Войти
Закрыть

Розквіт та занепад Франкської держави

7 Клас

Одним з германських племен, яке у V ст. переселилося на територію Римської імперії, були франки. Вони жили вздовж ріки Рейн. У той час одним із наймогутніших вождів франків був Меровей. Саме він започаткував першу королівську династію франків — Меровінгів. Найславетнішим представником цієї династії став онук Меровея — Хлодвіґ (481-511). У 486 р. Хлодвіґ уклав союз із вождями інших племен і вирушив у римські володіння. Поблизу міста Суасон у вирішальній битві франки розбили римські війська і завоювали Північну Ґаллію, де заснували Франкське королівство. Тепер під владою Хлодвіґа опинилися величезні володіння. Він обдарував свою дружину великими земельними наділами. Вона, разом з місцевими землевласниками, які визнали владу Хлодвіґа, перетворилася на нову знать Франкського королівства. Прості франки, отримавши невеликі ділянки землі, стали дрібними землевласниками. Вождів, з якими він разом завойовував нові землі, Хлодвіґ наказав стратити. Так він став королем — єдиним правителем держави....
0 Переглянути

Велике переселення народів. Утворення «варварських королівств»

7 Клас

Скільки існувала Римська імперія, стільки її сусідами були варварські племена. Варварами у Стародавньому Римі називали всіх іноземців, мову яких не розуміли. Римляни у чужоземних розмовах могли лише розчути «вар-вар-вар» (звідси й назва). Уважалося, що всі варвари — дикі люди, які не мають анінайменшого уявлення про культуру. Та все ж таки саме варварські племена германців у І ст. змогли зупинити просування римлян на схід — за Рейн. У 9 р. у Тевтобурзькому лісі військо германського вождя Армінія знищило легіони полководця Вара. Ця поразка була настільки катастрофічною та неочікуваною для римлян, що вони відмовилися від спроб завоювати землі на схід за Рейном. Римляни створили лімес — систему укріплень на кордоні з германцями, які мали не давати їм проникнути на територію Римської імперії. Але вийшло так, що організація постійних поселень дала зворотний ефект — римляни та германці почали торгувати між собою. В обмін на бурштин з берегів Балтики германці отримували від римлян золоті та срібні монети. Згодом германська молодь перейняла звички римлян, вчилася їхньої культури. Також римляни наймали германських воїнів для захисту кордонів своєї імперії від нападів інших племен. У III ст. германці почали масово переходити за лімес та селитися на території Римської імперії. Причина цього переселення знаходилася за тисячі кілометрів на схід — у Китаї....
0 Переглянути

Що таке історія середніх віків? 7 клас Сорочинська, Гісем 2020

7 Клас

Коли італійці XVI ст. говорили про середні віки, вони мали на увазі перш за все територію сучасної Західної та Центральної Європи та її найближчих географічних сусідів — Північної Африки та Близького Сходу. Проте нерідко трапляються терміни «середньовічний Китай» чи «середньовічна Індія». Це не зовсім точно. Індійська, китайська та інші світові цивілізації мали зовсім інші віхи розвитку, ніж західноєвропейська. Протягом V-XV ст. там могло й не бути тих процесів та явищ, що у Європі. Так само ті процеси та явища, що відбувалися на теренах України, не завжди збігалися у часі із західноєвропейськими, а іноді були і зовсім іншими. Історичний розвиток українських земель було перервано монгольською навалою та зазіханнями більш сильних сусідів, які не так від неї постраждали. Отже, середні віки — це період в історії Європи, що охоплює відрізок часу V-XV ст. і, як правило, поділяється на три періоди: Раннє Середньовіччя (кінець V-X ст.); Зріле (Високе) Середньовіччя (XI — перша половина XIV ст.); Пізнє Середньовіччя (друга половина XIV — кінець XV ст.). Цій періодизації приблизно відповідають такі періоди середньовічної історії України: 1) V-X ст. — Велике розселення слов’ян, становлення Русі-України; 2) XI - перша половина XIV ст. — розквіт Київської держави, дроблення (децентралізація) Русі, Галицько-Волинська держава (Королівство Руське); 3) друга половина XIV — кінець XV ст. — інкорпорація руських удільних князівств до складу Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, інших держав та утворення Кримського ханства....
0 Переглянути

