Войти
Закрыть

Тема 5. Османська імперія

7 Клас

У XI ст. біля кордонів Візантійської імперії поселилися турки-сельджуки. Вони відвоювали значну частину Малої Азії і заснували на цих землях Румський султанат. Його правитель називався султаном. У XIII ст. монголи, рухаючись на захід, витіснили зі своїх кочовищ різні тюркські племена. Так ці племена опинилися біля кордонів Румського султанату. В обмін на військову допомогу у війнах проти Візантії тюрки отримали від султана право поселитися у його володіннях. Проте вже у 1299 р. один із тюркських вождів — Осман (1258-1324) — оголосив свої володіння незалежними, а себе — султаном. Його піддані почали називатися турками-османами. Так розпочалася історія Османської імперії, яка проіснувала до початку XX ст. За правління Османа його народ перейшов із язичництва до ісламу. Завдяки новій релігії тюрки-османи ознайомилися з ідеями «священної війни» (джихаду). Так розпочалася боротьба турків-османів проти Візантії. Вони досить легко відвойовували у неї нові території. Візантійська імперія на той час не мала сил протистояти новій загрозі. До того ж османи, подібно до арабів, у завойованих землях стягували з населення значно менші податки, ніж за часів імперії....

Тема 3–4. Монгольська навала. Новгородська боярська республіка і Московське князівство

7 Клас

Далеко на схід від Європи, у степах на північ від Китаю, мешкали племена кочовиків-монголів. Європейці часто називали монголів «татарами», за назвою одного з племен, яке підкорили монголи. На початку XIII ст. монгольські племена об’єднав під своєю владою правитель на ім’я Темуджин (1155-1227). Монголи проголосили його Чингісханом — «великим ханом». Чингісхан наказав усе доросле населення поділити на тумени (10 тис. осіб), тисячі, сотні й десятки. Зазвичай десяток відповідав одній монгольській родині. Такий поділ зберігався як у мирний, так і у воєнний час. На чолі кожного загону (десятку, сотні тощо) стояли командири — кращі воїни. Це дозволило Чингісхану створити могутнє військо, яке завоювало буквально пів світу. Спочатку воно захопило Китай, після чого рушило на захід і швидко підкорило всю Центральну Азію та частину Месопотамії, у результаті дійшовши до берегів Каспійського моря. Завоювання продовжили сини та онуки Чингісхана. У 1236-1241 рр. онук Чингісхана Бату (Батий) вперше повів своє сорокатисячне військо у великий похід на захід. У 1237 р. воно вийшло до кордонів Північно-Східної Русі. Монголи розграбували Владимиро-Суздальське князівство, вбили князя та його сім’ю....

Тема 1–2. Центрально-Східна Європа: Чеське, Угорське, Польське королівства, Велике князівство Литовське

7 Клас

Складовою частиною Великого переселення народів було Велике розселення слов’ян, що тривало у VI-VII ст. За цей період племена слов’ян розселилися з відносно невеликої території між Дніпром та Віслою по всій території Центрально-Східної Європи. На нових землях слов’яни засновували власні держави — спочатку князівства, потім, коли ці держави міцніли, а їхні правителі отримували королівські корони з рук Папи Римського або імператора Священної Римської імперії, вони почали називатися королівствами. Слов’яни були язичниками. «Заволодіти» їхніми душами прагнули і Константинополь, і Рим. Це суперництво багато в чому вплинуло на подальшу долю слов’янських королівств. Найдавнішою із слов’янських держав вважається чеська держава Само, заснована 623 р. князем Само. За літописами, Само був франкським купцем, який спочатку торгував зі слов’янами, а потім зумів стати їхнім вождем. Під його керівництвом було відбито напад аварів. Держава Само проіснувала 35 років і розпалася після смерті свого правителя. У IX ст. на місці держави Само виникла держава Велика Моравія. Її намагалася підпорядкувати собі Держава східних франків та її духівництво. Це змусило правителя Великої Моравії звернутися за підтримкою до Візантії. У відповідь у 863 р. сюди надіслали братів-ченців Кирила та Мефодія, які успішно проповідували християнство серед місцевого населення. Тисячі чехів прийняли хрещення. Для того, щоб зробити нову релігію зрозумілою для більшості людей, проповідники створили слов’янський алфавіт, за допомогою якого записали переклад Біблії та книг для богослужінь на слов’янську мову. За це Кирила та Мефодія православні церкви різних слов’янських країн, зокрема України, визнали святими....

