Войти
Закрыть

Югославія

10 Клас

Восени 1918 р. південнослов’янські землі Австро-Угорщини були охоплені селянським рухом, а в армії та на фронті відбувалися революційні виступи. За такої ситуації 5-6 жовтня 1918 р. у Загребі (Хорватія) на нараді представників різних партій з усіх південнослов’янських земель Австро-Угорщини було утворено Народне віче словенців, хорватів і сербів. Воно проголосило своєю метою «об’єднання всіх словенців, хорватів і сербів у народну, вільну й незалежну державу». Було оголошено про розрив усіх відносин із Габсбурзькою монархією і про створення суверенної Держави словенців, хорватів і сербів (Держава СХС). Народне віче стало верховним органом влади. Нова держава була в скрутному становищі. Під гаслами розподілу поміщицької землі посилювався селянський рух, тривали воєнні дії проти військ Антанти. Італія прагнула захопити не тільки південнослов’янські землі на узбережжі Адріатичного моря, обіцяні їй державами Антанти, а й значно більшу територію. У цій ситуації реальну допомогу Державі СХС могла надати Сербія, яка спрямувала свої війська на узбережжя Адріатики, що нейтралізувало дії італійської армії. Сербія претендувала на об’єднання всіх південнослов’янських земель під скіпетром династії Карагеоргієвичів. Хорватські та словенські лідери побоювалися гегемонії Сербії в єдиній державі. Не маючи власних збройних сил, Держава СХС не могла захистити свого суверенітету, через що і була змушена піти на угоду з Сербією. У результаті переговорів між делегацією Народного віча та урядом Сербії 1 грудня 1918 р. було підписано угоду про створення єдиної південнослов’янської держави — Королівства сербів, хорватів і словенців (Королівства СХС). До його складу згодом увійшла Чорногорія....
0 Переглянути

Болгарія

10 Клас

Перша світова війна привела країну до гострої політичної та економічної кризи. Масового характеру набрали виступи проти продовження війни («жіночі бунти»). У вересні 1918р. війська Антанти прорвали фронт болгарської армії в районі Доброполе. У її відступаючих частинах почалися стихійні бунти проти армійського командування та уряду. Солдаты захопили Головну квартиру болгарської армії (генеральний штаб) і рушили на Софію. У таких складних умовах уряд, не маючи сил, вступив у переговори з повстанцями, увівши до складу делегації популярних діячів Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС) А. Стамболійського і Р. Даскалова. Водночас було розпочато переговори з Антантою про укладення перемир’я. Делегація Даскалова і Стамболійського не виправдала сподівань уряду. 27 вересня 1918 р. Даскалов у місті Радомир проголосив повалення монархії та встановлення Болгарської республіки на чолі зі Стамболійським. Повстанці підійшли до столиці та в ультимативній формі зажадали здати Софію. Скориставшись нерішучістю бунтівників, уряд стягнув віддані частини, 29 вересня уклав перемир’я з Антантою і з допомогою німецьких військ завдав поразки повсталим у битві під Владайськом. Повстання та перемир’я з Антантою змусили царя Фердинанда зректися престолу на користь його сина Бориса III. Попри придушення виступів, становище в країні залишалося складним. Щоб якось збити хвилю народного невдоволення, цар пішов на певні поступки: було введено 8-годинний робочий день, оплачувану відпустку, скасовано податок на прибутки в умовах воєнного часу тощо....
0 Переглянути

