римі. Зміцненню папської влади сприяла Клюнійська реформа Х-ХІ ст. В абатстві французького містечка Клюні розробили особливі правила для монахів. Зокрема, вони мали дотримуватися целібату (заборони одружуватися) й аскетизму (заборони розкошувати). Також вони повинні були забезпечувати себе всім необхідним і, що головне, дбати про рукописну спадщину. Тому саме ченці взялися переписувати старі книги, здебільшого античного періоду. їх оздоблювали простими, невеликих розмірів унікальними малюнками — книжковими мініатюрами, таким чином сприяючи розвиткові образотворчого мистецтва. Згодом усі монастирі з-під опіки феодалів перепідпорядкували Папі Римському....
0 Переглянути

Священна Римська імперія. Італійські торговельні республіки

7 Клас

У 843 р. після Верденського поділу утворилося Східне Франкське королівство, де продовжувала правити династія Каролінгів. До складу новоутвореної держави увійшли германські землі, приєднані Карлом Великим: Тюрінгія, Фризія, Баварія, Саксонія, Швабія, Франконія. Із X ст. тамтешні жителі йменувалися тевтонами, хоча слов’яни кликали їх німцями (німими, такими, які розмовляють незрозумілою мовою), звідки й пішла назва країни. Від початку Німеччина розвивалася як роздроблена, де єдність забезпечували особисті зв’язки між сеньйорами й васалами. Верховне управління належало герцогам, які використали слабкість королівської влади й самовільно розпоряджалися величезними територіями. Чималими земельними площами володіла церква, зокрема, єпископи та абати. У дрібніших маєтках господарювали графи. Найважливіші державні справи вирішувалися на рейхстагах - особливих зборах, куди прибували усі герцоги. Після того, як у 912 р. впокоївся останній із династії Каролінгів, рейхстаг уперше обрав нового короля. Цю традицію підтримували й надалі. Оскільки кожен монарх мріяв передати корону синові, він намагався за будь-яку ціну змусити німецьких депутатів голосувати саме за свого нащадка. Однак це вдавалося без проблем тільки справді видатним володарям. У 936 р. королем обрали Оттона І (936-973), який уславився чи не найвизначнішим європейським діячем X ст. Запобігаючи зовнішнім загрозам, він приєднав багату Лотарингію з колишньою столицею — містом Ахен, упокорив полабських слов’ян, розпочавши експансію на Схід, а в 955 р., у битві поблизу річки Лех, розгромив угорців, поклавши край їх експансії. У внутрішніх справах, по-перше, перетворив служителів власного двору на вищих управлінців держави. Наприклад, значно розширив повноваження канцлера, який зберігав печатку, завідував архівом і зустрічав іноземних послів. По-друге, новий правитель підтримав церкву, зробивши її ієрархів феодалами-сеньйорами. Так появилися «духовні імперські князі» - єпископи, абати і навіть абатиси монастирів. Навзаєм вони забезпечували королівську скарбницю грошима, постачали продукти та за потреби приводили війська. Чому ж «духовних князів» звали «імперськими»? Річ у тім, що Оттон І допомагав ще й римському духівництву. Як подяку за це 2 лютого 962 р. він із дружиною Адельгейдою отримали від Папи Римського імператорські регалії. Відтоді Німеччину знали як Священну Римську імперію....
0 Переглянути

Англія в XI—XV ст. Генріх II Плантагенет. «Велика хартія вольностей». Війна троянд

7 Клас

Сьогодні Англія — це складова Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії — держави, розташованої на північному заході Європи, на Британських островах, що їх ще давні греки називали Альбіоном. Назва «Британія» вперше з’явилася в період правління Юлія Цезаря. Від наступних і до 410 р. її території перебували під впливом Римської імперії. Упродовж V-VI ст. власне Англію захопили германці: англи, сакси та юти. Місцеві кельти або підкорилися їм, або втекли в країни Європи, або відступили на північ і захід — у Шотландію, Уельс та Ірландію. Однак із початком великих походів вікінгів для англо-саксів теж настали складні часи. «Північні люди» майже безкарно грабували, засновували власні поселення та навіть утворили окремий район Данло, де прижилися за своїми законами вихідці переважно з Данії. Згодом англійський престол зацікавив герцога Нормандії Вільгельма. У 1066 р., перетнувши протоку Ла-Манш разом із добірним військом, він у битві поблизу містечка Гастінгс розбив англо-саксів. Перемога подарувала йому величезні володіння та славне прізвисько в історії — відтоді він іменувався Вільгельмом І Завойовником (1066-1087). Перший нормандський король Англії нещадно карав будь-який спротив місцевих аристократів і довіряв феодалам зі свого оточення. Країну швидко вкрили споруджені ними замки. Гонінь зазнали й духовні особи, яких також змінили прибульці. У 1086 р. провели докладний перепис населення і майна. Результати обліку записали в «Книгу страшного суду» (вважалося, що англієць мав надавати про себе та родину повну інформацію, як на Божому суді). Згідно із записами, в Англії в XI ст. жило близько 1,5 млн громадян, із яких лише 75 тис. становили міщани. Хоча деякі селяни (їх називали фригольдерами) зберігали особисту свободу, більшість перетворили у вілланів, які виконували повинності та сплачували податки....
0 Переглянути