Середньовічні Китай, Індія, Японія. Досягнення культури

7 Клас

Найвища влада в Китаї належала «Сину Неба» — імператорові. Території, на які розповсюджувалися його повноваження, називали «Піднебесною імперією». Розпорядження імператора мали силу законів. Він карав і милував на свій розсуд. Китайські правителі опиралися на численних чиновників. Добробут мандаринів (так їх іменували європейці) залежав від посад. Марнотратство придворних та їх інтриги довкола імператорів не знали меж. Доходило до того, що чесні урядовці, аби вижити, працювали як селяни, тоді як злодії купалися в розкошах. У країні процвітало хабарництво. Невдоволення народу придушувала потужна армія. Вільних селян і ремісників звали «добрими людьми». А «підлими» — особисто залежних і рабів. Однак «добрі» жили далеко не безтурботно. Брак родючих ґрунтів, повені, зростання населення, війни спричиняли голодування та інші, часто смертельні, негаразди, подолання яких лягало на плечі простолюду. До того ж, чиновники полюбляли вказувати землеробам, коли, що, де сіяти, який планувати урожай, скільки сплатити податків. Покидати власні наділи не дозволяли. Жінкам належало додатково виробляти певну кількість полотна, а чоловікам — служити у війську. Постійну небезпеку становили кочівники, неодноразові вторгнення яких завдавали непоправних утрат. Отож не дивно, що історія середньовічної «Піднебесної» уподібнювалася до «американських гірок». Піку могутності імперія досягла за правління династії Тан (VII-IX ст.). Держава контролювала чималий відтинок «Великого шовкового шляху», вдале землеробство тішило врожаями до 900 кг зерна на людину в рік, ремісники навчилися виготовляти порцеляну, що уславила країну. Після запеклих міжусобних воєн при владі утвердилася родина Сун (X-XIII ст.). Вона забезпечила довгоочікуваний мир, що зумовив чергове піднесення, завдяки чому світ отримав у «подарунок» папір і порох. Військо використовувало облогові та метальні машини. Однак це не врятувало від монголів, які впродовж XIII-XIV ст. почувалися повноправними господарями в Китаї. Лише внаслідок народних повстань вдалося вигнати завойовників. За династії Мін (середина XIV-XVII ст.) столицю перенесли в місто Пекін, де спеціально для імператорів збудували палацовий комплекс — «заборонене місто», в якому вони повністю відгородилися від підданих....
0 Переглянути