Румунія

10 Клас

Участь Румунії у Першій світовій війні не можна назвати успішною. Країна була окупована німецькими та австро-угорськими військами. Збитки становили 31 млрд золотих лей. Людські втрати становили 800 тис. осіб (10% населення). Проте революційні події на теренах Російської імперії, поразка країн Четверного союзу дали змогу певною мірою скористатися ситуацією для значного збільшення території Румунії. Так, у січні 1918 р. румунські війська взяли під контроль Бессарабію. Щоб приборкати революційні настрої уряд оголосив про проведення земельної реформи. Після поразки Центральних держав Румунія анулювала Бухарестський мир і знову оголосила війну Німеччині 10 листопада 1918 р. Ця «одноденна війна» і прихильність лідерів Антанти дали змогу Румунії претендувати на свою частку в розподілі Східної Європи. Розпад Австро-Угорщини привів до розгортання руху за об’єднання всіх земель, заселених румунами. Цей рух правлячий режим використав для зміцнення своєї влади. У листопаді 1918 р. до Румунії приєднали Буковину, хоча населення Північної Буковини на народному віче висловилося за возз’єднання з Україною. 1 грудня 1918 р. проголошено об’єднання Трансильванії з Румунією. На Паризькій мирній конференції румунська делегація, посилаючись на таємну угоду 1916 р. з країнами Антанти, домоглася визнання приєднання цих територій. Територіальні придбання Румунії були закріплені Сен-Жерменським, Нейїським і Тріанонським договорами. Відтак територія країни збільшилася зі 138 тис. до 295 тис. км2, а населення — з 8 до 16 млн осіб....
0 Переглянути

Угорщина

10 Клас

Поразкау Першій світовій війні призвела до розпаду Австро-Угорщини. В ніч з 30 на 31 жовтня у Будапешті й Відні одночасно спалахнули революції, внаслідок яких було повалено монархію Габсбургів. 12 листопада проголошено утворення Австрійської республіки, а 16 листопада — Угорської. Перший угорський уряд очолив граф М. Карої, який у дні революції керував Національною радою. Економічне й політичне становище молодої республіки було тяжким. Уряд Карої оголосив запровадження загального виборчого права; введення 8-годинного робочого дня; намір провести аграрну реформу. Після підписання перемир’я Угорщина мусила демобілізувати свої збройні сили, залишивши тільки 8 дивізій. Її спроби зберегти за собою території, що входили до складу угорської корони, не увінчалися успіхом. Територіальні претензії до Угорщини висували сусідні держави, підтримувані Антантою. Внутрішнє становище в самій країні станом на весну 1919 р. загострилося: багато підприємств було закрито, зростали інфляція, безробіття. В Угорщині сильний вплив мала комуністична партія (КПУ). Вона складалася в основному з військовополонених угорців, які повернулися з Росії. Очолив її Бела Кун. Комуністи закликали до соціалістичної революції та активно працювали на розширення свого впливу в радах, що створювалися по всій країні. Вирішальним у приході комуністів до влади став, як це не парадоксально, ультиматум країн Антанти створити у східній частині країни «нейтральну зону» між Угорщиною та Румунією. Уряд Карої не наважився взяти на себе відповідальність за прийняття цієї вимоги і запропонував соціал-демократам сформувати однопартійний уряд....
0 Переглянути

Чехословаччина

10 Клас

В умовах розпаду Австро-Угорської монархії 6 січня 1918 р. збори чеських депутатів австрійського рейхстагу і земських сеймів прийняли декларацію, в якій, посилаючись на принцип національного самовизначення, зажадали утворення суверенної, демократичної та соціально справедливої держави «у межах історичних чеських земель і своєї словацької парості». Улітку 1918 р. Чехо-Словацький національний комітет у Парижі (очолював Т. Масарик) був визнаний Францією, а потім Великою Британією і США як «першооснова майбутнього чехословацького уряду». Тобто уряд держави був визнаний ще до того, як держава була проголошена і створена. Зв’язок із цим комітетом установив Національний комітет у Празі, котрий об’єднав усі чеські політичні партії. Під керівництвом празького Національного комітету діяла створена у вересні Соціалістична рада, в якій об’єдналися соціал-демократи й Чеська соціалістична партія. Наприкінці вересня Національний комітет сформували і в Словаччині. Отже, з’явилися структури, що у сприятливий момент проголосили б утворення Чехословацької республіки. Провідну роль у боротьбі за незалежність Чехословаччини відіграв Томаш Масарик (1850-1937). Ще 1907 р. він остаточно переконався, що Австро-Угорщину реформувати неможливо та висунув ідею боротьби за незалежність чехів і словаків. Своєю активною діяльністю в еміграції він зумів домогтися позитивного ставлення Франції, Англії та США до чеського і словацького національних рухів. Саме ідеї Масарика про самовизначення поневолених народів Європи лягли в основу «14 пунктів» В. Вільсона. Також Масарик переконав провідні чеські політичні сили, що майбутня чеська держава повинна базуватися на демократичних засадах....
0 Переглянути