Франція в XI—XV століттях. Столітня війна

7 Клас

Після Верденського поділу імперії Карла Великого правителі Франції бажали панувати в Європі. Однак на шляху до своєї мети вони зустрілися з двома неподоланними перешкодами. Перша — це феодальна роздробленість країни. Герцоги Аквітанії, Бургундії, графи Тулузи, Шампані, Фландрії та інші впливові феодали визнавали королів «першими серед рівних», але не головними. Другою перешкодою стали руйнівні набіги норманів. Уже в 845 р. вікінги здобули та розграбували місто Париж. Страждали й інші адміністративні й торгові центри. Наприклад, упродовж IX ст. Нант нищили 6 разів. «Перші серед рівних» не могли зупинити жорстоких нападників, тому джерела зафіксували їх глузливі прізвиська: Карл І Лисий, Людовик II Заїка, Карл III Простакуватий (у 911 р., як ви пам’ятаєте, саме він віддав Нормандію данцеві Роллону). У 987 р. на троні опинився Гуго Капет, який започаткував династію Капетингів. Укладаючи шлюби з іншими європейськими вінценосними сім’ями (скажімо, Генріх І одружився з Анною, донькою руського князя Ярослава Мудрого) та опираючись на вірну знать, нащадки родини зуміли втримати владу. Якщо в першій половині XII ст. французького короля ще могли пограбувати в лісі (ота неприємна оказія сталася з Людовиком VI), то вже з Філіпом II Августом (1180-1223) такого аж ніяк не могло трапитися. Він розширив кордони, підкорив Нормандію та Прованс, поскуповував графства, забрав помістя у феодалів, які зрадили, вигнав із країни юдеїв, привласнивши їхнє майно. А ще — започаткував Королівську раду, яка об’єднала вірних рицарів і знавців законів, Скарбничу палату, службовці якої контролювали прибутки....
0 Переглянути

Реконкіста. Династична унія Ізабелль І і Фернандо II та утворення Королівства Іспанія

7 Клас

Як уже йшлося в одному з попередніх параграфів, у 709 р. араби висадилися на території Піренейського півострова та розпочали його конкісту («завоювання»), У 711 р. мусульманські війська перемогли армію Вестготського королівства. Король загинув, знать перейшла на бік переможців, вливаючись в їх бойові лави та приймаючи іслам. За кілька років чи не вся колишня римська провінція Іспанія опинилася під владою іновірців. Але вже в 718 р. християни завдали їм відчутної поразки в битві поблизу поселення Ковадонга. Той рік уважають точкою відліку Реконкісти — поступового звільнення з-під мусульманського володарювання. Однак, якщо півострів «втратили» за неповних сім років, то відвоювати його в маврів (так іспанці називали арабів) удалося лише за понад сім століть. Реконкіста стартувала з гірських районів північної Іспанії. Позаяк у височинах арабській кінноті не вдавалося проявити свої кращі бойові якості, королівства Арагон, Кастилія, Леон і Наварра зуміли вистояти у виснажливій боротьбі із загарбниками. Окрім того, іспанцям надходила допомога з Франції, Італії та Німеччини. Європейські рицарі активно брали участь у поверненні християнських земель, тому вже в Х-ХІ ст. успіхи Реконкісти стали очевидними. Однак у 1086 р. ситуацію змінила гірка невдача християн у битві поблизу поселення Саграхас (Заллак). Чи не вперше у світовій історії ворожі сторони домовилися про день протиборства. Араби не бажали брати зброю в руки в п’ятницю. Юдеї, яких налічувалося чимало у війську мусульман, протестували проти кровопролиття в суботу. Християни ж не хотіли січі в неділю. Зрештою, обрали понеділок, що виявився для рицарів трагічним. Великі втрати, яких вони зазнали, ще на століття сповільнили процес відвоювання. Лише в 1212 р. в битві поблизу містечка Лас-Навас-де-Толоса, іспанці здолали збройні сили маврів. Відтоді араби перейшли до оборони, реконкістадори ж тіснили їх на південь....
0 Переглянути

Хрестові походи. Держави хрестоносців на Сході. Духовно-рицарські ордени

7 Клас

У XI ст. узбережжя Середземного моря належало християнським і мусульманським країнам, Візантійській імперії. Жителі занедбаних європейських містечок із заздрістю слухали напівказкові розповіді про багатства Сходу. Паломники й купці захоплено повідомляли про місто Єрусалим, у якому був Гріб Господній. Хоча арабські володарі загалом не чинили перешкод прочанам і торговцям, думка про повернення Святої землі (переважно сучасної Палестини) укорінилася в головах християн. Ситуацію підігріло вторгнення турків-сельджуків, які завдали поразок як арабам, так і візантійцям. Становище Візантії виявилося настільки складним, що імператор звернувся по допомогу до Риму. Папи зрозуміли це прохання по-своєму. Навіть коли ромеї зупинили натиск нападників, римське духовенство вважало, що потрібно вирушати рятувати східних одновірців. До того ж, переможна визвольна оборудка відвернула би увагу рицарів, які безперестанку гризлися в Європі. Зваживши ймовірні плюси майбутньої війни, в 1095 р. Папа Римський Урбан II на Клермонському соборі оголосив про початок хрестового походу. Хрестові походи — це воєнні кампанії християн на Схід для визволення Святої землі з-під влади мусульман. Задум Урбана II спрацював. Рицарі й простолюдини нашивали хрести на власних одежах, озброювалися та натовпами ринули в Палестину. Спочатку бойове щастя було на боці європейців. Між турками-сельджуками розгорілася внутрішня колотнеча, тому під час Першого хрестового походу (1096-1099 рр.) християнське воїнство захопило місто Єрусалим (1099 р.) та прилеглі терени. Однак встояти під тиском мусульман не вдалося. Другий хрестовий похід (1147—1149 рр.) завершився поразкою. Третій (1189-1192 рр.) очолили видатні правителі: німецький імператор Фрідріх І Барбаросса, французький король Філій II Август та англійський — Ричард І Левине Серце. Проте через суперечки та чвари вони також не досягли успіху. Території, захоплені раніше, поступово відвойовували попередні володарі....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 14 15 16 17 18 19 20 21 22 ... 68
Назад

Навігація