Войти
Закрыть

Середньовічні Китай, Індія, Японія. Досягнення культури

7 Клас

Найвища влада в Китаї належала «Сину Неба» — імператорові. Території, на які розповсюджувалися його повноваження, називали «Піднебесною імперією». Розпорядження імператора мали силу законів. Він карав і милував на свій розсуд. Китайські правителі опиралися на численних чиновників. Добробут мандаринів (так їх іменували європейці) залежав від посад. Марнотратство придворних та їх інтриги довкола імператорів не знали меж. Доходило до того, що чесні урядовці, аби вижити, працювали як селяни, тоді як злодії купалися в розкошах. У країні процвітало хабарництво. Невдоволення народу придушувала потужна армія. Вільних селян і ремісників звали «добрими людьми». А «підлими» — особисто залежних і рабів. Однак «добрі» жили далеко не безтурботно. Брак родючих ґрунтів, повені, зростання населення, війни спричиняли голодування та інші, часто смертельні, негаразди, подолання яких лягало на плечі простолюду. До того ж, чиновники полюбляли вказувати землеробам, коли, що, де сіяти, який планувати урожай, скільки сплатити податків. Покидати власні наділи не дозволяли. Жінкам належало додатково виробляти певну кількість полотна, а чоловікам — служити у війську. Постійну небезпеку становили кочівники, неодноразові вторгнення яких завдавали непоправних утрат. Отож не дивно, що історія середньовічної «Піднебесної» уподібнювалася до «американських гірок». Піку могутності імперія досягла за правління династії Тан (VII-IX ст.). Держава контролювала чималий відтинок «Великого шовкового шляху», вдале землеробство тішило врожаями до 900 кг зерна на людину в рік, ремісники навчилися виготовляти порцеляну, що уславила країну. Після запеклих міжусобних воєн при владі утвердилася родина Сун (X-XIII ст.). Вона забезпечила довгоочікуваний мир, що зумовив чергове піднесення, завдяки чому світ отримав у «подарунок» папір і порох. Військо використовувало облогові та метальні машини. Однак це не врятувало від монголів, які впродовж XIII-XIV ст. почувалися повноправними господарями в Китаї. Лише внаслідок народних повстань вдалося вигнати завойовників. За династії Мін (середина XIV-XVII ст.) столицю перенесли в місто Пекін, де спеціально для імператорів збудували палацовий комплекс — «заборонене місто», в якому вони повністю відгородилися від підданих....
0 Переглянути

Утворення Османської імперії. Правління Мехмеда II. Культура Османської імперії

7 Клас

Як Вам відомо, в 1204 р. хрестоносці захопили й пограбували місто Константинополь. Унаслідок його послаблення в східні окраїни Візантії проникли сельджуки — кочові племена, які прийшли із Середньої Азії. Проте постійні внутрішні негаразди, війни та монгольська навала похитнули їх міць. Скориставшись ситуацією, що склалася, в XIII ст. в Західній Анатолії з’явилися тюрки — народ, споріднений із сельджуками. Вони, протистоячи монголам і візантійцям, гуртувалися в своєрідні релігійні братства. Там «братчики» дотримувалися правил ісламу, вчиняли містичні обряди, підбурювали до гази — священної війни проти християн, беззастережно корилися провідникам. У другій половині XIII ст. братства здобули вплив у кількох бейликах (князівствах). Згодом вийшло в лідери князівство зі столицею в місті Сьогют, що його приблизно з 1300 р. очолив бей (вождь) Осман (1300-1326), який найактивніше опирався візантійцям. Його володіння стало першим «надбанням» Османської імперії — однієї з наймогутніших держав Середньовіччя та Нового часу. Османське князівство постало на «узбіччі» Візантійської імперії та одразу ж заходилося воювати проти неї. Адже його керманич вдало використав «нетерпимість» між мусульманами й християнами. На початку XIV ст. він просунувся до узбережжя Чорного і Мармурового морів, а наступники захопили міста Нікея та Нікомедія. Візантійці, роз’єднані внутрішніми сварками, не змогли впоратися з османською навалою. До розширення меж долучився Мурад І (1359-1389). У 1361 р. він захопив друге за важливістю візантійське місто — Адріанополь. У 1389 р., продовжуючи натиск на Захід, здолав об’єднане сербсько-боснійське військо в битві на Косовому полі поблизу міста Приштина (частково визнана Республіка Косово). Хоча хоробрий сербський воїн Мілош Обилич (це вартувало йому життя!) прокрався в султанський намет та заколов Мурада І, його місце одразу посів син Баязид І. За наказом нового султана усі його родичі-претенденти на престол були знищені ще під час битви. Невдовзі після перемоги турки-османи утвердилися на Балканському півострові....
0 Переглянути