Польща

10 Клас

Поляки, втративши незалежність унаслідок трьох поділів кінця XVIII ст., постійно боролися за відновлення їхньої державності. У роки Першої світової війни склалися два політичні табори, які в боротьбі за відновлення польської державності покладали надії на різні ворогуючі сторони. Сили, що гуртувалися навколо Партії народної демократії (ендеки), очолюваної Р. Дмовським, спиралися на підтримку Антанти. У Парижі вони створили Польський національний комітет, що його восени 1917 р. було визнано представником польського народу. На території Франції також сформували польську армію, якою командував генерал Галлер. Інші політичні сили на чолі з Юзефом Пілсудським виступали за співробітництво з Центральними державами, зокрема з Австро-Угорщиною. Ще на початку війни Пілсудський з допомогою австрійського генштабу створив польський легіон, що взяв участь у боротьбі проти російської армії. Питання відродження Польської держави стало об’єктом боротьби між ворогуючими сторонами. Про намір відродити Польську державу заявили як країни Антанти, так і Четверного союзу. У 1917 р. Німеччина і Австро-Угорщина на окупованій у Росії частині Польщі створили Регентську раду як орган Польської держави. Революційні події в Росії, Німеччині та Австро-Угорщині прискорили процес утворення Польської держави. У листопаді 1918 р. представники лівих партій у Любліні створили уряд на чолі з Ігнацієм Дашинським, який проголосив утворення Польської Республіки. Але цей уряд проіснував недовго....
0 Переглянути

Ідеологічне осмислення нових реалій суспільного життя: консерватизм і лібералізм, неолібералізм, комунізм, соціал-реформізм, інтегральний націоналізм, фашизм

10 Клас

З-поміж різноманітних ідейно-політичних течій, які мали значний вплив на вибір напрямів суспільного розвитку, форм і методів розв’язання соціально-економічних проблем, на початку XX ст. помітно вирізнялися консерватизм, лібералізм і соціал-демократія (соціал-реформізм). Після Першої світової війни до них долучились інші течії. Від соціалістичного руху відкололося ліворадикальне крило — комуністичні партії. Праворадикальний напрям утілювали фашисти. Крайні рухи та їхні тоталітарні партії протиставляли свою ідеологію і свій режим ліберально-демократичним ідеям і парламентаризму. Неприйняття диктаторських форм влади, революцій і радикальних реформ, які могли призвести до зміни суспільного устрою, демонстрували представники і ліберальних, і консервативних сил. 1. Консерватизм Консерватизм (від лат. conservo — охороняю, зберігаю) в Європі виник як реакція феодальної верхівки на Велику французьку революцію кінця XVIII ст. Уперше термін ужив письменник Ф. Шатобріан для визначення ідеології французької аристократії. Прихильники старих порядків, консерватори, були проти становлення нових капіталістичних відносин. Наприкінці XIX — на початку XX ст. у зв’язку з наростанням соціал-демократичного руху, поширенням марксизму, який орієнтував пролетарські верстви на повалення існуючого ладу і претендував на одноосібне визначення ідеології робітничого класу, ідеями консерватизму перейнялися найпереконаніші захисники капіталізму....
0 Переглянути