Утворення Османської імперії. Правління Мехмеда II. Культура Османської імперії

7 Клас

Як Вам відомо, в 1204 р. хрестоносці захопили й пограбували місто Константинополь. Унаслідок його послаблення в східні окраїни Візантії проникли сельджуки — кочові племена, які прийшли із Середньої Азії. Проте постійні внутрішні негаразди, війни та монгольська навала похитнули їх міць. Скориставшись ситуацією, що склалася, в XIII ст. в Західній Анатолії з’явилися тюрки — народ, споріднений із сельджуками. Вони, протистоячи монголам і візантійцям, гуртувалися в своєрідні релігійні братства. Там «братчики» дотримувалися правил ісламу, вчиняли містичні обряди, підбурювали до гази — священної війни проти християн, беззастережно корилися провідникам. У другій половині XIII ст. братства здобули вплив у кількох бейликах (князівствах). Згодом вийшло в лідери князівство зі столицею в місті Сьогют, що його приблизно з 1300 р. очолив бей (вождь) Осман (1300-1326), який найактивніше опирався візантійцям. Його володіння стало першим «надбанням» Османської імперії — однієї з наймогутніших держав Середньовіччя та Нового часу. Османське князівство постало на «узбіччі» Візантійської імперії та одразу ж заходилося воювати проти неї. Адже його керманич вдало використав «нетерпимість» між мусульманами й християнами. На початку XIV ст. він просунувся до узбережжя Чорного і Мармурового морів, а наступники захопили міста Нікея та Нікомедія. Візантійці, роз’єднані внутрішніми сварками, не змогли впоратися з османською навалою. До розширення меж долучився Мурад І (1359-1389). У 1361 р. він захопив друге за важливістю візантійське місто — Адріанополь. У 1389 р., продовжуючи натиск на Захід, здолав об’єднане сербсько-боснійське військо в битві на Косовому полі поблизу міста Приштина (частково визнана Республіка Косово). Хоча хоробрий сербський воїн Мілош Обилич (це вартувало йому життя!) прокрався в султанський намет та заколов Мурада І, його місце одразу посів син Баязид І. За наказом нового султана усі його родичі-претенденти на престол були знищені ще під час битви. Невдовзі після перемоги турки-османи утвердилися на Балканському півострові....
0 Переглянути

Монгольське панування. Новгородська боярська республіка. Велике князівство Московське в XIV — на початку XVI століть

7 Клас

Із давніх часів степами Центральної Азії кочували різні племена й народи. Поступово їх згуртували або підкорили наймогутніші — монголи. Вони займалися скотарством, а також невпинно воювали. Тому й зрозуміло, що їх правителі — хани — опиралися на військових. На межі XII — XIII ст. вони взялися розбудовувати власну державу. У 1206 р. її очолив здібний та енергійний Темучжин, якого поголосили Чингіз-ханом (великим правителем). Він намірився перетворити невелику Монголію в найбільше світове володіння, що простягалося б зі сходу на захід «до останнього моря». Наступного року, укомплектувавши численну кінну армію, талановитий, але жорстокий полководець розпочав загарбницькі походи. Дуже швидко нестримні степовики захопили території Північного Китаю, Центральної Азії та північно-східної Персії. Уже на час смерті Чингіз-хана монгольські орди (об’єднання племен, війська) панували від Китайського до Каспійського морів. Його наступники рушили на Захід. Під їх натиском не встояли країни на Кавказі, здалися половці, зазнали поразки русичі в битві поблизу річки Калка в 1223 р. Тоді нападники відступили, але впродовж 1237-1242 рр. все-таки спустошили Русь, пронеслися державами Східної і Центральної Європи. Водночас проводили воєнні дії на Далекому Сході (здолали Китай) і Півдні (тиснули на арабські країни). Таким чином у результаті завоювань розпросторилася величезна Монгольська імперія. У період найбільшого розквіту її площа становила 24 млн км2, де проживало понад 100 млн людей. Мовою історичного джерела Уривки опису виступу «архієпископа Руського» Петра Акеровича на Ліонському соборі 1245 р. (Паризький Матвій, «Хроніка», XIII ст.): «...Коли Петра запитали про віру татар, він відповів, що вони вірять в єдиного владику світу, а коли висилали посольство до Русі, веліли передати такі слова: "Бог та син його — на небесах, а Чингіз-хан — на землі”. Про їхній спосіб життя казав: "Із м’яса споживають конину, собачатину та всяку іншу гидотину, а в крайньому разі їдять навіть людське м’ясо... П’ють кров, воду і молоко. Суворо карають за злочини, а розпуста, злодійство, брехня та людиновбивство караються смертю... Вони міцніші, жвавіші й витриваліші за нас, а їхні коні і стада кращі за наші. їхні жінки — першокласні воїни, здебільшого лучниці. Обладунки у них шкіряні, і їх важко проколоти. Зброю мають залізну й потруєну...”»....
0 Переглянути