Монгольське панування. Новгородська боярська республіка. Велике князівство Московське в XIV — на початку XVI століть

7 Клас

Із давніх часів степами Центральної Азії кочували різні племена й народи. Поступово їх згуртували або підкорили наймогутніші — монголи. Вони займалися скотарством, а також невпинно воювали. Тому й зрозуміло, що їх правителі — хани — опиралися на військових. На межі XII — XIII ст. вони взялися розбудовувати власну державу. У 1206 р. її очолив здібний та енергійний Темучжин, якого поголосили Чингіз-ханом (великим правителем). Він намірився перетворити невелику Монголію в найбільше світове володіння, що простягалося б зі сходу на захід «до останнього моря». Наступного року, укомплектувавши численну кінну армію, талановитий, але жорстокий полководець розпочав загарбницькі походи. Дуже швидко нестримні степовики захопили території Північного Китаю, Центральної Азії та північно-східної Персії. Уже на час смерті Чингіз-хана монгольські орди (об’єднання племен, війська) панували від Китайського до Каспійського морів. Його наступники рушили на Захід. Під їх натиском не встояли країни на Кавказі, здалися половці, зазнали поразки русичі в битві поблизу річки Калка в 1223 р. Тоді нападники відступили, але впродовж 1237-1242 рр. все-таки спустошили Русь, пронеслися державами Східної і Центральної Європи. Водночас проводили воєнні дії на Далекому Сході (здолали Китай) і Півдні (тиснули на арабські країни). Таким чином у результаті завоювань розпросторилася величезна Монгольська імперія. У період найбільшого розквіту її площа становила 24 млн км2, де проживало понад 100 млн людей. Мовою історичного джерела Уривки опису виступу «архієпископа Руського» Петра Акеровича на Ліонському соборі 1245 р. (Паризький Матвій, «Хроніка», XIII ст.): «...Коли Петра запитали про віру татар, він відповів, що вони вірять в єдиного владику світу, а коли висилали посольство до Русі, веліли передати такі слова: "Бог та син його — на небесах, а Чингіз-хан — на землі”. Про їхній спосіб життя казав: "Із м’яса споживають конину, собачатину та всяку іншу гидотину, а в крайньому разі їдять навіть людське м’ясо... П’ють кров, воду і молоко. Суворо карають за злочини, а розпуста, злодійство, брехня та людиновбивство караються смертю... Вони міцніші, жвавіші й витриваліші за нас, а їхні коні і стада кращі за наші. їхні жінки — першокласні воїни, здебільшого лучниці. Обладунки у них шкіряні, і їх важко проколоти. Зброю мають залізну й потруєну...”»....
0 Переглянути

Гуситські війни в Чехії. Угорське королівство за Іштвана І. Польське королівство за Казимира III. Велике князівство Литовське

7 Клас

Перші держави на території сучасної Чехії постали ще в ранньому Середньовіччі. У VII ст. там з’явилася країна Само. Її назва походила від імені напівлегендарного полководця Самона, який у кількох битвах розбив аварів. Однак після нього розпочалися усобиці, що й погубили те перше слов’янське утворення. У VIII — на початку X ст. на його теренах виникло князівство Велика Моравія, яка тривалий час протистояло наступу Східного Франкського королівства, відокремленого в результаті поділу імперії Карла Великого. Великоморавські князі запросили з Візантії проповідників, серед яких були брати Мефодій і Кирило. Упродовж 863-867 рр. вони створили слов’янську абетку, започаткували писемність, проводили богослужіння, але під тиском німецького духівництва згорнули діяльність. Пізніше й князівство впало під ударами угрів, поступившись місцем Чехії, Угорщині і частково Польщі. Чехія від XII ст. входила до складу Священної Римської імперії. Із-поміж її місцевої знаті піднісся княжий рід Пржемисловичів, представники якого в XIII ст. домоглися корони від Папи Римського. У той період королівство Богемія (назва історичного осердя Чехії) розпросторилося в Центральній і Східній Європі, а Оттокар II (1253-1278) навіть хотів стати імператором, але німецькі курфюрсти його не підтримали. Чеська знать розсварилася між собою, і в XIV ст. владний престол опинився в руках правителів Священної Римської імперії. Із одного боку, пильна увага до Богемії перетворила її столицю (місто Прага) в перлину Середньовіччя з величними соборами та знаним Празьким університетом. Водночас чужинці онімечували країну. Великими земельними угіддями володіла католицька церква, верхівка якої також походила з німців. На початку XV ст. проти таких утисків виступив Ян Гус, ректор Празького університету, вчений, мислитель. Він засуджував майнову нерівність між людьми, критикував торгівлю індульгенціями, несправедливі побори за таїнства та духовні посади, вимагав, щоби богослужіння здійснювалися чеською мовою, а не латинською. Загалом, уважав, що церква зобов’язана удосконалюватися, ставати ближчою до простих людей, а ті не повинні сліпо коритися священнослужителям. За свої погляди та вчинки вільнодумець розплатився життям. На церковному соборі, що відбувся в місті Констанц, його звинуватили в єресі й засудили до спалення. Вирок виконали 6 липня 1415 р....
0 Переглянути