Іспанія

10 Клас

Іспанія була однією з відсталих країн Європи. Після поразки в іспано-американській війні 1894 р. вона вступила в смугу гострої кризи. Колишня могутність іспанської монархи відійшла в минуле. Невирішеність земельного і національного питань цю кризу поглиблювала. Під час Першої світової війни Іспанія залишалася нейтральною. Війна сприяла зростанню попиту на іспанські товари і, відповідно, економічному піднесенню. Але воно не було тривалим. Закінчення війни викликало економічну кризу, загострилися проблеми іспанського суспільства. Активізувалися ліві політичні сили: найбільший вплив мали анархісти, які виступали за ліквідацію держави способом заколотів, страйків, терористичних актів тощо. У 1920 р. було створено ІКП — Іспанську комуністичну партію. Улітку 1921 р. в Іспанії розпочалася гостра політична криза. її спричинила поразка іспанських військ у Марокко від повсталих племен (Республіка Ріф). У цих умовах правлячі кола не перешкодили проведенню державного перевороту, що його здійснив 13 вересня 1923 р. генерал Мігель Прімо де Рівера....
0 Переглянути

Німеччина

10 Клас

Німецька революція почалася з повстання 3 листопада 1918 р. військових моряків у місті Кілі, обурених спробою командування кинути флот в останній бій, щоб, пожертвувавши ним, домогтися вигідніших умов перемир’я. Перехід влади у Кілі до рук моряків та заснування ними першої в Німеччині ради викликав ланцюгову реакцію в усій країні. 9 листопада 1918 р. рейхсканцлер Макс Баденський поспішив передати владу соціал-демократові Фрідріху Еберту і заявив про зречення кайзера Вільгельма II, який утік до Нідерландів. Німеччину проголосили республікою. 10 листопада Берлінська рада створила тимчасовий уряд — Раду народних уповноважених, що складалася з представників двох робітничих партій: Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) та Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини (НСДПН). Від її імені було підписано Комп’єнське перемир’я; війна скінчилася. Одночасно в країні набрав сили рух за соціалістичну революцію, за встановлення влади рад і негайне усуспільнення власності. На чолі цього руху стояла група «Спартак», члени якої формально перебували в НСДПН. Керували групою Карл Лібкнехт і Роза Люксембург. Почалася поляризація сил з очевидною перевагою в бік уряду. На початку січня 1919 р. утворена спартаківцями Комуністична партія Німеччини разом із частиною «незалежних» намагалася встановити контроль над Берліном та рядом інших міст, давши привід для відкритого збройного виступу їхніх політичних суперників. Соціал-демократи, заручившись підтримкою військових, вдалися до рішучих дій. 12 січня вони придушили виступ комуністів і встановили повний контроль над Берліном....
0 Переглянути

Італія

10 Клас

Італія була середньорозвиненою країною Європи. Участь у Першій світовій війні коштувала їй дуже дорого: 700 тис. загиблих, 450 тис. скалічених, 1 млн поранених; країна втратила третину національного багатства. Надії італійців на те, що мир принесе полегшення, не виправдалися. Великі держави, оцінюючи внесок Італії у війну як занадто низький, не дотримали свого слова (таємна угода про передачу Італії східного узбережжя Адріатичного моря і ще ряду територій), даного напередодні вступу Італії у війну. Вона отримала лише Південний Тіроль і Трієст. Італія стала «переможеною серед переможців». Важке фінансово-економічне становище країни позбавляло уряд можливості здійснити заходи щодо поліпшення життя населення. Повоєнний спад виробництва, демобілізація армії ще більше загострили соціальні проблеми й призвели до розгортання у 1920-1921 рр. масового робітничого руху, в якому домінували радикальні течії. Робітничі страйки супроводжувалися захопленням заводів і створенням фабрично-заводських рад (ФЗР), які брали на себе функції місцевої влади. Такий рух охопив переважно північні промислово розвинуті райони країни й увійшов в історію під назвою «червоне дворіччя». Складне становище у державі призвело до втрати популярності традиційних партій. Усі прошарки суспільства вимагали змін. Найбільший авторитет мали соціалісти. Але розкол в їхніх рядах на прихильників більшовизму (згодом утворили Комуністичну партію Італії на чолі з Тольятті) і соціал-демократії не дав змоги захопити владу або хоча б закріпити здобутки робітничого руху....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 285 286 287 288 289 290 291 292 293 ... 317
Назад

Навігація