|
Валерій Олександрович Шевчук сповідував барокові норми в ХХ ст. і продовжує ці традиції у ХХІ, наголошуючи: «Бароко - не італійське, не польське, а власне українське - автентичне і водночас частина європейської культури». Специфічне барокове світосприйняття, що втілюється у композиції твору, - наскрізна течія української літератури від давніх часів і до сьогодні. Химерний роман - прозовий жанр, у якому розповідається про неймовірні події, реальне поєднується з фантастичним, а засоби іронії, гротеску і театральності - з елементами фольклорної та міфологічної поетики. Українській химерно-гротескній прозі притаманні яскрава національна своєрідність та неповторний колорит. Творчість В. Шевчука літературознавці ділять на три періоди: 1) кінець 1960-х рр.: роман «Набережна, 12» (1968), рукопис повісті «Середохрестя», перший варіант повісті «Мор» (1969), книга «Вечір святої осені» (1969); 2) «важкі 1970-ті» - початок 1980-х рр.: рукописна п'єса «Сад», роман «Дім на горі» (1983), рукопис роману «Три листки за вікном», за який 1988 р. отримав Державну премію УРСР ім. Тараса Шевченка, а 1991 - Премію фундації Антоновичів; 3) найплідніший період, кінець 80-х рр. ХХ ст. - до сьогодні: «Птахи з невидимого острова» (1989), «Мисленне дерево» (1986), «У череві апокаліптичного звіра» (1995), «Око прірви» (1996), «Жінка-змія» (1998), «Біс плоті» (1999), «Срібне молоко» (2002) та багато інших унікальних оповідань, повістей і романів. Вдумливий дослідник епохи бароко і невтомний борець за соборну Україну В. Шевчук іще в радянські часи, що не сприяли зверненню до національно-історичних тем, зміг модернізувати староукраїнську версію Конституції 1710 р. Пилипа Орлика і надрукувати її 1990 р. в газеті «Літературна Україна»....
|