Тема 4. Гуманізм та раннє Відродження

7 Клас

У другій половині XIV ст. у містах Північної Італії, а передусім Флоренції, почав формуватися новий культурний рух, який пізніше історики назвуть Відродженням, або Ренесансом (від франц. Renaissance — «відродження»). Мешканці італійських міст були достатньо заможними, аби мати час і ресурси для того, щоб цікавитися культурою, а в Італії збереглося багато пам’яток часів Римської імперії. Вони надихали митців на створення нових творів мистецтва. Так, ренесансна культура поєднала в собі елементи двох культур — античної та середньовічної. Відродження проявилося в архітектурі, живописі, скульптурі, музиці, літературі та філософії. Раннє Відродження — період, який датується приблизно XIV ст. і в мистецтві виражає перехідний етап між Середньовіччям та власне Відродженням. До періоду раннього Відродження найчастіше відносять Данте та Джотто. Філософія доби Відродження називається гуманізм (від латин. humanitas — «людяність») і разюче відрізняється від середньовічної філософії. У середні віки в центрі світогляду стояв Бог. Все, що існувало у світі, пояснювалося через те, який стосунок це має до Бога. Ренесансні ж учені звернули увагу на людину, на світ навколо. Вони вважали, що людина та природа є цінними самі по собі. Це відобразилося і в науці. Теологія поступилася наукам про людину та природничим. Цікавість до античної літератури призвела до того, що ренесансні вчені перейняли цінності стародавнього світу — відвагу, доблесть, патріотизм, а також індивідуалізм (визнання цінності кожної окремої людини). Це відрізнялося від середньовічних переконань, згідно з якими людина завжди має належати до якої-небудь спільноти і цінна не сама собою, а тільки як її частина. Винайдення Иоганном Ґутенберґом книгодрукування сприяло розповсюдженню нових ідей....

Тема 3. Архітектура і мистецтво. Наукові й технічні досягнення

7 Клас

Перші століття Середньовіччя називали «темними віками» і навряд чи про них можна говорити як про сприятливі для розвитку культури. Проте саме в цей період відбувалося народження нової європейської середньовічної культури, яка брала свої початки з античної спадщини, культури варварів і християнства. Результати такої взаємодії стали відчутними в період «Каролінзького відродження». Це був перший в історії середньовічної Європи прояв глибокого й свідомого інтересу до античної культури й освіти. У той же час Карл Великий, не забуваючи і про своє германське походження, наказав збирати германські старожитності й цікавився стародавніми франкськими піснями. Сам Карл мав добру, як на той час, освіту: знав грецьку й латинську мови, полюбляв читати книжки, а от писати так до кінця життя й не навчився. Він запрошував до себе й залучав до управління державою вчених з усієї Європи. Вони створили гурток при дворі імператора під назвою «Академія» — на кшталт філософської школи грецького філософа Платона, — де читали, за присутності Карла, твори античних філософів і церковних богословів, складали вірші, вільно обмінювалися думками з різних тем, вели диспути. За допомогою членів «Академії» Карл заснував при центрах епископств школи, де готували освічених людей для управління державою. Він видав указ про обов’язкове навчання всіх дітей вільних людей. За організацію цих шкіл і написання для них перших підручників узявся вірний соратник Карла, сакс Алкуїн. Однак наказ не змогли виконати через брак достатньої кількості вчителів. Із шкіл, заснованих Карлом при епископствах, згодом виникли середньовічні університети. Школа, де готували людей для управління державою, існувала й при дворі імператора. Карл Великий цікавився історією. За його наказом збирали й переписували давні римські та грецькі рукописи. Він доручив щорічно записувати всі події, які відбувалися в державі. Ці записи дістали назву аннали (від латин. annus — рік)....