Чернечі рицарські ордени та християнізація Східної Європи

7 Клас

Як уже йшлося, в 1196 р. німецькі рицарі, які прибули в Палестину, заснували Тевтонський орден. Однак із поступовою втратою хрестоносцями Святої землі він перебрався в Європу. Стараннями великого магістра Германа фон Зальци (1209-1239) тевтонці почали служити угорським королям, за що отримали території на межі з Трансильванією. Вони заповзялися насильно християнізувати жителів дністровсько-дунайських низовин, що належали Галицько-Волинському князівству. Завдання виявилося надзвичайно складним, а тому в 1226 р. великий магістр разом із вірними воїнами вирішили переселитися в Прибалтику для протистояння язичницьким племенам пруссів. Того ж року від німецького імператора Фрідріха ІІ Тевтонський орден отримав грамоту, згідно з якою йому передавалися всі майбутні землі, відвойовані в язичників. Уже до кінця XIII ст. тевтонці розбудували сильну державу зі столицею в місті Марієнбург. У 1311 р. вони відмовилися сплачувати данину Папі Римському. Польські королі, сподіваючись на підтримку церкви, оголосили їм війну, але зазнали нищівної поразки та втратили Східне Помор’я. Таким чином, у середині XIV ст. орден зайняв простори між річками Вісла й Нарва. Особливо активно тевтонці боролися проти балтських і слов’янських племен, які ще сповідували язичництво. Численні війни закінчилися розширенням кордонів та хрещенням ятвягів і жемайтів, але схилити шальки терезів на свій бік нападникам не вдавалося. їх збройний тиск на Литву спонукав тамтешніх князів зближуватися з Польським королівством....
0 Переглянути

Архітектура і мистецтво доби Середньовіччя. Гуманізм. Раннє Відродження

7 Клас

Готичний стиль — від італійського слова «готіко» — «готичний»; період у мистецтві (здебільшого в архітектурі), що тривав у Західній Європі впродовж середини XII — XVI ст. і вирізнявся новизною, «легкістю», витонченістю, ошатністю пам’яток; поняття ввели в обіг діячі доби Відродження, зневажливо ставлячись до всього, що вважали «варварським». Гуманізм — від латинських слів «гуманітас», «гуманус», «гомо», що означають відповідно «людяність», «людяний», «людина»; людяність; ставлення, турбота про благополуччя людини, повага до її гідності; в добу Відродження прогресивні думки, спрямовані на утвердження прав людини на земне щастя, радість, вільний вияв бажань і прагнень. Раннє Відродження — від італійського словосполучення «іль прімо Рінасіменто»; період (упродовж XV ст.) розвитку, насамперед, італійського мистецтва, що опиралося на ідеали гуманізму та орієнтувалося на античні традиції. Романський стиль — від латинського слова «романус» — «римський»; період у мистецтві (здебільшого в архітектурі), що тривав головно у Західній Європі впродовж X—XII ст. (подекуди до XIII ст.) і вирізнявся наслідуванням давньоримських традицій; поняття ввели в обіг французькі археологи, історики, мистецтвознавці Шарл де Жервіль та Арсіс де Комон у 1820 р....
0 Переглянути

Середньовічні школи та університети. Книгодрукування. Наукові й технічні досягнення