Гуситські війни в Чехії. Угорське королівство за Іштвана І. Польське королівство за Казимира III. Велике князівство Литовське

7 Клас

Перші держави на території сучасної Чехії постали ще в ранньому Середньовіччі. У VII ст. там з’явилася країна Само. Її назва походила від імені напівлегендарного полководця Самона, який у кількох битвах розбив аварів. Однак після нього розпочалися усобиці, що й погубили те перше слов’янське утворення. У VIII — на початку X ст. на його теренах виникло князівство Велика Моравія, яка тривалий час протистояло наступу Східного Франкського королівства, відокремленого в результаті поділу імперії Карла Великого. Великоморавські князі запросили з Візантії проповідників, серед яких були брати Мефодій і Кирило. Упродовж 863-867 рр. вони створили слов’янську абетку, започаткували писемність, проводили богослужіння, але під тиском німецького духівництва згорнули діяльність. Пізніше й князівство впало під ударами угрів, поступившись місцем Чехії, Угорщині і частково Польщі. Чехія від XII ст. входила до складу Священної Римської імперії. Із-поміж її місцевої знаті піднісся княжий рід Пржемисловичів, представники якого в XIII ст. домоглися корони від Папи Римського. У той період королівство Богемія (назва історичного осердя Чехії) розпросторилося в Центральній і Східній Європі, а Оттокар II (1253-1278) навіть хотів стати імператором, але німецькі курфюрсти його не підтримали. Чеська знать розсварилася між собою, і в XIV ст. владний престол опинився в руках правителів Священної Римської імперії. Із одного боку, пильна увага до Богемії перетворила її столицю (місто Прага) в перлину Середньовіччя з величними соборами та знаним Празьким університетом. Водночас чужинці онімечували країну. Великими земельними угіддями володіла католицька церква, верхівка якої також походила з німців. На початку XV ст. проти таких утисків виступив Ян Гус, ректор Празького університету, вчений, мислитель. Він засуджував майнову нерівність між людьми, критикував торгівлю індульгенціями, несправедливі побори за таїнства та духовні посади, вимагав, щоби богослужіння здійснювалися чеською мовою, а не латинською. Загалом, уважав, що церква зобов’язана удосконалюватися, ставати ближчою до простих людей, а ті не повинні сліпо коритися священнослужителям. За свої погляди та вчинки вільнодумець розплатився життям. На церковному соборі, що відбувся в місті Констанц, його звинуватили в єресі й засудили до спалення. Вирок виконали 6 липня 1415 р....
0 Переглянути

Чернечі рицарські ордени та християнізація Східної Європи

7 Клас

Як уже йшлося, в 1196 р. німецькі рицарі, які прибули в Палестину, заснували Тевтонський орден. Однак із поступовою втратою хрестоносцями Святої землі він перебрався в Європу. Стараннями великого магістра Германа фон Зальци (1209-1239) тевтонці почали служити угорським королям, за що отримали території на межі з Трансильванією. Вони заповзялися насильно християнізувати жителів дністровсько-дунайських низовин, що належали Галицько-Волинському князівству. Завдання виявилося надзвичайно складним, а тому в 1226 р. великий магістр разом із вірними воїнами вирішили переселитися в Прибалтику для протистояння язичницьким племенам пруссів. Того ж року від німецького імператора Фрідріха ІІ Тевтонський орден отримав грамоту, згідно з якою йому передавалися всі майбутні землі, відвойовані в язичників. Уже до кінця XIII ст. тевтонці розбудували сильну державу зі столицею в місті Марієнбург. У 1311 р. вони відмовилися сплачувати данину Папі Римському. Польські королі, сподіваючись на підтримку церкви, оголосили їм війну, але зазнали нищівної поразки та втратили Східне Помор’я. Таким чином, у середині XIV ст. орден зайняв простори між річками Вісла й Нарва. Особливо активно тевтонці боролися проти балтських і слов’янських племен, які ще сповідували язичництво. Численні війни закінчилися розширенням кордонів та хрещенням ятвягів і жемайтів, але схилити шальки терезів на свій бік нападникам не вдавалося. їх збройний тиск на Литву спонукав тамтешніх князів зближуватися з Польським королівством....
0 Переглянути