Тема 2. Середньовічні школи та університети

7 Клас

У ранньому Середньовіччі освіта у житті людей займала далеко не головне місце. Переважна більшість населення Європи не вміла ані читати, ані писати, а всі необхідні знання передавалися усно. Майже всі грамотні люди належали до духовенства і жили при монастирях. Проте і тут рівень освіти був таким, що монахи, недосконало знаючи латину, нерідко перекручували зміст Біблії. Тим не менш, саме монастирі були центрами середньовічних освіти та науки. При монастирях та церквах діяли так звані нижчі школи, де навчали читанню, письму та основам релігії (катехізис). З X ст., коли життя у Західній Європі стало трохи спокійнішим і почало відроджуватися господарство, з’явилася зацікавленість і в освіті. Вона почала виходити за межі монастирів. При своїх резиденціях єпископи, які потребували освічених помічників, організовували школи середнього рівня — колегії (колегіуми). У них вивчали сім «вільних мистецтв» — граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, астрономію й музику. Перші три науки складали «тривіум» — базовий рівень освіти, завдяки якому людина могла читати і розуміти Біблію та грамотно формулювати свої думки. Наступні чотири «мистецтва» називались «квадривіум». Після їх вивчення людина вважалася справжнім ученим....

Церква та релігія у середні віки

7 Клас

У середньовічній Європі Церква та релігія відігравали надзвичайно велику роль. Не було такої сторони життя тогочасної людини, яка була б повністю відділена від релігії. Існування світу та природні явища, правила поведінки людини, уявлення про життя та смерть, суспільний устрій, навіть порядок роботи та відпочинку — все це регулювалось релігійними правилами. Культура теж була просякнута релігією. У середні віки ще не існувало поняття нації. Люди ставилися до інших людей за принципом «свій — чужий», і сповідування однієї релігії тут відігравало вирішальне значення. У християнстві тому, що буде з людиною після смерті, надавалося більше значення, ніж її земному життю. Тому дотримання релігійних приписів, а також служіння Богу вважалося набагато важливішим за будь-які господарські заняття. Відтак Церква була могутньою політичною, економічною та духовною силою. Християнська Церква не мала єдиного правителя — було п’ять патріархів — Константинопольський, Александрійський, Антіохійський, Єрусалимський і Римський. Кожен з них стояв на чолі церковної ієрархії у своєму регіоні. Проте під час арабо-мусульманської експансії деякі з цих патріархів втратили своїх прихожан, тоді як інші, наприклад римський, навпаки, збільшили владу і політичний вплив. Римського патріарха стали називати, як і верховного жерця Давнього Рима, великим понтифіком чи «батьком Церкви» (папою). Першим римським єпископом вважали одного з найближчих учнів Ісуса Христа — апостола Петра, тому всі папи вважали себе наступниками цього апостола. Перехрещені золотий і срібний ключі апостола Петра стали першим символом папської влади. Другим символом є тіара — головний убір, який папа одягає під час урочистостей. Основою папської тіари є митра — особливий високий головний убір. Символами влади єпископів також є перстень та особливий посох....