7 Клас

У ранньому Середньовіччі за освітою наглядала церква. Ситуацію змінив розвиток міст, жителі яких потребували знань для здобуття професій. Тому саме містяни (аж ніяк не рицарі) опікувалися школами, що від XII ст. відкривалися повсюдно. Окрім тих, які діяли при храмах, з’являлися приватні світські. Популярності набувало ще одне цікаве явище: з XIII ст. Європою мандрували вчителі, які проводили заняття з дітьми за певну плату. Навчання тоді виглядало незвично: без підручників і зошитів. Зазвичай учитель читав уголос із власної книги, а учні повторювали за ним. За будь-який непослух карали різкою. Так своєрідно насамперед опановували правила християнського віровчення; вчилися писати: спершу — видряпувати на воскових дощечках, згодом — пером на пергаменті; лічити на пальцях. Поступово перелік умінь і предметів збільшувався та ускладнювався. Усього студіювали сім «вільних мистецтв»: тривіум — граматику, риторику (красномовство), діалектику (логіку); квадривіум — арифметику, геометрію, астрономію, музику. В Італії, де міста розвивалися доволі швидко, громадяни потребували якіснішої освіти. Тому вже в XI ст. там з’явилися перші університети — вищі школи, де здобували найґрунтовніші на той час знання. Вважається, що першим у 1088 р. заснували Болонський університет, близько 1168 р. — Оксфордський (Англія), у 1215 р. — Паризький, у 1230 р. — у місті Саламанка (Іспанія). У Центрально-Східній Європі найшвидше виникли Празький (Чехія, 1348 р.) та Краківський (Польща, 1364 р.). Вони часто займали цілі квартали, де у колегіях (гуртожитках) жили й навчалися студенти. Університети отримували привілеї, кошти від духовенства, феодалів, завдяки цьому розширювали власні території, залучали кращих викладачів, займалися науковою діяльністю. Кожен із «вищих» закладів мав зазвичай чотири факультети: артистичний, правничий, медичний, богословський....
0 Переглянути

Католицька церква в XI-XV століттях

7 Клас

Альбігойці — від назви міста Альбі, що в Південній Франції; прихильники катарів та вальденсів, які діяли впродовж XII—XIII ст., виступали проти деяких учень та правил католицької церкви, закликали повернутися до християнства періоду апостолів, жили скромно, стримано й самотньо. Альбігойські війни — від поєднання слів «альбігойці» і «війна»; війни, що їх наприкінці XII — на початку XIII ст. вели рицарі Північної Франції, а пізніше — король проти альбігойців у південнофранцузькій провінції Ланґедок. Єретик — від грецького слова «айретікос» — «той, який вибирає», «відщепенець»; відступник від загальновизнаних поглядів; віровідступник, прихильник єресі. Інквізиція — від латинського слова «інквіро» — «розслідувати», «розшукувати»; підпорядкована папам римським слідча і судова служба католицької Церкви, створена в XIII ст. для боротьби з єретиками; жорстоке знущання, катування. Католицьке духовенство повело церкву шляхом, відмінним від того, яким рухалося православ’я. Володіючи просторими земельними наділами, управляючи великими коштами, виплітаючи хитромудрі інтриги, римські духовні поводирі вміло втручалися в життя заможних і бідних. Західна церква взялася продавати індульгенції — письмові грамоти, які гарантували звільнення від гріхів. Спочатку на отримані гроші споряджали хрестові походи, але згодом, у XIV-XV ст., фінанси осідали в Римі. Зміцненню папської влади сприяла Клюнійська реформа Х-ХІ ст. В абатстві французького містечка Клюні розробили особливі правила для монахів. Зокрема, вони мали дотримуватися целібату (заборони одружуватися) й аскетизму (заборони розкошувати). Також вони повинні були забезпечувати себе всім необхідним і, що головне, дбати про рукописну спадщину. Тому саме ченці взялися переписувати старі книги, здебільшого античного періоду. їх оздоблювали простими, невеликих розмірів унікальними малюнками — книжковими мініатюрами, таким чином сприяючи розвиткові образотворчого мистецтва. Згодом усі монастирі з-під опіки феодалів перепідпорядкували Папі Римському....
0 Переглянути