Архітектура і мистецтво доби Середньовіччя. Гуманізм. Раннє Відродження

7 Клас

Готичний стиль — від італійського слова «готіко» — «готичний»; період у мистецтві (здебільшого в архітектурі), що тривав у Західній Європі впродовж середини XII — XVI ст. і вирізнявся новизною, «легкістю», витонченістю, ошатністю пам’яток; поняття ввели в обіг діячі доби Відродження, зневажливо ставлячись до всього, що вважали «варварським». Гуманізм — від латинських слів «гуманітас», «гуманус», «гомо», що означають відповідно «людяність», «людяний», «людина»; людяність; ставлення, турбота про благополуччя людини, повага до її гідності; в добу Відродження прогресивні думки, спрямовані на утвердження прав людини на земне щастя, радість, вільний вияв бажань і прагнень. Раннє Відродження — від італійського словосполучення «іль прімо Рінасіменто»; період (упродовж XV ст.) розвитку, насамперед, італійського мистецтва, що опиралося на ідеали гуманізму та орієнтувалося на античні традиції. Романський стиль — від латинського слова «романус» — «римський»; період у мистецтві (здебільшого в архітектурі), що тривав головно у Західній Європі впродовж X—XII ст. (подекуди до XIII ст.) і вирізнявся наслідуванням давньоримських традицій; поняття ввели в обіг французькі археологи, історики, мистецтвознавці Шарл де Жервіль та Арсіс де Комон у 1820 р....
0 Переглянути

Середньовічні школи та університети. Книгодрукування. Наукові й технічні досягнення

7 Клас

У ранньому Середньовіччі за освітою наглядала церква. Ситуацію змінив розвиток міст, жителі яких потребували знань для здобуття професій. Тому саме містяни (аж ніяк не рицарі) опікувалися школами, що від XII ст. відкривалися повсюдно. Окрім тих, які діяли при храмах, з’являлися приватні світські. Популярності набувало ще одне цікаве явище: з XIII ст. Європою мандрували вчителі, які проводили заняття з дітьми за певну плату. Навчання тоді виглядало незвично: без підручників і зошитів. Зазвичай учитель читав уголос із власної книги, а учні повторювали за ним. За будь-який непослух карали різкою. Так своєрідно насамперед опановували правила християнського віровчення; вчилися писати: спершу — видряпувати на воскових дощечках, згодом — пером на пергаменті; лічити на пальцях. Поступово перелік умінь і предметів збільшувався та ускладнювався. Усього студіювали сім «вільних мистецтв»: тривіум — граматику, риторику (красномовство), діалектику (логіку); квадривіум — арифметику, геометрію, астрономію, музику. В Італії, де міста розвивалися доволі швидко, громадяни потребували якіснішої освіти. Тому вже в XI ст. там з’явилися перші університети — вищі школи, де здобували найґрунтовніші на той час знання. Вважається, що першим у 1088 р. заснували Болонський університет, близько 1168 р. — Оксфордський (Англія), у 1215 р. — Паризький, у 1230 р. — у місті Саламанка (Іспанія). У Центрально-Східній Європі найшвидше виникли Празький (Чехія, 1348 р.) та Краківський (Польща, 1364 р.). Вони часто займали цілі квартали, де у колегіях (гуртожитках) жили й навчалися студенти. Університети отримували привілеї, кошти від духовенства, феодалів, завдяки цьому розширювали власні території, залучали кращих викладачів, займалися науковою діяльністю. Кожен із «вищих» закладів мав зазвичай чотири факультети: артистичний, правничий, медичний, богословський....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 131 132 133 134 135 136 137 138 139 ... 317
Назад

Навігація