Тема 7. Італійські торговельні республіки

7 Клас

Територія Апеннінського півострова у середні віки не була об’єднаною. Південь був завойований нормандцями, які утворили тут Сицилійське королівство, у центрі розмістилася Папська область — держава, якою правили римські папи, північ належала Священній Римській імперії. У ХІ-ХІІ ст. на півночі у ході комунального руху з’явилися незалежні міста, які жили з міжнародної торгівлі: Флоренція, Ґенуя та Венеція. Особливістю середньовічної торгівлі стало те, що морські перевезення були набагато швидшими, дешевшими та навіть безпечнішими, ніж сухопутні. Високі мита та побори на землях феодалів, закон, згідно з яким усе, що потрапило на землю феодала, вважалося його власністю (тобто якщо з воза впав товар, він уже не належав купцю), відсутність нормальних доріг, напади розбійників — усі ці загрози підстерігали на суші. Тому з XI ст. все більше товарів стало перевозитися морем, що спричинило розквіт торгових міст Італії. У ХІ-ХІІІ ст. Венеція була підконтрольна Візантійській імперії. В обмін на перевезення імператорського війська її купці мали право безперешкодно торгувати на території Візантії. Спочатку містом правив герцог, якого призначали з Константинополя, а згодом венеціанці домоглися права самостійно обирати свого правителя — дожа. Падіння Константинополя у 1204 р. «розв’язало руки» Венеції: вона захопила території на узбережжі Адріатичного моря та острови в Егейському....

Тема 6. Священна Римська імперія

7 Клас

Як ви вже знаєте, Верденський поділ 843 р. заклав основи трьох сучасних держав: Франції, Італії та Німеччини. Спочатку східна частина колишньої імперії Карла Великого називалася Східним Франкським королівством. Але насправді це королівство складалося із п’яти герцогств, які постійно боролися між собою, мало зважаючи на верховного правителя — короля з династії Каролінгів. Попри те, вони змогли успішно відбити напади вікінгів. Однак наприкінці X ст. зі сходу прийшов новий небезпечний ворог — кочові племена угорців або мадярів. Вони осіли на великій рівнині на схід від земель королівства і постійно влаштовували набіги на своїх сусідів. Для організації захисту герцоги вирішили об’єднатись, і в 919 р. обрали собі нового короля — саксонського герцога Генріха І Птахолова (919-936). Від цієї події бере свій відлік історія Німецького королівства. Генріх І зумів припинити чвари між знаттю в країні, а також організував оборону проти мадяр. Він наказав будувати невеликі фортеці — бурги та організував загони важкоозброєних кіннотників — лицарів. Син Генріха І Оттон І (936-973) у 955 р. у битві на р. Лех розбив військо мадярів, чим остаточно припинив їхні набіги. Оттон І вірив, що зможе відновити Римську імперію Карла Великого, а тому прагнув, подібно до свого славетного предка, бути коронованим у Римі з рук Папи Римського. Тому в 961 р. Оттон І здійснив похід до Італії, підтримав папу Іоанна XII в боротьбі проти непокірних васалів і повернув йому втрачений папський престол. За це вдячний папа коронував Оттона І як римського імператора....

Англійський парламентаризм. Становлення нового суспільства

7 Клас

Генрі II Плантаґенета вважають одним із найвидатніших королів середньовічної Англії. Однак його величезна англо-французька держава потребувала значних сил для управління нею і за його наступників — синів Річарда І Левове Серце (1189-1199) та Джона Безземельного (1199-1216) швидко занепала. Славнозвісний король Річард І Левове Серце був блискучим полководцем, талановитим поетом і музикантом, але за все своє життя в Англії він провів лише кілька місяців — усе своє королювання він присвятив Хрестовим походам або війнам проти французького короля. Його брат і наступник Джон Безземельний втратив більшу частину французьких спадкових володінь. Правління двох королів поспіль, яких цікавили військові походи та авантюри, а не керівництво країною, викликало невдоволення баронів. Коли у 1215 р. Джон Безземельний оголосив про підготовку до чергової війни з Францією, вони повстали і взяли короля у полон. 15 червня 1215 р. знать змусила короля Джона підписати документ, який гарантував би їхні права. Так було створено «Велику хартію вольностей» (інша назва — «Магна Карта»). Хартія містила 63 статті, що регулювали податки і повинності, судочинство, визначали права англійської церкви, міст і купців тощо. Низка статей була спрямована на обмеження королівської влади і запроваджувала нові органи управління державою....

Навігація