Священна Римська імперія. Італійські торговельні республіки

7 Клас

У 843 р. після Верденського поділу утворилося Східне Франкське королівство, де продовжувала правити династія Каролінгів. До складу новоутвореної держави увійшли германські землі, приєднані Карлом Великим: Тюрінгія, Фризія, Баварія, Саксонія, Швабія, Франконія. Із X ст. тамтешні жителі йменувалися тевтонами, хоча слов’яни кликали їх німцями (німими, такими, які розмовляють незрозумілою мовою), звідки й пішла назва країни. Від початку Німеччина розвивалася як роздроблена, де єдність забезпечували особисті зв’язки між сеньйорами й васалами. Верховне управління належало герцогам, які використали слабкість королівської влади й самовільно розпоряджалися величезними територіями. Чималими земельними площами володіла церква, зокрема, єпископи та абати. У дрібніших маєтках господарювали графи. Найважливіші державні справи вирішувалися на рейхстагах - особливих зборах, куди прибували усі герцоги. Після того, як у 912 р. впокоївся останній із династії Каролінгів, рейхстаг уперше обрав нового короля. Цю традицію підтримували й надалі. Оскільки кожен монарх мріяв передати корону синові, він намагався за будь-яку ціну змусити німецьких депутатів голосувати саме за свого нащадка. Однак це вдавалося без проблем тільки справді видатним володарям. У 936 р. королем обрали Оттона І (936-973), який уславився чи не найвизначнішим європейським діячем X ст. Запобігаючи зовнішнім загрозам, він приєднав багату Лотарингію з колишньою столицею — містом Ахен, упокорив полабських слов’ян, розпочавши експансію на Схід, а в 955 р., у битві поблизу річки Лех, розгромив угорців, поклавши край їх експансії. У внутрішніх справах, по-перше, перетворив служителів власного двору на вищих управлінців держави. Наприклад, значно розширив повноваження канцлера, який зберігав печатку, завідував архівом і зустрічав іноземних послів. По-друге, новий правитель підтримав церкву, зробивши її ієрархів феодалами-сеньйорами. Так появилися «духовні імперські князі» - єпископи, абати і навіть абатиси монастирів. Навзаєм вони забезпечували королівську скарбницю грошима, постачали продукти та за потреби приводили війська. Чому ж «духовних князів» звали «імперськими»? Річ у тім, що Оттон І допомагав ще й римському духівництву. Як подяку за це 2 лютого 962 р. він із дружиною Адельгейдою отримали від Папи Римського імператорські регалії. Відтоді Німеччину знали як Священну Римську імперію....
0 Переглянути

Англія в XI—XV ст. Генріх II Плантагенет. «Велика хартія вольностей». Війна троянд

7 Клас

Сьогодні Англія — це складова Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії — держави, розташованої на північному заході Європи, на Британських островах, що їх ще давні греки називали Альбіоном. Назва «Британія» вперше з’явилася в період правління Юлія Цезаря. Від наступних і до 410 р. її території перебували під впливом Римської імперії. Упродовж V-VI ст. власне Англію захопили германці: англи, сакси та юти. Місцеві кельти або підкорилися їм, або втекли в країни Європи, або відступили на північ і захід — у Шотландію, Уельс та Ірландію. Однак із початком великих походів вікінгів для англо-саксів теж настали складні часи. «Північні люди» майже безкарно грабували, засновували власні поселення та навіть утворили окремий район Данло, де прижилися за своїми законами вихідці переважно з Данії. Згодом англійський престол зацікавив герцога Нормандії Вільгельма. У 1066 р., перетнувши протоку Ла-Манш разом із добірним військом, він у битві поблизу містечка Гастінгс розбив англо-саксів. Перемога подарувала йому величезні володіння та славне прізвисько в історії — відтоді він іменувався Вільгельмом І Завойовником (1066-1087). Перший нормандський король Англії нещадно карав будь-який спротив місцевих аристократів і довіряв феодалам зі свого оточення. Країну швидко вкрили споруджені ними замки. Гонінь зазнали й духовні особи, яких також змінили прибульці. У 1086 р. провели докладний перепис населення і майна. Результати обліку записали в «Книгу страшного суду» (вважалося, що англієць мав надавати про себе та родину повну інформацію, як на Божому суді). Згідно із записами, в Англії в XI ст. жило близько 1,5 млн громадян, із яких лише 75 тис. становили міщани. Хоча деякі селяни (їх називали фригольдерами) зберігали особисту свободу, більшість перетворили у вілланів, які виконували повинності та сплачували податки....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 126 127 128 129 130 131 132 133 134 ... 317
Назад

Навігація